Тема 13 податкова політика в системі державного регулювання економіки

13.1 Податкова політика та її основні принципи

13.2 Податкова політика в системі державного регулювання економіки

13.3 Обмеження щодо використання податкової політики як регулюючого чинника

13.4 Податкова політика як чинник макроекономічного регулювання

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ: податкова політика, система оподаткування, податкові органи, бюджетна політика,

13.1 Податкова політика та її основні принципи

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави.

Податкова політика — це система спрямованих дій та певних економічних, правових і організаційно-контрольних урядових заходів для досягнення визначених завдань, що стоять перед суспільством, за допомогою податкової системи країни. зїуіїст та цілі податкової політики можуть змінюва­тись залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально-політичним ладом суспільства.

Серед цілей проведення податкової політики виділяють фіскальну та економічну. Виділяють такі типи бюджетно-податкової політики (рис. 13.2).

Дискреційною політика називається тоді, коли уряд свідомо вносить зміни в податкову систему і витрати бюдже­ту з метою впливу на реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни в податковій системі залежать від рішень уряду. Дискреційна політика може бути стимулю­ючою і стримуючою. Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити при економічному спаді.

Рис. 13.2. Типи податкової політики

В області податків вона передбачає зменшення податко­вих вилучень з доходів громадян із метою збільшення сукуп­ного попиту.

Стримуюча бюджетно-податкова політика доцільна тоді, коли економіка знаходиться в стані надмірного підйому і попит перевищує пропозицію. У такому випадку виникає інфляція попиту і з'являється необхідність обмеження споживчих вит­рат населення. Це можна зробити або зменшуючи витрати бюд­жету, або збільшуючи податкові вилучення шляхом підвищен­ня ставок оподаткування чи раціоналізації податкових пільг.

Недискреційна бюджетно-податкова політика або полі­тика „вмонтованих стабілізаторів”, базується на теоретично­му припущенні, що податкова система сама по собі має здатність автоматично впливати на економічний цикл, тому що навіть без її зміни податкові вилучення збільшуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, тобто має місце стабілізуючий ефект. Найбільш: високий цей ефект при прогресивній податковій системі, що передбачає збільшення податкових вилучень поряд зі збільшенням доходів. Понят­тя „податки — вмонтовані стабілізатори” ввів Дж. М. Кейнс. Звичайно, держава не може дотримуватись тільки одного типу податкової політики. Необхідно поєднувати всі три її типи залежно від соціально-економічної ситуації та задач, що стоять перед суспільством.

Визначення оптимального розподілу податкового наван­таження між різними групами платників податків пов'язано з великими труднощами обгрунтування припустимої подат­кової дискримінації окремих класів і податкових груп.

Відомі різні системи оподаткування: регресивна, про­порційна і прогресивна.

Система оподаткування є регресивною, якщо ефективні (економічні) податкові ставки (відношення сплаченої суми податку до поточного доходу) для платників з високою пла­тоспроможністю нижче, ніж для тих, у кого ця здатність низька. Система оподаткування є прогресивною, якщо ефек­тивні податкові ставки для платників з високою платоспро­можністю вище, ніж для тих у кого така здатність низька. І, нарешті, система оподаткування є пропорційною, якщо ефективні податкові ставки для всіх груп платників одна­кові. Таким чином, поводження ефективних податкових ста­вок визначає характер структури оподаткування.

Основними принципами податкової політики є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Запобігання ухиленню від сплати податків може бути досягнуто по-перше, за рахунок створення такої системи платежів до бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків; по-друге, за рахунок створення ефективної системи контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків платниками. Слід підкреслити, що для мінімізації ухилень від сплати податків необхідно поєднувати обидва із названих методів, оскільки при високому рівні оподаткування навіть дуже значне збільшення адміністративної системи контролю за сплатою податків не забезпечує їх задовільного стягнення, в той час як видатки на утримання цієї системи сильно зростають.

Показник еластичності системи доходів бюджету показує, як змінюється обсяг надходжень до бюджету в залежності від зміни обсягу валового внутрішнього продукту (або якогось іншого макроекономічного показника). Податкова система з показником еластичності, близьким до одиниці, відповідає як інтересам бюджету, оскільки забезпечує автоматичне збільшення доходів в умовах економічного піднесення, так і інтересам платників, оскільки в період кризи з падінням промислового виробництва автоматично зменшуються і вимоги на сплату податків, що не веде до збільшення податкового тягаря в не найкращий для виробників період.

Принцип економічної ефективності в процесі формування податкової системи має неоднозначне трактування. Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу і через податкову політику держава втручається у відносини перерозподілу. Отже, податкова політика впливає тим чи іншим чином на економічні процеси, незалежно від волі держави. Цей вплив можна назвати пасивним. Оскільки головним завданням політики державних доходів є забезпечення достатнього обсягу надходжень до бюджету, остільки вплив насамперед податкової політики на процеси відтворення має другорядне значення. До тих пір, поки доходи, які збирала держава не займали значної питомої ваги в обсязі валового внутрішнього продукту, вплив податкової політики на відтворювальний процес був незначним і не привертав уваги політиків і економістів. Але при подальшому зростанні відсоткової ваги податків в обсязі ВВП виникає необхідність стягувати необхідні кошти найбільш раціональним шляхом, тобто приводячи до мінімуму негативні наслідки для розвитку економіки. В подальшому, дискусії про те, як мінімізувати негативні наслідки оподаткування переросли в дискусії про те, чи повинна держава використовувати податкову політику як активний регулятор відтворювальних процесів (тобто для досягнення інших цілей крім фіскальних). Обговорення цієї проблеми продовжується і дотепер.

З точки зору проблем соціальної справедливості платниками податків мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних в соціальному плані. Стягнення непрямих податків на предмети не першої необхідності за високими ставками, споживачами яких є сім’ї з досить високим рівнем доходів дещо пом’якшує проблему соціальної справедливості, але її не вирішує. Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості пов’язані тим, що рівень оподаткування прямо пов’язаний з доходами, які отримують фізичні і юридичні особи. Суперечки точаться навколо питань необхідності прогресивного оподаткування високих доходів, оскільки з точки зору соціальної справедливості, особи, які мають високий рівень доходів можуть сплачувати до бюджету більшу у відносному значенні частину доходів, за допомогою чого відбувається перерозподіл коштів між населенням. Але при досить високій прогресії в оподаткуванні виникають негативні наслідки, такі як втрата платниками стимулів до більш інтенсивної праці і зацікавленість в ухиленні від сплати податків.