3. Культура як спосіб буття людини. Людина як творець та творіння культури

Біологічно людині дається лише організм, який має певні задатки, можливості тощо. Оволодіваючи існуючими у суспільстві нормами, звичаями, прийомами і способами діяльності, людина освоює й змінює свою культуру. Отже, людина не лише перетворює зовнішню дійсність, а й фор­мує сама себе. Це формування, „самопородження" людини власною працею є суттєвою стороною, „нервом" процесу, який слід назвати історією - на відміну від природної стихійної еволюції. Відтак, до куль­тури відносяться й ті властивості людини, які є історичним продук­том, тобто ті, що виділяють її з природи, мають надбіологічний харак­тер. Відповідно, в людині природне начало поєднане з культурно-історичним, останнє визначає специфіку людського буття.

Людина створює світ культури і живе в ньому. Це ще раз підтверджує, що культура є надбанням і способом людського буття. Тому з'ясувати її сутнісні засади можна лише завдяки аналізу даних антропології та історії. Культурогенез у контексті антропогене­зу здебільшого розглядається як зародження матеріальної куль­тури (знаряддя праці, предмети побуту), духовної культури (мислення, воля, мова) і культури людських відносин (суспіль­на воля, норми поведінки, табу).

З цієї точки зору, культуру як явище можна розглядати у двох аспектах:

• те, що виокремлює людину з природи, є формою адапта­ції людини до природи. За таких умов культура постає як систе­ма здатностей людини, завдяки яким вона налагоджує свої від­носини з природою;

• узагальнювальна характеристика людини, певний щабель її саморозвитку, зовнішній вияв духовної сутності. В цьому сенсі культура постає як людиновимірність.

Отже, поняттям «культура» позначають смислову відмін­ність буття людини від буття природи і смислові ресурси людсь­кого буття.

Культура — увесь, за винятком природи, мовно і символіч­но відтворений, «репрезентований» (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності і себе.

Розвиток культури детермінований процесом суспільного виробництва, економікою, соціальними відносинами, політичним життям. У свою чергу, він впливає на всі ці сфери, що виражається, зокрема, в таких проявах, як культура виробництва, політична культура, культура міжнаціональних стосунків тощо. Власне, всі види суспільної діяльності включені в систему культури.

Зрозуміло, що стан і рівень матеріальної культури, передусім, за -лежить від виробництва, економічних факторів. Щодо впливу економіки на духовну культуру, то він має опосередкований характер і неоднозначний: періоди розвитку духовної культури не завжди збігалися з періодами економічного піднесення.

Стосовно суспільства культура — це все створене і викорис­товуване ним матеріальне і духовне багатство, щодо людини — це міра її суспільного розвитку, міра власне людського в ній: знання, освіченість, моральність, інтелекту­альність, художній смак, здатність діяти по-людськи - працювати, тво­рити, спілкуватися і таке ін. Культура людини виражається і у володінні власною біологічною природою — культурою їжі, пиття, кохання фізичною культурою, і безумовно, у вихованості розуму, волі, почуттів, тактовністі, ввічливості, делікатності, поваги до інших і почуття власної гідності.

Як бачимо, до культури належить не лише сукупність цінностей, але й процес їх створення, оволодіння і користування ними.

Особливе місце у світі культури займають її морально-етичні та естетичні аспекти. Мораль регулює життя людей у різних сферах -у побуті, сім'ї, на роботі, в політиці, науці та ін. В моральних принципах і нормах відкладається все те, що має всезагальне, тобто загальнолюдське значення, що становить культуру міжлюдських відносин. Є універсальні, загальнолюдські уявлення про добро і зло (наприклад, такі, як "не вбий", "не вкради" та інші, зафіксовані у Біблії). Є групові, історично обмежені уявлення про те, що погане і що гарне. У будь-якому випадку практика міжлюдських стосунків осмислюється через добро, благородство, справедливість. Естетичне ставлення людини до дійсності має всеохопний характер, адже всі цінності - красу, прекрасне, гармонійне, витончене - людина знаходить і в природі, і в суспільстві, і в інших людях. Тому естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетичні смаки притаманні кожній людині, хоча безсумнівним є те, що ступінь розвитку, досконалості естетичної культури у різних людей різний. Історично змінним є й ідеал краси. Ставлення людини до природи теж опосередковане культурним середовищем.

Але у будь-якому суспільстві існують певні норми естетичної, моральної та інших видів духовної культури. Людина, "входячи у суспільство", тобто соціалізуючись, засвоює не тільки знання, а й принципи, норми поведінки, сприйняття, розуміння і відношення до навколишньої дійсності.Ці норми є тим невидимим каркасом, який скріплює суспільний організм у єдине ціле. Вони формуються, утверджуються вже у буденній свідомості суспільства, тому велику роль відіграють у їх виникненні традиційні і навіть несвідомі моменти. Звичаї і способи сприйняття формуються тисячоліттями і передаються від покоління до покоління як соціальна естафета. У переробленому вигляді культурні норми втілюються в ідеології, етичних та релігійних вченнях, входячи у структуру світогляду людини.

Зокрема, моральні норми виникають у самій практиці масового спілкування людей, щоденно виховуються силою звички, громадської думки, оцінок близьких нам людей. Згадаймо, що маленька дитина за реакцією батьків, дорослих членів сім'ї розуміє межі того, що "можна ", а чого "не можна ".

Величезну роль у формуванні норм культури і їх засвоєнні відіграють схвалення п осудження, які виражають оточуючі, а також сила особистого і колективного прикладу, наочні взірці поведінки чи вони описані у словесній формі, чи у вигляді взірців поведінки.

Нормативність культури підтримується і у процесі міжособистісних взаємостосунків людей , і в результаті функціонування різноманітних соціальних інституцій. Величезну роль у передачі духовного досвіду відіграє система освіти.

Особистість повинна мати в сучасному суспільстві високу культуру мислення, у формуванні якої визначальна роль належить філософії.

Інтелігентна людина (а це не обов'язково інтелігент за соціальним станом) є носієм культури почуттів - найменш керованої сфери свого внутрішнього світу. Адже володіння наукою і мистецтвом керування емоціями і почуттями має для людини виняткове значення.

У всіх сферах життєдіяльності сучасної людини важливе місце займає комунікабельність, майстерність людського спілкування як на особистісному рівні, так і на рівні спілкування між націями і народами. На жаль, нині у нас тут більше втрат, ніж здобутків.

Практичним же проявом всіх видів культури, притаманних особистості, її світоглядних орієнтирів є культура поведінки, у формуванні якої перш за все спроможна сама людина.

Отже, культура особистості є мірою соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується у поняттях рівня культури, її наявності чи відсутності. Ця культура може бути більш-менш систематизованою чи "мозаїчною", складаючись під впливом багатьох розрізнених чинників. Людина - не тільки творіння культури, але й творець культури. Особистість є культурною настільки, наскільки вона засвоює і реалізує у своїй життєдіяльності вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішнє духовне надбання. Отже, людину можна сприймати, розуміти не за тим, які у неї судження про культуру, а за тим, як вона особисто реалізує ці уявлення практично.

Таким чином, культура є явищем, яке розкриває сутність, природу, життєдіяльність людини. Поза людиною , у відриві від неї культура просто не існує. Культура і людина нероздільні. Людина може жити, мислити, відчувати, діяти по-людськи тільки тоді, коли вона прилучається до світу культури. Саме в такому прилученні до культури, засвоєнні її і є смисл освіти й виховання.