Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОТВЕТЫ_КС.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
19.09.2019
Размер:
1.6 Mб
Скачать

3.5.3. Технические средства

Аппаратные компоненты сети изображены на рис. 3-18. Адаптер представляет собой встраиваемую NIC, которая обеспечивает функционирование станции в составе LAN. Существует два основных типа адаптеров:

  • плата для подключения машин со стандартной шиной (IBM PC XT/AT, PS/2 Model 30);

  • плата адаптера TRN/A для PS/2 Моdel 50, 60, 70, 80.

Групповой блок доступа IBM 8228, именуемый также MAU (Media Access Unit - приемопередатчик фирмы IBM), используется для подключения до 8 станций к кольцу. Настроечное устройство для IBM 8228 используется для проверки блока до его ввода в действие. Кабель для подключения адаптеров к сети (типа AUI) представляет собой 2.4 м кабель типа 6 стандарта фирмы IBM (витая пара). Один конец кабеля соединяется с портом NIC одного из указанных типов, другой - с IBM 8228 или с соединительным кабелем.

Рис. 3-18. Набор аппаратных средств Token Ring

Соединительный кабель имеет одинаковые разъемы с обеих сторон, поэтому безразлично, каким концом подключать его к IBM 8228, а каким - к кабелю адаптера. В составе технических средств имеются специальные блоки и кабели к ним, в частности IBM 8128, позволяющее в несколько раз увеличить протяженность сети в сравнении с приведенными ниже ограничениями.

3.5.4. Топология и правила компоновки сетей Token Ring

Пример такой сети приведен на рис. 3-19. При построении такой сети действуют следующие ограничения:

  • максимальная длина соединительного кабеля между IBM 8228 и станцией (не включая 2.4 м кабеля для подключения адаптера к сети) - 45 м;

  • максимальная длина соединительного кабеля между двумя IBM 8228 - 45 м;

  • максимальная длина соединительного кабеля, соединяющего все групповые блоки доступа IBM 8228 - 120 м.

Требования к сети. Зная ограничения, существующие для сетей Token Ring , необходимо ответить на ряд вопросов, чтобы определить требования к конкретной сети:

  • какова протяженность компонентов кабельной системы?

  • каково количество станций (файл-серверов, мостов, рабочих станций), входящих в состав сети?

  • каковы перспективы развития топологии и наращивания мощности сети?

При проектировании сети необходимо придерживаться ряда правил:

  • при необходимости допускается соединение нескольких соединительных кабелей;

  • IBM 8228 должны быть соединены в "кольцо" c использованием удлинительных кабелей;

  • для объединения в замкнутое кольцо IBM 8228 имеются специальные розетки RI (Ring In) и RO (Ring Out);

  • если используется один IBM 8228 , его розетки RO и RI не задействуются;

  • недопустима наружная прокладка кабеля или использование при температуре свыше 75 градусов Цельсия;

  • кабели не должны быть подвержены влиянию электромагнитного поля (например, ламп дневного света);

  • кабели не должны прокладываться в трубах, вентиляционных каналах или других пространствах, используемых для управления воздушным потоком.

3.5.6. Фреймы Token Ring / ieee 802.5

Структура фрейма приведена на рис. 3-20. Начало и конец фрейма. Фрейм Token Ring - это группа битов, ограниченных Разделителем Начала (Starting Delimiter) SD и Разделителем Конца (Ending Delimiter) ED, которая передается по кольцу в одном направлении. Каждая станция кольца читает фреймы и передает их дальше в кольцо. Выполняя чтение битов, каждая станция выполняет циклический контроль избыточности для проверки целостности принятого фрейма. Результат вычислений сравнивается со значением в поле Последовательность Контроля Фрейма (Frame Check Sequence (FCS)). Любая станция, обнаружившая нарушение целостности фрейма, может установить признак его непригодности, изменив определенный бит в поле конечного разделителя (ED), однако при этом она продолжит передачу фрейма по кольцу. Протокол Token Ring обеспечивает самомониторинг и самооздоровление, поле Контроль Фрейма (Frame Control (FC)) - это одно из полей, обеспечивающих управление кольцом. Одна или несколько станций в каждом кольце используются исключительно для выполнения мониторинговых ролей, а это поле сообщает о состоянии кольца и ошибках этим мониторинговым станциям. Адреса Отправителя и Получателя. Так же, как в Ethernet/802.3, Адрес Получателя идентифицирует получателя, а Адрес Отправителя идентифицирует отправителя фрейма. Когда станция распознает адрес получателя фрейма как свой собственный, она обрабатывает фрейм и определяет фрейм как распознанный, копирует его, изменив соответствующие биты в поле FS (Frame Status), перед передачей фрейма в кольцо. Станция, пославшая фрейм, отвечает за удаление фрейма из кольца и запускает новый маркер, что позволяет другой станции выполнить передачу. Обратите внимание, если фрейм разрушен при передаче, то принимающая станция указывает, что она не скопировала фрейм тем, что не изменяет биты. Шесть из восьми битов поля Контроля Доступа (Access Control (AC)) помогают определить, какой следующий узел получит право на передачу (см. рис. 3-16). Один бит переведен в состояние On, если кадр является "маркером", а не фреймом "данных". Другой бит включен в случае, если передается через "активный монитор", чем гарантируется, что фрейм не будет передаваться по бесконечному циклу в случае, если передающая станция не смогла его уничтожить. Маркерный фрейм содержит только три поля: Разделитель начала, Контроль доступа и Конечный разделитель. Множество колец. Стандарт IEEE 802.5 не определяет максимальной скорости для маркерных колец, однако они обычно работают на скоростях от 4 до 16 Мбит/c. Все интерфейсы кольца должны работать с одной скоростью. Стандарт 802.5 ограничивает длину кабеля и число узлов. Если лимит превышен или интерфейсы маркерного кольца работают с разными скоростями, сеть разделяется на несколько колец. Маркерные кольца обычно соединяются с помощью ключевых маршрутизирующих мостов, которые конфигурируются таким образом, что каждому кольцу назначается уникальный 12-ти битовый адрес. Мосты имеют 4-х битовый идентификатор, который должен быть уникальным, если к кольцу подсоединен не один, а несколько мостов. Эти мосты называются "параллельными". Поле Маршрутизирующая информация (Routing Information) используется в многоколечных средах для идентификации колец и мостов, которые кадр должен пройти на пути к адресату. Информация. Поле Информация содержит данные верхних уровней. В сетях, построенных на основе стандарта IEEE 802, информационное поле содержит Заголовок 802.2 LLC, идентифицирующий указатели доступа к сервисам отправителя и получателя. Протокол Token Ring / 802.5 не определяет максимальную длину Информационного поля. В случае если отправитель и получатель находятся в одном кольце, размер поля определяется объемом информации, переданной сверху от протоколов более высокого уровня. Если кадр должен пройти через ключевой маршрутизирующий мост, то в поле Маршрутизирующая информация указывается максимальный размер фрейма, который равен наименьшему размеру фрейма, поддерживаемому кольцами по пути следования.

Рис. 3-20. Структура фреймов TokenRing

  1. Модель взаємодії відкритих систем. Призначення рівнів

протоколів. Типові стеки.

Концепція відкритих систем Відкрита система (Open System) - система, специфікації якої опубліковані відкриті і доступні. Поняття Open System расспространяєтся на апаратні засоби і програмні засоби: • на платформи, на адаптери; • на операційні системи, на бібліотеки, на інтерфейси протоколів і драйверів. Переваги побудови відкритих систем: -можливість побудови мережі з апаратних і програмних засобів різних виробників, які дотримуються одного і того же стандарту; - безболісна заміна окремих компонентів мережі іншими, більш сучасними, що дозволяє мережі розвиватися з мінімальними витратами; - легкість з’єднання однієї мережі з іншою. - ISO ( International Standardization Organization) - міжнародна організація, розробляюча стандарти OSI ( Open System Interface) - стандарт ISO. - IEEE - Institute of Electrical and Electronics Engineers - інститут інженерів по електротехніці і електроніці - американський інститут, що займається розробкою стандартів. - The Comiti Consultative International de Telegraphique et Telephonique (CCITT); this organization is nowadays called the Telecommunication Standardization Sector (T) of the International Telecommunication Union (ITU); - the International Telecommunications Union (ITU-T) - The Internet Engineering Task Force (IETF); - Internet Architecture Board (IAB) - The Distributed Management Task Force (DMTF).

Формально певний набір функцій, а також формати повідомлень, якими обмінюються

два сусідні рівні протоколів в ході своєї взаємодії, називається інтерфейсом. Інтерфейс

визначає сукупний сервіс, що надається даним рівнем вище лежачому рівню

Погоджений набір протоколів різних рівнів, достатній для організації міжмережевої

взаємодії, називається стеком протоколів.

Наиболее популярные стеки протоколов: TCP/IPIPX/SPXNetBIOS/SMBDECnet и SNA. Большинство протоколов (все из перечисленных, кроме SNA) одинаковы на физическом и на канальном уровне, но на других уровнях как правило используют разные протоколы.

  1. Опepаційна система Windows XT\2003. Аpхітектуpа мережевих засобів

При розробці структури Windows NT (Windows 2000\2003) була в значній мірі використана концепція мікроядра. Відповідно до цієї ідеї ОС розділена на декілька підсистем, кожна з яких виконує окремий набір сервісних функцій - наприклад, сервіс пам'яті, сервіс по створенню процесів, або сервіс по планеруванню процесів. Кожен сервер виконується в призначеному для користувача режимі, виконуючи цикл перевірки запиту від клієнта на одну з його сервісних функцій. Клієнт, яким може бути або інша компонента ОС, або прикладна програма, запрошує сервіс, посилаючи повідомлення на сервер. Ядро ОС (або мікроядро), працюючи в привілейованому режимі, доставляє повідомлення потрібного сервера, потім сервер виконує операцію, після цього ядро повертає результати клієнтові за допомогою іншого повідомлення.

Структурно Windows NT може бути представлена у вигляді двох частин: частина

операційної системи, що працює в режимі користувача, і частина операційної системи, що працює в режимі ядра (рис. 1).

Частина Windows NT, що працює в режимі ядра, називається executive - виконавчою частиною. Вона включає ряд компонент, які керують віртуальною пам'яттю, об'єктами

(ресурсами), введенням-виводом і файловою системою (включаючи мережеві драйвери),

взаємодією процесів і частково системою безпеки. Ці компоненти взаємодіють між собою за

допомогою міжмодульного зв'язку. Кожна компонента викликає інші за допомогою набору ретельно специфікованих внутрішніх процедур.

Другу частину Windows NT, що працює в режимі користувача, складають сервери - так звані захищені підсистеми. Сервери Windows NT називаються захищеними підсистемами,

оскільки кожен з них виконується в окремому процесі, пам'ять якого відокремлена від інших процесів системою управління віртуальною пам'яттю NT executive. Оскільки підсистеми

автоматично не можуть спільно використовувати пам'ять, вони спілкуються один з одним за допомогою посилки повідомлень. Повідомлення можуть передаватися як між клієнтом і

сервером, так і між двома серверами. Всі повідомлення проходять через виконавчу частину

Windows NT. Ядро Windows NT планує нитки захищених підсистем точно так, як і нитки

звичайних прикладних процесів.

System Processes Services Applications

Environment

Subsystem

Service controller

WinLogon

Session manager

Replicator

Alerter

RSP

Event logger

User application Subsystem DLLs

POSIX OS/2

Win32

User mode

Kernel mode

System thread

NTDLL.DLL

Executive API

Windows 2000

I/O manager

File

LPC

facility

Cache manager

Process/ Tread manager

Security reference

monitor

Virtual memory

manager

Windows manager

Executive

systems

Object management / Executive RTL

Device drivers Microkernel

Hardware abstraction layer (HAL) Hardware interfaces (buses, I/O, interrupts, timers, clocks, DMA, cache control, etc.)

Рис. 1- Структура Windows NT

Підтримку захищених підсистем забезпечує виконавча частина - Windows NT executive,

яка працює в просторі ядра і ніколи не скидається на диск. Її складовими частинами є:

• Менеджер об'єктів. Створює, видаляє і управляє об'єктами NT executive -

абстрактними типами даних, використовуваних для вистави ресурсів системи.

• Монітор безпеки. Встановлює правила захисту на локальному комп'ютері.

Охороняє ресурси операційної системи, виконує захист і реєстрацію виконуваних об'єктів.

• Менеджер процесів. Створює і завершує, припиняє і відновлює процеси і нитки, а також зберігає про них інформацію.

• Менеджер віртуальної пам'яті.

• Підсистема введення-виводу. Включає наступні компоненти:

• менеджер введення-виводу, що надає засоби введення-виводу, незалежні від пристроїв;

• файлові системи - nt-драйвері, що виконують орієнтовані для файлу запити на уведення-виведення і транслюють їх у виклики звичайних пристроїв;

• мережевий редіректор і мережевий сервер - драйвери файлових систем, які передають віддалені запити вводу-виводу на комп’ютери мережі і отримують запити від них;

• драйвери пристроїв NT executive - низькорівневі драйвери, які безпосередньо керують пристроєм;

• менеджер кеша, що реалізовує кешування диска.

Виконавча частина, у свою чергу, грунтується на службах нижнього рівня, що надаються ядром (його можна назвати і мікроядром) NT. У функції ядра входить:

• планування процесів,

• обробка переривань і виняткових ситуацій,

• синхронізація процесорів для багатопроцесорних систем,

• відновлення системи після збоїв.

Ядро працює в привілейованому режимі і ніколи не віддаляється з пам'яті. Звернутися до ядра можна лише за допомогою переривання. Ядро розташоване над рівнем апаратних абстракцій (Hardware Abstraction Level HAL), який концентрує в одному місці велику частину машинно-залежних процедур. HAL розташовується між NT executive і апаратним

забезпеченням і приховує від системи такі деталі, як контроллери переривань, інтерфейси вводу/виводу і механізми взаємодії між процесорами.

Захищені підсистеми Windows NT працюють в призначеному для користувача режимі і створюються Windows NT під час завантаження операційної системи. Відразу після створення вони починають нескінченний цикл свого виконання, відповідаючи на повідомлення, що поступають до них від прикладних процесів і інших підсистем. Серед захищених підсистем можна виділити підклас, званий підсистемами оточення. Підсистеми оточення реалізують інтерфейси додатків операційної системи (API). Інші типи підсистем, звані інтегрованими підсистемами, виконують необхідні операційній системі завдання. Наприклад, велика частина системи безпеки Windows NT реалізована у вигляді інтегральної підсистеми, мережеві сервери також виконані як інтегральні підсистеми.

Найбільш важливою підсистемою оточення є Win32 - підсистема, яка забезпечує доступ для додатків до 32-bit Windows API. Додатково ця система забезпечує графічний інтерфейс з користувачем і управляє введенням/виводом даних користувача. Також підтримуються підсистеми POSIX, Os/2,16-разрядная Windows і MS-DOS.

Кожна захищена підсистема працює в режимі користувача, викликаючи системний

сервіс NT executive для виконання привілейованих дій в режимі ядра. Мережеві сервери можуть

виконуватися як в режимі користувача, так і в режимі ядра, залежно від того, як вони розроблені.

Підсистеми зв'язуються між собою шляхом передачі повідомлень. Коли, наприклад,

призначене для користувача застосування викликає яку-небудь Api-процедуру, підсистема

оточення, що забезпечує цю процедуру, отримує повідомлення і виконує її або звертаючись до ядра, або посилаючи повідомлення іншої підсистеми. Після завершення процедури підсистема оточення посилає додатку повідомлення, що містить зворотнє значення. Посилка повідомлень і інша діяльність захищених підсистем невидима для користувача.

Основним засобом, що скріпляє всі підсистеми Windows NT в єдине ціле, є механізм виклику локальних процедур (Local Procedure Call - LPC). LPC є оптимізованим варіантом загальнішого засобу - видаленого виклику процедур (RPC), яке використовується для зв'язку клієнтів і серверів, розташованих на різних машинах мережі.

Засоби LPC підтримують декілька способів передачі даних між клієнтами і серверами: один зазвичай використовується для передачі коротких повідомлень, інший - для довгих повідомлень, а третій оптимізований спеціально для використання підсистемою Win32. Кожна підсистема встановлює порт - канал зв'язку, за допомогою якого з нею можуть зв'язуватися інші процеси. Порти реалізуються як об'єкти.

Windows NT використовує захищені підсистеми для того, щоб:

• Забезпечити декілька програмних інтерфейсів (API), по можливості не ускладнюючи при цьому базовий програмний код (NT executive).

Ізолювати базову операційну систему від змін або розширень в підтримуваних

API.

Об'єднати частину глобальних даних, потрібних всім API, і в той же час

відокремити дані, що використовуються кожним окремим API від даних, що використовуються іншими API.

• Захистити оточення кожного API від додатків, а також від оточень інших API, і

захистити базову операційну систему від різних оточень.

API.

• Дозволити операційній системі розширюватися в майбутньому за рахунок нових

Таким чином, реалізація частин ОС у вигляді серверів, що виконуються в режимі

користувача, є найважливішою частиною проекту Windows NT і надає глибоку дію на все функціонування системи.

Мікроядро NT служить, головним чином, засобом підтримки для переносимої основної частини ОС - набору призначених для користувача середовищ. Концентрація машинно-

залежних програм усередині мікроядра робить перенесення NT на всілякі процесори відносно легким. Але в той час, як деякі мікроядра (Mach і Chorus) передбачається поставляти як

самостійний програмний продукт, з операційної системи Windows NT ядро навряд чи може вичленувати для окремого використання. Це є одній з причин того, що деякі фахівці не рахують

Windows NT істинно мікроядерною ОС в тому сенсі, в якому такими є Mach і Chorus. Ті ж критики відзначають також, що NT не виключає, як це належить, всі надбудовані служби з

простору ядра і що драйвери пристроїв в NT по мінімуму взаємодіють з ядром, вважаючи за краще працювати безпосередньо з лежачим нижче шаром апаратної абстракції HAL.

  1. Адресація у мережах IP v6.

Адресація у мережах IP v6.

Адресація в мережах IPv6

Побудова адрес в IPv6 описана в документі RFC 4291 [13], який датовано лютим 2006 року. Він має опис форматів різноманітних типів адрес.

Типи адрес в IPv6

Адреса в IPv6 це 128-бітний ідентифікатор інтерфейсу, або набору інтерфейсів. Визначено 3 типи адрес:

  • Індивідуальна адреса (unicast): це ідентифікатор для одного інтерфейсу. Пакет, який буде послано на таку адресу отримає інтерфейс на який вказує ця адреса.

  • Альтернативна адреса (anycast): це ідентифікатор для групи інтерфейсів (зазвичай розташованих на різних вузлах). Пакет, який послано на альтернативну адресу буде доставлено на один з інтерфейсів, що визначається цією адресою (на „найближчий” інтерфейс, в термінах протоколів маршрутизації).

  • Групова адреса (multicast): це ідентифікатор для групи інтерфейсів (зазвичай розташованих на різних вузлах). Пакет, який послано на групову адресу буде доставлено на всі інтерфейси, що визначаються цією адресою.

Важливо зауважити, що в IPv6 більше немає широкомовних адрес, оскільки їх функцію тепер виконує один з видів групової адреси.

В IPv6 всі нулі та всі одиниці є допустимими для будь-якого поля в адресі (за виключенням спеціально оговорених випадків).

  1. Опepаційна система Windows NT. Міжмережева взаємодія та оточення користувача.

пepаційна система Windows NT. Міжмережева взаємодія та оточення користувача.

Windows NT 4.0

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Windows NT 4.0

200px

nt4server.png Вид рабочего столу Windows NT 4.0

Розробник

Microsoft

Родина ОС

Microsoft Windows

Стан проекту

підтримка припинена31 грудня2004 року

Initial release

29 липня 1996 (инфо)

Останній стабільний випуск

Post SP6a SRP/ 26 липня 2001

Ліцензія

Microsoft EULA

Веб-сайт

www.microsoft.com/ntserver

Windows NT 4.0 — остання версія сімейства мережевих операційних систем Microsoft Windows NT, що вийшла під цією назвою. Наступна мережева операційна система від Microsoft вийшла під назвою Windows 2000. Windows NT 4.0 мала призначений для користувача інтерфейс в стилі Windows 95.

Windows NT 4.0 мала модифікації для використання як операційна система робочої станції (Windows NT Workstation) і сервера (Windows NT Server) і призначалася для роботи на комп'ютерах архітектури Alpha, MIPS, x86 і POWERPC.