Розділ 6. Охорона навколишнього середовища.

У сучасних умовах для отримання якісної продукції рослинництва і тваринництва недостатньо застосування технологій, вільних від надмірної хімізації. Необхідні також чисте повітряне середовище, відсутність шкідливих викидів промислових підприємств, автомобільного транспорту та інше.

Рослини засвоюють з ґрунту лише ті поживні речовини, які їм потрібні. Однак за надлишкових концентрацій шкідливі елементи і хімічні сполуки з ґрунту потрапляють у рослини, зерно, корм, а отже, у продукцію тваринництва. Саме тому стічні води підприємств, міст, великих тваринницьких ферм і комплексів слід очищати, а найбільш шкідливі підприємства – переводити на замкнений цикл споживання води.

Велике значення має оптимальна система азотного живлення рослин. Надмірна концентрація рухомого азоту може призводити до підвищення вмісту нітратів у рослинах, що погіршує якість урожаю. Надмір гною може бути джерелом забруднення землі важкими металами. Не можна вносити надмірні дози калійних і фосфорних добрив, оскільки це може призвести до підвищення радіоактивного фону на полях у десятки разів. Недоцільно вносити свіжий і рідкий гній без його знезараження. На 2 – 3 поля сівозміни треба мати спеціально побудовані польові гноєсховища, в які гній вивозять безпосередньо з ферм.

До заходів, які поліпшують екологічні умови на посівах польових культур, належить насамперед раціональна система удобрення, яка значною мірою запобігає потраплянню надлишку поживних речовин добрив, зокрема, нітратів, у навколишнє середовище, особливо у ґрунтові води. Негативним екологічним фактором є безсистемний полив на зрошувальних землях, особливо надмірними поливними нормами. Наслідком є ерозія ґрунту, зливання і виливання добрив у його нижні горизонти звідки підземним стоком вони потрапляють у водойми; збіднення верхнього шару ґрунту, зміна співвідношення катіонів і, як наслідок, погіршення вбирної здатності ґрунту.

При меліоративному невпорядкованому землекористуванню особливо великої шкоди завдає ерозія. У боротьбі з ерозією, яка є дуже негативним агроекологічним фактором, велике значення має ґрунтозахисна система землеробства. При її застосуванні інтенсивне рослинництво локалізують на рівнинній частині території, на схилах вирощують переважно зернові і трави. Застосовують також післяжнивні посіви, а на землях водорозділів, що прилягають до гідрографічного фонду, проводять залуження – вирощують бобово-злакові травосуміші. Ґрунтозахисна система землеробства – це комплекс природоохоронних заходів, які треба розробляти в кожному регіоні й господарстві.

Контурно-меліоративна система землеробства в комплексі протиерозійних заходів передбачає поділ землі на три категорії з експозицією площ до 3^о, 3 – 5^о і понад 5^о. На землях першої категорії (до 3^о) застосовують звичайні технології вирощування с/г культур. Площа під багаторічні трави на цих землях мінімальна або їх зовсім не вирощують. На землях другої категорії зменшують площі під просапні культури і збільшують їх під культури звичайного рядкового способу сівби. На землях третьої категорії, тобто на схилах понад 5^о, застосовують ґрунтозахисні сівозміни, або постійне залуження. Всі ці заходи доповнюють виположування схилів, створення валів і канав, спрямуванням води в добре задерновані лісисті і вкриті чагарниками лощини.

Велике значення має поле і ґрунтозахисне лісонасадження, яке зменшує водну і вітрову ерозію, запобігає паводкам.

Для забезпечення чистоти середовища і агроландшафту в кожному господарстві слід розробляти цілісну систему природоохоронних і екологічних заходів з обов’язковою протиерозійною організацією територією.

Для отримання високих врожаїв необхідно застосовувати інтенсивну технологію. Інтенсивна технологія в основі має використання мінеральних добрив та засобів хімічного захисту рослин. Разом з тим мінеральні добрива та хімічні засоби забруднюють навколишнє середовище, тобто мають негативний вплив на природне середовище і людину,

Основним шляхом забруднення навколишнього середовища є неякісне транспортування, зберігання, тукозмішування і внесення мінеральних добрив, порушення агрохімічної технології їх внесення в сівозміні під озиму пшеницю, неякісність добрив, їх хімічних, фізичних та механічних якостей.

Звідси завдання робітників та спеціалістів господарства складаються в першу чергу з створення правильної агрохімічної технології внесення мінеральних добрив. А це розрахунок оптимальних норм добрив, розподілення їх в період вегетації, а також застосування найбільш придатних форм добрив.

Велике значення для зменшення негативної дії мінеральних добрив має застосування низькобаластних мінеральних добрив з підвищеним вмістом діючої речовини, наприклад знефторених фосфатів, які не створюють загрози накопичення в ґрунті токсичних речовин і не підвищують концентрації солей в ґрунтовому розчині.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації.

Азотні добрива вносяться в один прийом і під основний обробіток грунту.

Також необхідно підбирати для кожного періоду внесення необхідні форми азотних добрив. Так з осені вносять амонійні форми бо вони не вимиваються і поглинаються ґрунтом. При вирощуванні різних сортів пшениць не потрібно вносити нітратні форми бо вони мають тенденцію накопичуватися в плодах.

Найменшу загрозу для навколишнього середовища мають фосфорні добрива, в результаті з малою рухомістю в ґрунті. Фосфор поглинається ґрунтом і практично не вимивається із кореневого шару. Але слід знати, що внесення великої кількості фосфору призводить до накопичення в ґрунті баластних речовин, шкідливих для рослин і ґрунту (важких металів, радіоактивних елементів, фтору, хлору).

Під правильним використанням фосфорних добрив в господарстві слід знати, що фосфорні добрива слід вносити під основний обробіток і з посівом в ґрунт. Найкращою формою фосфорних добрив є гранульований суперфосфат. Також слід пам'ятати, що внесення суперфосфату поверхнево без наступного загортання в ґрунт, призводить до його змивання з поверхні ґрунту в водойми.

Використання калійних добрив веде до забруднення водойм і ґрунту хлором, тому необхідно в господарстві використовувати безхлорні форми калійних добрив. Їх вносять з осені під оранку.

Що стосується забруднення навколишнього середовища засобами хімічного захисту, тобто пестицидами, необхідно забезпечити правильне використання препаратів в процесі обробітку, тобто створювати хімічні розчини відповідно оптимальним нормам витрати препарату.

Також важливим питанням охорони навколишнього середовища є зберігання мінеральних добрив та пестицидів. Для цього необхідно в господарстві мати склад чи ангар в який не повинна потрапляти волога, сонячні промені і він повинен провітрюватись і забезпечувати добре зберігання добрив і хімічних препаратів.

При перевезенні добрив і пестицидів до складу або зі складу на місце їх використання необхідно мінімалізувати Їх гублення. Дуже важливим є додержання правил застереження при використанні пестицидів поблизу водоймищ. Санітарними нормами заборонено використання всіх пестицидів на відстані менше 300 м від водойм санітарно-побутового використання.