Співвідношення експортного й імпортного потенціалів найбільш розвинутих країн на 1914 р.

Країна	Населення (тис. осіб)	Важливі продукти імпорту, загальна сума (млн. крб.)	Продукти експорту, сума (млн. крб.)
Австро-Угорщина	51,314	Бавовна, вовна, вугілля, тютюн, машини, кокс, 977,2	Деревина, худоба, збіжжя, цукор, метал, 914,3
Велика Британія	45,677	Збіжжя, бавовна, шовк, цукор, продукти харчування, 5783,9	Вугілля, метал, папір, машини, вовна, хімічні вироби, 4347,2
Німеччина	64,914	Збіжжя, бавовна, хутро, вовна, шкіра, деревина, 4101,7	Залізо, машини, папір, вугілля, хімічні вироби, 3175
Італія	34,565	Бавовна, шовк, вугілля, збіжжя, машини, метал, 1159,1	Фрукти, вино, мармур, 711,4
Росія (українські губернії)	162,438 (17,134)	Машини, чай, бавовна, метал, шовк, хімічні вироби, 788,4 (86,68)	Зерно, продукти харчування, вугілля, деревина, нафта марганець, цукор, ікра, хутро, будівельні матеріали, 1366,4 (355,16)
Персія	9,500	–	Шовк, опіум, тютюн, рис, бавовна, фрукти, 344,3
Румунія	9,960	Метал, машини, хімічні вироби, вовна, бавовна, 153,3	Зерно, нафта, фрукти, 140,5
США	92,284	Цукор, шовк, вовна, хімічні вироби, 2550,8	Бавовна, зерно, харчові продукти, нафта, тютюн, папір, машини, метал, 3233,4
Франція	39,252	Вовна, вугілля, бавовна, шовк, деревина, зерно, 2659,1	Вироби із шовку, машини, вино, папір, металеві вироби, 2453,5

Але існував і зворотний бік цього успіху. Навіть занижені офіційні дані свідчать, що за час управління С.Ю. Вітте Міністерством фінансів і його відповідальності за впровадження політики протекціонізму державний борг Російської імперії збільшився з 4,9 до 6,7 млрд. крб. Фактичне зростання було ще більш значним. За оцінкою дослідника народногосподарського комплексу Петра Ляшенка, протягом 90 років “розміри державного боргу для фінансування будування залізниць, заохочення промисловості, накопичення золотого фонду й інших фінансових операцій, зросли більш, ніж на 3,5 млрд. крб., з яких 2,5 млрд. крб. – за рахунок внутрішнього грошового ринку і 1 млрд. крб. – шляхом закордонних державних позик”³⁵. Якщо врахувати, що за даними перепису 1897 р. 77 % населення Російської імперії становило селянство, то стає зрозумілим: саме ця верства населення несла на собі головний тягар фінансової політики держави. Цей недолік в економічній системі С. Вітте був досить очевидним також для його сучасників. П.М. Мілюков писав у біографічній статті про міністра фінансів, що його політика дала “поштовх прискореному розвитку промисловості за рахунок добробуту села”. Б. Глинський в “Русских ведомостях” наводить таку ретроспективну оцінку: “Але молодий промисловий капіталізм можна було створити лише за рахунок когось: цей рахунок сплачувало селянство. За час своєї енергійної діяльності С.Ю. Вітте знайшов дуже мало часу для турбот про селянина”³⁶.

Наведені спостереження свідчать про те, що політика протекціонізму – це складне соціальне явище. Держава, яка опинилась у ситуації, коли вона повинна постійно наздоганяти, змушена вдаватися до форсування подій. У результаті збігу таких обставин, як обмеженість фінансових ресурсів і одночасні складні зовнішньополітичні проблеми, держава змушена свідомо жертвувати соціальними й економічними інтересами якоїсь іншої верстви, у даному випадку селянства.

На наш погляд, у цих фактах є одна суттєва закономірність – будь-яка імперія надає перевагу сировинному розвитку своїх колоній. Це стосується і Російської імперії у її політиці щодо України. Спостерігається наступна суперечність: з одного боку, централізована митна політика, яка спрямована на виконання конкретного завдання (отримання максимального прибутку і жорсткий захист процесу індустріалізації), що цілком зрозуміло, а з іншого – при використанні отриманих коштів – повне ігнорування інтересів регіонів, особливо України, губернії якої давали 1/3 експортного прибутку для російського бюджету. У цьому ракурсі доречно розглянути таке питання, як співвідношення політики протекціонізму й колоніалізму в Україні. Це питання є актуальним і для сучасної історичної науки. Наприклад, у радянській історіографії 1960 – 1970-х рр. стверджувалось, що індустріалізація в цілому позитивно вплинула на подальший розвиток українського народу. Історик І. Гуржій вважав, що в новому економічному контексті Україна опинилась у значно кращому становищі порівняно з російськими регіонами, отримала вихід на величезний ринок, а також завдяки більш високим темпам індустріалізації послідовно збільшувала частку своєї присутності на ньому³⁷. Дещо з інших позицій на цю проблему дивився економіст Михайло Волобуєв. Згідно з його концепцією, Україна належала до “європейського” типу колоній, тобто була промислово розвинутою країною, з якої викачувались не стільки ресурси, скільки капітал і потенційні прибутки. Механізм викачування капіталів дуже простий: імперська політика ціноутворення штучно створювала таке становище, за якого ціни російських готових виробів ставали надзвичайно високими, а української сировини – занадто низькими. Тому, за оцінками М. Волобуєва, українська промисловість втрачала потенційні прибутки і змушена була обслуговувати господарські інтереси російського центру. Подібної думки в цілому дотримувався і В. Голубничий у праці “Три лекції про економіку України”³⁸.

Отже, виходячи з різноплановості думок і концепцій, можемо зробити такі висновки.

В умовах політики протекціонізму процес індустріалізації включав два етапи: перший – становлення й розвиток гірничодобувної, металургійної, переробної (цукрова) галузей промисловості; другий – створення машинобудівної галузі. На початку ХХ ст. в Україні функціонували два паровозобудівних заводи (Харківський та Луганський і лише один Коломенський у Росії), а також авіаційне підприємство “Анатра” в Одесі.

Історичний досвід індустріалізації кінця ХІХ – початку ХХ ст. дає приклад використання митно-тарифного законодавства як ефективного заходу трансформації імпорту готових виробів в імпорт капіталів. Але слід зазначити і негативні риси політичного курсу, який досліджується, а саме: експорт промислових виробів не перевищував 3,4 %, і на цьому етапі українськими промисловими товарами задовольнявся лише внутрішній ринок Російської імперії; розподіл експортних коштів фактично не враховував регіональних інтересів і потреб Російської імперії, особливо України з її експортним потенціалом. Однак існував ще один бік політики протекціонізму, суть якого полягала в тому, що українські губернії фактично перетворились на лідерів у нових економічних і технологічних умовах господарювання. Політика протекціонізму прискорила процес політичної структуризації українського суспільства, створила підгрунтя, на якому базувалися й діяли політичні сили з метою відродження української державності.³⁹

1 Мицак А.П. Організація та структура Львівської митниці: сторінки історії. – Львів, 1999. – С. 8.

2 Милютин И.А. Россия и Германия. – СПб.: Изд-во Сытина, 1894. – С. 9.

3 Весь Юго-западный край. – К., 1913. – С. 84.

4 Эвентов Л.Я. Иностранные капиталы в русской промышленности. – М., 1931. – С. 12.

5 Менделеев Д.И. Проблемы экономического развития России. – М.: Соцэкгиз, 1960. – С. 382.

6 Державний архів Дніпропетровської області (Далі ДАДО). Приднепровье. 1910 год (справочное издание). – Екатеринослав.: 1910. – С. 198.

7 Соболев М.Н. История русско-германского торгового договора. – Пг.: 1915. – С. 199.

8 Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1991. – С. 346.

9 ДАДО. – Ф. 2151, оп. 11, спр. 1, арк. 15 – 17.

10 Туган-Барановский М. Русская фабрика в прошлом и настоящем. – М.: Госсоцэкгиз, 1938. – Т. 1. – С. 371.

11 Зив В.С. Иностранные капиталы в русских акционерных предприятиях. –Петроград, 1915. – С. 19.

12 Воблий К. Нариси з історії цукрово-бурякової промисловості УРСР. – М., 1928. – Т. 1. – 245 с.

13 Материалы по истории СССР. – М.: Наука,1957. – Т. VI. – С. 200 – 216.

14 Українське державотворення: Словник - довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – С. 149.

15 ДАХО. – Ф. 84, оп. 1, спр. 503, арк. 90.

16 Дякин В.О. Германские капиталы в России. – Л.: Наука, 1971. – С. 50.

17 Дякин В.О. Германские капиталы в России. – С. 143.

18 Украина – Германия: экономическое и интелектульное сотрудничество (ХІХ – ХХ вв.). – Днепропетровск: НГАУ, 1998. – Т. 1. – С. 124.

19 Совет министров Российской империи в 1905 – 1906 гг. Документы и материалы. –  Л.: Наука, 1990. – С. 260.

20 Оль П.В. Иностранные капиталы в народном хозяйстве довоенной России. – Л.: Соцэкгиз, 1928. – С. 76.

21 Українське державотворення. – С. 421.

22 Весь Екатеринослав. 1911 год. – Екатеринослав, 1911. – С. 102.

23 Кругляк Б.А. Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки ХІХ ст. – 1914 р.) // Український історичний журнал. – 1994. – № 6. – С.71 – 81.

24 Боханов А.Н. Торговые дома в России в конце ХІХ – начале ХХ века // История СССР. – 1990. – № 4. – С. 96.

25Чупров А.И., Мусницкий М.И. Упорядочение железнодорожных тарифов по перевозке хлебных грузов. – СПб., 1890. – С. 104.

26 Промышленность и торговля. – СПб., 1908. – № 23. – С. 587.

27 Лившин Я.И. Монополии в экономике России. – М.: Соцэкгиз, 1961. – С. 393.

28 Памятная книга Екатеринослава. 1914 год. – Екатеринослав, 1914. – С. 139.

29 Памятная книга Екатеринослава. 1914 год. – Екатеринослав, 1914. – С. 70.

30 Державний архів Запорізької області. – Ф. 24, оп. 1, спр. 19, арк. 19.

31 ДАДО. – Ф. 463, оп. 1, спр. 18, арк. 30.

32 Памятная книга Екатеринослава. 1914 год. – Екатеринослав, 1914. – С. 82.

33 Грушевський М. На порозі нової України (репринтне відтворення видання 1918 року). – К., 1991. – С. 156.

34 Витте С.Ю. Конспект лекций о государственном и народном хозяйстве. –СПб., 1912. – С. 209.

35 Лященко П.И. История народного хозяйства СССР. – М., 1952. – Т. 2. – С. 390.

36 Глинский Б. Граф Сергей Юлиевич Витте // Исторический вестник. –1915. – Т. CXL. – № 4. – С. 237

37 Гуржій І.О. Україна в системі загальноросійського ринку у 60 – 90 роки ХІХ ст. – К., 1967.

38 Голубничий В. До питання про економічний колоніялізм на Україні / Українська економічна думка: Хрестоматія. – К.: Знання, 1998. – 448 с.

39

18