14. Класифікація цив-пр договорів

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класи­фікація правочинів(нонсенсуальні й реальні, відплатні й бе­зоплатні тощо).

Розмежування договорів на відплатні та безвідплатні носить легальний характер. Так, ст. 626 ЦК містить презумпцію від-платності договору, якщо інше не встановлено договором, зако­ном або не випливає із суті договору. Це положення обумовле­но існуванням еквівалентно-оплатних засад, на яких будується сучасна ринкова економіка країни.

за правилами формування змісту договори поділяються на іменні й безіменні. Іменні договори це ті, які мають легаль­ну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов´язків сторін. Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулю­ються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір, інжиніринг тощо).

Договір являє собою двосторонній правочин. Як і правочини, договори також можуть бути односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми

Розрізняють також договори мінові та алеаторні. Мінові до­говори - це договори, при укладанні яких сторонам відоме спів­відношення та обсяг прав і обов´язків сторін. Так, при укладанні договору купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передану продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність пере­дбачену договором річ. А продавець відповідно розуміє, що за­мість майна, яке він втратить, він отримує певну суму грошей. Більшість договорів в цивільному праві - мінові.

Алеаторні договори - це договори на ризик, тобто при укла­данні договору сторони не можуть чітко визначити межі вико­нання своїх обов´язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку. Так, при укладанні договору довічного утримання не можна визначитися, для кого він вигідний, ос­кільки смерть відчужувача може припинити договір через день, а може і через тридцять років.

Розрізняють також договори комерційні і фідуціарні (довір­чі). До останніх можна віднести безоплатний договір зберігання, доручення. Сторона, яка укладає договір, повинна бути впевне­на в порядності контрагента.

Договори основні та додаткові (акцесорні). Додатковий до­говір не може самостійно існувати, проте недійсність додатково­го договору не впливає на долю основного договору. Найбільш поширеними різновидами додаткових договорів є договори, спрямовані на забезпечення виконання певних зобов´язань - по­рука, застава, завдаток.

З урахуванням значення договору для задоволення приватних або публічних інтересів розрізняють публічні договори та приватно-правові. Під останніми розуміють усі договори, де жодною із сторін не є підприємець.

Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов´язок здійснювати продаж то­варів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається.

В системі договорів самостійне місце посідають договори основні та попередні. Попереднім є договір, сторони якого зобов´язуються протягом певного строку (у певний термін) ук­ласти договір в майбутньому на умовах, встановлених поперед­нім договором.

За правовими наслідками в юридичній літературі традицій­но виділяють наступні групи цивільно-правових договорів:

1)  договори про передачу майна у власність, повне госпо­дарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна, дарування, рента, довічне утримання, позика тощо);

2)  договори про передачу майна в тимчасове користування (майновий найм, оренда, прокат, лізинг, договір найму житла, позичка тощо);

3)  договори про виконання робіт (побутовий підряд, будівель­ний підряд, підряд на капітальне будівництво, підряд на проект­ні та пошукові роботи, виконання науково-дослідних або дослід­но-конструкторських та технологічних робіт тощо);

4)  договори про передачу результатів творчої діяльності (ав­торські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо(доручення, комісія, зберігання, охоро­на експедиція);

5)  договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, охорона, про посередницькі пос­луги, кредитний договір тощо);

6)  договори про спільну діяльність (установчий договір, до­говір про наукове-технічне співробітництво тощо).

15. Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов´язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й ви­падкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоре­тичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли йдеться про встановлення факту укладання договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста­ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умова­ми виступають предмет і ціна. Для договору майнового найму, окрім предмета і ціни, істотною умовою є ще й строк договору. Положення про поставку продукції виробничо-технічного при­значення серед істотних умов договору називає якість, асорти­мент тощо.

Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосе­редньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають вико­нанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов´язків стосов­но проведення капітального і поточного ремонту. Але відповідно до чинного законодавства, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбача­ються даним видом договору, але можуть бути встановлені за по­годженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін вста­новлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Якщо випадкові умови за погодженням сторін знаходять міс­це в договорі, вони набувають ознак істотних умов.

16. Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору. У частині першій статті, що коментується, сформульовано загальне правило, згідно з яким договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Момент укладення договору визначається відповідно до правил ст. 640, а форма — відповідно до ст. 639 ЦК (див. вказані статті і коментар до них). Оскільки факт укладення договору, за загальним правилом, пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливо визначити, які умови належать до числа істотних. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Це означає, що при недосягненні сторонами згоди хоча б за однією з них договір вважається неукладеним, тобто таким, що не породив юридичних наслідків. Утім, якщо сторони домовилися про всі істотні умови, договір вважається укладеним, навіть якщо він не містить ніяких інших умов. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору. Утім, частина друга статті, що коментується, встановлює загальні критерії для визначення тих чи інших умов істотними. По-перше, істотною умовою у всіх без винятку випадках є умова про предмет договору. Поки сторони не досягли згоди відносно предмета договору, він не може вважатися укладеним. По-друге, — це умови, що прямо визначені як істотні нормами чинного законодавства, або хоча і не визначені прямо, однак є необхідними для договорів даного виду. Необхідними, а отже й істотними слід вважати умови, що виражають природу відповідного договору. Так, очевидно, що для всіх сплатних договорів істотною є умова про ціну, для строкових договорів — умова про строк і т. ін. По-третє, істотними є будь-які інші умови, відносно яких згода має бути досягнута на вимогу будь-якої із сторін. Це такі умови, за відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір

1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. 2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. 3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. 4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

17. Після укладення договір набуває обов'язкової сили для сторін і має виконуватися ними відповідно до його умов. Якщо інше не встановлено законом або договором, за згодою сторін допускається зміна або розірвання укладеного договору. Слід ураховувати, що розірвати або змінити можна лише такий договір, який є укладеним і дійсним. Отже, розірвання договору треба відрізняти від визнання його неукладеним або недійсним. Основним способом розірвання (зміни) договору є його розірвання або зміна за згодою сторін. ЦК передбачено окремі способи, за допомогою яких сторони за згодою між собою можуть змінити або розірвати договір. Змінити або розірвати договір, якщо згода сторін про це не досягнута, можна на вимогу зацікавленої сторони лише у судовому порядку і лише за наявності певних підстав. Такими підставами, відповідно до ч. 2 статті, що коментується, можуть бути: 1) істотне порушення договору другою стороною та 2) інші випадки, встановлені договором або законом. До другої групи підстав, що надають право вимагати зміни або припинення договору, належать підстави, прямо передбачені ЦК, іншими актами законодавства або договором. Так, наприклад, ст. 740 ЦК встановлює підстави для розірвання договору ренти з ініціативи одержувача безстрокової ренти (див. ст. 740 ЦК і коментар до неї). 3. Від розірвання (зміни) договору треба відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору. Одностороння відмова від виконання договору (в повному обсязі або частково) здійснюється без звернення до суду, і, відповідно, в силу самого факту її здійснення договір вважається розірваним, а при частковій відмові — зміненим. Одностороння відмова від договору (від виконання договору) можлива лише у випадках, коли вона прямо передбачена законом або договором.

18. Договір купівлі-продажу — цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). 1. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору, або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. 2. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. 3. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються правила про уступку вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. 4. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. 5. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Ознаки:

1. є договір спрямований на передачу майна у власність

2. даний договір є завжди оплатним договором — при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продавцеві ціну обумовлену в договорі

3. є договором двостороннім — зумовлений взаємне виникнення у кожної із сторін П і О. З укладенням такого договору продавець приймає на себе О передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.

4. реальний — коли передача товару продавцем є підставою для укладення договору купівлі— продажу

5. консенсуальним — коли сторони досягли домовленості між собою стосовно істотних умов договору і продавець зобов'язується передати покупцеві товар. П і О у сторін виникають з моменту досягнення ними згоди щодо істотних умов договору.

6. сторонами договору є продавець і покупець

7. мета договору — перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві.

8. належить до традиційних договорів у цивільному праві

9. змістом якого є переміщення матеріальних благ у товарній формі.

10. поіменовані договори — можливість укладення яких прямо передбачена ЦКУ

Види договору купівлі продажу:

роздрібної торгівлі

поставки

контрактації с/г продукції

постачання енергетичними та ін. ресурсами через приєднану мережу

міни

19. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється главою 55 ЦК та іншими актами.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний або консенсуальний, безоплатний.

Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Батьки (усиновлювачі), опікуни та піклувальники не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо передбачено засновницьким документом дарувальника. Однак це положення не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким є майно (дарунок).

Форма договору — усна або письмова. Згідно ст. 719 ЦК договір дарування укладають так:

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. Як правило, реальний договір дарування не породжує ніяких зобов'язальних відносин. Тому мова може йти лише про зобов'язання, яке виникає із консенсуального договору дарування.

Головним обов'язком дарувальника є передання дарунка обдарованому, яке може бути здійснено шляхом: а) безпосереднього вручення речі; б) символічної передачі (наприклад, вручення ключів, макетів тощо); в) передачі документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору.

Обдаровуваний має право відмовитися від прийняття дарунка в будь-який час до передачі дарунка і без обґрунтування причин такої відмови

ЦК України виділяє такі різновиди договору дарування:

• договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому;

• договір пожертви.

20. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється главою 56 ЦК.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та відплатний.

Договору ренти притаманні специфічні ознаки, які свідчать про його самостійність серед інших цивільно-правових договорів про передачу майна у власність: а) зміст ренти полягає в обов'язку однієї особи надати утримання іншій, яке для останньої часто є єдиним джерелом одержання засобів існування; б) відносини ренти мають такий, що триває, стабільний характер; в) характерна ознака ренти — алеаторність (ризик, від лат. аlеа — гральна кістка, випадок), тобто існує ризик, що розмір рентних платежів буде більшим або, навпаки, меншим за вартість відчуженого під виплату ренти майна.

Сторонами договору є одержувач ренти та платник ренти.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору є майно (не лише речі та їх сукупність, а й майнові права та обов'язки, зокрема інформація, результати інтелектуальної діяльності та виключні права на них, виконання робіт та надання послуг), яке передається під виплату ренти, а також сама рента (як у грошовій формі, так і шляхом надання речей, виконання робіт або надання послуг).

Форма договору — письмова, підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо передачі нерухомого майна — державній реєстрації.

Способи забезпечення виконання зобов'язань щодо виплати ренти: застава та страхування

ЦК виділяє такі різновиди договору ренти — безстрокову ренту (постійну) та строкову.

21. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється Главою 57 ЦК та іншими актами.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та відплатний.

Сторони договору: відчужувач (фізична особа, незалежно від віку та стану здоров'я) та набувач (повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа).

Договір може бути укладено відчужувачем на користь третьої особи. Крім того, він належить до договорів довірчого (фідуціарного) характеру, оскільки за неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача може бути передано за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.

Істотними умовами договору є умови про предмет та оцінку матеріального забезпечення відчужувача.

Специфіка предмету договору полягає в тому, що, по-перше, для забезпечення утриманням та (або) доглядом може бути відчужено лише житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, і, по-друге, утримання може здійснюватися в усіх видах матеріального забезпечення, як і догляд, за домовленістю між сторонами.

Строк дії договору визначається безпосередньо його природою і дорівнює періоду життя утриманця.

Форма договору — письмова, підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо передання нерухомого майна — підлягає державній реєстрації.

Способи забезпечення захисту інтересів відчужувана: а) позбавлення набувача права розпорядження майном, переданим йому за договором довічного утримання (догляду) на праві власності; б) заборона звернення стягнення на майно набувача протягом життя відчужувана; в) покладання ризику випадкового знищення (пошкодження) майна на набувача, яке йому було передано.

Зміст договору становлять права відчужувача та обов'язки набувача.

22. Поняття договору найму (оренди). За договором май-нового найму (оренди) наймодавець передає або зо-бов’язується передати наймачеві майно у користування за пла-ту на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Характеристика договору. Договір найму (оренди) є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору (най-модавець та наймач) несе обов’язки на користь іншої сторони, консенсуальним або реальним та оплатним, тому що наймода-вець за виконання своїх обов’язків з передачі майна у користу-вання наймачеві повинен отримати від останнього зустрічне надання у вигляді внесення орендної плати. Предметом договору найму (оренди) може бути річ, яка визначена індивідуальни-ми ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодно-разовому використанні (неспоживна річ). Також предметом договору найму можуть бути майнові права (ст. 760 ЦК Ук-раїни). До майнових прав, що можуть передаватися в оренду, можна віднести майнові права автора та володільця об’єкта промислової власності, а також права на чужі речі.

Одна сторона — це наймодавець (орендодавець), друга — наймач (орендар). ЦК України не містить спеціальних вимог до сторін. Наймодав-цем можуть виступати будь-які особи: фізичні, юридичні, дер-жава тощо. Наймодавцем речі за договором оренди може бути його власник або особа, якій належать майнові права (ст. 761 ЦК України). Наймачем може бути, як дієздатна фізична осо-ба, так і юридичні особи різних форм власності.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України), але якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укла-деним на невизначений строк.

23.  Підстави припинення дого-вору:

1) смерть фізичної особи–наймача та ліквідація юридич-ної особи, яка була наймачем або наймодавцем. Але закон або сторони в договорі найму можуть перед-бачити продовження дії договору і після смерті наймача;

2)         розірвання договору за згодою сторін;

3)         відмова від договору — наймодавець має право відмови-

тися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо

наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (ст.782 ЦК України); 4)         розірвання договору на вимогу однієї із сторін. Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: а)         наймач користується річчю всупереч договору або при- значенню речі; б)         наймач без дозволу наймодавця передав річ у користу- вання іншій особі; в)         наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; г)         наймач не приступив до проведення капітального ре- монту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (ст.783 ЦК Ук- раїни).

24. Згідно зі ст. 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізинго- давець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізинго- одержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лїзингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лїзингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізинг охоплює комплекс договірних відносин: купівлю-продаж, найм, доручення, комісію, кредитний та агентський договори.    Розрізняють лізинг прямий і непрямий.    При прямому лізингу сторонами є лізингодавець і лізингоодержувач.    На відміну від договорів найму та оренди, де присутні дві сторони — наймодавець та наймач, в договорі непрямого лізингу в лізингових операціях беруть участь три учасники:    - виробник (продавець) устаткування, який укладає договір купівлі-продажу з лізинговою компанією;    - лізингодавець (лізингова компанія), який за дорученням майбутнього лізингоодержувача укладає договір купівлі-продажу з виробником і стає власником устаткування;    - лізингоодержувач, який замовляє певне устаткування лізингодавцю.

Оперативний лізинг є різновидом договору оренди, оскільки по закінченні строку договору лізингу майно підлягає поверненню лізингодавцю.    В ч. 2 ст. 1 Закону "Про фінансовий лізинг" законодавець дає таке визначення поняття договору фінансового лізингу.    За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених