15.6. Радіаційно-гігієнічні регламенти

У відповідності з умовами та ситуацією, при котрих людина може бути піддана опроміненню, норми радіаційної безпеки передбачають чотири групи радіаційно-гігієнічних регламентів, або регламентуючих величин.

Перша група регламентів нормує опромінення персоналу та населення на прийнятих для країни рівнях за нормальної експлуатації індустріальних джерел іонізуючих випромінювань. Головною їх метою є підтримання певного стану радіаційної обстановки на радіаційно-ядерних об’єктах і в навколишньому середовищі з позицій обмеження опромінення людей і зниження імовірності виникнення аварій. До цієї групи регламентів відносяться згадані вище межі доз, допустимі рівні та контрольні рівні.

Друга група регламентів нормує обмеження опромінення людини від медичних джерел. До неї входять встановлені для типових рентгенологічних та радіологічних діагностичних і лікувальних процедур величини доз та потужностей доз іонізуючих випромінювань, а також рівні радіоактивності препаратів. Однак, межі доз для медичного опромінення не встановлюються, а необхідність проведення тієї чи іншої процедури з використанням певної дози визначає лікар на основі медичних показань. Але при проведенні рентгенодіагностичного опромінення населення з профілактичними цілями річна ефективна доза обмежується – у більшості країн вона не перевищує 1 мЗв.

Третя група регламентів нормує опромінення населення в умовах радіаційних аварій. До неї входять рівні втручання та рівні дії. Рівень втручання – це доза опромінення, при перевищенні котрої у випадку аварійного чи хронічного опромінення необхідно застосування певних контрзаходів. Рівень дії – це конкретні показники радіаційної обстановки (потужність дози γ-випромінювання, щільність радіоактивних випадань на грунті, концентрація радіонуклідів у повітрі, воді, певних продуктах харчування та ін.), при перевищенні котрих вирішується питання про реалізацію певних контрзаходів.

Четверта група регламентів спрямована на зниження доз хронічного опромінення людини від техногенних джерел природного походження в умовах проведення робіт у гранітних кар’єрах, з деякими видами мінеральних добрив, будівельних матеріалів та ін. До неї входять також рівні втручання і рівні дії. Протирадіаційний захист у таких умовах являє собою систему контрзаходів, котрі фактично є постійним втручанням у життєдіяльність людини, а також сферу господарчого та соціально-побутового функціонування регіону.

15.7. Групи радіотоксичності радіоактивних речовин

Усі радіоактивні ізотопи в залежності від шкоди, яку вони можуть нанести здоров’ю людини, умовно діляться на чотири групи за своєю радіотоксичністю.

Радіотоксичність – це властивість речовин, що містять радіоактивні ізотопи, викликати патологічні зміни при попаданні всередину організму. Шкода радіоактивного ізотопу визначається характером радіоактивного розпаду, типом та енергією випромінювання, періодом напіврозпаду, участю його в процесах метаболізму та деякими іншими факторами. Найбільш небезпечними з них є ізотопи з високою енергією випромінювання, великою щільністю іонізації, тривалим періодом напіврозпаду і напіввиведення з організму, здатністю накопичуватися у великих кількостях у певних органах і тканинах особливо критичних. В основі класифікації лежить величина мінімально значимої радіоактивності на робочому місці.

Група А - радіоактивні ізотопи особливо високої токсичності, максимальна допустима радіоактивність котрих на робочому місці не повинна перевищувати 1 кБк. До неї входять 39 ізотопів, в тому числі ²¹⁰Pb, ²¹⁰Po, ²²⁶Ra, ^239-240Pu, ²⁴¹Am та інші трансуранові елементи.

Група Б – ізотопи високої токсичності, допустима радіоактивність котрих на робочому місці складає до 10 кБк. До неї належать 23 ізотопи, в тому числі ⁹⁰Sr, ¹⁰⁶Ru, ¹³¹I, ^134,137Cs, ¹⁴⁴Ce, ^223,224Ra, ²²⁷Th, ^{230,233-236,238}U.

Група В – ізотопи, що мають середню токсичність. Для них допустима радіоактивність на робочому місці може досягати 100 кБк. Вона включає 162 ізотопи, в тому числі ^22,24Na, ³²P, ³⁵S, ⁴²K, ⁶⁰Co, ⁶⁵Zn, ^85,89Sr, ¹⁴⁰Ba, ²³¹Th.

Група Г – ізотопи з малою токсичністю, допустима концентрація яких на робочому місці може досягати 1000 кБк. До неї входять 45 ізотопів, в тому числі ³H, ⁷Be, ¹⁴C, ⁴⁰К, ⁶⁹Zn.

Такий поділ радіоактивних ізотопів на групи за радіотоксичністю має досить умовний характер, тому що ступінь їх шкоди може визначатися не тільки вище перерахованими, а й деякими іншими факторами. Зокрема, вона може суттєво залежати від речовини, у склад якої входить ізотоп. Так, наприклад тритій (³Н) – низько енергетичний β-випромінювач, середня довжина пробігу частинок котрого у тканині складає лише 1 мкм, віднесений до групи Г. Дійсно, попавши всередину організму у складі води (³Н₂О), він через декілька тижнів практично повністю виводиться, не причинивши суттєвої шкоди. Але, надійшовши у складі мічених нуклеотидів або нуклеозидів, котрі часто використовуються у наукових дослідженнях, може концентруватись у ДНК, наносячи їй суттєві ураження. У цій ситуації за своєю радіотоксичністю він може бути прирівняний до ізотопів групи Б і навіть А. Те ж саме відноситься до ¹⁴С і деяким іншим радіоактивним ізотопам.