2.2. Еволюція менеджменту, розвиток науки управління

Еволюція розвитку менеджменту здійснювалася поступово, одночасно в декількох напрямках, кожний з яких визначав в якості головного певний аспект діяльності. Виходячи з цього серед ранніх теорій менеджменту виділяються три основні підходи: класичний, неокласичний та кількісний (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Еволюція розвитку науки управління

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту є те, що вони розробляли власне бачення того, яким чином забезпечити високий рівень ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Не зважаючи на достатню обґрунтованість всіх розроблених положень, більшість з них є досить обмеженою, оскільки характеризується досить “вузьким поглядом” на багатомірність управління.

2.2.1. Школа наукового управління

Перші наукові засади менеджменту закладені і сформовані представниками школи наукового управління (1885 – 1920 рр.), серед яких найбільшу роль відіграли Фредерік Уінслоу Тейлор, Френк і Ліліан Гілбрет, Генрі Гантт, Гаррінгтон Емерсон.

Відповідно до досліджень даної школи сформувалося бачення менеджменту як наукової дисципліни, професії й області дослідження, внаслідок чого якісно змінилося бачення і розуміння менеджменту. Положення даної школи довели, що менеджери повинні займати ключові позиції в управлінні виробництвом, виконанні контрольних функцій, що входили до обов’язків власників підприємств й акціонерів.

П

Чотири основні риси наукової організації управління (ф.У. Тейлор)

По-перше. Адміністрація бере на себе вироблення наукового фундаменту, що замінює собою старі традиційні і грубопрактичні методи, для кожної окремої дії у всіх різновидах праці, що здійснюються на підприємстві.

По-друге. Адміністрація здійснює на основі науково встановлених ознак ретельний відбір робітників, а потім тренує,навчає і розвиває кожного окремого робітника, тоді як в минулому робітник сам обирав собі спеціальність і сам навчався всьому так, як умів.

По-третє. Адміністрація здійснює співпрацю з робітниками у напрямі досягнення відповідності всіх окремих галузей виробництва науковим принципам, які були нею раніше розроблені.

По-четверте. Встановлюється майже рівномірний розподіл праці і відповідальності між адміністрацією підприємства і робітниками. Адміністрація бере на себе все ті галузі праці, для яких вона, в порівнянні з працівниками, є краще пристосованою, тоді як в минулому майже вся праця цілком і більша частина відповідальності були покладені на робітників. Ця комбінація ініціативи робітників в об'єднанні з новими типами функцій, що реалізує адміністрація підприємства, і створює наукову організацію такою, що значно перевершує за рівнем продуктивності всі старі системи.

Три з перерахованих елементів нових функцій управління зустрічаються у багатьох випадках, також і при функціонуванні системи - в зачатковому і рудиментарному стані. Але при цій системі вони мають нікчемне значення, тоді як при науковій організації вони складають саму сутність всієї системи.

рагнучи максимально підвищити ефективність ви-робничої діяльності підпри-ємства Ф. Тейлор зауважив необхідність переорієнтації діяльності керівників на ви-конання додаткових функцій, відповідно до чого сформу-лював чотири основні риси (принципи) наукової органі-зації управління. Він особи-во підкреслював необхідність застосування всіх принципів у комплексі, не дозволяючи виділення серед них найважливішого: не один елемент, а тільки їхня комбінація складає сутність поняття “науковий менеджмент”.

На думку Тейлора, принциповим елементом змісту поняття “управління” (management) є забезпечення максимального процвітання наймача, поєднане з максимальним процвітанням кожного працівника. У взаємозв’язку цих двох компонентів він бачив довгострокову можливість задоволення інтересів обох сторін. Здійснюючи свої дослідження Ф. У. Тейлор, особливу увагу приділяв питанням нормування праці, організації робочих місць і аналізу трудових рухів на основі вдосконаленої методики обліку витрат робочого часу. У його роботах містяться конкретні рекомендації щодо поліпшення праці робітників і використання засобів виробництва, введення чіткого регламенту і стандартів на засоби праці, інструменти, робочі операції і рухи; чіткого обліку робочого часу, використання диференційованої оплати праці тощо. Завдяки його дослідженням продуктивність праці на заводах компанії Bethlehem Steel зросла у 3,5 – 4 рази, заробітна плата – на 60%, причому не за рахунок інтенсифікації праці, а завдяки раціональнішій її організації.

Узагальнюючи погляди і теоретичні надбання Ф. Тейлора можна зробити висновок, що він якісно змінив поняття сутності менеджменту, по-перше, виділивши управлінську діяльність як певну професійну область, що вимагає спеціальної, цілеспрямованої підготовки й, по-друге, визначивши два провідних принципи управління: розподіл праці на виконавську й розпорядництво й відповідність працівників видам виконуваних ними робіт.

Послідовниками і прихильниками наукових положень Ф. Тейлора були Френк і Ліліан Гілбрети. Вони, прагнучи знайти найкращий і найоптимальніший метод виконання робіт, оптимізації виробничого процесу, вивчали трудові операції, використовуючи кінокамеру і винайдений ними спеціальний прилад мікрохронометр, що міг фіксувати і вимірювати проміжки часу на їх виконання. Основним надбанням подружжя Гілбретів є доведення доцільності впровадження в практику менеджменту вимірювальних методів та інструментів. Завдяки використанню стоп-кадрів науковцям вдалося виявити і описати 17 основних рухів руки та їх тривалість, усунути ті з них, які при виконання стандартних дій на звичайному устаткуванні є зайвими, непродуктивними. Відповідно до проведених досліджень було виявлено, наприклад, що для укладки цегли достатнім є виконання всього 4 рухів замість 18, що забезпечило підвищення продуктивності праці в два рази.

Інший основний представник школи наукового менеджменту Генрі Гантт також активно досліджував проблему підвищення ефективності виробничої діяльності і оптимізації процесу виробництва. З цією метою в оперативному управлінні активно використовувалися графічні методи – “графіки Гантта”, використання яких дозволяло здійснювати виробниче календарне планування на технічній основі. В подальших дослідженнях Г. Гантт почав приділяти увагу ролі людського чинника в управлінні підприємствами, доводячи необхідність надання працівнику можливостей виявляти в своїй праці не тільки джерело існування, а й стан задоволеності.