13.Загальне поняття про відхилення в особистісному розвитку.

Порушення особистісного розвитку досить поширене як у дитячому так і у зрілому віці. Поняття відхиленя в особистому розвитку охоплює широке коло понять: формування антисоціальної мотивації, почва емоційних порушень (страхів, агресивності і т.д.); порушення вольової сфери (стабільність, впертість, тощо); низький рівень соціальної компитентності.

Порушення формквання особистості, як в емоційному, так і в інших сферах, умовно поділяють на два класи: 1)специфічні для певного вікового етапу (наприклад, відсутність комплексу пожвавлення у новонародженого); 2)неспецифічні (загальні) – такі порушення у будь-якому віці підлягають корекції (наприклад: відсутність ситуативності емоцій, ситуативна тривожність, агресивність, тощо).

Г.М.Бреслав описує ряд специфічних проявів емоційних порушень у дитячому віці.

Немовлячий період:

• відсутність «комплексу пожвавлення», який визначає емоційний розвиток (це порушення діагностується у 4 місяці, так як раніше це може бути обумовлено індивідуальними особливостями);

• затримка у прояві різноманітних формах зовнішнього виразу емоцій, відсутність чітких мімічних реакцій (посмішка яка виникає у 3 місяці);

• неадекватна емоційна реакція на дії дорослого (наприклад, плач на погладжування матері)

• апатія і байдужість дитини в ситуації взаємодії з іншими.

Ранній вік:

• відсутність емоційного зараження. Відсутність синтомії на другому році життя може вважатися серйозною аномалією процесу розвитку особистості;

• висока інтенсивність та тривалість емоційного зараження, «застрягання» емоційного процесу, яке у нормі швидко виникає та зникає;

• відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей. При спілкуванні з близькими людьми «здорові» діти проявляють підвищений інтерес. Хоча до одних і тих же людей амбівалентне ставлення;

• відсутність позитивних емоцій при появі нових іграшок;

• боязнь небезпечних предметів (великих, колючих), надмірна обмеженість. Поява обережності свідчить про негаразди у емоційній сфері;

• емоційна фіксація на якомусь одному предметі. Позитивні емоції при маніпулюванні з предметами притаманні нормальним дітям;

• депресія, тривалість якої неадекватна силі впливу (наприклад, на покарання батьків, дитина реагує на них негативними емоціями – емоціями неблагополуччя), емоційна саморегуляція низька;

• амбівалентна поведінка. Амбівалентна норма тоді, коли проявляється у ситуаціях соціальних обмежень на задоволення потреб (ситуація «хочу – не можна»). В ін. випадках амбівалентна поведінка є показником порушень особистісного розвитку. В основі амбівалентної поведінки лежить боротьба мотивів. Для дітей раннього дитинства та дошкільників таке явище не властиве, так як боротьба мотивів у цих дітей можна констатувати лиш тоді, коли є зовнішня ситуація. Байдужість, апатія дитини обумовлені соціальною, емоційною депривацією. Подолання депривації відновлює нормальний розвиток дитини.

Дошкільний вік:

• відсутність емоційної депрвації, яка проявляється у нездатності співпереживати іншим ні в реальній ситуації, ні в уявній;

• віцдсутність синтонії. Під синтонією розуміють здатність відгукатися на стан ін. синтонія зявляється під кінець першого року життя;

• відсутність специфічного феномену емоційної саморегуляції для дошкільників – «почуття провини», яке повязане з новим типом самосвідомості та здатністю емоційно повернутися у минуле («я це зробив»);

• негативні емоції та фобії;

• замкнутість, страхи, агресія, невротичні реакції.