25. Поняття, цілі та правове регулювання дозвільної системи.

Дозвільне провадження – це особливий вид адміністративного процесу, сукупність послідовних дій, врегульованих адміністративно-процесуальними нормами, які забезпечують певний порядок реалізації дозвільної політики, відповідної конституційним положенням щодо напрямків державного будівництва.Дозвільне провадження – це також сукупність взаємопов’язаних стадій, кожна з яких вирішує конкретні завдання. Усі стадії спрямовані на виконання єдиної мети провадження. Від того, яка ця мета (іншими словами, на основі яких цінностей, з якою метою створено даний інститут, задля чого і на яких засадах функціонує дане провадження) залежить і сутнісна спрямованість дозвільної системи як такої.

На підставі аналізу положень правової доктрини, тенденцій державного будівництва, нормативних актів, що регулюють відносини в галузі дозвільної системи, дисертант дійшов висновку, що метою впровадження та існування дозвільної системи в Україні є реалізація конституційних прав і свобод громадян, організація забезпечення громадської безпеки, громадського порядку і безпеки майна. На думку автора, звернення громадян до органів, які здійснюють дозвільно-ліцензійне провадження, уособлюють різновид соціального контракту, що передбачає взаємну відповідальність і взаємну довіру. З одного боку, громадянин усвідомлює необхідність опосередкування своєї діяльності втручанням адміністративних органів держави (якій він довіряє), з іншого, – він так само вірить і виходить з того, що держава виходитиме з взаємно прийнятних і вигідних обом сторонам умов «дозвільного контракту».

Держава, з свого боку, «виправдовує» і реалізує через дозвільно-ліцензійну систему своє призначення як сили, яка затверджує і гарантує в суспільстві порядок, справедливість і можливість користуватися свободами і правами. В той же час, через посередництво ліцензійно-дозвільної системи громадянин набуває багато повноважень і привілеїв, якими раніше користувалася виключно держава. Тобто можна вважати, що в процесі адміністративно-правових відносин, які складають дозвільну систему, сторони не тільки повинні формально сприйматися “як рівні”, – в процесі і внаслідок таких відносин сторони насправді повинні врівноважуватися і ставати рівними.

26. Охарактеризуйте зміст ліцензійного провадження.

Оформлення та видача ліцензій – це одна з форм управлінської діяльності відповідних державних органів. Будь-яка діяльність становить собою систему послідовних дій, тобто процес. На думку українського вченого Крупчан О. управлінський процес слід визначати як порядок спільної реалізації приватними особами, органами, посадовими особами свої статусів, та порядок вирішення спорів щодо їх порушення [100, с. 84]. Але управлінський процес є поняттям більш широким, ніж адміністративний процес, оскільки останній стосується, перш за все, діяльності відповідних органів та порядку поширення ними своєї юрисдикції на підвладних і невладних суб’єктів, в той час як процес управління здійснюється і а тих галузях, які не регулюються адміністративним правом.

Учені в галузі адміністративного права у своїх працях дають різні поняття адміністративного процесу, причому, окремі автори розглядають його процес у статиці і в динаміці. Зокрема, до сфери “статики” управління можна віднести всі форми реалізації органами виконавчої влади правових норм, у тому числі й виконання обов’язку розглянути конкретну справу, а до сфери динаміки належить власне адміністративний розгляд, що за своїм змістом є застосуванням матеріальної норми [128, с. 5]  Деякі вчені розглядають адміністративний процес у вузькому плані, винятково як діяльність юрисдикційну, інші вкладають у нього більш широкий зміст.

Прихильники “юрисдикційної” концепції розглядають адміністративний процес як діяльність виконавчих і розпорядницьких органів щодо вирішення спорів і застосування примусових заходів [138, с. 80]. Аналогічних поглядів дотримується і М. І. Піскотін, який вважає, що адміністративний процес є там, де йде суперечка про адміністративне право. Якщо мова йде просто про порядок діяльності адміністративного органу, то має місце адміністративне провадження.

Інші вчені, навпаки, розглядають процес як поняття більш широке, ніж провадження. Г. І. Петров вважає, що адміністративний процес у широкому розумінні - це процес виконавчої і розпорядницької діяльності органів державного управління. Адміністративний процес у вузькому розумінні - це процес діяльності органів державного управління по розгляду індивідуальних справ, що належать до їх компетенції [129, с. 30].

На думку В. М. Манохіна, адміністративний процес – це не тільки діяльність державних органів щодо вирішення індивідуальних справ у сфері управління, а, в першу чергу,  порядок реалізації адміністративно-правових норм [110, с.44-45].

З погляду Д. М. Бахраха, особливістю адміністративного процесу є те, що він регулює не тільки юрисдикційну діяльність, тобто діяльність по розгляду спорів застосуванню примусових заходів, але і діяльність щодо реалізації регулятивних норм,  тобто діяльність  позитивного характеру [70, с. 267].

Отже, процес і провадження співвідносяться як загальне й особливе. Адміністративне провадження є елементом адміністративного процесу.

Галаган І. А. відзначає, що критеріями диференціації адміністративних проваджень є “або визначена категорія справ, або процедура діяльності відповідного органу” [78, с. 33]. Найбільш часто використовується перший з названих критеріїв.

Зокрема, Саліщева Н. Г. виділяє провадження по заявах громадян, по реалізації громадянами своїх прав і прав інших громадян; по скаргах на незаконні дії органів державного управління; притягнення до адміністративної і дисциплінарної відповідальності, провадження по деяких трудових спорах; по справах про відвід земельних ділянок; по податкових справах; по деяких справах, що виділилися з цивільно-правових відносин [138, с. 79-80].

Вперше в науці єдиний критерій класифікації проваджень був запропонований В. Д. Сорокіним, ним став характер індивідуально-конкретних справ, тобто комплекс найбільш істотних властивостей, властивій даній групі справ, що потребують у зв’язку з цим специфічної процедури їх вирішення. Автор наводить найбільш розгорнуту класифікацію адміністративних проваджень:

а) провадження по прийняттю нормативних актів органами державного управління;

б) провадження по заявах громадян про реалізацію належних їм прав;

в) провадження по скаргах;

г) провадження по справах про заохочення;

д) провадження по справах про застосування заходів адміністративного впливу

В останні роки ряд вчених виділяє як окрему групу справ ліцензійне провадження [62, с. 321]. Очевидно, що даний вид провадження є самостійним адміністративним провадженням у структурі адміністративної правозастосовчої діяльності, оскільки в ньому переважають ознаки правозастосовчого процесу. В той же час, ліцензійне провадження не належить ні до цивільного, ні до кримінального процесу, не входить воно і в структуру господарського процесу, оскільки у всіх вище вказаних процесах державні органи (органи судової влади) вирішують спір про право, в той час як в ході ліцензійного провадження самого спору може і не бути, а вирішується питання про надання суб’єкту господарювання певних прав щодо здійснення окремих видів господарської діяльності які відповідно до законодавства мають бути обмежені; суб’єктами такого процесу виступають фізичні або юридичні особи і органи виконавчої влади.

Вважаємо, що можна обрати інший, відмінний від попереднього, критерій класифікації адміністративних проваджень – це юридичні наслідки адміністративних проваджень, винесені у властивій для них формі.