23. Сортування шкіряного взуття

Взуття повинно відповідати функціональному призначенню, бути зручним, гігієнічним, міцним, добре зберігати надану форму і зовнішнє оформлення. Взуття повинно бути парним. В парі всі однойменні деталі повинні бути однаковими за формою, раз мерами, кольором, малюнком тощо.

Під час контролю якості взуття використовуються вимоги стандартів.

До номенклатури основних показників якості взуття відносяться:

· Формостійкість деталей верху;

· Можливість і плавність регулювання периметрів обхвату деталей верху;

· Можливість приформування верху до стопи;

· Пружність геленкової частини взуття;

· Жорсткість задника;

· Гнучкість;

· Водонепроникність;

· Маса;

· Зручність взування і роззування;

· Ефективність пристосувань для утримання взуття на нозі;

· Сучасність і виразність зовнішнього оформлення;

· Відповідність моді;

· Досконалість виробничого виконання;

· Цілісність і гармонічність композиції;

· Наявність і виразність товарного знака, реквізитів маркування тощо.

 З метою виявлення виробів, що за показниками органолептичної оцінки якості не відповідають вимогам діючих стандартів проводиться сортування взуття.

На оптових підприємствах взуття за зовнішніми ознаками може контролюватися вибірково, а у роздрібній торговельній мережі здійснюється суцільний контроль якості взуття.

При сортуванні взуття виконується:

• візуальний огляд кожної пари взуття;

• виявлення дефектів взуття;

• оцінка дефектів взуття за видами, розмірами і місцем розташування;

• зіставлення даних органолептичної оцінки взуття з нормами стандартів;

• установлення доброякісності взуття.

Для підвищення продуктивності праці і ефективності контролю практикою роботи товарознавців вироблено сукупність раціональних прийомів, що дозволяють шляхом огляду, прощупування, згинання і протягування деталей, порівняння їх розташування, форми і розмірів у парі взуття виявляти дефекти матеріалів і відхилення від вимог технології виготовлення. За необхідністю розміри дефектів вимірюються з допомогою вимірювальних приладів. Є дев’ять прийомів.

Сортність пари взуття визначається за найістотнішим дефектом у гіршій парі.

Причинами виникнення дефектів можуть бути:

· недоброякісність матеріалів;

· порушення організаційного і технологічного режиму;

· незадовільна робота устаткування;

· порушення правил пакування, транспортування та зберігання;

· не технологічність конструкції.

 За характером впливу на якість взуття дефекти поділяються на функціональні, що позначаються на функціях і надійності взуття, і зовнішнього вигляду, що впливають на естетичні властивості взуття.

За ступенем впливу на якість дефекти бувають критичні (таки дефекти не дають можливість використовувати взуття за призначенням), значні (істотно впливають на рівень функціональності взуття і довговічність, помітно погіршують зовнішній вигляд); незначні (впливають лише на зовнішній вигляд)

За характером розташування є дефекти поодинокі, місцеві, розповсюджені.

За можливістю виявлення дефекти є явні (їх виявлення передбачається відповідними правилами в нормативних документах) і приховані ( дефекти, що виявляються в процесі носіння взуття. Для їх виявлення передбачено гарантійні терміни експлуатації).

За результатом контролю якості дефекти поділяються на усувні (усунення яких технічно можливе й економічно доцільне) і неусувні.

За стадіями виявлення : передвиробничі (виникають під час моделювання та проектування); виробничі (виникають у процесі виробництва); післявиробничі (виникають на стадіях транспортування, зберігання та реалізації