4. Регіональна економічна і соціальна географія світу є складовою суспільної географії і у своїй еволюції пов’язана з розвитком багатьох суміжних наук:

- фізичної географії, інформація якої необхідна для господарської оцінки природних умов і ресурсів, аналізу їх раціонального використання. Цей зв’язок найяскравіше виявляється у країнознавчому аспекті, який, характеризуючи окремі регіони і країни, має виняткове значення в дослідженні тектонічної будови території та районів видобування корисних копалин, кліматичних умов та типів ведення сільського господарства, географічного положення та найбільш розвинутих видів транспорту тощо;

- економічної теорії, напрацювання якої мають для регіональної географії загальнотеоретичне значення;

- галузевої економіки, яка, вивчаючи умови виробництва, розвитку та організацію окремих галузей господарства, досліджуючи їх техніко-економічні особливості, принципи і фактори розміщення, з багатьох питань контактує з регіональною економічною і соціальною географією світу;

- країнознавства, яке систематизує різноманітні дані про природу, населення, господарство, культуру, соціально-політичну організацію країн світу і становить основну фактажу базу для регіональної економічної і соціальної географії характеризуючи головні особливості регіонів і країн світу;

- географія світового господарства, що є теоретичною базою комплексної характеристики господарства регіону, розміщення його продуктивних сил, основних зовнішньоекономічних зв’язків тощо;

- статистики, використовуючи її дані з метою географічного аналізу;

- демографії, етнографії, географії населення, соціологічних досліджень населення, в тому числі щодо умов його життя, відтворення, трудової діяльності та відпочинку;

- політичної географії, рекреаційної географії, географії сфери послуг та інших прикладних географічних наук;

- економічної картографії. Економічна карта є органічною частиною та інструментом економіко-географічного дослідження будь-якої території, а також його результатом.

Завдяки тісним міждисциплінарним зв’язкам регіональна економічна і соціальна географія світу постійно поповнює свій теоретичний та методичний апарат новими досягненнями інших галузей науки, водночас збагачуючи їх своїми теоретичними положеннями, поняттями, методичними прийомами тощо.

5. Галузева структура світового господарства

Галузева структура господарства відображає процеси суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями або групами галузей. У різних країнах світу прийняті різні підходи до поділу господарства на галузі. Однак головними компонентами такої структури є виробнича сфера і сфера послуг. До першої належать галузі, що безпосередньо створюють матеріальні блага: промисловість, сільське господарство, будівництво, лісове господарство, а також галузі, які обслуговують виробництво: транспорт і зв'язок, здійснюючи завезення сировини і готової продукції до споживача.

До сфери послуг зараховують галузі, що забезпечують духовні та фізичні потреби населення, тобто освіту, культуру, мистецтво, науку, охорону здоров'я і соціальне забезпечення, а також ті, що задовольняють нематеріальні потреби в послугах: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, фінансово-кредитну сферу, державне управління, рекреаційне господарство.

У спеціальній літературі подаються й інші підходи до структуризації господарства. Зокрема, багато авторів поділяють господарство на сектори: первинний (видобувні галузі, сільське, лісове та рибне господарства), вторинний (галузі обробної промисловості), третинний (сфера послуг).

Якщо виробнича сфера продукує засоби виробництва (сировину, паливо, енергію, машини, будівельні матеріали, різне обладнання) і предмети споживання (продовольство, одяг, взуття, легкові автомобілі, побутові товари), то сфера послуг здійснює обслуговування конкретних індивідів, організованих і неорганізованих споживачів. Співвідношення між цими основними сферами у різних типах країн є дуже різним. Так, у розвинених країнах, що характеризуються наявністю високоефективних галузей промисловості і наукомістких виробництв, дуже переважає сфера послуг, тоді як у країнах, що розвиваються, за часткою у ВНП і зайнятістю населення — виробнича, і часто з трудомісткими, так званими "брудними" галузями промисловості (нафтопереробною, хімічною, металургійними, легкою).

Найголовніші галузі виробничої сфери, якими є промисловість і сільське господарство, можуть мати різну вагу і значимість у різних державах чи групах держав. Так, у країнах з розвиненою економікою частка сільського господарства у ВНП є дуже низькою, тоді як у країнах, що розвиваються, може досягти 40 і більше відсотків, а в країнах з перехідною економікою — 10-20 %.

Галузеву структуру сфери послуг у різних державах розглядають по-різному. Вона може змінюватися залежно від підходу до її вивчення. Так, у країнах з розвиненою економікою (СІНА, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія) за часткою у ВНП на перше місце виходить фінансово-кредитна сфера, далі йдуть торгівля, транспорт, зв'язок і інші галузі. А за числом зайнятих — зовсім інший порядок. Перші місця займають охорона здоров'я, освіта, культура, побутове обслуговування і навіть туризм.

У країнах, що розвиваються, галузева структура послуг має суттєві відмінності. У заможніших країнах (Бразилія, Аргентина, Мексика, Індонезія, Індія та ін.) може розвиватися доволі повна структура галузей, але розподіл підгалузей за значимістю дуже залежить від їх місця як в економіці власної країни, так і на міжнародному рівні.

Тому в одних країнах названого типу може переважати фінансово-кредитна сфера (переважно у тих країнах, що володіють великими природними ресурсами), а в інших — торгівля, а ще в інших — сфера туризму і т.д.

В умовах сучасного етапу НТР відбуваються суттєві зміни у співвідношенні між найважливішими сферами економіки: знижується частка промисловості у країнах із розвиненою економікою, а у країнах, що розвиваються, ця частка зростає. Питома вага сільського господарства у світовому валовому продукті зменшується, а сфера послуг набирає дедалі більшої ваги.

Незважаючи на зростання ролі сфери послуг, промисловість залишається базовою галуззю національного господарства для більшості країн світу. При цьому ефективність її дуже зростає, якщо вона зорієнтована на сучасні технології і висококваліфіковану робочу силу.

6. Географія світового господарства , галузь економічної географії, що займається вивченням територіального розміщеннясвітового господарства в цілому і його галузей по суспільно-економічних формаціях, по окремих країнах і крупних районах, а також закономірностей, що визначають тенденції розміщення світового господарства. Оскільки існують світове капіталістичне господарство і світове соціалістичне господарство, розвиток яких підпорядкований принципово різним закономірностям, остільки необхідно піддавати аналізу тенденції розвитку не лише Р. м. х. в цілому, але і обов'язково окремо географію світового капіталістичного господарства і географію світового соціалістичного господарства. То ж відноситься і до географії окремих галузей світового господарства (див. Економічна географія ). Загальними завданнями Р. м. х. є встановлення тенденцій розвитку і дослідження чинників, що впливають на розміщення світового господарства, як природних (природні умови і природні ресурси, наявність природних шляхів сполучення і ін.), так і соціально-економічних (спосіб виробництва матеріальних благ, економіко-географічне положення, трудові ресурси, транспортно-економічні і ін. економічні умови, рівень технічного прогресу, співвідношення між промисловим і з.-х.(сільськогосподарський) виробництвом, співвідношення між підрозділами промислового виробництва, співвідношення між внутрішнім вжитком, експортом і імпортом, рівень національного доходу і т. д.). Відносно імперіалістичних країн важливе значення має аналіз впливу колоніальних захватів, з одного боку, і крахи колоніальної системи — з іншою. Заслуговує на увагу дослідження проблеми впливу політики державно-монополістичного капіталізму на географію господарства світової капіталістичної системи.