2. Системи числення. Позиційні, непозиційні системи числення. Основа системи числення. Вага розряду.

В загальному випадку система числення уявляє собою сукупність прийому та прав для захисту чисел цифровими знаками. Будь-яка система числення повинна забезпечувати: можливість подання будь-якого числа діапазонів величин, що розглядається, одиничність подання; простоту дій над числами. Всі системи числення розділяють на позиційні і непозиційні. В непозиційних системах числення значення символу не залежить від його положення в числі. Наприклад: І, ІІ, ІІІ, ІV, V… В позиційній системі числення значення цифри визначається її положенням в числі. Кожна позиційна система числення характеризується основою. Основа системи числення – кількість знаків або символів, що використовується для зображення цифр в даній системі числення. Утворення чисел у будь-якій системі числення проводять таким чином: фіксують позиції, що називаються розрядами, кожному розряду присвоюють свою вагу (де і – номер розряду); (р – основа системи); в розрядах розміщують цифри . Тоді будь-яке число А можно надати у вигляді:

,

де - число знаків до коми, m – число знаків після коми.

4. Принцип програмування

Використовують для розроблення програм.

Інструментальні мови поділяють на мови низького рівня (близькі до машинної мови) та мови високого рівня (близькі до мови людини). До мов низького рівня належать асемблери, а високого – це такі, як Basic, Pascal, C, мови баз даних тощо.

Команди, що виконуються процесором, находять у машинному коді. Кожна команда при цьому має вигляд послідовності нулів й одиниць. Писати програми машинною мовою незручно, а їх надійність низька. Тому програми розробляють мовою, зрозумілою людині (інструментальна мова програмування), після чого спеціальною програмою (транслятором) текст програми перекладається (транслюється) в машинний код.

Транслятори бувають двох типів: інтерпретатори і компілятори.

Інтерпретатор читає один оператор програми, аналізує його в контексті вже працюючої програми і потім його виконує, після чого переходить до оброблення наступного оператора.

Компілятор спочатку читає, аналізує та перекладає на машинний код усю програму, і тільки після завершення всієї трансляції ця програма виконується.

Оскільки при інтерпретації програма виконується частинами, на комп*ютерах з малою оперативною пам*яттю можна виконати, хоча і повільно, досить великі програми. Компілятори під час аналізу всієї програми оптимізують її. З цієї причини, а також завдяки тому, що програма читається в оперативну пам*ять відразу вся, при компіляції вона виконується швидше, ніж при інтерпретації.

Систему програмування, крім транслятора з алгоритмічної мови, складають текстовий редактор, компонувальник, виконавча система, бібліотека стандартних програм, налагоджував, засоби автоматизації програмування (дизайнери, майстри). Прикладами таких систем є Delphi, Visual, Basic, Visual FoxPro, C++ та ін.