Лекція 4. Прийняття рішень в умовах невизначеності. Індивідуальний вибір

1. Послідовність вибору

Вибір рішення є заключним і найбільш відповідальним етапом процесу прийняття рішень. Основна робота на цьому етапі виконується ОПР, яка повинна осмислити всю одержану на етапі постановки задачі формування рішень інформацію й використати її для обгрунтування вибору. Діяльність ОПР характеризується великим емоціональним навантаженням, зв’язаним із мотивацією переваг у виборі рішень і вольовим актом.

У реальних задачах прийняття рішень управління до етапу вибору все ще зберігається велика невизначеність інформації, зумовлена наявністю багатьох ситуацій і цілей. Тому зразу здійснити вибір єдиного рішення із множини сформульованих досить важко. У зв’язку з цим використовується принцип послідовного зменшення невизначеності, який полягає в послідовному звуженні множини рішень.

Розрізняють три послідовні стадії такого звуження. На першій стадії початкова множина альтернатив рішень Y звужується до множини допустимих рішень , де символ означає, що множина допустимих рішень Y_д є підмножиною множини рішень Y або збігається з нею. На другій стадії множина допустимих рішень звужується до множини ефективних рішень . Нарешті, на третій стадії здійснюється вибір єдиного рішення Y^* із множини ефективних рішень. Таким чином, послідовність вибору записується у вигляді ланцюжка включень . Розглянемо більш детально здійснення процесу звуження множини рішень.

Множина альтернативних рішень звужується до множини допустимих рішень на основі врахування обмежень. Допустимими називаються рішення, які задовільняють множину обмежень. Наприклад, допустимими кандидатами на певну посаду можуть бути тільки ті особи, які мають певну освіту, досвід роботи та інші характеристики сформульованих обмежень. Процедура одержання множини допустимих рішень із множини всіх можливих може виконуватись шляхом логічного мислення або формально залежно від ступеня формалізації інформації. Наприклад, під час використання автоматизованої підсистеми "Кадри", в якій міститься інформація про резерв кадрів на підвищення в посаді, можна сформулювати запит і отримати список кандидатів на посаду, які задовільняють переліченим у запиті обмеженням, тобто одержати множину допустимих рішень.

Виконання обмежень є необхідною умовою для вибору рішень, тому єдине, остаточно прийняте рішення Y^* знаходиться в множині допустимих рішень. Звідси випливає, що для подальшого процесу вибору достатньо розглядати тільки множину допустимих рішень.

Звуження множини допустимих рішень до множини ефективних рішень здійснюється на основі аналізу переваг. Рішення називається ефективним, якщо не існує рішення з більшою перевагою. Множину ефективних рішень називають також множиною Парето, або множиною недомінованих рішень. Усі ефективні рішення між собою незрівнянні, тобто не можна визначити, яке з них має більшу перевагу. В окремих випадках множина ефективних рішень може містити тільки одне рішення або збігатися з множиною допустимих рішень. У першому випадку єдине рішення називається оптимальним, а в другому – звуження допустимої множини рішень не відбулося.

Якщо перевагу рішень виміряти у якісній або кількісній формі, то визначення множини ефективних рішень можна формалізувати і виконати на ЕОМ.

Безпосередньо з визначення множини ефективних рішень випливає, що оптимальне рішення знаходиться тільки у цій множині. Тому знаходження цієї множини рішень є необхідною процедурою в процесі вибору рішень.

Визначення єдиного оптимального рішення з множини ефективних в силу їх незрівняння може бути здійснено тільки із залученням додаткової інформації. Ця інформація може бути отримана з різних джерел (результати досліджень, експериментів, аналізу директивної та облікової інформації, експертне опитування). Використання цієї інформації дає можливість всебічно оцінити варіанти рішень, зіставити між собою цілі та показники їх досягнення. В узагальненій формі вся додаткова інформація може бути зведена до вагових коефіцієнтів важливості цілей (показників) і членів групової ОПР. Наявність таких відносних коефіцієнтів важливості дозволяє використовувати математичні методи та обчислювальну техніку для визначення єдиного оптимального рішення з множини ефективних рішень.

Якщо додаткову інформацію в явній формі одержати неможливо або її отримання нераціональне внаслідок обмеженості в часі та великих затрат ресурсів, то ОПР проводить неформальний аналіз ефективних рішень і визначає оптимальне рішення. В процесі неформального аналізу ОПР у неявній формі співвідносить важливість цілей і різні позитивні та негативні наслідки рішень.

Досвід показує, що вибір оптимального з множини ефективних рішень (якщо їх не більше 10) беспосередньо самою ОПР є раціональним як із точки зору трудозатрат, так і з точки зору психологічних факторів свободи вибору. Для більшої кількості ефективних рішень необхідно одержувати й аналізувати додаткову інформацію про вплив різних показників і їх пріоритетів на вибір ефективних рішень.