54.Поняття покарання

Покарання представляє собою примусовий захід, який застосовується тільки судовими органами відповідно до чинного законодавства до осіб, винних у вчиненні злочину.

Види покарань утворюють систему, завдяки якій суд має можливість індивідуалізувати покарання злочинцю для того, щоб воно відповідало тяжкості вчиненого ним злочину, ступеня його суспільної небезпеки, а також обставинам, що обтяжують і пом'якшують відповідальність. Систему складають наступні види покарання: довічне ув'язнення, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, виправні роботи, арешт, суспільні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, штраф, утримання у дисциплінарному батальйоні, конфіскація майна, позбавлення військового чи спеціального звання. Наведені види покарання можна розподілити на три групи. До першої групи входять основні покарання: позбавлення волі, виправні роботи, обмеження волі, арешт та ін. Основними покараннями вони визнаються тому, що кожне з них є самостійним видом і не може сполучатися з іншими покараннями, що входять у цю групу. Ці види покарань ні за яких умов не можуть виступати додатковими. Однак до них можуть приєднуватися додаткові покарання.

Другу групу складають додаткові покарання. Це конфіскація майна, позбавлення військового чи спеціального звання. Характерною рисою додаткових покарань є те, що вони не можуть самостійно застосовуватися. Вони лише сполучаються з іншими, основними видами покарання. Такі покарання, як штраф, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і додаткові.Види покарань, що застосовуються до неповнолітнього: штраф, суспільні роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.

59. Поняття судимості та умови її погашення

Згідно ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має суди­мість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. З цього випливає, що судимість — це специфічний правовий стан особи, що вчини­ла злочин і якій було призначене покарання. Факт наявності в особи непогашеної судимості тягне за собою певні юридичні обмеження, негативні для засудженої особи.

Метою судимості є попередження (профілактика) вчинення судимою особою нового злочину в майбутньому. Підставою судимості є обвинувальний вирок суду. Важли­вою особливістю є положення кримінального законодавства про те, що судимою вважається особа, яка не лише засуджена за вироком суду, але й засуджується до покарання.

Чинним законодавством України передбачене припинення судимості, а відповідно — і припинення всіх негативних пра­вових наслідків засудження та покарання. Згідно з ч. 1 ст. 88 КК існує два види припинення судимості:

погашення судимості;

зняття судимості.

Погашення судимості — це її припинення при настанні умов, передбачених законодавством. Ст. 89 КК визначає умови, за яких особа вважається такою, що не має судимості.

Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання (ч. 1 ст. 90 КК). Єдиною вимогою кримінального законодавства до поведінки особи в період судимості є нездійснення нею нового злочину, що за­свідчить бажання особи стати на шлях виправлення, засуджен­ня нею своїх минулих протиправних діянь.

Іншим видом припинення судимості є зняття судимос­ті — припинення судимості рішенням суду. На відміну від по­гашення, тут судимість не припиняється автоматично в перед­баченому кримінальним законом порядку. Необхідний розгляд питання судом, при чому закон не зобов'язує суд зняти суди­мість, а лише надає йому таке право на основі передбачених Кримінальним кодексом України обставин. Згідно ст. 91 КК можна виокремити умови, необхідні для зняття судимості:

відбуття особою покарання у вигляді позбавлення, або об­меження волі;

встановлення факту, що особа зразковою поведінкою або сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення;

закінчення не менш як половини строку погашення судимо­сті, передбаченого в ст. 89 КК.