36. Наказне провадження (поняття, сутність).

Приказное производство - это упрощенный вид проведения по делам по требованиях, которые имеют очевидно достоверный характер. Его еще можно назвать непротокольным, поскольку ход производства не фиксируется в протоколах или других процессуальных документах (журнале судебного заседания или др.).

Этот вид производства не является свидетельством отсутствия спорного правоотношения между сторонами, однако в силу очевидности права требования заявителя отсутствует спор о наличии самого права. Дела приказного производства определены законом исходя из требований процессуальной экономии. То есть, в некоторых делах требования, которые предъявляются в суд, могут быть рассмотренные в отличие от общей гражданской процессуальной формы.

Предметом рассмотрения в делах приказного производства являются требования:

которые основываются на сделке, совершенной в в письменной форме;

о взыскании начисленной, но не выплаченной работнику суммы заработной платы;

о компенсации расходов на проведение розыска ответчика, должника, ребенка или транспортных средств должника. Этот перечень не является исчерпывающий и может быть расширен законом.

Лицами, которые принимают участие в деле, в приказном производства являются взыскатель и должник, а также их представители. Заявителем выступает лицо, которое обращается в суд с заявлением о выдаче судебного приказа и которому принадлежит право требования, что является предметом судебного решения — взыскатель. Заинтересованным лицом выступает лицо, из которого нужно взыскать денежные средства или вытребовать имущество для погашения требования заявителя, — должник.

Решение дела в порядке приказного производства касается выдачи судебного приказа — судебного решения особой формы. Судебный приказ является исполнительным документом и подлежит выполнению по правилам, установленными законодательством об исполнительном производством.

Итак, приказное производство — это вид производства в гражданском судопроизводстве, в котором судом решается дело о взыскании из должника на основании судебного приказа денежных средств или истребования имущества без проведения судебного заседания в пользу лица, которое имеет право требования.

58.Поняття оцінки доказів. Особливості оцінки доказів на різних стадіях цивільного процесу

оцінка доказів — це складна процесуальна і одночасно розумова діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у справі, що має місце на всіх стадіях цивільного процесу.

Оцінка доказів з боку суду носить владний характер, оскільки постанови, у яких відбивається ця оцінка, мають обов'язковий характер.

Попередньою називається оцінка доказів, що дається суддею (судом) у ході прийняття, витребування, дослідження доказів, тобто до видалення суду до дорадчої кімнати для ухвалення рішення. Результати оцінки на цьому етапі виражаються зовні в ухвалах суду про прийняття доказів як належних до справи або відмову в прийнятті таких, у задоволенні клопотань про долучення письмових доказів до справи, про призначення судом додаткової експертизи тощо.

Остаточною називається оцінка доказів, що дається тільки суддею (судом) в умовах нарадчої кімнати і є підставою для прийняття вольового акту — судового рішення. Мета остаточної оцінки доказів — досягнення вірного знання про фактичні обставини у справі, відповідного до реальності.

Контрольна оцінка доказів проводиться вищестоящими судами при розгляді справ у апеляційному та касаційному порядку.

суд має оцінювати докази з моменту подання заяви за правилами їх належності і допустимості (ст.58, 59 нового ЦПК), а також під час вирішення питання про відкриття провадження в справі, попереднього судового засідання та на підготовчій стадії. Тобто збирання доказів за принципом змагальності має бути переорієнтованим з дій судді, який тепер не повинен дбати про їх збирання в справі, на активність в цьому процесі сторін. Тому пропонується визначити законодавчі норми стосовно прийняття суддею доказів на стадії пред'явлення заяви до суду, попередньому судовому засіданні, підготовчій стадії і обов'язок суду реагувати ухвалою на кожну процесуальну дію сторін по збиранню і забезпеченню доказів. Тобто право на надання суду доказів (ст.27 нового ЦПК) сторонами має бути регламентованим на кожній стадії цивільного процесу. Інакше виходить, що сторона може надавати докази на стадії підготовки, а суд застосовуючи правила належності доказів та допустимості засобів доказування може відмовити в їх прийнятті до справи, зокрема, відмовити у клопотанні про виклик свідків, приєднанні до матеріалів справи письмових і речових доказів тощо. Тоді сторона не здатна буде оскаржити дії судді, якщо не буде постановлена така ухвала.

Необхідно виділяти оцінку доказів на різних стадіях цивільного процесу з врахуванням ще й часу надання доказів, оскільки при простроченні терміну надання доказів, судом буде додатково оцінюватись неможливість вчасного подання доказу, тобто поважність таких причин.

Поняття "достатність доказів" назвати новим важко, оскільки воно має доволі широке застосування в юридичній літературі та судовій практиці. З цим поняттям пов'язується можливість оцінити певну обставину як встановлену. При цьому, в судовій практиці кожна сторона надає суду свій аналіз достатності доказів, але суд в своєму рішенні має констатувати обґрунтованість сторонами заявлених позовних вимог.