63. Стаття 491. Припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменуван­ня припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом. 1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом (ст. 493 ЦК). За міжнародною практикою фірмове найменування володілець може також використо­вувати у товарних знаках, які належать йому. Проте володілець фірмового найменування за тією ж міжнародною практикою не може відчужувати його окремо від підприємства. Од­нак це правило не поширюється на випадки реорганізації юридичної особи чи відчуження підприємства в цілому. Юридична особа, яка неправомірно використала чуже комерційне найменування, зо­бов'язана припинити його використання і відшкодувати потерпілому заподіяні збитки в повному обсязі.

67. Принцип вичерпання прав інтелектуальної власності, в тому числі на торговельну марку, є одним із механізмів забезпечення балансу інтересів правовласників на об'єкти інтелектуальної власності та суспільства у цілому. У глосарії термінів СОТ [ http://www.wto.org ] під вичерпанням прав розуміють принцип, згідно із яким після першої реалізації продукту на ринку права власника інтелектуальної власності більше не поширюються на такий продукт. Принцип вичерпання прав також іменується принципом першого продажу. Це означає, що якщо власник прав на торговельну марку випустив на ринок першу партію товару з даною торговельною маркою, то він втрачає контроль над своїм правом на цей знак стосовно цієї партії товару. Його право нібито «вичерпує себе».

69. Правова охорона торговельної марки також може припинитися шляхом припинення дії свідоцтва або визнання свідоцтва недійсним. Припинення дії свідоцтва може мати місце лише достроково, адже чинність свідоцтва на торговельну марку за чинним законодавством будь-яким конкретним строком не обмежена. Дострокове припинення правової охорони торговельної марки не відрізняється якоюсь оригінальністю від дострокового припинення правової охорони об'єктів промислової власності. Так само власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців. Проте і для власників свідоцтва законодавство України про інтелектуальну власність надає певну пільгу. Власник свідоцтва може сплатити зазначений збір і після закінчення останнього періоду строку дії свідоцтва, але за таких умов-: збір має бути сплаченим і документ про його сплату має надійти до Установи протягом шести місяців після закінчення оплаченого строку. Розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків. У разі несплати збору за продовження дії свідоцтва останнє припиняє свою чинність з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено. Особливістю припинення дії свідоцтва на торговельну марку є також і те, що його чинність може припинитися на підставі рішення суду чи господарського суду у зв'язку з перетворенням марки у позначення, що стало загальновизнаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заявки. Наведена норма властива лише охороні прав на торговельну марку. На торговельну марку поширюється також норма про припинення правової охорони у зв'язку з тривалим невикористанням марки. Визнання свідоцтва недійсним є ще одним способом припинення правової охорони знака. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає дві підстави для визнання свідоцтва недійсним: — невідповідність зареєстрованої марки умовам надання право вої охорони; — наявність у свідоцтві елементів зображення марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці. Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа може звернутися до Апеляційної палати із цим запереченням проти видачі свідоцтва. Апеляційна палата зобов'язана розглянути подане заперечення протягом шести місяців від дати його надходження. Власник свідоцтва має право ознайомитися із цим запереченням, а також брати участь у його розгляді Апеляційною палатою. Заперечення розглядається у межах мотивів, що містяться в ньому. Автор заперечення також має право брати участь у його розгляді. Рішення Апеляційної палати щодо заперечення може бути оскаржене до суду. Якщо протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва ніякого заперечення не надійшло, свідоцтво на торговельну марку може бути визнане недійсним лише у судовому порядку. Свідоцтво чи його частина, визнані в установленому порядку недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки. Закон не містить відповіді на запитання, чи підлягають відшкодуванню витрати заявника, понесені ним на реєстрацію знака.

78. Стаття 16. Право селекціонера (автора сорту)

1. Право на подання заявки на сорт рослин належить автору сорту (селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом.

2. Якщо сорт створили спільно кілька авторів, то вони мають право на подання заявки спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Відмова одного чи кількох з них від здійснення права на подання заявки не припиняє такого права в решти співавторів сорту.

3. У разі перегляду умов договору стосовно складу авторів сорту Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як авторів, а також авторів, не зазначених у заявці, вносить зміни до відповідних документів у встановленому порядку за умови надходження клопотання до прийняття рішення про державну реєстрацію прав на сорт та сплати відповідного збору.

4. Автору сорту (селекціонеру) належать права авторства, які є особистими немайновими правами і охороняються безстроково, згідно із положеннями статті 37 цього Закону.

79. Стаття 47. Обмеження майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин

1. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин не поширюються на дії будь-якої особи з посадковим матеріалом сорту, що охороняється, передбачені положеннями частини другої статті 39 цього Закону, якщо вони здійснені: а) як приватні та з некомерційними цілями; б) в експериментальних цілях; в) з метою створення інших сортів на основі сорту, що охороняється, крім випадків, передбачених положеннями частин третьої та четвертої статті 39 цього Закону. 2. Будь-яка особа має право розмножувати у своєму господарстві, і це не вважається порушенням майнових прав володільця патенту, для власних потреб зібраний матеріал, одержаний нею у своєму господарстві вирощуванням сорту, що охороняється, чи сорту, на який поширюються положення частини третьої статті 39 цього Закону, за умови належності сорту до одного з таких ботанічних родів і видів.