- •1. Конкуренція, її сутність та ознаки. Ринок як спільнота конкуруючих компаній.
- •2. Предмет, мета і завдання курсу, його місце в системі дисциплін економічного та управлінського циклу.
- •3. Теоретичні основи та методологічна база управління конкурентоспроможністю підприємства.
- •4.Понятійно-категоріальний апарат курсу: ринкова економічна система,ринок,конкуренція,фірма,підприємство,конкурентні преваги,конкурентна стратегія,конкурентоспроможність.
- •Сутність та види економічної конкуренції. Об’єкт, суб’єкт та предмет економічної конкуренції.
- •7. Конкурентоспроможність суб’єкта конкуренції та її основні ознаки
- •9. Типи ринкових структур та властивий їм характер конкурентних відносин.
- •10. Класифікація обєктів, що характеризуються такою властивістю як конкурентоспроможність.
- •12. Сутність, склад та структура конкурентного середовища підприємства. Модель «пяти сил конкуренції» м. Портера та її елементи.
- •13. Державне регулювання конкуренції як “шостий” чинник конкурентного середовища. Основні елементи державної політики регулювання конкуренції в Україні.
- •14.Закони та підзаконні акти, що регулюють конкурентні відносини в Україні.
- •15. Рушійні сили ринку та причини змін умов конкуренції
- •17.Методики та показники оцінки інтенсивності конкуренції.
- •16. Чинники, що впливають на силу конкурентної боротьби.
- •19.Сутність поняття “конкурент”; визначення та типологія конкурентів. Інформаційне забезпечення та структура аналізу діяльності конкурентів.
- •20.Методика побудови та інтерпретації конкурентної карти ринку.
- •21.Методика побудови та інтерпретації карти стратегічних груп.
- •22.Сутність та співвідношення понять “ринкові чинники успіху”, “ключові компетенції”, “конкурентні переваги”.
- •23.Ключові фактори успіху: поняття та класифікація.
- •24.Ступінь задоволення споживача як головна детермінанта успіху в конкурентній боротьбі.
- •25.Конкурентна перевага як результат реалізації підприємством ключових факторів успіху.
- •26.Властивості конкурентних переваг. Життєвий цикл конкурентної переваги.
- •Концепція „Ланцюгу створення вартості” та її застосування при формуванні конкурентних переваг.
- •28. Концепція „Стратегічних зон господарювання” та її застосування при реалізації конкурентних переваг.
- •Види та джерела формування конкурентних переваг.
- •30. (См. 29) Продуктивність, якість, гнучкість та інновації як специфічні стадії еволюції джерел формування конкурентних переваг на протязі хх ст.
- •31. Система конкурентних стратегій підприємства.
- •32. Сутність поняття “конкурентна стратегія”. Співвідношення та взаємозв’язок конкурентної стратегії з іншими стратегіями організації.
- •Найбільш поширені класифікації стратегій ринкової конкуренції (підхід ф.Котлера, підхід п.Друкера, підхід і.Ансоффа, підхід м.Портера тощо).
- •34.Стратегії надбання конкурентної переваги (загальні стратегії конкуренції).
- •35.Стратегії конкурентної поведінки підприємства.
- •36.Стратегія забезпечення конкурентоспроможності як комплексна стратегія.
- •37.Ситуаційне проектування конкурентної стратегії.
- •38.Принципи та основні етапи процесу розробки стратегії конкуренції.
- •39.Проектування стратегії конкуренції для підприємств з різним ступенем домінування на ринку.
- •40.Проектування стратегії конкуренції для підприємств різних розмірів, сфер діяльності, організаційно-правових форм.
- •56. Базове визначення сутності поняття “управління конкурентоспроможністю”. Мета управління конкурентоспроможністю підприємства.
- •57. Система управління конкурентоспроможністю підприємства: основні елементи та їх взаємозв’язок, організаційна побудова.
- •59. Етапи процесу управління конкурентоспроможністю. Цикл управління конкурентоспроможністю.
- •62.Зовнішні та внутрішні передумови, що визначають необхідність розробки програм підвищення конкурентоспроможності
- •63. Програми підвищення продуктивності та якості як складові програм підвищення конкурентоспроможності підприємства.
- •64.Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності. Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності та моніторинг її ходу.
- •65. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни
- •66. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.
- •67. Міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності.
- •68.Якість і конкурентоспроможність: мікро- і макроаспекти.
- •69. Класифікація методів менеджменту якості. Класичні та сучасні методи менеджменту якості.
- •Використання статистичних методів в сфері управління якістю. Основні інструменти контролю якості. Основні інструменти управління якістю.
- •Метод структурування функції якості (qfd). Реалізація методу qfd в концепції “Будинку якості”.
- •Елементи системи управління якістю згідно із вимогами стандарту дсту ісо 9001:2001.
- •Зміст етапів по створенню системи якості. Документація, що регламентує процеси в системі управління якістю.
- •1. Визначення елементів системи якості. На цій стадії спочатку необхідно провести ретельний аналіз процесу створення продукції та представити його у вигляді докладного переліку етапів робіт.
- •Організаційно-правове забезпечення ефективного функціонування системи управління якістю.
- •Конкурси та премії якості як інструменти визнання конкурентоспроможності продукції та послуг.
- •Предмет, мета і завдання курсу, його місце в системі дисциплін економічного та управлінського циклу.
67. Міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності.
Закордонні компанії та країни вже десятки років активно реалізують різноманітні програми, спрямовані на покращення ринкового положення конкретних підприємств і країн, розв’язання їх внутрішніх проблем та формування стійких конкурентних позицій.
Так звані нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур тощо), застосовуючи цілеспрямований державний вплив на розподіл та використання інвестиційних ресурсів, на пропорції накопичення та споживання, на формування та розвиток факторів виробництва, і в першу чергу інтелектуального й трудового потенціалу, досягли надзвичайних успіхів у розвитку промислової та непромислової сфер, зайняли чільні місця у міжнародному поділі праці та масово реалізують свої товари у багатьох країнах світу. Провідні індустріальні держави задля утримання лідируючих позицій на світових ринках розробляють і впроваджують галузеві та регіональні програми підвищення якості продукції, продуктивності та конкурентоспроможності. Намагаються не відстати від них і наші сусіди, зокрема, найбільший і найпотужніший, – Росія.
Прикладом галузевих програм з держав близького зарубіжжя є Комплексна міжвідомча програма підвищення якості продукції оборонного комплексу Російської Федерації, представлена нижче.
Мета програми – вирішити проблему забезпечення якості продукції ОПК шляхом різкого скорочення втрат часу і засобів в процесах розробки, виробництва і експлуатації продукції ОПК.
Задачею комплексної міжвідомчої програми підвищення якості продукції ОПК є розробка і впровадження в оборонній промисловості комплексу відповідного нормативно-правового, науково-методичного, технологічного і програмно-технічного забезпечення, що дозволить різко скоротити втрати в процесах розробки, виробництва і експлуатації продукції.
Вагомість наведеної програми зумовлена тією роллю, яку відіграє Російська Федерація на світових ринках зброї, займаючи перше місце за обсягами грошових надходжень від реалізації відповідної продукції.
Іншим аспектом підвищення конкурентоспроможності нашого північного сусіда стала національна інноваційна система, створення якої почалося в 1997 році на програмній основі. Програму 1997 року розробили та профінансували Міннауки, Міноборони РФ і два державних інноваційних фонди, до яких приєдналися шляхом внесення коштів зі своїх бюджетів декілька регіональних адміністрацій. Реалізація програми дозволила вже в 1997 році створити у кількох найбільш наукоємних містах (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Казань, Єкатеринбург тощо) перші інноваційно-технологічні центри загальною площею 14482 м2. У них розташувалися 104 малі наукові фірми, що забезпечили 1557 робочих місць. Річний оборот цих фірм склав 116,804 млн. руб., а сума податків, перерахованих у місцеві та федеральний бюджети (12,846 млн. руб.), досягла майже третини усіх вкладених коштів. На 1998-2000 роки ця програма охопила вже 14 міністерств і відомств і передбачала створення ще 20-25 базових інноваційно-технологічних центрів, у яких розташуються 500-600 малих технологічних фірм, а також забезпечення не менше 10 тис. нових робочих місць у сфері інноваційного підприємництва та біля 25 тис. додаткових робочих місць на виробництві. Паралельно з інноваційно-технологічними центрами розвивалася система підготовки спеціалістів з комерціалізації технологій та керуючих для малих інноваційних фірм [145].
Таким чином, як промислово розвинені країни, так і держави, що розвиваються, активно шукають та використовують різноманітні засоби підвищення конкурентоспроможності на макро-, мезо- та мікрорівнях, спрямовуючи власні підприємства та галузі до формування нових конкурентних переваг і захоплення ринкових просторів.