19. Забезпечення обвинуваченому прав на захист

Суть цього принципу полягає а тому, що кожна особа може особисто захищатися від обвинувачення у вчиненні злочину. Разом з тим Конституцією гарантовано, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, така допомога надається безплатно. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Закон зобов'язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суддю до першого допиту обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника (ст. 21 КПК).

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та на­дання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура (ст. 59 Конституції).

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчи­ненні злочину. Відмова від захисника не може бути прийнята:

— у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, у віці до 18 років;

— у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист;

— у справах осіб, які не володіють мовою, якого ведеться судочинство;

— при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру;

— коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, перед­бачає довічне ув'язнення (ст. 45 КПК).

Суд, слідчий та особа, яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, по­гроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК).

Обвинуваченому гарантується право знати, в чому його обвинувачують; давати показання або відмовитися давати пока­зання; подавати докази, заявляти клопотання і відводи; подавати скарги; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства з усіма матеріалами справи (ст. 43 КПК).

Держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Суть презумпції невинуватості полягає у тому, що особа вва­жається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в за­конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на п користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідстав­ним засудженням.

20. Поняття судової системи. Судова ланка. Судова інстанція

Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють право­суддя, наділені владними повноваженнями, метою яких є понов­лення порушеного права і справедливості шляхом застосування заходів державного примусу до осіб, які посягають на інтереси, що охороняються законом.

Судова система України являє собою сукупність, усіх судів держави, основаних на .єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Характерними ознаками судової системи України є її присто­сованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність та єдність.

Єдність судової системи зумовлена метою та завданнями ор-, ганізаиії і діяльності судових органів, єдиними засадами судо­чинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів'у відправленні судочинства. В основному судова система може змі­нюватися тільки у зв'язку зі змінами в адміністративно-територі­альному устрої.

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судо­ва система України поділяється на ланки. Поняття "ланка судо­вої системи" пов'язане З компетенцією кожного конкретного судового органу; Суди, які належать до певної ланки судової сис­теми, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані у межах територіальних одиниць, при­рівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система судів загальної юрисдикції складається з чотирьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3) Касаційний суд України;

4) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими су­дами в системі судів загальної юрисдикції.

Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи, тобто в якій інстанції розглядається справа. Отже, судова інстанція — це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються в першій інстанції, другій інстанції — апе­ляційній та третій інстанції — касаційній. Справи також можуть переглядатися в порядку виключного провадження.

Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, гос­подарські, адміністративні, кримінальні та інші справи у передба­чених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції шодо рі­шень місцевих судів, як суди першої інстанції в адміністратив­них, кримінальних та цивільних справах, що віднесені до їх під­судності законом.

Для забезпечення права на апеляційне оскарження судових постанов, ухвалених апеляційними судами у першій інстанції, відповідно до Закону України "Про судоустрій України" (ст. 26) утворено Апеляційний суд України.

Апеляція — це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних та господарських справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу. Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема його досить докладно врегульовано у "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), де апеляція визначалась як "правильне відкликання і перенесен­ня з нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді".

Відповідно до Указу Президента України "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі госпо­дарських судів України" від 11 липня 2001 року N° 511/2001 утворено систему і визначено територію, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів України.

Касаційний суд України відповідно до ст. 33 Закону України "Про судоустрій України" розглядатиме в касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також інші справи у ви­падках, визначених процесуальним законом.

Верховний Суд України у межах своїх повноважень розгля­дає у касаційному порядку рішення судіз загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розгля­нуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та-справи, пов'язані з винятковими обставинами у порядку, вста­новленому _; процесуальним законом, а також розглядає: справи, віднесені до його компетенції Конституцією та законами Ук­раїни.

Суди, першої, ланки є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати ні як касаційна, ні як апеляційна Ди­станція.

Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали,, законної сили, є перегляд у зв'язку з нововиявленими та винят­ковими обставинами та в порядку виключного провадження. Та--, кий порядок встановлено у кримінальному і цивільному судо­чинстві та при вирішенні господарських спорів.

Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.