Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Tema_15_osnovni_zmini_DIP_v_roki_VVV.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
13.11.2019
Размер:
198.66 Кб
Скачать

4. Збройні сили.

Велика Вітчизняна війна внесла істотні зміни в склад, структуру і управління збройними силами. Напад на нашу країну багатомільйонної громади фашистських військ спонукало до проведення негайної мобілізації. Відповідно з мобілізаційним планом вже 22 червня 1941 Президія Верховної Ради СРСР, керуючись Конституцією СРСР, оголосила мобілізацію військовозобов'язаних чоловіків по 14 військовим округах країни. У перші дні війни в армію було призвано 5 млн. чоловік. Пізніше мобілізація була проведена і в інших округах, та призову підлягали чоловіки віком від 18 до 55 років. До кінця війни чисельність радянських збройних сил досягала 11365 тис. чоловік. Всього за час війни в Червоній Армії служило близько 31 млн. чоловік, що народилися до 1927 р. включно.

Одним з найважливіших завдань військового будівництва була масова підготовка захисників Батьківщини для поповнення діючої армії. Радянська держава вживав заходів, щоб кожне нове поповнення приходило в армію і флот вже з навичками військової справи. Відповідно до постанови ДКО "Про підготовку резервів у системі Наркомату оборони і Наркомату Військово-Морського Флоту" від 16 липня 1941 р. і "Про загальне обов'язкове навчання військовій справі громадян СРСР" від 18 вересня 1941 обов'язковому навчанню підлягали всі чоловіки у віці від 16 до 50 років. Всього за роки війни систему військової попереднього всеобучу пройшло близько 18млн. чоловік.

Військові мобілізації не були єдиним джерелом поповнення збройних сил. У перші ж дні війни патріотичний підйом охопив усіх радянських громадян. В армію вступили сотні тисяч добровольців. Стали формуватися дивізії народного ополчення, винищувальні батальйони, добровільні жіночі частини та підрозділи. На початку липня 1941 р. створення дивізій народного ополчення було санкціоновано ДКО. Ці дивізії формувалися на засадах добровільності в районах, яким безпосередньо загрожували фашистські війська, з громадян, що не підлягають обов'язковій мобілізації. Надаючи допомогу кадрової армії, народне ополчення покрило себе невмирущою славою.

На території, тимчасово захопленій фашистами, зростала кількість партизанських формувань - яскраве свідчення активності народних мас у визвольній боротьбі проти окупантів. Тільки за офіційними даними, в партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося понад 1 млн. бійців. Народи СРСР усвідомлено йшли в бій, на жертви і позбавлення заради наближення перемоги над фашистськими загарбниками.

Багато чого було зроблено для вдосконалення системи підготовки командних кадрів. За роки війни її пройшло близько 2 млн. військовослужбовців.

У січні - лютому 1943 р. для особового складу Червоної Арміїі Військово-Морського Флоту були введені нові знаки розрізнення, відновлені погони.

У найтяжчий, початковий період війни в боях народилася радянська гвардія. Військовим частинам, кораблям, з'єднанням та об'єднаннях (арміям), що виявили героїзм, високу організованість і вміння громити ворога, присвоювалися найменування гвардійських з врученням їм гвардійських Червоних Прапорів. Для особового складу були встановлені особливі відзнаки у вигляді військових гвардійських звань і нагрудного знака. Для заохочення особливо відзначившихся в боях солдатів і офіцерів в роки війни заснували дев'ять нових бойових орденів, у тому числі ордена Суворова, Кутузова, Олександра Невського, Вітчизняної війни, Слави, і багато медалей.

Була проведена реорганізація управління військами. У червні - серпні 1941р. перебудували систему органів стратегічного і оперативного керівництва збройними силами. 23 червня за рішенням Політбюро ЦК партії була утворена Ставка Головного Командування (10 липня перейменована в Ставку Верховного Головнокомандування) - вищий орган стратегічного керівництва збройною боротьбою. До неї увійшли члени Політбюро ЦК партії і керівники Наркомату оборони: С.К. Тимошенко (голова), С.М. Будьонний, К.Е. Ворошилов, Г.К. Жуков, Н.Г. Кузнєцов, В.М.Молотов, І.В. Сталін. 10 липня головою Ставки було призначено І.В. Сталін, а 8 серпня він став і Верховним Головнокомандувачем.

Робочим апаратом Ставки служили Генеральний штаб, Управління Наркомату оборони і Наркомату Військово-Морського Флоту. Вжиті Ставкою рішення доводилися до відома командування фронтів і флотів у вигляді директив Верховного Головнокомандування. У своїй діяльності Ставка спиралася на військові ради фронтів. Зв'язок з фронтами здійснювалась і через представників Ставки, у завдання яких входили: координація дій фронтів, контроль за виконанням директив Верховного Головнокомандування, допомога фронтам в плануванні, підготовці та здійсненні операцій. Найчастіше Ставку представляли Г.К. Жуков, призначений в серпні 1942р. першим заступником Верховного Головнокомандувача, і начальник Генерального штабу А.М. Василевський.

Вищими об'єднаннями військ з липня 1941 р. були три найважливіші стратегічні напрямки (Північно-Західне, Західне і Південно-Західне) на чолі з їх Головним командуванням, а після реформування напрямків з липня 1942 вищими об'єднаннями військ стали фронти, очолювані командувачами і військовими радами. Вони й керували військовими операціями.

Військові ради фронтів і армій були постійно зв'язані з ДКО і Верховним головнокомандуванням, несли перед ними повну відповідальність за бойові дії, військову підготовку, політико-моральний стан і матеріально-технічне забезпечення військ.

Командуючим фронтами і арміями, командирам з'єднань, які безпосередньо керували бойовими операціями, були надані права щодо присвоєння військових звань, призначення на посади командного і начальницького складу, нагородження від імені Президії Верховної Ради СРСР орденами і медалями відзначившихся в боях. Частинами в Червоній Армії були полки, а також особлива категорія підрозділів, які отримали найменування "окремих" (окремий батальйон, окремий дивізіон), командування яких користувалося правами на щабель вище.

З липня 1941 р. у частинах і з'єднаннях було введено інститут військових комісарів, які, керуючи партійно-політичною роботою, на рівні з командирами несли повну відповідальність за бойову підготовку і боєздатність військ. Але на відміну від часів громадянської війни функціями контролю над командним складом комісари не мали. У підрозділах вводилися посади політруків. Після успішного розгортання багатомільйонної армії, піднесення її морально-політичного духу і боєздатності, накопичення командирами досвіду політичної роботи стало можливим зміцнення єдиноначальності в управлінні військами. У жовтні 1942р. інститут військових комісарів в армії і на флоті був скасований. Були введені посади заступників командирів по політчастині. У партизанських загонах військові комісари були збережені. При Головному політуправлінні і при політуправліннях фронтів існували партизанські відділи.

Для керівництва партизанською боротьбою в травні 1942 р. ДКО утворив при Ставці Центральний штаб партизанського руху, а також штаби при військових радах фронтів, у вересні 1942р. було створено Головне командування партизанського руху.

Бойовий досвід усіх родів військ у роки війни регулярно узагальнювався і знайшов своє чітке відображення в нових статутах і настановах, у тому числі в Бойовому статуті піхоти 1942 р., Повчанні по польовий службі штабів 1942 р., Повчанні по військовий розвідці.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]