- •1.Адміністративне право в системі права України.
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права.
- •3. Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи.
- •4. Метод адміністративного права та його розвиток у контексті реформи адміністративного права
- •5.Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права.
- •6. Джерела адміністративного права України та їхня характеристика. Основні законопроектні роботи в галузі адміністративного права.
- •7. Административно-правовые нормы: понятие, виды и особенности структуры
- •8. Действие административно-правовой нормы во времени, пространстве и по кругу лиц. Порядок действия в Украине законодательства ссср и международных договоров.
- •9. Понятие виды и основные тенденции систематизации административного законодательства
- •10. Понятие, состав и виды административных правоотношений.
- •11. Понятие, признаки и уровни государственного управления
- •12. Функции государственного управления: понятие, виды и их характеристика
- •Принципи державного управління: поняття, види та їхня характеристика.
- •Поняття та види методів державного управління.
- •Поняття, ознаки та види актів державного управління. Вимоги, що висуваються до актів державного управління.
- •Адміністративні послуги: поняття, правове регулювання, класифікація.
- •Поняття і види суб'єктів адміністративного права, їхня загальна характеристика. Обставини, що впливають на коло суб'єктів адміністративного права.
- •19.Адміністративно-правовий статус громадян України
- •20.Адміністративно-правовий статус іноземців,осіб без громадянства та біженців
- •21.Міністерство як суб’єкт державного управління
- •25. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом як суб’єкти державного управління
- •26. Місцеві органи виконавчої влади як суб єкти адміністративного права
- •27. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •28. Підприємства та установи як суб’єкти адм.. Права
- •29. Об’єднання громадян як суб’єкти адм.. Права
- •30. Правові засади державної служби
- •31.Поняття, ознаки та види державної служби.
- •32.Поняття і види державних службовців. Їхні обов’язки і права.
- •33.Право громадян на державну службу та механізм його реалізації.
- •34.Поняття та риси адміністративної відповідальності.
- •35.Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика.
- •36.Ознаки та склад адміністративного проступку.
- •37. Колективні суб’єкти (юридичні особи) як суб’єкти адміністративної відповідальності.
- •38. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх.
- •39. Поняття та особливості адміністративного примусу. Співвідношення адміністративного примусу і примусу, передбаченого нормами адміністративного права.
- •41. Характеристика заходів адміністративного припинення.
- •42. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика.
- •43.Порядок накладання адміністративних стягнень
- •44.Обставини,що виключають адміністративну відповідальність, та їхня характеристика
- •45. Характеристика заходів адміністративно-процесуального забезпечення
- •46. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характристика
- •47. Поняття,сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду.
- •48. Поняття, сутність та види адміністративного нагляду,відмінність адміністративного нагляду від прокурорського нагляду.
- •49. Обращения граждан как способ обеспечения законности и дисциплины в государственном управлении.
- •50. Право граждан на обращения и механизм его реализации. Понятие и виды обращений граждан. Производство по рассмотрению обращений граждан.
- •51. Понятие и правовая природа административной юстиции.
- •52. Понятие, задание и правовое регулирование административного судопроизводства.
- •53. Принципы административного судопроизводства.
- •54. Публично-правовой спор как предмет административного судопроизводства.
- •55. Основні напрямки реформування інституту адміністративної відповідальності
- •56. Основні напрямки реформування інституту державної служби
- •57. Основні напрямки реформування органів виконавчої влади як суб’єктів державного управління
- •58. Кодифікація адміністративного права в умовах реформування
- •59. Адміністративне право і адміністративне процесуальне право: проблеми співвідношення
- •60. Організаційно-правові засади управління у сфері економічного розвитку і торгівлі
- •67.Организационно-правовые основы государственного управления в сфере агропромышленного комплекса и продовольствия
- •73. Організаційно – правові засади державного управління у галузі науки
- •74. Організаційно – правові засади державного управління у галузі охорони здоров’я
- •75. Організаційно – правові засади державного управління у галузі культури
- •76. Організаційно – правові засади державного управління засобами масової інформації
- •77. Організаційно – правові засади державного управління телебачення і радіомовлення
- •78. Організаційно – правові засади державного управління у галузі фізичної культури та спорту
- •79. Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення.
- •80. Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики.
- •85.Організаційно-правові засади державного управління у сфері юстиції.
- •86.Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ.
- •87. Організаційно-правові засади державного управління у галузі цивільної оборони.
- •88.Організаційно-правові засади державного управління у галузі державної безпеки.
- •89.Організаційно-правові засади державного управління державною службою.
- •90.Організаційно-правові засади охорони державного кордону.
73. Організаційно – правові засади державного управління у галузі науки
Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Правові засади державної політики в сфері науково-технічної діяльності визначено в Законі України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. (у редакції від 1 грудня 1998 р.1). Згідно з ним розвиток науки й техніки є визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Державне управління й регулювання наукової діяльності здійснюють згідно з принципами: додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої, наукової та науково-технічної діяльності; збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; свободи поширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва; забезпечення інтеграції української науки в світову поєднано із захистом інтересів національної безпеки.
Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи.
З метою забезпечення формування та реалізації державних науково-технічних програм затверджено пріоритетні напрями розвитку науки й техніки: охорона навколишнього природного середовища; здоров'я людини; виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції; екологічно чиста енергетика й ресурсозберігаючі технології; наукові проблеми розбудови державності України; нові речовини та матеріали; перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв'язку.
Основним засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки є державні наукові та науково-технічні програми. їх підрозділяють на: загальнодержавні (національні), які затверджує Верховна Рада; державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіональні (територіальні).
Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України спрямовує Кабінет Міністрів України.
З метою збереження та зміцнення інтелектуального потенціалу, створення сприятливих умов для подальшого розвитку фундаментальної науки, забезпечення з боку держави фінансової підтримки наукових досліджень створено вищу наукову установу України - Академію наук. 22 березня 1994 р. Академія наук одержала статус національної і тепер офіційно іменується Національною академією наук України (далі - НАН України).
Однією з форм організації науки є національні наукові центри. Статус національного наукового центру може бути надано науковій установі, вищому навчальному закладу IV рівня акредитації (об'єднанню наукових установ чи вищих навчальних закладів IV рівня акредитації), що проводять комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності. Статус надається Указом Президента України за поданням Кабінету Міністрів України. Національні наукові центри здійснюють свою діяльність згідно з Положенням про національний науковий центр, яке затверджує Кабінет Міністрів України.