Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методичка юрка.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
20.09.2019
Размер:
522.24 Кб
Скачать

Лекція № 4. Психологія особистості злочинця, передумови її розвитку. План.

1. Особистість злочинця, причини її формування.

2. Класифікація та типологія злочинців.

3. Мотивація злочинної поведінки.

4. Психологія групової злочинної поведінки.

5. Психологічні особливості вивчення особи, яка підозрюється у скоєнні злочину.

Ключові поняття: злочинець, злочинна поведінка, кримінальна субкультура, мотивація злочинної поведінки, причини скоєння злочину, антисоціальне поводження, підозра.

Стислий зміст лекції

Аналіз психологічної і криміналістичної літератури показує, що вивченню особистості злочинця приділяється досить велика увага (праці В. Васильєва, А. Дулова, В. Глазиріна, М. Єнікеєва , К. Ігошева, М. Костицького, О. Ратінова, Ю. Чуфаровського та ін.).

Злочинець – це особа, яка скоїла злочин і визнана винною в результаті судового розгляду. Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості із соціальним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства справляють зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину зсередини. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, зовнішні умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній світ. Тому особистість злочинця не просто відображає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.

У психіці людини не існує якихось особливих «злочинних рис». Ще видатний психолог ХІХ–ХХ ст. О. Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвиток людської особистості пов’язаний не з відсутністю або недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини.

Особистість злочинця являє собою сукупність її соціально-значимих властивостей, що були передбачені в процесі різноманітних взаємодій з іншими людьми та роблять у свою чергу її суб'єктом діяльності, пізнання й спілкування. Кримінологічний аналіз особистості припускає максимальний облік індивідуальних психічних особливостей, і біологічно обумовлених властивостей, які відображаються на механізмі людської поведінки, включаючи злочинну. Причиною здійснення злочинів є, як відомо, лише соціально придбані негативні риси особистості. Несприятливі особливості окремих психічних процесів, станів і біологічно обумовлених властивостей можуть лише сприяти дії цієї причини.

Для визначення соціального типу особистості вирішальне значення має її спрямованість. Та обставина, що вибір злочинної поведінки породжується певною своєрідністю самої особистості, обумовлено багатьма дослідженнями. Ця спрямованість і визначає вибір особою відповідного варіанта злочинної поведінки.

Однією з корінних проблем вивчення особистості злочинця є проблема співвідношення соціального й біологічного. Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримінологічні дані дають підставу вважати, що ослаблення або перекручування психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню та розвитку таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорстокість, і, разом з цим веде до зниження вольових процесів, підвищенню сугестивності, ослабленню стримуючих контролюючих механізмів. Ці риси перешкоджають нормальній соціалізації особистості, приводять до інвалідності, заважають займатися певними видами діяльності й взагалі працювати, що підвищує ймовірність здійснення протиправних дій і ведення антигромадського способу життя. Значимість зазначених факторів зростає в сучасних умовах, що характеризується загальною психічною напруженістю, збільшенням кількості емоційно-стресових розладів, станів психічної дезадаптації. Але це не означає, що аномалії психіки є причиною здійснення злочинів. Основне значення має не аномалія сама по собі, а соціальний вигляд особи, сформований суспільством. Особистість, її психіка є, образно говорячи, ареною, на якій відбувається взаємодія соціальних і біологічних факторів.

Правопорушників розрізняють за демографічними, правовими, психологічними та іншими ознаками. Класифікація, будучи більше низьким рівнем узагальнення, являє собою стійке угруповання досліджуваних об'єктів за їх окремими ознаками і будується на досить твердих критеріях груп і підгруп, кожна з яких займає чітко зафіксоване місце. Типологія такої твердої диференціації не має. Класифікація злочинців може бути побудована за різних підстав, серед яких варто виділити дві великі групи ознак:

- соціально-демографічних (стать, вік, рівень освіти, матеріальної забезпеченості, соціальний стан, наявність родини, соціальне походження, зайнятість суспільно корисною працею, рід занять, наявність спеціальності, місце проживання);

- правових (характер, ступінь важкості вчинених злочинів, здійснення злочинів уперше або повторно, у групі або поодинці, тривалість злочинної діяльності, об'єкт злочинного зазіхання, форма провини).

Особистість злочинця є закономірною соціальною фігурою для конкретного суспільства настільки, наскільки закономірне існування злочинності на даному етапі розвитку цього суспільства. Це тимчасовий тип, як і злочинність у цілому, володіє, однак, стійкими рисами й властивостями, що дозволяють виділити його в якості самостійного.

Досягнення сучасної психології свідчать про те, що основним стимулом людської діяльності є мотив. Саме в ньому відображено те, заради чого відбуваються діяння, у чому особистісний зміст для суб'єкта. Діяльність людини звичайно полімотивована, тобто визначається рядом мотивів, але вони не рівнозначні. Одні з них є провідними, основними, інші виступають у ролі додаткових. Особистість найбільше виражена в мотиві, а тому справедливо твердження, що вона така, який в неї мотив поведінки.

Мотив – явище суб'єктивне, пов'язане з індивідуальними особливостями й установками особистості, але в той же час залучає до себе і її соціально-психологічні риси. Основна маса мотивів як би нейтральна, виключення становлять ті, які спрямовані на реалізацію фізіологічної потреби в алкоголі або наркотиках.

Серед основної маси злочинців за мотиваційними критеріями можна виділити:

корисливий, престижний, насильницький і сексуальний типи. Таке виділення носить умовний характер. Мотив досить важливий, але не є єдиною ознакою для типології злочинців. Їх типологічні групи можуть бути побудовані й за характером антигромадської спрямованості та ціннісних орієнтацій.

Спільна злочинна дія декількох осіб зветься співучастю, що підрозділяється на:

  • проста співучасть - спільна участь декількох осіб у здійсненні злочину, без розподілу ролей;

  • складна співучасть, при якій кожний зі співучасників виконує строго певну для нього роль (виконавець, посібник, підбурювач, керівник);

  • співучасть у стабільно створеній і діючій злочинній групі, котра є найнебезпечнішою для суспільства, тому що така співучасть характеризується стабільністю, стійкістю кримінальних зв'язків тощо.

У злочинних групах особистість повністю приймає злочинну спрямованість групи, розділяє її злочинні мотиви й мету досягнення задуманого. Тому особистість намагається виправдати очікування її членів і лідера такої злочинної групи. Саме в злочинній групі в її членів знижується почуття відповідальності, а домінує вседозволеність, безкарність і групова захищеність.

Організована злочинність являє собою стійку організовану злочинну групу, що має відповідну матеріальну базу й зв'язки у владних структурах для незаконного збагачення та самозахисту від контролю суспільства. Організована злочинність підрозділяється на наступні групи:

- примітивно організовані, до складу яких входить не більше 10 чоловік, які займаються такими злочинами, як рекет і шахрайство;

- середньо організовані складаються з декількох десятків чоловік, кожен учасник такої групи має вузьку спеціалізацію (бойовики, виконавці, охоронці, фінансисти та ін.). Видом їх діяльності є такі злочини, як стійкий рекет, контрабанда й наркобізнес.

Керівники сучасних злочинних груп відрізняються досить високими організаторськими здатностями, мають аналітичний розум, а кожен п'ятий керівник злочинної групи – вищу освіту. Очевидно, що разом з модернізацією суспільства модернізується й злочинний мир.