5. Місце і роль філософії в системі культури.

Вельми своєрідно співвідношення філософії і культури. Латинське слово cultura означає поліпшення, освіта, удосконалення чого-небудь. Культура - це все те, що створено людиною, що підносить його над природою. У зв'язку з цим знаменитий Цицерон вважав, що культура не вичерпується філософією. Справедливо, проте, що філософія є найважливіша складова людської культури. Саме філософії культура дана в її максимальної повноти і гранично можливе осмисленні. Найбільш нагальні проблеми людства отримують у філософії завершальну інтерпретацію. Актуальна філософія - це пікові досягнення культури, яка за своїми інтерпретаційних можливостей перевершувала б філософію. Зрозуміло, досягнення філософії не мають сенсу поза її союзу з різноманітними науками, мистецтвами, практичними діями людей. Філософія володіє не тільки специфікою, але і самостійністю. Це означає, що інші фахівці не можуть виконати роботу філософа, кожен займається своєю справою, але стосується воно всіх. Антична філософська традиція, російська філософська думка і сучасна європейська філософія зберігають свої ясні контури і в той же час стають об'єктом оцінки, зіставлення, інтерпретації. Філософія доповнює і завершує будь спеціальну освіту, допомагаючи стати спеціалісту інтелігентом. Що це - бути інтелігентом? Питання це хвилює не лише вчених. Від його рішення багато в чому залежить доля нашої культури. Звертаючись до проблеми інтелігенції, можна помітити, що альтернатива "або філософствувати - або жити" - хибна. Інтелігент не може жити, мислити, діяти, не звертаючись до філософії.

6. Філософія , наука, релігія .

Філософія і релігія (зв*язок):Що є спільним для філософії і релігії? Спільним для філософії і релігії є, насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості. Це, по-перше. По-друге, філософія і релігія є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; по-четверте, філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства. Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: по-перше, предметом філософії є відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог, його творіння; по-друге, філософія і релігія мають різну структуру. Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки, діалектики, теорії пізнання, соціального вчення тощо. До структури релігії входять: 1) релігійні ідеї, погляди та уявлення; 2) релігійні почуття; 3) релігійні культ і обрядність; по-третє, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; по-четверте, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є – відповідних догм і постулатів; по-п’яте, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало (апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо). У релігії, як правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет, Будда і т.п.). І, нарешті, останнє. У порівнянні з філософією релігія представляє собою більш консервативну ідеологічну форму відображення дійсності, оскільки вона ґрунтується на незмінних традиційних догматах релігійного вчення.

7. Античний атомізм Школа заснована Епікуром в Афінах. Епікур спирався на головні положення філософії Демокріта. Водночас Епікур створює зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд з дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності». Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічнім відображенням факту появи в людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — як «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, котрий розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилює не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного водіння.

Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості — вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Тут слід звернути увагу, що йдеться саме про «відхилення» від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.

• Якщо боги існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються у земні справи.

• Душа людини — тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі—рух атомів у тілі

• Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів.

• Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів з речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам).

• Моральне життя потребує дотримання міри в усьому.

• Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань.

• Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого.

• В основі взаємозв'язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу.

• Мудрість (філософія) не тільки дає знання, але й духовну насолоду.

• Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.