1.Поняття робочого часу і значення його прав.Регулювання.

Робочий час - це час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки. Це час, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці і виконувати роботу, яка йому доручається.

Робочий день, який встановлюється нормами внутрішнього розпорядку підприємств, не повинен бути вище 8 годин на добу та 48 годин на тиждень, рахуючи сюди і час, потрібний для чистки машин та на наведення порядку в робітничому помешканні. Перед Різдвом (24 грудня) та перед Трійцею праця закінчується у 12 годин дня.

Робочий час, як інститут трудового права, є сукупністю юридичних норм, які регулюють тривалість урочого часу, його види, режим і облік робочого часу. Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні нормативно - правові акти, норми колективних договорів.

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого - забезпечити охорону праці й право працівника на відпочинок.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Максимальна норма робочого часу на тиждень, встановлена у законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Згідно чинного законодавства можна виділити такі види робочого часу: нормальний робочий час; скорочений робочий час; неповний робочий час; ненормований робочий час; надурочний робочий час.

Важливо зауважити, що норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часу відпочинку, оплати праці, нормуванням праці(так званими технічними нормами).

Нормування робочого часу виступає певною гарантією часу відпочинку. Невиконання норми робочого часу, як правило, тягне й зниження оплати праці. Причому причиною такого невиконання може бути як поведінка роботодавця, наприклад простій підприємства, так і працівника.

2. Правові нормативи робочого часу

Норматив робочого часу — це встановлена законом або на його основ/ договором норма постійної тривалості робочого часу, яку необхідно виконати протягом певного календарного періоду.

Таким чином, працівники і роботодавець зобов'язані дотримуватися нормативів та режиму робочого часу, встановлених трудовим законодавством, локальними нормативними актами підприємства, установи, організації або трудовим договором. Основними нормативами робочого часу є:

• робочий день;

• робочий тиждень. Похідними від них є:

• робоча зміна;

• робочий рік;

• інші облікові періоди.

Робочий день — це встановлена законом тривалість роботи працівника в межах календарної доби. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (робочого дня) не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин І 4 годин при тижневій нормі 24 години. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Якщо підприємство, установа, організація працюють при п'ятиденному робочому тижні, тривалість щоденної роботи (робочої зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Робочий тиждень — це встановлена законом або колективним договором тривалість роботи протягом календарного тижня. КЗпП встановлює правило відповідно до якого нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Однак підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Варто зауважити, що в європейських країнах спостерігається тенденція до зменшення тривалості робочого часу, хоча тривалість життя людей і рівень їх здоров'я значно вищий, ніж в Україні.

Закон "Про відпустки" встановлює поняття робочий рік і вказує, що він відлічується з дня укладення трудового договору. Згідно з цією нормою щорічна основна відпустка надається працівникам не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.