Мета теми

ознайомити студентів з основними факторами внутрішнього і зовнішнього середовища прямої і непрямої дії, та головними системними характеристиками цих змінних

Основні поняття

внутрішнє середовище зовнішнє середовище керуюча система керована система

місія ціль задачі технології

організація дерево цілей організаційна структура організаційний дарвінізм

План теми

3.1. Організація як відкрита динамічна система.

3.2. Загальні характеристики організацій.

3.3. Внутрішнє середовище організації.

3.3.1 Цілі та задачі.

3.3.2 Технології.

3.3.3 Люди

3.3.4 Структури

3.3.5 Організаційна культура.

3.4. Зовнішнє середовище організації:

3.4.1 Фактори прямої дії, їх взаємозв’язок.

3.4.2 Фактори побічної дії, їх взаємозв’язок.

3.1. Організація як відкрита динамічна система

Організація є об’єктом дослідження менеджменту. Впродовж становлення науки менеджменту змінювалося і уявлення про сутність організації. Відповідно загалом можна виділити 5 основних етапів і підходів до розуміння сутності організації.

1. Організація – є сумою трудових операцій. Управляти – означає правильно організувати виробничі процеси і підвищувати продуктивність праці. Організація конструюється і контролюється менеджерами.

2. Організація – це адміністративна піраміда як найбільш стійка будова (адміністративний механізм). Їй властива чітка структура, єдиноначальність, розподіл праці, баланс повноважень і відповідальності, корпоративна мораль.

3. Організація – бюрократія, де людина – це гвинтик величезної машини, матеріал для побудови цілого, такого, що не має права на індивідуальні особливості. Індивідуальність особи пригнічується розробкою і розпорядженням точного дотримання інструкцій практично “на всі випадки життя”.

4. Організація – це група однодумців, сім’я. При такій концепції на перший план виходять міжособистісні і міжгрупові стосунки (принцип Е. Мейо). Управління повинне вписуватися в психологічну структуру групи, усвідомлювати можливість спонтанного, неконтрольованого, самоорганізації.

5. Організація – це соціотехнична система, тобто взаємодія групи людей з певною технікою. Технічна система і система міжособистісних стосунків можуть перетинатися. Від технічної системи залежать соціальні стосунки, а від останніх – виробнича система. Саме тому, організація характеризується як складна, різнорідна імовірнісна система.

Найбільш поширеним і вживаним визначення є наступне.

Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі чи цілей. Кожна група людей, щоб бути організацією, повинна відповідати наступним основним умовам:

– наявність як мінімум двох осіб, які спільно здійснюють певну діяльність,знаходяться у взаємозв’язку одна з одною, відчувають себе частинами одного цілого;

– наявність хоча б одної спільної мети, яку прагнуть досягти всі члени групи;

– наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значимої для всіх мети.

Кожна організація є певною цілісністю, системою, складається з сукупності елементів – підсистем, в якості яких виступають окремі відділи, підрозділи, служби, групи і навіть окремі виконавці. Всі вони виконують певні ролі і функції, що визначені ієрархією та нормами, правилами і кодексами, що мають офіційні та неофіційні аспекти та структуру.

Відповідно до цього всі організації можна поділити на формальні та неформальні.

Формальна організація є відображенням офіційного розподілу робіт між членами колективу, службових зв’язків та відносин, що виникають між ним в процесі виконання трудової діяльності. Отже, базовим в формальній структурі є наявність ділових зв’язків і відносин, що мають офіційний характер.

На відміну від формальної (офіційної), неформальна (неофіційна) організація виникає спонтанно, в результаті об’єднання працівників за певними позаслужбовими уподобаннями (спорт, художня самодіяльність тощо), встановлення різних неформальних статусів. Вони можуть утворюватися на основі виробничих стосунків, дружніх відносин, професійного вміння, давніх зв’язків у періоди навчання у школі, вузі, за національним походженням, релігійними віруваннями та іншими суспільними інтересами. Роль неформальних об’єднань с структурі формальних організацій є подвійною:

– з однієї сторони, вони доповнюють і розвивають офіційну структуру;

– з іншої сторони, утворюючись задля протиставлення окремих груп керівництву чи іншим членам колективу, можуть спричиняти виникнення конфліктних ситуацій, атмосфери недовіри, антипатії.

В менеджменті здійснюється поділ організацій на прості та складні.

Складна організація – модель крупних багатоцільових, багаторівневих і багатопрофільних ділових (комерційних і виробничих) організацій, що складаються з декількох відносно автономних підрозділів, кожний з яких може бути розглянутий як самостійна організація, і що діє в умовах високої невизначеності.

За змістом діяльності, профілю використовуваних фахівців, цілям, кінцевому продукту, технології, споживаному ресурсу, фрагменту зовнішнього середовища, з яким відбувається взаємодія, а також за принципами і напрямами роботи кожен автономний підрозділ може розглядатися як окрема проста організаційна система. Часто ці підрозділи відрізняються також за стратегією і організаційною структурою, прийнятим нормам і цінностям, способам сприйняття ситуації тощо.

Одним з перших поняття “складні організації” використовував А. Етционі, який розглядав “сучасні організації” як багатофакторні, багатоцільові і багатосекційні утворення (агреговані сукупності різнорідних і різноорієнтованих соціальних груп) із складною будовою і гетерогенною природою. Уявлення про складність організацій було викладене також в роботах представників емпіричної школи (П. Друкера, М. Зей-Феррела, А. Чандлера і іних).

Найбільш цілісне уявлення про природу складних організацій сформоване представниками ситуаційного підходу (Дж. Томпсоном, П. Лоуренсом і Дж. Лоршем). Під даними організаціями вони розуміли сучасні крупні багатоелементні комерційні, виробничі і сервісні організації, що діють в ситуації високої невизначеності і відрізняються складністю структур.

Поняття “складна організація” широко використовується в сучасній теорії організації. Типовим прикладом є організації, що поєднують три відособлені типи діяльності: дослідно-конструкторські розробки, виробництво, збут. Кожен з них пов’язаний з функціонуванням відносно самостійних і відособлених підрозділів, використовує свої технології, тип професійних працівників тощо.

Крім даних підходів, кожна організація в менеджменті розглядається як система. Відповідно існують два типи організацій як систем: закриті і відкриті (Див. § 2.3.2 “Системний підхід”). Всі організації, що діють на ринку, є відкритими (рис. 3.1), оскільки вони досить тісно взаємодіють з факторами зовнішнього середовища.

Рис. 3.1. Виробнича організація як відкрита система

Кожна організація, як система, складається з двох основних підсистем, в якості яких виступаю керована та керуюча, що співіснують одна з одною завдяки існуванню зворотного зв’язку. Слід зазначити, що кожна з даних підсистем одночасно є системою.

Керуюча система – є суб’єктом менеджменту, що складається з сукупності працівників організації, які здійснюють управління її діяльністю, це система, призначена для ініціювання дії технологічних систем, здійснення контролю і керування ними в процесі виконання заданих функцій. Загалом керуюча система є системою органів лінійного керування (дирекція, начальники цехів, майстри) і органів функціональних служб (служба маркетингу, внутрішньофірмове планування, технічні й технологічні служби й інші).

Керована система – є об’єктом менеджменту, що складається з сукупності працівників, які підпорядковуються керуючій системі і виконують її вказівки щодо діяльності організації. З організаційної сторони, вона являє собою ряд взаємозалежних комплексів виробництва: основних і допоміжних цехів, а також усякого роду служб (транспорту, ремонту тощо).

Під зворотним зв’язком маються на увазі дані про отримані результати. Простим прикладом зворотного зв’язку є повідомлення начальником підлеглих про те, що їх робота незадовільна, якщо він бачить, що вони роблять помилки. Системи зворотного зв’язку дозволяють керівництву виявити непередбачені проблеми і скоректувати свою лінію поведінки таким чином, щоб уникнути відхилення організації від руху у вірному напрямку з метою досягнення поставлених цілей.

Всі системи зворотного зв’язку включають одні і ті ж основні елементи і працюють відповідно до встановлених принципів. Ці системи: мають цілі, використовують зовнішні ресурси, перетворюють їх для внутрішнього використання, стежать за значними відхиленнями від намічених цілей, коректують ці відхилення для того, щоб забезпечити досягнення мети.