3.Конфліктологія як наука про конфлікти.

Зі становленням конфліктології поглиблюється саме розуміння конфлікту. Він перестає сприйматись однобічно лише як деструктивне, шкідливе, небажане явище людського життя. До конфлікту починають ставитись і як до необхідної умови вдосконалення, оновлення і руху вперед. З огляду на це ставиться завдання не тільки однозначно подолати конфлікти, але й у певних випадках планомірно їх провокувати та управляти ними у межах допустимої напруги.

Сучасні погляди полягають у тому, що навіть за на­явності ефективного управління в організаціях деякі конфлікти не тільки можливі, але й навіть бажані. У багатьох випадках конфлікт допомагає виявити різноманітність поглядів, дає додат­кову інформацію, допомагає виявити альтернативні варіанти ви­рішення проблеми. Це робить процес групового прийняття рішень більш ефективним, забезпечує вибір найбільш вдалих, надає можливість задовольнити власні потреби в повазі та у владі. Прикладом конструктивного конфлікту може бути свідоме розхитування та руйнування взаємовиручки у злочинній групі.

Таким чином, можна виділити цілу низку позитивних наслідків конфліктів:

• завдяки одним розкриваються та знімаються проти­річчя і розбіжності, які можуть стати підґрунтям майбутніх нових конфліктів, можливо більш небезпечних;

• конфлікт дозволяє зрушити у необхідному напрямку застійні явища;

• наявна можливість формування нових взаємовідносин між учасниками конфлікту;

• у боротьбі думок та ідей стверджуються нові найбільш обґрунтовані (як кажуть, “в суперечках народжується істина”);

• настає розрядка психічної напруги;

• є самоствердження та корекція соціальних ролей осіб задіяних у конфлікті;

• наявні корекція або формування бажаних форм поведінки суб’єктів конфлікту, групова інтеграція і згуртованість тощо, іншими словами – реалізація регулятивної функції управління.

Конфліктологія – наука про загальні закономірності виникнення, механізми розвитку, методи вивчення та врегулювання конфліктів і шляхи ефективної діяльності в їх умовах.

Конфліктологія спирається на здобутки різних галузей юридичної науки:

Рис.1.1. Конфліктологія в системі наук, які вивчають проблеми людини

4. Категорії конфліктології

Основними категоріями конфліктології є:

• конфлікт;

• проблемна ситуація;

• інцидент;

• конфліктоген;

• конфліктанти;

• умови конфлікту;

• результати (наслідки) конфлікту;

• управління конфліктом.

Конфлікти не виникають випадково. Як правило, їм передують певні події, вчинки, ситуації тощо. Такі чинники називають конфліктогенами. Отже, конфліктоген (лат. conflicnus – “зіткнення”, genes – “породжувати”) – це дії, вчинки, слова та інші чинники, що породжують (або потенційно можуть породити) конфлікт та сприяють його розгортанню.

Конфліктогени не завжди піддаються логічному осми­сленню, бо вони часто можуть мати у своїй основі емоційну, ірраціональну складову; при цьому зовнішні прояви, їх причини і мотиви учасниками конфлікту можуть не усвідомлюватися або приховуватись.

З огляду на значну кількість конфліктогенів, їх законо­мірний та випадковий характер, непередбачуваність способів реагування на них та можливість трансформації поведінки під впливом сторонніх чинників для конфліктів, характерною є невизначеність їх наслідків. Це обумовлює те, що результативне практичне використання засобів конфліктології гнучко поєднує в собі елементи науки і мистецтва.

Інцидент (лат. incidens – “те, що трапляється”, “випадок, як правило, неприємного характеру”) – це конфліктна ситуація, що є об’єктивним підґрунтям конфлікту. Така ситуація проявляє протиріччя в інтересах і потребах сторін або в реальних можливостях конкретної особи. Конфлікт – це така ситуація, в якій сторони доводять до відома неузгодженість своїх потенціальних позицій або станів і намагаються зайняти позицію, що виключає спрямування іншої сторони. Це діяль­ність, в якій люди або групи людей, виходячи із власних інтересів, намагаються подолати, відтиснути чи інколи навіть знищити один одного. Наприклад, висловлення недовіри керівникові або матеріально-відповідаль­ному працівникові.

Будь-який конфлікт не може існувати без учасників та предмету конфлікту. Тому прийнято при аналізі виділяти об’єкт конфлікту – реальні або вигадані протиріччя, інтереси, оцінки, погляди, потреби, мотиви, відношення тощо, заради яких сторони вступають у боротьбу, та конфліктантів – суб’єктів конфлікту (держави, групи людей, особи – учасники конфлікту.

На практиці, поняття конфлікту може включати в себе відсутність згоди не лише між фізичними особами, але й юридичними. Кожна сторона може бути зацікавлена у тому, щоб була прийнята її точка зору, вигідні для неї умови, і заважає іншій стороні робити те саме. Так, наприклад, переговорний процес при укладанні договору між організаціями, при всій його конструктивності, є не що інше як відкрита або приховувана боротьба інтересів.

Для зручності всі конфлікти, з якими людина стикається у своєму житті залежно від їх суб’єктів і предмету можна поділити на такі типи:

1. Соціальні – пов’язані з боротьбою великих груп людей за суспільно значущі цілі, інтереси. До них відносяться політичні, міжнародні, расові, міжнаціональні, класові, військові конфлікти.

2. Соціально-психологічні – зіткнення малих груп людей між собою, або групи та окремої особи. До них можна віднести міжгрупові та міжособистісні конфлікти.

3. Професійні – напруженні ситуації виконання професійних функцій, професійної взаємодії учасників виробничого процесу.

4. Інтелектуальні – пов’язані з боротьбою ідей, рішень, зіткненням істинного і хибного у науці.

5. Внутріособистісні – боротьба мотивів, бажань, цінно­стей, намагань, почуттів, можливостей.

Умови конфлікту – це фактори, завдяки яким конфлікт може відбутися. Серед умов конфлікту виділяються ті, завдяки яким конфлікт виникає, та ті, завдяки яким підтримується. За роллю, яку відіграють ті чи інші умови, їх розподіляють на:

• можливі – включають всі наведені нижче;

• необхідні – можуть провокувати й підтримувати конфлікт на високому рівні, але не є ще достатніми;

• достатні – яких досить для існування конфлікту;

• зайві – не спричиняють відчутного впливу на існування та перебіг конфлікту.

Умови можуть включати в себе певні середовище, характер взаємодії суб’єктів конфлікту, явища, процеси тощо. Наприклад, необхідною, але ще не достатньою умовою міжособистісного конфлікту є наявність хоча б двох його учасників.

У міжособистісних конфліктах політичних лідерів відбива­ються не тільки особисті, а й групові інтереси. Вони різко посилюються, коли до цієї боротьби залучаються засоби масової інформації. За таких умов конфлікти можуть трансформуватися в міжгрупові, втягуючи значну кількість людей.

Питання визначення умов конфлікту має важливе значення для конфліктології. Завдяки їх створенню або усуненню можна як стимулювати конфлікт, так і пом’якшувати його. Детально умови конфлікту аналізуватимуться в наступній лекції.

Важливим чинником, що обумовлює конкретну оцінку та ставлення до конфлікту, є очікувані та наявні його наслідки. Під наслідками (результатами) конфлікту розуміють зміни, що відбуваються в результаті боротьби протиріч, – зміни цінні­сних орієнтацій, рольових позицій, поведінки, результативності діяльності тощо. Наслідки конфлікту можуть бути як продуктивними (конструктивними), що призводять до позитив­них результатів, так і руйнівними (деструктивними), для яких характерні негативні результати.

Крім результатів, які стосуються певної справи, наслідками конфлікту можуть бути й особистісні зміни у вигляді стресу. Навіть при конструктивному вирішенні конфлікту виникають ситуації, що негативно впливають на людей і викликають у них стресовий стан. Надмірний стрес може виявитись руйнівним фактором для індиві­дуума і в цілому для організації.

Стрес – це явище, з яким людина стикається пос­тійно. Незначні стресові ситуації не шкідливі для людини. Більш шкідливим є надмірний стрес, який характери­зується надмірним психологічним чи фізіологічним на­пруженням. Психологічні прояви стресу включають роз­дратованість, втрату апетиту, депресію та понижений ін­терес до діяльності і міжособових відносин. Фізіологічними наслідками стресу можуть бути виразки, мігрень, гіпертонія, біль у серці, астма, артрит.

З урахуванням наведеного важливо, визначаючи бажані результати конфлікту, мати на увазі й можливе їх особисте сприйняття конкретною людиною. Наприклад, керівник може досягти бажаної поведінки підлеглого завдяки жорсткому тиску на нього, однак, навіть виконуючи вимоги керівника, підлеглий може свідомо зменшувати їх ефективність, а якщо це пов’язано зі значними особистими неприємними переживаннями, то й взагалі уникати такого керівника.

Управління конфліктом – це свідомий і цілеспрямований процес впливу на окремих індивідів, групи людей та організації з метою змінити їх свідомість, поведінку, діяльність, досягти бажаного стану або результату за допомогою спеціальних технологій.

Управління конфліктом, як і будь-який процес управління, має свою логіку, конкретні умови результативності. Сама сутність процесу характеризується послідовністю змін станів, стадій розвитку, конкретизованим порядком здійснення дій.

Прогнозування та виявлення конфліктної ситуації

Вивчення та аналіз конфліктної ситуації

Визначення мети або образу бажаного результату

Розробка та вибір оптимального способу управління

Реалізація управлінського рішення

Контроль отриманого результату, співставлення його з очікуваними

У разі необхідності корекція рішень або постановка нової мети.

Рис. 1.2. Логіка процесу управління

В сучасній конфліктології під час розгляду питання про управління конфліктом спостерігається поступовий відхід від постановки завдання “вирішити” конфлікт і ведеться мова про його “врегулювання”. Це обґрунтовується тим, що практично повністю уникнути конфліктів неможливо, малореальним є й таке “вирішення”, що здатне повною мірою задовольнити інтереси всіх учасників. Навіть жорсткий і на перший погляд результативний спосіб припинення конфлікту часом може усунути зовнішні ознаки, але не вплинути на його джерела, зробити його приховуваним, а отже і більш небезпечним. Тобто при врегулюванні конфлікту завдання управління полягає в пошуку компромісних варіантів протікання або завершення конфліктної взаємодії (Р. Дарендорф).

Практичне досягнення бажаних результатів протистояння можливе за умов використання ефективних технологій управлі­ння конфліктом. Під технологіями управління конфліктом розуміється сукупність форм, методів, прийомів і впливів, які застосовуються спеціалістами та зацікавленими службами з метою запобігання або забезпечення бажаного перебігу конфлікту та його наслідків.

Є декілька способів управління конфліктною ситуа­цією, серед яких можна виділити такі категорії, як нормативні, адміністративно-владні, структурні та міжособові.

Наприклад, до структурних методів відносять організаційні зміни, розробку графіків та інструкцій, роз’яснення ви­мог до праці, використання координаційних та інтегра­ційних механізмів, встановлення загальноорганізаційних координацій­них цілей, використання системи вина­город.

Наприклад, суть роз’яснення вимог до праці як ме­тоду запобігання конфлікту полягає в роз’ясненні того, які результати очікуються від працівника чи підрозділу. При цьому повинні бути визначені такі параметри, як рівень очікуваних результатів, шляхи руху інформації, система повноважень і відповідальності, правила процедури.

Як координаційні та інтеграційні механізми управління конфліктною ситуа­цією використовуються команди, чітко визна­чена ієрархія повноважень і взаємодій людей, порядок прийняття рішень і характер інформаційних потоків в організації.

Виникнення конфліктної ситуації, її гострота, схильність до розвитку чи навпаки – до згасання, залежить від особистих якостей та стилю поведінки людей, які беруть участь у ситуації. При цьому конфлікт легше вирішується, якщо хоча б один з учасників конфліктної ситуації володіє міжособистісними методами (стилями) вирішення конф­ліктних ситуацій. Серед таких стилів виділяються такі: уникнення, ігнорування, згладжування, працівництво, суперництво, примушування, компроміс і вирішення проблем.

Щодо конфліктів, які мають місце в управлінській практиці, важливою вимогою є не лише їх урегулювання саме по собі, але й оцінка процесу діяльності правоохоронців та його результатів з боку населення.

Висновок. Конфлікт є закономірним явищем людського буття. Під ним розуміється протистояння між окремими індивідами або групами людей, які захищають свої інтереси, відстоюють свої погляди та звички в поведінці, доводять свою правоту. Конфлікт включає в себе будь-які протиріччя та боротьбу – як міжособистісну так і у свідомості окремого індивіда.

Вивчає конфлікти галузь науки – конфлікто­логія. Основними поняттями, якими оперує конфліктологія, є конфлікт, інцидент, конфліктна ситуація, конфронтація, суб’єкт і предмет конфлікту, умови конфлікту, процес і технології управління конфліктом.