Мета теми

студенти повинні засвоїти основні засади менеджменту, функції менеджерів, знати основні характеристики сучасних організацій та процесу управління ними, мати поняття про критерії ефективного управління

Основні поняття

менеджмент процес управління планування організація мотивація контроль

організація ресурси організації об’єкт управління суб’єкт управління горизонтальний розподіл праці вертикальний розподіл праці

методи принципи закони закономірності рівні управління функціональні області

План теми

1.1. Менеджмент як сфера діяльності. Сутність категорій “менеджмент” та “управління”

1.2. Менеджмент як наука і мистецтво. Основні категорії менеджменту

1.3. Сфери застосування менеджменту

1.4. Методологічні основи менеджменту

1.1. Менеджмент як сфера діяльності. Сутність категорій “менеджмент” та “управління”

Розвиток підприємництва, збільшення кількості підприємств, організацій і установ різних організаційно-правових форм вимагають використання сучасних підходів до управління, новітніх технологій організації управлінської діяльності, спрямованої на досягнення певних цілей. Для позначення даного виду діяльності використовуються такі поняття, як “менеджмент”, “управління”, “підприємництво”, “адміністрування”, “керівництво”. Дані терміни досить часто використовуються в якості синонімів, однак не є подібними за своєю сутністю. Різниця між ними зумовлена об’єктами, щодо яких вони застосовуються.

“Управління” є найбільш загальним поняттям, оскільки коло об’єктів, щодо яких можливе його застосування є досить широким. До них можна включити технічні, соціальні, суспільні, господарські, державні системи. Управління є формою виробничих відносин, в якій відображено причинно-наслідкові зв’язки, що виникають у процесі суспільного виробництва, а також представляє собою діяльність, пов’язану з впливом керуючого суб’єкта на керований об’єкт з метою досягнення певних результатів.

Відповідно “адміністрування”, в основному, використовується з метою позначення діяльності щодо управління державними установами, органами державної влади, керування діяльністю апарата управління. У тлумачному словнику української мови визначено, що: “Адміністрування – це керування бюрократично, за допомогою наказів і розпоряджень замість конкретного керівництва”.

“Керівництво” – це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети. Керівництво (в бізнесі) – це здатність заставити весь колектив прагнути до виконання завдань, що стоять перед організацією. Воно неодмінно включає вольові відносини, за допомогою яких реалізується економічна влада.

На відміну від даних понять “менеджмент” зазвичай розуміється як діяльність щодо управління підприємством в цілому, а не окремими його елементами (управлінським апаратом чи підлеглими). Менеджмент як вид діяльності використовується з метою управління соціальними, господарськими і державними системами, є складовою процесу управління. Адміністрування і керівництво є функціями, що виконуються в рамках менеджменту, забезпечують координацію всіх окремих елементів систем, що виступають в якості об’єкту менеджменту.

“Підприємництво” – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України). Основна відмінність між менеджментом і підприємництвом полягає в тому, що підприємництво пов’язане з діяльністю в конкретній сфері, передбачає здійснення цілепокладання. Однак власне процес досягнення цілей, заснований на розробці і реалізації стратегій, програми дій, є можливим лише за умов ефективно налагодженого менеджменту, що базується на використанні вмінь і зусиль працівників, спрямуванні їх дій в єдиному бажаному напрямку. Таким чином,можна зробити висновок, що менеджмент передбачає організацію роботи колективу згідно з встановленою метою, спрямовує його діяльність на досягнення бажаного результату.

Сьогодні немає єдиного прийнятого управлінцями і методологами підходу до визначення сутності поняття “менеджмент”. Поява наукової концепції менеджменту як особливої сфери управлінської діяльності на початку XX століття була об’єктивно обумовлена виникненням масового виробництва, що вимагала кваліфікованого управління крупними багатоцільовими виробничо-комерційними підприємствами, де функції володіння власністю і управління діяльністю були вперше розділені. За даних умов науковий менеджмент став основною формою організації соціально-виробничих процесів, утілюючи сукупність раціональних методів і організаційних важелів управління. В результаті еволюції західної управлінської думки поняття “менеджмент“ істотно розширилося. Цьому сприяв розвиток системного підходу, завдяки якому і бізнес-організація і суспільство почали трактуватися як соціальні системи. Завдяки цьому менеджмент став інтерпретуватися як універсальний принцип раціональної організації не тільки виробничих, але також соціальних і політичних процесів.

Узагальнюючи розглянуте вище, можна стверджувати, що менеджмент є синонімом історично обумовленої, існуючої впродовж багатьох століть діяльності найманих професійних управлінців, що здійснюють процес планування, організації, мотивації і контролю, спрямований на досягнення мети соціальної системи. Супротивники такої інтерпретації поняття “менеджмент” вважають її недостатньо обґрунтованою, оскільки вбачають в ній просту підміну поняття “управління”, хоча, як зазначалося вище, це не є вірним.

На відміну від феномена управління, де об’єктом виступає виключно організація, (що розуміється як працівники, засоби праці і організаційна структура), об’єктом менеджменту вже вважається не лише організація, а й, передусім, комунікації цієї організації із її соціальним середовищем. Крім того, властиве управлінню уявлення про людину як, передусім, працівника теж здається дещо редукованим у порівнянні з аналогічним сприйняттям людини у менеджменті. Тут людина, поряд з дійсно важливою її якістю – бути працівником, розглядається як цілісна, як функція і результат звичок, потреб, поглядів, переконань тощо. Відтак, менеджмент має на увазі не лише організаційні зв’язки, але і соціально-психологічні. В процесі досягнення цілей управління просто використовує моральний клімат організації, а менеджмент формує його.

За способами здійснення, управління, переважно, авторитарно, воно наказує; а менеджмент – тільки демократичний, він створює умови, переконує, провокує, підказує, це – культура ведення діалогу з рівноправними партнерами для стабілізації і розвитку організації, для поліпшення її положення у середовищі і, лише на цій основі, для підвищення її ефективності.

Поняття “управління” у порівнянні з поняттям “менеджмент” у меншому ступені акцентує морально-психологічні і суб’єктивні аспекти. Більше значення надається бюрократичним, формальним процедурам і адміністративним методам управління. При порівнянні цих двох понять менеджмент сприймається як поняття, протилежне знеособленому адмініструванню, як спосіб управління організаціями, що функціонують у ринковій, відкритій економіці.

Управління, функціонуючи у замкнутому світі організації, виконує соціальну функцію підвищення ефективності у досягненні її цілей, що розглядається як щось первинне, а зміни у суспільстві виступають вже вторинними до такої мети. Функції менеджменту теж пов’язані з організацією. Менеджмент розглядається як такий тип організації роботи трудових колективів, при якому в максимальному ступені враховуються потреби, проблеми, інтереси працюючих, але при цьому він покликаний забезпечити орієнтацію діяльності організації на такі зовнішні фактори як запити споживачів продукції, послуг тощо. У менеджмент органічно вбудований механізм безперервного відновлення й удосконалювання. Йому властивий високий ступінь сприйнятливості до досягнень науково-технічного прогресу. Відтак, на відміну від управління, менеджмент, націлений на зміцнення зовнішніх зв’язків організації і на створення найбільш оптимальних для неї соціальних умов.

Менеджмент – це соціокультурний процес дії на соціальні умови і культуру діалогу організації і її середовища. Управління – тільки спосіб організації процесів, певна культура. Менеджмент також передбачає культуру поведінки організації у середовищі, але, через забезпечення спрямованості всієї організації на її контрагентів. Тому менеджмент може трактуватися як процес.

Зважаючи на те, що управління завжди має справу з організацією, тобто із сталою і певною системою, де постановка і неухильне досягнення цілей є можливими за рахунок використання сталих засобів, словосполучення “управління середовищем” сприймається як досить проблематичне. Тоді як менеджмент, що має справу з швидко плинним середовищем, вимушений часто змінювати і цілі, і засоби, і результати, залежно від зміни культурного контексту, в якому існує організація.

Управління, передусім, спирається на інструкцію, мету організації. У той час менеджмент в якості базових вважає особисті якості менеджера, його внутрішню культуру і лояльність до організації. Тому, якщо проводити паралелі, менеджмент не стільки культура розпорядження, скільки культура дипломатії: ведення перемовин, пошук компромісів, консенсусу, уміння переконувати, слухати і розуміти точку зору партнера, навіть коли вона різниться з позицією менеджера. Ефективний менеджер володіє умінням розуміти партнера, довіряти йому, бути обов’язковим, знаходити точки зіткнення, доповнювати партнера, бути з ним компліментарним.

Складовими дефініції поняття “менеджмент” (“management”), є:

1) це область наукових знань, що вивчає відносини, закономірності й принципи управління, фактори, що впливають на функціонування й розвиток соціально-економічних систем, методи й засоби управління;

2) це сукупність упорядкованих дій, процесів системного характеру, що забезпечують розробку й досягнення цілей організації;

3) це специфічна діяльність з управління організаціями різного типу, рівня й окремих її сфер;

4) це спільнота людей (менеджерів), соціальний шар тих, хто здійснює роботу з управління.

Одночасно з цим, поняття “управління” (“administration”) означає процес цілеспрямованих впливів на об’єкт управління для досягнення заданих результатів

Можна виокремити такі базові підходи до визначення сутності менеджменту: економічний, політологічний, соціологічний, психологічний.

Економічний підхід виходить із того, що менеджмент – управління виробництвом; сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, розроблених і застосовуваних із метою підвищення ефективності виробництва й збільшення прибутку. Це – наука про управління людськими відносинами у процесі виробничої діяльності і взаємозв’язків споживачів із виробниками. Поняття «менеджмент» також має на увазі керівництво підприємства, організації, орган, що управляє.

Менеджмент передбачає організацію керівником ефективної роботи співробітників, цілеспрямований вплив менеджера та підлеглих йому працівників (персонал) на процеси виробництва задля успішного вирішення завдань, що стоять перед ними і прибуткової роботи фірми.

Політологічний підхід до феномена менеджменту виходить із того, що “менеджмент політичний (political management) – управління політичними подіями, орієнтоване на реалізацію певних політичних інтересів тих або інших учасників цих подій. Події у даному випадку розглядаються як результати політичної діяльності, її продукти, що (подібно товарам в економіці) можна характеризувати кількісно (з урахуванням числа подій) і якісно (з урахуванням корисності подій, їхньої “споживчої вартості”)”.

Соціологічний підхід передбачає вивчення феномена менеджменту як соціального інституту, що включає сукупності принципів, форм і методів управління, соціальних ролей і статусів, охоплює процес проектування й інновації соціальних організацій, мотивації людей задля ефективної організаційної діяльності. У межах соціологічного підходу до феномена менеджменту управлінські процеси, що відбуваються у суспільстві, його окремих підсистемах (політичній, економічній, соціальній, соціокультурній) або організаціях (підприємствах, установах тощо) розглядаються і інтерпретуються з погляду взаємодії людей, що беруть участь у них, і включених у різноманітні процеси співробітництва, допомоги, суперництва.

З позицій соціологічного підходу різноманітна діяльність державних і суспільних органів управління розглядається як соціальні системи, що мають вирішувати завдання підбору, розміщення, формування управлінських кадрів, проблеми відносин і взаємодій, що складаються між працівниками апарата управління і підлеглими їм співробітниками й організаційними структурами.

Психологічний підхід виходить із того, що менеджмент – це сукупність певних дій, вчинених людиною (суб’єктом) стосовно об’єкта для того, щоб перетворити його і забезпечити рух до заданої мети. Цей підхід має на меті вивчення психологічних закономірностей менеджерської діяльності задля підвищення ефективності і якості ухвалених рішень. Типовими для даного підходу до феномена менеджменту проблеми і задачі за своєю суттю є науково-практичними, переважно потребуючими комплексного рішення.

Психологічний підхід до розуміння феномена менеджменту відрізняється різноманітністю, що певною мірою свідчить про його складність. Серед характерних для такого підходу управлінських проблем зазначимо наступні: проблема психологічних засад ефективного менеджменту, соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів і міжособистісних взаємин у них; вивчення особистості працівника в організації, аналіз впливу організації на соціально-психологічну структуру і розвиток колективу; вплив культурно-історичного чинника як на соціальне уявлення про управління, так і на психологічні характеристики реального управлінського процесу; місце і роль психологічних складових у концепції антикризового управління організаціями, концепції організаційної культури.

Існує багато підходів до визначення сутності менеджменту, які систематизовано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення поняття “менеджмент”

Автор / джерело	Визначення поняття
1	2
П. Друкер	це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану та продуктивну групу
М.П. Фоллєт	це забезпечення виконання роботи з допомогою інших осіб
М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі	– це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей; – це діяльність, яка відповідно до цілей та завдань бізнесу розробляє плани, визначає не лише, що і коли робити, але й як і хто буде виконувати те, що намітили, формує робочі процедури по всіх стадіях управління та здійснює контроль; – це не управління предметами, а організація і управління роботою людей; – діяльність щодо знаходження найкращих способів досягнення цілей організації;

Продовж. табл. 1.1

1	2
	– наука управління; сукупність принципів, методів, засобів та форм управління з метою підвищення ефективної діяльності та збільшення прибутків
Оксфордський словник англійської мови	– це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками); – це влада та мистецтво керувати; – це вміння та адміністративні навички організовувати роботу апарату управління; – це органи управління, адміністративні одиниці, служби та підрозділи
Сучасний економічний словник	сукупність принципів, форм, методів, прийомів і засобів управління виробництвом і виробничим персоналом з використанням досягнень науки управління. Основна мета менеджменту – досягнення високої ефективності виробництва, кращого використання ресурсного потенціалу підприємства, фірми, компанії; керівництво підприємства, фірми, компанії; керівний орган; організація виробництва
Великий тлу-мачний словник сучасної української мови	сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності, збільшення прибутків
Будзан Б.	– це процес управління ресурсами і людьми, що включає певні цілі, планування, організацію, лідерство й контроль, що спрямовується на досягнення кінцевої мети; – це мистецтво управління; – це галузь науки, теорія, сума знань, накопичених за історію розвитку суспільства, що представляється у вигляді концепцій, підходів, принципів, методів і способів
Гірняк О.М., Лазановський П.П.	– це складова процесу управління, яка забезпечує координацію дій персоналу підприємства (організації) на всіх його рівнях з раціонального використання тих наявних ресурсів із застосуванням наукового підходу, психологічних норм керівництва
Орлов О.І.	– процес управління, що передбачає виконання таких функцій, як прогнозування, планування, створення організаційних структур, командування, координація, стимулювання (мотивація) діяльності, контроль і аналіз; – організаційна структура, призначена для управління тією чи іншою організацією, регіоном, країною
Осовська Г.В., Осовський О.А.	– це вплив на колектив, який направлений на досягнення мети, і необхідні для цього взаємопов’язані заходи; – організація, важелі та регулювання цього процесу за допомогою зворотного зв’язку; – керівництво людьми, розробка, прийняття та реалізація рішень; – найкращий розподіл ресурсів, цілеспрямована переробка інформації; – функція, вид діяльності з керівництва людьми в різних організаціях
Сладкевич В.П., Чернявский А.Д.	– інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти-менеджери формують організації і управляють ними шляхом встановлення цілей і розробки способів їх досягнення
Шегда А.В.	– активний вплив на параметри будь-якого об’єкта з метою усунення небажаних відхилень від заданих режимів роботи, підтримання стану впорядкованості, плановості та динамічної рівноваги з навколишнім середовищем