Тема 8. Основні засоби та оборотні активи підприємств.

Однією із складових майна підприємств є основні засоби, тобто матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він більший за рік). Якщо це визначення конкретизувати, то основні засоби являють собою матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення їх в експлуатацію, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

В залежності від призначення і за роллю в процесі виробництва основні засоби поділяють на основні засоби виробничого і невиробничого характеру.

Основні засоби виробничого характеру - це засоби, зайняті у виробничому процесі. Причому активні основні засоби безпосередньо приймають участь у виробництві (машини, устаткування, інструменти, транспортні засоби). А пасивні основні засоби створюють необхідні умови для виробництва, проте безпосередньої участі в ньому не беруть (будівлі, споруди, передавальні пристрої).

Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, по мірі використання.

Основні засоби невиробничого характеру - це засоби, які не зайняті у виробничому процесі і не переносять своєї вартості на вироблений продукт (житлові будинки, дитсадки, клуби), але які знаходяться на балансі підприємства. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

В Україні існує проблема встановлення оптимального співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів. Збільшення і раціональне використання саме активних основних засобів сприяє підвищенню ефективності всього виробництва.

Структура основних засобів виробничого характеру є різною в різних галузях економіки. Наприклад, частка будівель у загальній вартості основних засобів виробничого характеру найбільш висока в легкій та харчовій промисловості (44%), споруд - в паливній (17%), передавальних пристроїв - в електроенергетиці (32%), устаткування та робочих машин - в машинобудівному комплексі (45%).

Основні засоби в процесі експлуатації поступово втрачають свої якості, тобто зношуються. Розрізняють моральний і фізичний знос основних засобів.

Фізичний знос є результатом виробничого споживання або дії стихійних лих, техногенних аварій. Причому повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос має місце при розвитку науково-технічного прогресу і появі більш досконалих і продуктивніших основних засобів.

Відтворення основних засобів виробничого характеру - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в попередньому обсязі, або коли відбувається заміна старого устаткування на аналогічне, тобто постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

В господарській практиці використовується кілька видів вартісної оцінки основних засобів.

Первинна вартість - це фактичні затрати на придбання, спорудження і виготовлення основних засобів, тобто це є вартість, по якій купуються або створюються основні засоби.

Справедлива вартість – це вартість, за якою може бути здійснений обмін основних засобів.

Переоцінена вартість - це вартість основних засобів на певну дату після їх переоцінки.

Залишкова вартість - це вартість основних засобів з врахуванням зносу, тобто вона виражає ступінь придатності основних засобів і визначається шляхом зменшення первинної або переоціненої вартості на величину зносу.

Ліквідаційна вартість - це вартість, по якій ліквідовуються основні засоби, тобто це є, сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації основних засобів після закінчення строку їх корисного використання, за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за таким групами:

Основні засоби

Земельні ділянки.

Капітальні витрати на поліпшення земель.

Будинки, споруди та передавальні пристрої.

Машини та обладнання.

Транспортні засоби.

Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

Робоча і продуктивна худоба.

Багаторічні насадження.

Інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи

Бібліотечні фонди.

Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Тимчасові (нетитульні) споруди.

Природні ресурси.

Інвентарна тара.

Предмети прокату.

Інші необоротні матеріальні активи.

Систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання (експлуатації) називається амортизацією.

Суми амортизаційних відрахувань визначаються за формулою:

А= Бв х Н : 100%,

де Бв - балансова вартість основних засобів;

Н - норма амортизації.

Балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),

де Б(а-1) - балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Таким чином, підприємства у питаннях здійснення амортизаційної політики не можуть керуватися тими чи іншими теоретичними концепціями, вони повинні притримуватися діючого законодавства.

Надзвичайно важливим питанням амортизаційної політики є науково обґрунтоване встановлення розмірів амортизаційних відрахувань, адже необґрунтоване заниження норм амортизаційних відрахувань призводить до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для відшкодування зношених основних засобів, а штучне збільшення норм амортизаційних відрахувань призводить до збільшення собівартості продукції та, відповідно, ціни.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів;

зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації;

прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання, на суму числа років його корисного використання;

виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємств очікує виробити з використанням об’єкта основних засобів.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

Всі амортизаційні відрахування нагромаджуються в амортизаційному фонді, який знаходиться у розпорядженні підприємства і є джерелом простого і розширеного відтворення.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в 3 групи, які характеризують:

1/ забезпечення підприємства основними засобами;

2/ стан основних засобів;

3/ ефективність використання основних засобів.

До показників першої групи належать:

- фондомісткість, яка характеризує забезпеченість підприємства основними засобами і визначається за формулою:

- фондоозброєність, яка показує величину вартості основних засобів, що припадає на 1 працівника і визначається за формулою:

.

До показників другої групи належать:

- коефіцієнт зносу основних засобів, який дає змогу оцінити стан основних засобів, тобто характеризує частку вартості основних засобів, яку списано на витрати виробництва в попередніх періодах і визначається за формулою:

- коефіцієнт придатності основних засобів, який показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності і визначається за формулою:

Кп = 1 – Кз;

- коефіцієнт оновлення, який характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів і визначається за формулою:

- коефіцієнт вибуття, який показує інтенсивність вибуття основних засобів і визначається за формулою:

До показників третьої групи належать:

- фондовіддача, яка характеризує ефективність використання основних засобів виробничого характеру та відображає суму виробленої продукції, що припадає на 1 гривню основних засобів і визначається за формулою:

- рентабельність, яка визначає ступінь використання основних засобів виробничого характеру та показує, скільки прибутку припадає на 1 гривню основних засобів і визначається за формулою:

Таким чином, підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин.

Оборотні активи підприємств.

Для виробничої діяльності підприємства, крім основних засобів, необхідні також предмети праці і грошові кошти, які охоплюються поняттям “оборотні активи”. В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних активів.

Оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати Балансу.

Оборотні активи - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

Оборотні активи - це активи, які протягом одного виробничого циклу або календарного року можуть бути перетворені на грошові засоби.

Оборотним активам властиві 3 стадії кругообігу: грошова, виробнича і товарна.

На першій стадії здійснюється придбання необхідних виробничих запасів.

На другій стадії в процесі виробництва створюється готова продукція.

На третій стадії – стадії реалізації – товарна форма знову перетворюється в грошову, яка одночасно і є початковою стадією наступного обороту активів.

Кругообіг оборотних активів відбувається за схемою:

Г - Т...В...Т′ - Г′.

При цьому, мета функціонування оборотних активів буде досягнута лише тоді, коли буде виконуватися рівність Г′=Г+ΔГ, тобто коли відбудеться приріст грошей в порівнянні з авансованою сумою.

До складу оборотних активів входять:

сировина;

основні матеріали;

покупні напівфабрикати;

оборотні допоміжні матеріали;

виробничі паливо;

фонди тара;

запасні частини;

малоцінні та швидкозношувані предмети;

незавершене виробництво;

витрати майбутніх періодів;

готова продукція на складі;

фонди готова продукція відвантажена;

обігу грошові кошти та їх еквіваленти

в національній валюті;

грошові кошти та їх еквіваленти в

іноземній валюті.

На відміну від основних засобів, оборотні активи споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. При цьому одна частина оборотних активів в речовій формі входить у створюваний продукт і набирає товарної форми (сировина, матеріали), а інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, проте в речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Структура оборотних активів - це питома вага окремих статей в загальній сумі оборотних активів. Структура оборотних активів має значні коливання в окремих галузях економіки. Вона залежить від складу витрат на виробництво, умов реалізації продукції, проведення розрахунків тощо.

Усі оборотні активи класифікуються наступним чином:

1/ за функціональним призначенням:

- оборотні виробничі фонди (активи, які приймають безпосередню участь у процесі виробництва);

- фонди обігу (активи, які залучаються до сфери обігу і безпосередньої участі у виробничому процесі не приймають).

2/ за принципом організації:

- нормовані (для яких здійснюється розрахунок нормативу, тобто мінімальної потреби в оборотних активах, необхідних для безперебійного функціонування підприємства);

- ненормовані (для яких розрахунок нормативу не здійснюється).

3/ за джерелами формування:

- власні (частина статутного капіталу, спрямована на формування оборотних активів);

- прирівняні до власних (стійкі пасиви, нерозподілена частина прибутку). Ці активи за своєю природою є власними, але призначені для інших цілей і тому для формування оборотних активів можуть використовуватися лише тимчасово;

- залучені (банківські позики, кредиторська заборгованість).

4/ щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення:

- високоліквідні (грошові кошти, ринкові цінні папери);

- середньоліквідні (товари відвантажені, дебіторська заборгованість);

- низьколіквідні (виробничі запаси, готова продукція не відвантажена, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів).

Ефективність використання оборотних активів можна аналізувати за допомогою таких показників:

1/ коефіцієнт обороту, який показує, скільки кругооборотів здійснили оборотні активи за рік і визначається за формулою:

Ко=ТП : ОК,

де ТП - товарна продукція за рік;

ОК - середньорічні залишки оборотних активів.

2/ оборотність оборотних активів, який показує тривалість одного обороту в днях:

О=360 : Ко=360 х ОК : ТП.

Розмір оборотних активів має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення і реалізації продукції.

Визначення потреби в оборотних активах здійснюється через їх нормування. Нормування - це розрахунок мінімальної потреби в оборотних активах, необхідних для забезпечення безперебійної роботи підприємства. Причому норми відображають запаси матеріальних цінностей в днях, а нормативи - грошову оцінку створених запасів.

На розмір нормативу (потреби в оборотних активах) впливають:

- обсяги виробництва;

- галузь економіки;

- тривалість виробничого циклу;

- умови реалізації продукції, постачання, форми розрахунків;

- сезонність виробництва тощо.

Норматив виробничих запасів визначається шляхом множення одноденних витрат матеріальних цінностей за цінами придбання на норму запасу в днях.

Важливим при цьому є встановлення оптимальної норми запасу в днях, яка залежить від частоти поступлень матеріальних цінностей, часу на транспортування та підготовку їх до виробництва. Тому для розрахунку норми запасу в днях прийнято визначати такі її складові:

- поточний запас - час знаходження матеріальних цінностей на складах. Він встановлюється у розмірі 50% від середньозваженого інтервалу між поставками. В основу розрахунку величини інтервалу між поставками беруться фактичні дані про частоту поставок за попередні 2 роки;

- страховий (гарантійний) запас - згідно з вітчизняними методиками рекомендовано встановлювати у розмірі 50% поточного;

- транспортний запас - час знаходження матеріальних цінностей в дорозі;

- підготовчий запас - час, необхідний на прийняття матеріальних цінностей, розвантаження, сортування, підготовку до виробництва.