70. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Організовані злочинні групи чи злочинні організації (так звана організована злочинність) в силу їх стійкості, конспіративності, ієрархічної побудови, наявності розгалуженої системи злочинних зв’язків, структур розвідувального та контррозвідувального характеру тощо, являють найбільшу небезпеку серед інших видів злочинності.

Вони постійно чинять тяжкі й особливо тяжкі злочини: вбивства, бандитизм, вимагання, збут наркотичних засобів тощо. (Визначення організованої групи чи злочинної організації дається у ст. 28 КК).

Збирати докази щодо цієї злочинної діяльності, особливо щодо керівників організованої злочинності, надзвичайно складно.

З метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованих груп чи злочинних організацій правоохоронні органи, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, застосовують такий дійовий метод цієї боротьби, як легендоване укорінення у цих структурах своїх штатних або позаштатних працівників.

Правомірність таких дій зафіксована у ст. 13 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю”: “При здійсненні боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи... мають право... використовувати штатних і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикриття в організовані злочинні угру-пування... Негласний співробітник не несе відповідальності за завдану ним шкоду або збитки, якщо його дії були необхідними для виконання доручення”.

Ухилення вказаних осіб від участі у злочинній діяльності угрупування неминуче веде до викриття їх справжньої ролі, зриває виконання завдання і ставить під загрозу їх життя. Тому КК в інтересах боротьби з організованою злочинністю і для захисту життя і здоров’я вказаних осіб, вибираючи з “двох зол менше”, вважає вибачальним, а отже, правомірним, вчинення ними певних діянь, які в інших випадках тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КК, “не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконуваласпеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності”.

Заподіяння такої шкоди повинне бути вимушеним, тобто, виходячи з конкретної ситуації, особа, що виконувала спеціальне завдання, іншим шляхом не змогла б викликати до себе довіру, або була б викрита її справжня роль, або вона таким чином попереджувала чи розкривала більш тяжкі злочини, або викривала структуру угруповання і дійсну значущість її членів.

Водночас закон обмежує правомірність завданої шкоди. Згідно з ч. 2 ст. 43 КК, “особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків”.

Тобто кримінальна відповідальність вказаних осіб настає тільки у випадках вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації: по-перше, особливо тяжкого умисного злочину (див. ч. 5 ст. 12 КК), що поєднаний з насильством над потерпілим. Вчинення особливо тяжкого необережного злочину в даному разі кримінальної відповідальності не тягне.

Не тягне її і вчинення особливо тяжкого умисного злочину, що не поєднаний з насильством над потерпілим. Скажімо, крадіжка (ч. 5 ст. 185 КК), шахрайство (ч. 5 ст. 190 КК), привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191 КК), контрабанда (ч. 2 ст. 201 КК) тощо; по-друге, тяжкого умисного злочину (див. ч. 4 ст. 12 КК), пов’язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (загибель людей, екологічне забруднення значних територій тощо). Отже, йдеться про відповідальність за вчинення тільки умисних тяжких злочинів і тільки таких, що спричинили вказані наслідки.

Одначе і за наявності підстав кримінальної відповідальності, згідно з ч. 3 ст. 43 КК, “особа, яка вчинила злочин, передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин”.

Крім того, згідно з п. 9 ч. 1 ст. 66 КК виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чизлочинної організації, поєднане із вчиненням злочину у випадках, передбачених КК, завжди є обставиною, яка пом’якшує покарання.