Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
А процес.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
15.11.2019
Размер:
342.53 Кб
Скачать

18. Допустимість та належність доказів.

Належними є докази, які містять інфо. щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Допистимість доказів проявляється в тому,що:

1. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

2. Обставини, які за законом повинні бути підтверд. певними засобами доказування, не можуть підтвердж. ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 2ст. 70 КАСУ сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердж. їхніх вимог або заперечень. Це означає, що на практиці на осіб покладається об. обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. З ст. 70 КАСУ докази,одержані з порушенням закону, судом під час вирішення справи не беруться до уваги. Це означає, що в цій частині статті йдеться про те, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. У розрізі зазначеного під час аналізу цього положення закону виникає ряд запитань, які слід прокоментувати, оскільки це питання є досить важливим і від правильного його розуміння та сприйняття судом залежатиме право особи щодо подання доказів та їх прийняття судом. Як вже зазначалося, що в законі закріплено положення про те, що якщо доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, то суд не повинен брати його до уваги.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спір.

Отже, допустимість доказів характеризує форму доказів і означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Така допустимість доказів може мати загальний і спеціальний характер. Загальний характер допустимості означає, що у всіх справах повинна дотримуватися вимога про отримання інформації із визначених законом джерел і засобів доказування з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (дотримання процесуальної форми доказування). Порушення цих вимог призводить до недопустимості доказів. Натомість спеціальний характер допустимості - це правила, які приписують використання певних доказів для встановлення обставин справи або забороняючи використання певних доказів (негативна допустимість). Позитивна допустимість може бути передбачена на тих випадках, коли закон зобов'язує провести судово-психіатричну експертизу, тощо.

19. Особливості доказування в адміністративному процесі.

Судове доказування складається із послідовних стадій:

1) визначення кола обставин, що підлягають доказуванню;

2) виявлення і збирання доказів у справі;

3) дослідження доказів;

4) оцінка доказів;

5)перевірка правильного судового доказування під час перегляду судових рішень. Сукупність усіх зазначених стадій і визначає процес доказування в адміністративному судочинстві.

Отже, спочатку повинні бути встановлені обставини, що підлягають доказуванню в цілому у справі (предмет доказування), а потім обставини, що підлягають доказуванню кожною стороною (обов'язок доказування).

У теорії АП наявне поняття «предмет доказування», який неоднозначно трактується в теорії і на практиці. Суд повинен визначити, які фактичні дані мають значення для справи, тим самим він формує предмет доказування у справі в цілому. Слід зазначити, що КАСУ не містить дефінітивної норми, яка б могла визначити предмет доказування.

На підставі виявлених юридичних фактів, які підлягають доказуванню, встановлюються докази, без яких неможливо вирішити адміністративну справу.

У законодавстві встановлено правило, згідно з яким деякі факти не повинні доказуватися. Це загальновідомі, преюдиційні факти і факти,визнані стороною.

Загальновизнані факти. Адмін. суд визнає загальновизнаними факти, які відомі широкому колу осіб, зокрема і суддям.

Преюдиціальні факти - це факти, встановлені ріш.суду, що набули закон.сили і не підлягають повторному доказуванню. О-ою преюдиційності факту є законна сила суд. ріш.Адмін.суд, не доказуючи встановлені в цих актах факти, обмежується витре.копії відповідного суд. акта, а сторони не мають право передоказувати преюдиційні факти.

Преюдиційність має свої суб. і об. межі, які повинні бути в сукупності. Суб. межі наявні, коли в обох справах беруть участь одні і ті самі особи. Якщо суд. ріш. стосується прав та інтересів осіб, які не були залучені до справи, то преюдиційність на таких осіб не пошир.Об.межі належать до фактів, встановлених закон.сили рішенням суду, яке набуло.

Факти, визнані стороною. Це визнання стороною фактів, на яких інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, звільняє останню від доказування.Обставини, які включені в предмет доказування, повинні бути встановлені для того, щоб вирішити справу по суті. Ці обставини визначає суд. Більше того, суд обговорює навіть ті обставини, на які сторони в адміністративному судочинстві не посилалися.