1. Поняття та види позовів.

2. Особливі засоби преторського захисту.

3. Позовна давність

Основна література

Дождев Д.В. Римское частное право. - М.: Юнион, 1996. - 270 с.

Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студе­нтів юрид. спец, вищих навч. закладів. - 3-тє вид. - К.: Ін Юре,2001.-440 с.

Підопригора О. Захист володіння за римським приватним правом // Право України. - 1999. - № 7. - С. 29-31.

Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -Москва: Юрист, 1996. - 342 с.

Стислий зміст лекції

Поняття та види позовів. Позов (акціо) - це звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Претор у формулярному процесі міг підтримати позов або відмо­вити, застосовуючи норми справедливості, а не положення цивільно­го права. В своїх едиктах претори зазначали, у яких випадках будуть підтримувати позов.

Речовий позов подається проти будь-якої особи, яка буде порушу­вати право власності, сервітутне, заставне та ін. речові права. Відпові­дачем може бути кожний, у кого виявиться дана річ, або кожний, хто посягнув на цю річ. В момент подання позову власник (володілець) речі може і не знати конкретно усіх порушників свого права. Напри­клад, власник виявив украдену річ у нового володільця. Абсолютний захист — це захист абсолютного речового права, яке абсолютно ні­хто не має права порушувати.

Особистий позов подається проти порушень зобов'язань або до­говору. Порушник відомий заздалегідь, і відповідальність може бути покладена лише на нього. Наприклад, боржник не може повернути борг. Позов буде направлено конкретно проти нього (чи спадкоємця, що вступив у спадщину), і відповідальність нестиме сам боржник. Відносний захист — це захист відносного зобов'язального права, це захист відносно конкретної сторони у зобов'язанні.

Інший відомий поділ позовів - це поділ на позови строгого права та на позови, побудовані на принципі добросовісності. У першому випадку суддя зв'язаний буквою договору, з якого випливає позов, навіть якщо допущена відверта помилка, в другому позивач посила­ється на обман, насильство і т.п. з боку відповідача, на порушення духу договору, а не його букви.

Позови за аналогією застосовувалися у спірних випадках, коли відомий позов застосовується для подібного випадку. Наприклад, як­що тварина заморена голодом, наступала така самовідповідальність, якщо вона убита.

Позов з фікцією претор застосовував при виникненні нових майно­вих відносин, не захищених формально прийнятим законом. Претор у формулі пропонував судді допустити існування фактів, яких насправ­ді не було, наприклад, уступка права вимоги формулювалася як пра­во, отримане у спадок.

Особливі засоби преторського захисту.Це адміністративні засоби впливу на порушників права. Інтердикти - це накази претора, якими заборонялося чинити пев­ні протиправні дії спершу конкретним особам, а згодом - і усім гро­мадянам взагалі. Інтердикти поділялися на ті, що захищали володіння від посягань третіх осіб, та на ті, якими надавалося володіння (зокрема, сервітути).

Стипуляція - накладення претором на третю особу зобов'язання дати юридично значиму обіцянку сплатити грошову суму, здійснити певні дії чи утриматися від якихось дій. Застосовувалася у випадку, якщо порушувалися ті інтереси громадян, які не були захищені бук­вою закону. Наприклад, забудовник починає рити котлован для май­бутнього фундаменту. Сусід вважає, що це загрожує обвалом його будинку. Претор для запобігання конфлікту пропонує забудовнику зробити заяву про негайну виплату обумовленої суми у випадку, як­що такий обвал усе-таки трапиться.

Ввід у володіння - відбувався за наказом претора або для забезпе­чення збереженості певного майна, або для виконання визначених дій стосовно цього майна. Як правило, ввід у володіння здійснювався на прохання зацікавленої особи у зв'язку з можливими майбутніми збит­ками (спірний маєток з вини фактичного володільця не утримується в належному стані) чи неможливістю здійснити своє право (належна одному із спадкоємців частка майна під різними приводами утриму­ється іншими спадкоємцями).

Реституція - це захист прав особи шляхом приведення сторін цивільної угоди у попередній стан. Наприклад, обман з боку продавця (проданий хворий раб).

Позовна давність

Це встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді. Нормою римського права було - закони писані для тих, хто не спить. Претори обмежують законний строк висунення позову одним роком, однак цей строк змінювався. Якщо строк був обумовлений у договорі, то початком спливу позовної давності вважався наступний день після закінчення договірного строку, якщо строк не вказаний - то сьомий день після заяви-вимоги кредитора. Позовна давність в спорах про речові права розпочиналася з моменту, коли у суб'єкта виникало право на позов, тобто він виявляв, у кого знаходиться його власність.

Натуральні зобов 'язання - це такі, які позбавлені захисту з боку держави та виконуються добровільно, без державного примусу на підставі морального боргу. Якщо строк позовної давності пропускав­ся, то це вело до втрати права звернення до суду. Однак спірне право продовжує існувати, це моральний борг. Право визнавало можливість виникнення обставин, які переривали течію строку позовної давності.

Висновок до теми. Встановлення судової процедури захисту ци­вільних прав мало значення для усунення беззаконня, судовий захист порушених прав породжував у громадян Стародавнього Риму повагу до держави та до закону.

Лекція 3

Тема: Об’єкти римського права. Володіння.

Право власності. Права на чужі речі

План

1. Поняття та види речей.

2. Володіння.