53. Організація як система. Її підсистеми та загальні риси.

Організація – це соціальне утворення, у якому загальними прагненнями об’єднано багато людей для досягнення спільної мети. Це якісний аспект організації. Кількісний аспект організацій передбачає вивчення розмірів організації тенденції до їх зростання чи зменшення доцентралізації або децентралізації. У кожному конкретному випадку необхідно визначити оптимальну кі-ть виконавців, якими повинен управляти один керівник. Для цього використовуються формула, яку вивів Грайкунас.

К= n (2^n-1 + n-1), де

К- кількість зв’язків організації

N – чисельність організації

Темпи зростання величини k значно перевищує темпи зростання n.

Імперичним шляхом менеджмент дійшов до висновку, що залежна від сфери ді-ті і складу робітників оптимальна кі-ть виконавців на одного керівника коливається в межах 8-15 осіб. Якщо кількість керівників більша за необхідну то спостерігається нераціональне ви-ня управлінської праці. Якщо кількість менша за необхідну то знижується продуктивність продуктів праці.

Централізація організацій передбачає передачу керівнику зростаючій кількості функцій. Це зумовлює тенденцію до збільшення кількості управлінців.

Тенденції до децентралізації навпаки зумовлює скорочення управлінського персоналу.

Організація передбачає наявність наступних ознак. В першу чергу:

1. це певна множина осіб

2. наявність спільної мети

3. наявність ієрархії і формальної структури тобто вище та нище посадовців

4. поділ і кооперація праці

5. взаємозамінність членів колективів.

1. Лінійна організація. Вона виникла раніше за всі види організації і нацбільш простю. Незважаючи на це вона досить зберігається. Зміст її полягає в тому, що на чолі кожного виробничого колективу стоїть керівник, або орган управління, який здійснює всі функції управління. Кожен член колективу підпорядковується тільки йому. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого керівника. (мал.1.)

Перевагами цієї форми є несуперечність рішення і єдинопочаток рішення.

Недоліком є те що з розвитком продуктивних сил зростання масштабів організації з ускладненням техніки та технологічних процесів зростають вимоги, щодо знань і компетенції управлінців. Коли ці вимоги перевищують можливості окремої людини лінійна організація стає неефективною і здійснюється перехід до нових організаційних форм.

2. Функціональна організація. Види організації розвиваються під впливом еволюції продуктивних сил. У зв’язку з цим керівник формує штаб і тут він розподіляє обов’язки залежно від спеціалізації – це функції управління ви-ва, підготовка ви-ва, матеріально-виробниче постачання, збут, планування, будівництво, управління фінансами, кадрами, тощо. Виникають функціональна організація з поділом праці в управлінському персоналі. Цей тип організації має наступний вигляд. (мал. 2.)

Переваги цієї форми, що внаслідок поділу праці підвищується продуктивність праці, управлінський персонал більш продуктивно виконує свої функції.

Недоліками цієї організації виступають факти виникнення суперечності між підрозділами, а також доведення до виконавців суперечливих рішень. Ці проблеми вирішуються шляхом створення нового типу організацій тобто лінійно-штабної організації.

3. Лінійно-штабної організації . Виникає тоді коли між двома підрозділами виникають суперечливі рішення. Ці проблеми вирішуюься шляхом створення Л.Ш.О.

Лінійна та функціональна організація об’єднують і це дозволяє уникнути недоліки обох форм і використати їх переваги. (мал. 3.)

Співвідношення між функціональними структурами різних рівнів носять рекомендаційний хара-тер. Підрозділи заводу управління можуть лише надавати рекомендації профільним структурам цехового рівня.

Недоліком цієї форми є те що спостерігаються штучне зростання апарату управління, зростання витрат на управління, відрив апарату управління до потреб ви-ва.

4. Секційна організація (дивізіоналізація)

Зростання розмірів пі-ств із ускладненням завдань, старі форми стають не придатними для забезпечення ефективного функціонування організації. Тому була знайдена нова форма дивізіоналізація, тобто поділ пі-ва за різними критеріями чи ознаками. В якості таких можуть виступати функції чи товари. (мал. 1)

В даному випадку дивізіан здійснений за функціональною ознакою.

Кожна дільниця P,Q,L,M – наділяється високим ступенем самостійності, може виступати самостійним підрозділом ринку.

Конкретне ви-во А, В, С, знаходиться у підпорядкувані керівників зазначених підрозділів. (мал. 2.)

У другому випадку дивізіон здійснується за предметною ознакою.

Кожен з них виконує весь комплекс управлінських функцій і виступає самостійно суб’єктом ринку. Можуть бути інші критерії структурування.

Недоліком девізіоналізації виступає той факт що з’являється центробіжні тенденції. Кожна дивізіональна структура прагне до абсолютної самостійності.