Механізми слухової рецепції.

Усі вібрації повітря, води та іншого пружного середовища поділяються на періодичні(тони) і неперіодичні(шуми). Тони бувають високі і низькі. Характеристикою кожного тону є довжина звукової хвилі.

Звукові хвилі - це повздовжні коливання середовища. У 1863 р. Гельмгольц запропонував резонансну теорію слуху. Повітряні звукові хвилі потрапляючи у зовнішній слуховий хід зумовлюють коливання барабанної перетинки, далі коливання передаються через середнє вухо за резонансною теорією коливання ендолімфи спричиняють коливання основної пластинки, волокна якої мають різну довжину, налаштовані на різні тони і становлять набір резонаторів .

Звукові відчуття . Звук що надходить до внутрішнього вуха викликає певні звукові відчуття які розрізняються за гнучкістю(силою звуку) і тональністю(частотою звукових коливань).

Сприйняття звуків різної частоти. Людина сприймає звуки у діапазоні 20-16 000Гц. Звуки частотою до 20 Гц. називають інфразвуками, а понад 16кГц- ультразвуками.

Сприйняття сили(інтенсивності) звуку. Сила звуку - це кількість енергії яка проходить крізь одиницю поверхні за одиницю часу. Мінімальний тиск, який здатна сприймати людина становить 2х10^-5 Н/м2. Абсолютна слухова чутливість – це мінімальна сила звуку який чує людина у 50% випадку його подачі.

Фізіологічна гучність – це суб’єктивно сприйнята сила звуку яка виражається у фонах. Фон – це рівень звукового тиску тону , поріг здорової людини становить 4 фони.

Механізм прийняття звуку.

Звукові хвилі, потрапляючи у зовнішній слуховий прохід, підсилюються у 2-2,5 рази і викликають коливання барабанної перетинки. Основна пластинка на верхівці ширша і тонша, ніж біля основи. При збільшенні частоти коливань починає коливатись основна перетинка. При цьому частота коливань повітря відповідає частоті коливань рідини внутрішнього вуха, тому потенціали дії, що виникають , точно відповідають за частотою звуковим коливанням. Це явище дістало назву мікрофонного ефекту.

Хеморецепція. Хеморецептори є первинно-чутливими рецепторами – це біполярні нейрони, короткий відросток яких проходить між епітеліальними клітинами на хемочутливу поверхню і закінчується чутливими віками.

Нюховий рецептор.

Нюховий рецептор – нейрон який має 2 відростки: дендрит з віками і аксон (нюхове нервове волокно). Довгий тонкий дендрит має невеличке потовщення на кінці - дендритну цибулину. Від неї відходять 10-12 війок, 15-25 мкм, завдовжки 3,1- 0,2 мкм діаметром. Віки містять стандартний набір мікротрубочок (9-+2 пари) вони повільно асинхронно коливаються . Скупчення нюхових рецепторних клітин утворюють ділянки нюхового епітелію, розміщені в нюховій слизовій оболонці.

Механізми нюхової рецепції.

Рецепторний потенціал електротонічно поширюється від війок через дендрит до тіла клітини, де і виникає потенціал дії, що прямує через аксон – нюхове нервове волокно – до нюхової цибулини великого мозку. Вважають , що нюховими рецепторними молекулами можуть бути глюкопротеїди мембрани війок, оскільки вони розміщені лише у верхньому шарі нюхового епітелію, здатні ефективно зв’язувати одоранти , а антитіла до цих глюкопротеїдів пригнічують їх здатність зв’язувати пахучі речовини. Приклавши пару електродів до ділянки нюхового епітелію, можна зареєструвати електроольфактограму, яка відображає сумарну електричну активність багатьох нюхових рецепторних клітин. Кожна рецепторна клітина з високою вибірковістю реагує на певну групу речовин. Тому навіть мізерні зміни у структурі речовини можуть змінити характери реагування на неї.