112. Туристично-рекреаційне районування Європи.

Статистика під поняттям «туризм» розуміє одну з форм міграції населення, не пов’язану зі зміною місця проживання чи роботи. На даний момент у міжнародній практиці застосовують визначення Міжнародної конференції по статистиці подорожей та туризму (Оттава 1991 р.) і схвалене ВТО, згідно його турист – це відвідувач, тобто особа, яка подорожує та здійснює перебування у місцях, що знаходяться за межами звичайного середовища, на термін не більше 12 місяців з будь-якою метою, крім занять діяльністю, що сплачується з джерела місця відвідування.

В зарубіжній практиці згідно аналізу концентрації руху в масштабах світу використовується розподіл туристичних макрорегіонів, запропонований Всесвітньою туристичною організацією:

1. Європа; 2. Америка; 3. Східна Азія та регіон Тихого океану; 4. Африка; 5. Південна Азія; 6. Близький Схід [2].

Але такий розподіл дає дуже загальне уявлення про певне явище. Такі регіони, як Америка чи Африка, є територіями з дуже великою площею. Туристичний рух та пропозиція по території поширюється нерівномірно. Подібна ситуація і в меншому регіоні, яким є Європа.

У зв’язку з цим з’явилася необхідність виділення в рамках регіонів території меншої площі – субрегіонів. Початково їх виділяли тільки в трьох регіонах: Африці, Америці та Європі, пізніше – у Східній Азії. Субрегіонів не виділяють тільки у двох регіонах, т.т. в Південній Азії на Близькому Сході. Причиною цього є надто мала частка цих територій у світовому туристичному русі та відносно невелика їх площа[2].

У Європі виділяють 5 субрегіонів:

1. Західна Європа (Австрія, Бельгія, Франція, Голландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Німеччина, Швейцарія).

2. Північна Європа (Данія, Фінляндія, британські острови каналу Ла-Манш, Ісландія, Норвегія, Свальбард (Шпицберген та ін., острови архіпелагу Норвегія), Швеція, Великобританія, о. Ман (Великобританія), Овечі острови (Данія).

3. Центрально-східна Європа (Болгарія, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина, Білорусь, Естонія, Литва, Латвія, Молдова, Росія, Україна).

4. Південна Європа (Албанія, Андора, Гібралтар, Греція, Іспанія, Мальта, Португалія, Сан-Маріно, Югославія, Чорногорія, Словенія, Боснія і Герцеговина).

5. Східно-середземноморська Європа (Кіпр, Ізраїль, Туреччина).

В Європі виразно простежується вплив політичного критерію у виділенні субрегіонів. Це особливо помітно в Центрально-Східному та Східно-середземноморському субрегіонах.

Європейський туристичний простір виходить далеко за географічні межі Європи (див. додаток В). Власне "європейськими" є Північно- і Західноєвропейський туристичні райони. До складу Південної Європи включені Ізраїль, Кіпр і Туреччина, а до району "Центральна і Східна Європа" додані Росія, країни Середньої Азії (Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан), Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан) і Казахстан. Такий підхід до районування туристичного простору є дискусійним і вимагає змін та уточнень, але він запропонований Світовою Туристичною Організацією і є основою для статистичної звітності й аналітичних досліджень у планетарному і регіональному масштабах. Він пояснюється як геополітичними й історико-культурними традиціями, так і тісними туристичними зв'язками між окремими країнами і районами. Тому дана регіоналізація - робочий інструмент для вирішення певних питань практичного характеру.

У межах Європейського туристичного регіону провідну роль за рівнем розвитку міжнародного туризму відіграють Південна та Західна Європа. Позитивну динаміку зростання кількості міжнародних прибуттів демонструють країни Центральної і Східної Європи, що пояснюється ліквідацією "залізної завіси" між Заходом і Східною Європою та СРСР після розпаду останнього і демократизацією суспільного життя. Як наслідок - світ, завдяки туризму, "відкриває" для себе колишні тоталітарні держави.

Незмінно потужним, на рівні 450-500 млн візитерів щороку, лишається обсяг туристичного потоку до країн Європейського туристичного регіону. Такий стан речей обумовлений впливом кількох груп чинників.

По-перше, потужний і багатоманітний туристичний природний і культурно-історичний потенціал: тисячі кілометрів морських пляжів, освоєні гірські системи, мозаїчність і різноманітність ландшафтів, рясна річкова й озерна мережа, багаті бальнеологічні ресурси, багатство різноманітних історичних, архітектурних і археологічних пам'яток, значна кількість культурних, сакральних і техногенних атракцій (мегаліти, монастирі, церкви, музеї, тематичні парки, аквапарки, розважальні заклади тощо), численні події, які використовуються у туристичній індустрії і формують значні туристичні потоки.

По-друге, сприятливі соціально-економічні та суспільно-географічні чинники: високий рівень економічного розвитку біль-шості країн регіону, якісна транспортна і соціальна інфраструктура, тісне сусідство держав, давні та багаті культурні традиції, у тому числі напрацьована культура відпочинку і подорожі, релігійна й етнічна толерантність, притаманна населенню більшості країн Європи, відносно низький рівень злочинності і висока безпека життя, якісні трудові ресурси, традиційно високий рівень розвитку туристичної індустрії та якості обслуговування.

По-третє, сприятливий політичний клімат: давні демократичні традиції суспільно-політичних устроїв, стабільність політичної ситуації в більшості європейських країн, функціонування Європейського Союзу, формування єдиної єврозони і спрощення процедур в'їзду - виїзду туристів, що дозволяє безперешкодно відвідувати ряд країн.

Перспективи розвитку туризму у Європейському регіоні пов'язані із ширшим залученням ресурсів східноєвропейських, особливо пострадянських країн, їх інтеграцією до єдиного туристичного середовища і створенням сучасної туристичної інфраструктури.