Тема 7. Виробничо-технологічна криза

Для поглибленого засвоєння матеріалу цієї теми спочатку треба повторити відповідні теми курсів «Економіка підприємства», «Інноваційний менеджмент», «Операційний менеджмент», «Організація виробництва», «Системи технологій», «Технологічні процеси в галузі», «Управління якістю», а також питання розробки «стратегічного набору» (а саме виробничої стратегії та стратегії НДПКР) із курсу «Стратегічне управління».

Під час вивчення цієї теми насамперед потрібно звернути увагу на роль виробничо-технологічної кризи у діяльності підприємств. Із одного боку, вона може бути наслідком фінансової кризи або кризи постачання, а з іншого — кризові явища у виробничій підсистемі можуть ставати джерелом розвитку кризових явищ на підприємстві. Криза виробництва або виробничо-технологічна криза тягне за собою зниження ефективності виробництва або його зупинку, через такі фактори, як моральне і технологічне старіння основних фондів, псування або загибель оборотних фондів, неефективне використання техніки та технології та деякі інші. Виробничо-технологічна криза є результатом невдалої виробничо-технічної політики підприємства, що виявляється в нездатності випускати конкурентоспроможну продукцію та може призвести до повної зупинки виробництва. Цей вид локальної кризи можна також визначити як ситуацію, коли підприємство з режиму стабільного функціонування виробничої системи переходить у зону кризи, що сформувалась у результаті помилкової чи несвоєчасної реакції операційної системи на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Отже, можна стверджувати, що виробничо-технологічна криза — це вид локальної кризи, виникнення якої зумовлюється як об’єктивними (моральне і фізичне старіння основних фондів чи ушкодження, загибель оборотних фондів), так і суб’єктивними (неефективне використання та впровадження нової техніки і технології, несвоєчасна чи помилкова реакція управлінського персоналу на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі, які стосуються НПП) причинами, що призводять до простою потужно­стей, невиконання зобов’язань перед клієнтами, нездатності випускати конкурентоспроможну продукцію, зупинку виробництва і т. ін.

Далі необхідно з’ясувати основні симптоми виробничо-тех­нологічної кризи. Варто нагадати, що симптоми, за допомогою яких можна визначити наявність кризових явищ на підприємстві, поділяють на загальні і специфічні. До загальних симптомів належать такі, що характерні для кризи будь-якого типу, а специфічні є сигналами про розвиток саме визначеного (у даному разі вироб­ничо-технологічного) типу кризи. Так, до загальних симптомів можна віднести зниження обсягів реалізації; зниження прибутку; зменшення замовлень продукції; втрату клієнтів-покупців продукції; затримки у виплаті зарплати; збільшення плинності кадрів; зниження продуктивності праці; збільшення собівартості продукції; зниження рівня рентабельності продукції; збільшення розміру неліквідних запасів; зростання накладних витрат. Специфічними симптомами можуть бути зростання браку і збільшення рекламацій на продукцію; зростання виробничих витрат, зокрема на ремонт обладнання; зменшення або збільшення запасів на складі; невиконання планів по асорти- менту продукції; збільшення простоїв устаткування та наявність «надпотужностей» (потужність вища за обсяги, що характеризують точку беззбитковості); збільшення виробничого циклу; збільшення трудомісткості та матеріаломісткості; неможливість технологічного вирішення проблем конкурентоспроможності продукції.

Наступним кроком вивченні теми є з’ясування причин виникнення даного типу локальної кризи. Цей тип кризи є найважливішим фактором формування стратегічної кризи організації, оскільки вона визначає неможливість виготовляти продукцію, що сприймається ринком. Варто зазначити, що основною причиною виробничо-технологічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства (питання щодо сутності, основних властивостей та підходів до оцінювання виробничого потенціалу докладно розглядалися в курсі «Стратегічне управління»).

Далі необхідно виокремити основні фактори (зовнішні та внутрішні), які впливають на виробничий процес і можуть спричинити виробничу кризу. До зовнішніх (екзогенних) факторів належать: життєвий цикл продукції, технології, галузі, попиту; змі­ни вимог до рівня якості з боку споживачів; науково-технічний прогрес; наявність резервних потужностей у конкурентів; наявність ефективних (або ні) коопераційних зв’язків; географічне розташування; рівень сертифікації продукції в галузі та в постачальників тощо. Особливо слід виокремити кризу, пов’язану із необґрунтованим впровадженням техніко-тех­нологічних інновацій, до сприйняття яких не був готовим виробничий потенціал підприємства. Зауважимо, що в разі впровадження будь-яких технічних нововведень завжди існує «технічний ризик». Внутрішніми (ендогенними) факторами висту­пають застаріла виробнича структура; наявність або відсутність ноу-хау в розпорядженні підприємства; невідповідність сировини та матеріалів наявним технологіям; низький рівень кваліфікації персоналу; погані умови праці; недосконала система оплати праці та мотивації; рівень спеціалізації, концентрації, диверсифікації — наявний та темпи потрібних змін; тип виробництва, відповідний виробничий цикл та сезонне завантаження потужностей; техніко-організаційний рівень виробництва в окремих підсистемах.

Студентам варто звернути увагу на основні види виробничо-технологічних криз, які можна виокремити за кількома критеріями: а) залежно від глибини невідстежених змін у технологіях фірм-конкурентів і змін у попиті (зміни стосуються вдосконалення окремих параметрів продукції; чи продукту в цілому за продуктивної технології); пов’язана з невідстеженими змінами в технологіях; у попиті); б) за темпами розвитку кризи — обвальна (мит­тєва) — зумовлена з революційними нововведеннями, така,що відбувається блискавично та несподівано; швидка — пов’язана зі стрімкими, але еволюційними змінами; повільна — пов’язана зі стабільною технологією; в) за ступенем охоплення системи — криза окремої ланки, сукупності ланок або всієї виробничої системи.

Щоб запобігти виробничо-технологічній кризі на підприємстві, необхідно вдаватися до аналізу господарської діяльності за такими її аспектами: використані ресурси; основні фонди; продуктивність праці; виробничі потужності (розрахунок); техніко-організаційний рівень виробництва; виробничий потенціал (ресурсний, структурний та цільовий підходи), функціонально-вартісний аналіз виробничих та окремих технологічних процесів, визначення рівня технологій (портфель технологій «Сіменс») акцентуючи увагу на кризових зонах. Визначення динаміки показників, що розраховуються в межах того або іншого напрямків аналізу дозволяють ідентифікувати кризові явища певного типу, вчасно розробити та впровадити відповідні заходи.

Як уже зазначалося, основною причиною виробничо-техно­логічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства. Тому для ліквідації цієї кризи необхідно розробити відповідні стратегії: розвитку, підтримки виробничого потенціалу або його скорочення, тобто провести виробничу реструктуризацію. Виробнича реструктуризація полягає у перетворенні вироб­ничої підсистеми — виробничої структури підприємства, методів та форм організації виробництва, технічної бази, технологічних процесів. Ці перетворення мають охоплювати як основне виробництво так і його інфраструктури (допоміжні та обслуговуючі господарства).

Рівень і глибина виробничої реструктуризації залежать від характеру та масштабу змін, які потрібно вносити до виробничого потенціалу підприємства з метою задоволення потреб ринку за рахунок випуску та продажу необхідної продукції чи послуг.

Виробничо-технологічна реструктуризація має забезпечити: високу гнучкість та мобільність виробництва залежно від динаміки змін на ринку — потреб у продукції певного типу, кількості і якості; постійну технічну готовність до випуску конкуренто- спроможної продукції, що може бути забезпечена тільки за рахунок конкурентоспроможної технології, тобто за оптимальних (для даного ринку і продукції) прибутковості, собівартості, трудомісткості, якості і т. ін.; можливості підвищення сприйнятливості виробництва до нововведень різних типів; тісний зв’язок усіх видів та етапів робіт з освоєння нововведень, їх інформаційну, технічну, технологічну сумісність та послідовність; новий зміст діяльності кожної виробничої ланки за рахунок нового сприймання місця і ролі виробництва як такого, його нової, стратегічної орієнтації; максимально чітку взаємодію із зовнішніми партнерами, що беруть участь у науково-дослідних, проектно-конструкторсь­ких, маркетингових та інших роботах зі створення нової продукції на засадах зовнішнього кооперування.

Основні напрямки роботи виробничого підрозділу в умовах кризи такі: підтримка функціонування виробничих потужностей; прийняття рішення про здачу в оренду вільних потужностей; закриття (перепрофілювання) збиткових підрозділів; зняття з виробництва неконкурентоспроможної продукції; розгляд можливості використання нових прогресивних матеріалів, технологій, обладнання.

7.2. Термінологічний словник

Аритмічність — порушення порядку здійснення виробничого процесу в часі і просторі, який базувався на рівномірності дій та визначених пропорціях між роботою окремих виробничих ланок стосовно номенклатури, обсягів виробництва та календарних строків, чим забезпечувалося злагодженість усього виробничого процесу, безперервність та своєчасність виготовлення продукції. Протилежність ритмічності виробництва.

Виробничий потенціал — система взаємозв’язаних та певною мірою взаємозамінних елементів, що виконують різні функції у процесі забезпечення випуску конкурентоспроможної (або ні) продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства.

Виробничо-технологічна реструктуризація — зміна базових елементів підприємства, перехід його на нову технічну та організаційну основу. Полягає в перетворенні виробничої підсистеми — виробничої структури підприємства, методів та форм організації виробництва, технічної бази, технологічних процесів.

Криза виробництва, або виробничо-технологічна криза — тип локальної кризи, яка пов’язана зі зниженням ефективності виробництва або його зупинкою через такі фактори, як моральне і технологічне старіння основних фондів, псування або загибель оборотних фондів, неефективне використання техніки та технології.

Технологічний ризик — недосягнення бажаних результатів у процесі розробки та впровадження інновацій, особливо в умовах, коли вони випереджають техніко-технологічні можливості виробництва.

7.3. План семінарського заняття за темою

Студент має знати:

• сутність та способи визначення виробничого потенціалу підприємства, зв’язок виробничого та науково-технічного потенціалів;

• причини та симптоми виробничо-технологічної кризи підприємства, її місце у формуванні системної кризи;

• види політики подолання виробничо-технологічної кризи підприємства; сутність виробничо-технологічної реструктуризації, сутність технічного ризику;

• місце інноваційного процесу в подоланні кризи підприємства, методи його організації та характеристика підсистем підприємства, які мають брати участь у антикризових заходах щодо перебудови виробництва;

• методи формування виробничо-технологічних стратегій та оформлення їх у вигляді відповідних планових документів.

Студент має вміти:

• розраховувати параметри наявної виробничо-управлінської системи, аналізувати здобуті дані;

• визначати рівень та способи використання наявного виробничого потенціалу;

• визначати політику та розробляти основні заходи щодо виробничо-управлінської реструктуризації;

• розробляти стратегії стабілізації та розвитку виробничо-технологічної системи підприємства й формувати відповідні планові документи;

• наводити приклади «антикризової складової» в управлінських підсистемах, що відповідають за виробничо-технологічний розвиток.

План семінарського заняття

1. Сутність та місце виробничо-технологічної кризи у низці кризових явищ на підприємстві.

2. Основні симптоми та причини виробничої кризи. Вплив виробничо-технологічної кризи на формування системної кризи підприємства.

3. Методи аналізу виробничого потенціалу та технології, використовуваної на підприємстві.

4. Стратегії подолання виробничо-технологічної кризи. Виробничо-технологічна реструктуризація та диверсифікація (у різних формах).

5. Управління виробничою системою на різних стадіях розвитку кризи.

7.4. Основні питання для обговорення у групі

1. Яку роль відіграє науково-технічне («технологічне середовище») у формуванні виробничо-технологічної кризи?

2. Охарактеризуйте методи аналізу організаційно-технічного рівня виробництва. Які з них найбільш прийнятні для сучасних умов функціонування українських підприємств?

3. Зазначте порядок проведення виробничо-технологічної реструктуризації.

4. Яка стратегія найбільш прийнятна нині на українських підприємствах стосовно виробничо-технологічної підсистеми?

7.5. Практичні завдання

Завдання [3]

Вихідні дані для обґрунтування рішення щодо заміни обладнання наведено в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ОБҐРУНТУВАННЯ РІШЕННЯ ЩОДО ЗАМІНИ ОБЛАДНАННЯ

Показник	Обладнання
	старе	нове
Витрати на придбання, грн	10000	12000
Остаточна вартість, грн	8000	—
Строк роботи після прийняття рішення про придбання, роки	4	4
Вартість старого обладнання під час його реалізації в момент прийняття рішення про придбання нового обладнання	3000	—
Щорічні змінні витрати на експлуатацію обладнання, грн	20000	15500
Річний обсяг продажу продукції, що виробляється на обладнанні, грн	50000	50000

1. Розрахувати прибуток за чотири роки у разі продовження експлуатації старого або придбання нового обладнання.

2. Розрахунки подати в табл. 7.2.

3. За результатами розрахунків зробити висновки щодо наявності або відсутності виробничо-технологічної кризи на підприємстві.

Таблиця 7.2

РОЗРАХУНОК ПРИБУТКУ ЗА ЧОТИРИ РОКИ В РАЗІ ПРОДОВЖЕННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЇ СТАРОГО АБО ПРИДБАННЯ НОВОГО ОБЛАДНАННЯ

Показник	Обладнання
	старе	нове
Обсяг продажу
Змінні витрати
Амортизація нового обладнання
Амортизація старого обладнання
Втрати, пов’язані зі списанням старого обладнання, у момент придбання нового обладнання
Вартість старого обладнання, за якою його можна реалізувати у момент прийняття рішення про придбання нового обладнання
Прибуток

7.6. Завдання для перевірки знань

1. Відношення вартості активної частини виробничих фондів до чисельності всіх працівників фірми являє собою показник:

а) фондоозброєності праці;

б) фондоозброєності;

в) рівня механізації та автоматизації виробництва;

г) ритмічності виробництва.

2. Нововведення втілюються лише тоді, коли вони вписуються в наявну організацію та технологію завдяки:

а) реінжинірингу;

б) реструктуризації;

в) перебудові;

г) кризовому реінжинірингу.

3. Виникнення кризових ситуацій на виробництві:

а) має економічну основу — запобігти виникненню кризових ситуацій неможливо;

б) необхідне, але за допомогою спеціальних запобіжних заходів появи криз можна повністю уникнути;

в) необхідне, якщо такі ситуації конструктивні;

г) необхідне.

4. Відношення суми зносу основних виробничих фондів до початкової вартості ОВФ на відповідну дату являє собою:

а) коефіцієнт зносу;

б) коефіцієнт готовності;

в) коефіцієнт морального зносу;

г) немає правильних відповідей.

5. Антикризовий стратегічний план із відновлення виробництва охоплює:

а) обґрунтування оптимальних розмірів підприємства та виробничого циклу;

б) принципову схему виготовлення продукту;

в) альтернативні розрахунки результатів /витрат згідно з різними схемами;

г) цілі та стратегії розвитку виробництва у зв’язку з іншими частинами «стратегічного набору»;

д) технологічну базу виробництва та напрямки її вдосконалення;

е) контроль якості виготовлення продукту.

6. Етапи процесу прийняття рішень щодо організаційно-ви­робничої реструктуризації такі:

а) усвідомлення необхідності змін;

б) усвідомлення змісту теоретичної бази визначення банкрутства;

в) діагноз виробничої підсистеми;

г) визначення стратегій та розробка проекту;

д) порівняння здобутих результатів із поставленими цілями.

7. Симптоми локальної виробничо-технологічної кризи такі:

а) збільшення кількості конкурентів у галузі;

б) зниження технічного рівня виробництва;

в) скорочення обсягів виробництва;

г) зниження показників якості;

д) зростання собівартості продукції.

8. Для узагальнювальної характеристики ефективності використання основних виробничих фондів застосовують такі показники:

а) фондовіддача;

б) фондоозброєність;

в) фондомісткість.

9. Назвіть послідовність етапів процесу прийняття рішень щодо організаційно-виробничої реструктуризації:

• діагноз виробничої підсистеми;

• усвідомлення необхідності змін;

• оцінювання співвідношення «витрати-результати»;

• оцінювання, діагностування та перепроектування робіт;

• порівняння здобутих результатів із поставленими цілями;

• прийняття рішення про концепцію та модель розвитку (скорочення);

• визначення стратегії та розробка проекту;

• визначення додаткових заходів та робота за проектом;

• оцінювання заходів, здійснених згідно з проектом.

10. Зазначте в матриці «Сіменс» кризові зони з погляду використовуваних технологій.

7.7. Література

1. Антикризисное управление: Учеб. пособие для технических вузов / В. Г. Крыжановский, В. И. Лапенков, В.И.Лютер и др.; Под. ред. Э.С. Минаева и В.П.Панагушина. — М.: Изд-во «ПРИОР», 1998. — С. 101—106.

2. Банкротство: Стратегия и тактика выживания / Иванов Г.П. и др. — М.: Юрид. фирма СП МКИ, 1993. — Т.1. Как избежать банкротства. — 1993. — 239 с.

3. Кошкин В.И. и др. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 11. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 156—173.

4. Теория и практика антикризисного управления / Под ред С. Г. Бе­ляева и А. В. Кошкина. — М.: Закон и право, 1996.

5. Реструктуризація та розробка післяприватизаційної стратегії АТ. — К.: МЦПІМ, 1995.

6. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 3-е изд. — Минск.: ИП «Экоперспектива»; «Новое знание», 1999. — 498 с.