28.Зміст судового рішення (його складові частини) у цивільному процесі.

Рішення суду – це процесуальний документ, в якому законно і обґрунтовано вирішується цивільна справа по суті.

Решение суда составляется из вступительной, описательной, мотивировочной и резолютивной частей.

Во вступительной части решения суда указываются: время и место его принятия; наименование суда, который утвердил решение; фамилия и инициалы судьи (судей — при коллегиальном рассмотрении); фамилия и инициалы секретаря судебного заседания; имена (наименование) сторон и других лиц, которые принимали участие в деле; предмет исковых требований.

Описательная часть должна содержать обобщенное изложение позиции ответчика; объяснение лиц, которые принимают участие в деле; другие доказательства, исследованные судом.

В мотивировочной части указываются установленные судом обстоятельства и определенные согласно ним правоотношения; мотивы, из которых суд считает установленными наличие или отсутствие фактов, которыми обосновывались требования или возражения, принимает во внимание или отвергает доказательства, применяет указанные в решении нормативно-правовые акты; были ли возбужденны, не признанные или оспоренны права, свободы или интересы, за защитой которых лицо обратилось в суд, а если были, то кем; названия статьи, ее части, абзаца, пункта, подпункта закона, на основании которого решенное дело, а также процессуального закона, которым суд руководствовался. Таким образом, значение мотивировочной части решения заключается в том, чтобы убедить лица, которые принимают участие в деле, и вышестоящие судебные инстанции, которые могут проверять дела в апелляционном и кассационном порядке, в законности и обоснованности принятого судором первой инстанции решения.

Резолютивная часть должна содержать вывод об удовлетворении иска или об отказе в иске полностью или частично; вывод суда по сути исковых требований; распределение судебных издержек; срок и порядок обретения решением суда законной силы и его обжалование.

Резолютивная часть решения должна иметь исчерпывающие, четкие, безусловные выводы, которые вытекают из установленных фактических обстоятельств, по сути рассмотренных требований и в зависимости от характера дела давать ответы на другие вопросы, предусмотренные ГПК. В ней, в частности, должно быть закреплены: полностью или частично удовлетворенные исковые требования или в иске отказано; какие именно права истца признаны или восстановлены; размер денежных сумм или перечень имущества, присужденных стороне; стоимость имущества, которую необходимо взыскать из ответчика, если при выполнении решения присужденного имущества в наличии не будет; какие конкретные действия и в чьих интересах ответчик должен сделать или каким другим предусмотренным законом образом подлежит защите возбужденное право; в каких границах допускается немедленное выполнение решения, когда суд обязанный или может его допустить. В резолютивной части необходимо привести размер судебных издержек.

30. Касаційне провадження

Діяльність суду касаційної інстанції побудована на тих само засадах, шо й суду першої інстанції. Касаційне провадження базується на його основних принципах, однак реалізація дея­ких з них має свої особливості, шо обумовлені спеціальною метою цього провадження — розглянути постановлені судові рішення, які набрали законної сили, на предмет їх відповідно­сті нормалі матеріального та процесуального права.

Умовно можна виділити три складові частини касаційного провадження:

1. порушення касаційного провадження;

1. підготовка справи до касаційного розгляду та попередній розгляд справи;

2. судовий розгляд справи га постановления ухвали (рішення) суду касаційної інстанції.

Етап порушення касаційного провадження починається з моменту надходження касаційної скарги до канцелярії суду ка­саційної інстанції та її реєстрації. Після цього скарга нереда-

сться в порядку черговості судді-доиовідачеві, який протягом десятиденного строку вирішує питання про прийняття її до розгляду касаційним судом та про можливість зупинення ви­конання оскаржуваного рішення (ухвали) суду.

Одержавши оформлену належним чином касаційну скаріу, суддя-доповідач постановляє ухвалу про її прийняття. У разі надходження касаційної скарш, яка не відповідає встановле­ним ст. 326 ЦПК вимогам, несплати суми судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, до неї застосовуються правові наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК, — суддя залишає таку скаріу без руху та призначає строк для усунення недоліків, про що постановляється відпо­відна ухвала. Якщо в межах встановленого строку недоліки будуть виправлені, касаційна скарга вважатиметься поданою в день її первісного подання до суду Інакше скарга вважасгься нсподаною і повертається позивачеві.

Обсяг повноважень суду касаційної інсіаншї на стадії про­ведення необхідних підготовчих дій визначено ст.ст. 331, 332 ЦПК. Протягом десяти днів t моменту постановления ухвали про прийняття касаційної скарги суддя-доповідач надсилає її копії та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, встановлює строк, протягом якого можуть бути подані іапереченш на касаційну скаріу, та витребовує справу. Після отримання справи він протягом десяти днів зобов'язаний під­готувати доповідь, у якій викласти обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, та з'ясувати пи­тання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Піл час розгляду справи в касаційному порядку суд пере­віряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в ме­жах касаційної скарги. Винятком є ситуація, коли під час pot-гляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Суд каса­ційної інстанції не може встановлювати та (або) вважати дове­деними обстаншіи, що не були встановлені в рішенні чи від­кинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недо-стовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Тому сторони та інші особи, які беруть участь у

справі, в своїх поясненнях, які вони дають в сулі касаційної інстанції, мають наводити доноди, які стосуються підстав ка­саційного розгляду справи