13. Банківська система. Статус, функції та операції центрального банку і комерційних банків.

Банки – це установи, функціями яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності й громадян за рахунок залучення коштів підприємств, організацій, населення, касове й розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших операцій, передбачених законом. Банки – юридичні особи, цілком самостійні й незалежні від розпорядчих і виконавчих органів влади. Усі операції, що виконують банки, можна поділити на пасивні – залучення коштів (власні кошти й депозити клієнтів), активні – використання ресурсів банку у вигляді надання позичок, комісійні – посередницькі операції банків (обслуговування платежів, зберігання цінностей). Прибуток, який отримує банк утворюється з різниці між відсотками за кредит, що отримує банк від позичальника, та відсотками по вкладах, які банк виплачує своїм вкладникам. Банківська система більшості розвинених країн є дворівневою: 1. рівень – центральний банк, 2 рівень – система комерційних і спеціалізованих банків. Центральний банк є головним банком країни, її емісійним центром. Він проводить єдину кредитно-грошову політику, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність інших банків, визначає курс національної валюти, створює діяльність держаної скарбниці, зберігає резервні фонди грошових знаків, коштовних металів, золотовалютні запаси. Правління НБУ призначається Верховною Радою України. Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах, вони повинні мати статутний фонд, страховий та резервний фонди й бути зареєстрованими в ЦБ. Як вже відзначалося, комерційні банки займаються кредитно-розрахунковим, касовим та іншим обслуговуванням підприємств, організацій, населення. Окрім банків у фінансово-кредитній галузі діють і інші посередники – страхові компанії, приватні пенсійні та інвестиційні фонди, трастові компанії

14. Цінові та нецінові детермінанти попиту і пропозиції, особливості їх впливу

15. Еволюція міжнародної валютної системи. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин: основні інститути та їхні функції.

Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Еволюція розвитку міжнародної валютної системи

Перший етап - біметалізм ХУІ-ХУШ ст. Подвійний золото-срібний стандарт.

Основні ознаки:

- роль загального еквівалента закріплюється за двома металами;

- необмежений обіг монет;

- вільне карбування монет;

- співвідношення між металами: при паралельному обігу - невста-новлене, при подвійному обігу - встановлене, при кульгаючому обігу - валюти регулюють.

Недоліком системи було законодавче закріплення за обома металами ролі грошей, що суперечить самій природі грошей - єдиного товару еквіваленту. Причина відміни біметалізму полягає у витісненні сріблом з обігу золота за їхньої однакової, встановленої державою номінальної вартості.

Другий етап - розвиток золотого монометалізму. Цей етап має три періоди.

I. Золотомонетний стандарт. Паризька конференція 1867 р. Основні ознаки:- єдиним мірилом світових грошей є золото;- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;- золото виконує всі функції грошей;- вільне карбування золотих монет;- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золото.

II. Золотозливковий стандарт. Генуезька конференція 1922 р. Основні ознаки:- національні кредитні гроші використовують як міжнародні платіжні засоби;- в обігу відсутні золоті монети;- відмінене вільне карбування золотих монет;- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золоті зливки.

Недоліками золотомонетного і золотозливкового стандартів є залежність від видобутку монетарного металу, дорожнеча та обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. Стандарти були скасовані внаслідок зміни економічної структури господарювання, що ґрунтувалася на ринкових саморегуляторах, на державно-регулюючу економічну систему.

III. Золотодевізний стандарт. Бреттон-Вудська конференція 1944 р. Основні ознаки:- збереження ролі золота як одиниці розрахунків у міжнародному обігу;- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;- заборона вільного обігу золота;- девіз - валюти вільно розмінюються на іншу валюту, розмінну на золото;- долар у режимі золотого стандарту прирівнювався до золота. Недоліком стандарту була жорстока система валютних нормативів.

Причинами відміни були припинення конвертованості долара на золото, нестабільність внутрішньоекономічної ситуації у США, загострення світового економічного суперництва.

Третій етап - повна демонетизація золота 1976-1978 рр. Паперово-валютний стандарт. Ямайська конференція.

Основні ознаки:- повна демонетизація золота;- відміна фіксації золотого вмісту у валютах і валютних курсів;

- відміна фіксації валютних курсів та заміна їх плаваючими валютними курсами;- впровадження стандарту спеціалізованих прав запозичення (СПЗ) - як головного резервного активу та засобу розрахунку.Недоліками стандарту є встановлення курсу валют на основі споживчого кошика, що спричиняє певні похибки, пов' язані з неоднаковою цінністю товарів у різних країнах.Основними питаннями, які розв' язує та чи інша валютна система, є такі: який механізм курсоутворення, який фінансовий актив прийнятий за резервний, якими методами відновлюється рівновага платіжних балансів. Залежно від того, як і якими методами будуть вирішені ці питання, існує п'ять типів валютних системи:

1. Система "вільного плавання".2. Система фіксованого стандарту.3. Система одновалютного стандарту.4. Керована міжнародна система.5. Система єдиної валюти.

На сучасному етапі держави організовують у певних правових формах і залежно від складу країн-учасниць такі види валютних систем, як національні, регіональні та міжнародну. Юридично діяльність цих систем регулюються державними правовими актами, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права. Національна валютна система організовується однією країною. Регіональні та міжнародна валютні системи функціонують у межах міжнародних інтеграційних угрупувань і були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвиваються, змінюються й вдосконалюються залежно від економічних потреб окремих країн та світової спільноти

Найважливішу роль серед міжнародних фінансових інституцій відіграють так звані Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є важливою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин.

Функціонування МВФ регулюється Статтями Угоди — документом, який виконує роль статуту. Статтями Угоди закріплено основні цілі створення МВФ:

— розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;

— сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;

— забезпечення стабільності валютних курсів, недопущення конкурентного знецінення валют;

— допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-учасницями, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

— надання кредитів країнам-учасницям в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.

Група Світового банку є другою за значенням фінансовою інституцією у системі міжнародних фінансів. Світовий банк — багатостороння кредитна організація, яка складається з п'яти тісно пов'язаних між собою установ, що входять у систему ООН, загальною метою яких є надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Групу Світового банку утворюють: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — головна складова групи (заснований у 1944 р.); Міжнародна фінансова корпорація (МФК) (заснована у 1956 р.); Міжнародна асоціація розвитку (МАР) (заснована у 1960 р.); Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАТІ) (засноване у 1988 р.); Міжнародний центр розв'язання інвестиційних суперечок (МЦРІС) (заснований у 1966 р.). Юридичної фінансово незалежні, ці установи мають власні статути, власний акціонерний капітал, окреме членство та окремі штати працівників. Проте вони мають спільне керівництво — президент МБРР одночасно є президентом МАР, МФК і БАТІ. Членства у МАР, БАТІ, МЦРІС або МФК набуває тільки країна — член МБРР.