Види організаційних структур

Рис. 1 - Лінійна структура

Рис. 2 – Функціональна структура

Рис. 3 – Лінійно-функціональна структура

Загальні підрозділи Виробничі підрозділи

Рис. 4 – Продуктова структура управління

Рис. 5 – Організаційна структура за групами споживання

Підприємство Х

Відділення в регіоні 1

Відділення в регіоні 2

Відділення в регіоні 3

Рис. 6 – Регіональна організаційна структура

Рис. 7 – Матрична структура управління

Функції управління діяльнісю підприємства реалізуються підрозділами апарату управління і оеркмим працівникам, які при цьому вступвють у економічні, організаційні, соціальні, психологічні та інші відносини між собою. Організаційні відносини, які складаються між підрозділами і працівниками апарату управління, визначають його організаційну структуру.

Під організаційною структурою управління підприємством розуміють склад відділів, служб та підрозділів у апараті управління, їх організація, характер підлеглості друг другу та вищому органу управління підприємством, а також порядок розподілу функцій управління.

Різноманітність функціональних зв'язків та можливих засобів їх розподілу між підрозділами та працівниками визначає різноманітність можливих видов організаційних структур управління.

Лінійна структура (рис.1)– це структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва.

Переваги:

• чіткість взаємовідносин;

• оперативність і несуперечливість управлінських рішень;

• надійний контроль.

Недоліки:

• непристосування до подальшого зростання та розвитку підприємства, негнучкість;

• досить високі вимоги до кваліфікації керівників та їх компетенції по усім питанням виробництва та управління підлеглими.

Функціональна структура (рис.2,3) – зберігається головна функція керівника підприємства (единоначалие), але по окремим функціям управління формується спеціальні підрозділи, працівники яких мають достатні знання та навички для данного обсягу управління.

На практиці використовується лінійно-функціональна або штабна структура, яка передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінськи рішення. Прицьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам.

Переваги:

• забеспечуе компетентне керівництво з кожної функції управління;

• стимулює ділову та професіональну спеціалізацію;

• зменшує дублювання зусиль та матеріальних ресурсів.

Недоліки:

• функціональні відділи можуть бути заінтересовані у реалізації цілей та завдань своїх підрозділів, ніж загальних цілей підприємства, з цього виходять можливі суперечки між функціональними відділами, зниження оперативності;

• досить довгим стає ланцюг команд від керівника до виконавця.

Дивізіональна структура (рис. 4,5,6)– будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів: за продуктами, за групами споживання, за місцем розташування. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації.

Переваги:

• продуктова структура може досить швидко розробляти нови види продукції, відповідно до конкуренції;

• регіональна структура дає можливість більш ефективно враховувати регіональне законодавство, соціально-економічну систему та ринок в процесі географічного розширення риночних зон;

• структура за групами споживання дає можливість враховувати потреби тих споживачів, від яких підприємство більш за все залежить;

• дивізіональна структура прискорює реакцію підприємства на зміни у зовнішньому середовищі.

Недоліки:

• повторювання функцій управління, яке приводить до зростання витрат на утримання управлінського апарату.

Матрична структура (рис. 7) – передбачає створення, поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління, тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових проектів або видів нової продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Переваги:

• можно гнучко здійснювати перерозподіл кадрів в залежності від конкретних вимог кожного проекту.

Недоліки:

• складність, незрозумілість її структури;

• накладання горизонтальних та вертикальних повноваг підриває принцип єдинокерівництва, часто приводить до конфліктів та труднощям у прийнятті рішень;

• успіх проекту напряму залежить від особистих взаємовідносин між співробітниками.