2.Використання дидактичних ігор з метою навчання граматики.

1.3 Використання ігор при формуванні граматичного досвіду у молодших школярів на уроках англійської мови На ранньому етапі навчання дітей іноземної мови одне з основних завдань вчителя - зробити цей предмет цікавим і улюбленим. У молодшому шкільному віці діти дуже емоційні і рухливі, їх увагу відрізняється непроизвольностью і нестійкістю. Важливо враховувати у процесі навчання психологічні особливості дітей цього віку. Як правило, молодші школярі звертають увагу в першу чергу на те, що викликає їх безпосередній інтерес. З огляду на це, необхідно використовувати на уроках різноманітні ігри, змагання, наочний матеріал. Досвід роботи з учнями молодших класів показав, що такі види роботи дають позитивний ефект. На думку С.А. Лисіче, «гра - традиційний, визнаний метод навчання і виховання. Це унікальний засіб ненасильницького навчання дітей ». Гра відповідає природним бажанням і потребам дитини, а тому з її допомогою він буде вчитися із задоволенням. Багато вчителів відзначають великі потенційні можливості гри в якості засобу навчання англійській мові. Завдяки іграм активізуються всі пізнавальні процеси учнів: розвиваються увага, пам'ять, мислення, творчі здібності. Навчальні ігри допомагають зняти втому, подолати мовний та психологічний бар'єри. Їх використання завжди дає хороші результати, підвищує інтерес до предмета, дозволяє сконцентрувати увагу на головному - оволодінні мовними навиками в процесі природної ситуації спілкування під час гри [8; 54]. А.А. Леонтьєв вважає, що гра не тільки вчить, змінює, виховує, але і веде за собою розвиток. Де гра - там емоції, а де емоції, там активність, увагу, уяву і, звичайно, працює мислення. Все це закладено в грі, адже гра - це: а) діяльність (мовна); б) вмотивованість, відсутність примусу; в) індивідуалізована діяльність, глибоко особиста; г) навчання і виховання в колективі; д) розвиток психічних функцій і здібностей;

е) «вчення із захопленням». Гра повинна бути добре організована. Перед учнями повинна бути поставлена ​​ігрова мета, пояснені умови гри; що стосується програми їх дій, то це залежить від прихованої навчальної мети: 1. Формування певних навичок; 2. Розвиток певних мовленнєвих умінь; 3. Навчання вмінню спілкуватися; 4. Розвиток необхідних здібностей і психічних функцій; 5. Пізнання (у сфері становлення власної мови); 6. Запам'ятовування мовного матеріалу. Специфіка гри в тому, що навчальні завдання маскуються. Дитина вчиться в результаті гри. Про навчальних можливостях ігор відомо давно. У грі проявляються особливо повно здібності людини, особливо дитини. Гра завжди передбачає прийняття рішення - як діяти, що сказати, як виграти? Бажання вирішити ці питання загострює розумову діяльність граючих. Діти, як правило, над цим не замислюються, для них гра, перш за все - захоплююче заняття. Цим-то вона і приваблює вчителів. Переваги гри полягає ще й у тому, що в ній всі рівні. Вона посильна навіть слабким учням [9; 87]. Більш того, слабкий з мовної підготовки учень може стати першим у грі: винахідливість і кмітливість тут виявляються часом більш важливими, ніж знання предмета. Атмосфера захопленості, почуття рівності - все це дає можливість дітям подолати сором'язливість, скутість, що заважає вільно вживати в мові слова чужої мови. Мовний матеріал непомітно засвоюється, а разом з цим виникає почуття задоволення. Класифікація ігор Н.Д. Гальскова поділяє всі ігри на дві великі групи. Першу групу складають граматичні, лексичні, фонетичні та орфографічні ігри, які сприяють формуванню мовних навичок. Звідси її назва «підготовчі ігри». Оволодіння граматичним матеріалом, перш за все, створює можливість для переходу до активної мови учнів [3; 87]. Відомо, що тренування учнів у вживанні граматичних структур, що вимагає багаторазового їх повторення, стомлює хлопців своєю одноманітністю, а витрачені зусилля не приносять швидкого задоволення. Ігри допоможуть зробити нудну роботу більш цікавою та захоплюючою. За граматичними слідують лексичні ігри, логічно продовжують «будувати» фундамент мови. Фонетичні ігри призначаються для коригування вимови на етапі формування мовленнєвих навичок і вмінь. І, нарешті, формуванню та розвитку мовних і вимовних навичок у якійсь мірі сприяють орфографічні ігри, основна мета яких - освоєння правопису вивченої лексики. Більшість ігор першої групи можуть бути використані в якості тренувальних вправ на етапі як первинного, так і подальшого закріплення. Друга група називається «творчі ігри». Мета цих ігор - сприяти подальшому розвитку мовних навичок і вмінь. Можливість проявити самостійність у вирішенні мовленнєво завдань, швидка реакція в спілкуванні, максимальна мобілізація мовних навичок - характерні якості мовного вміння - можуть, як нам представляється, бути проявлені в аудитивних і мовних іграх. Ігри другої групи тренують учнів в умінні творчо використовувати мовні навички. М.Ф. Стронін, автор ряду книг, присвячених навчальним іграм, які використовуються під час навчання іноземним мовам, виділяє два види ігор: 1) підготовчі, що сприяють формуванню мовних навичок; 2) творчі ігри, мета яких полягає у подальшому розвитку мовних навичок і вмінь. За видом діяльності ігри поділяються на: 1) фізичні (рухові); 2) інтелектуальні (розумові); 3) трудові; 4) соціальні; 5) психологічні. За характером педагогічного процесу виділяються наступні групи ігор: 1) навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі; 2) пізнавальні, виховні, розвиваючі; 3) репродуктивні, продуктивні, творчі; 4) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні. За характером ігрової методики гри можна розділити на: 1) предметні; 2) сюжетні 3) рольові; 4) ділові; 5) імітаційні; 6) ігри-драматизації. Специфіку ігрового методу навчання в значній мірі визначає ігрове середовище: розрізняють ігри з предметами і без предметів, настільно-кімнатні, на місцевості, комп'ютерні і з технічними засобами навчання, а також з різними засобами пересування. Якщо розглядати гру з точки зору цільових орієнтацій, то в цьому випадку можна розділити гри на: 1. Дидактичні, які використовують для розширення кругозору та пізнавальної діяльності, вони формують певні вміння та навички, необхідні для практичної діяльності, в ході їх виконання розвиваються загальнонавчальні вміння і навички, а також трудові навички. На думку Д.М. Узнадзе, «гра - форма психогенного поведінки, тобто внутрішньо властивого, іманентного особистості »[7; 112]. Більшість же сучасних зарубіжних авторів, таких як Г. Хайд, Джозеф Ф. Каллахан, Дж. лері, Стівен П. Крашен, К. Лівінгстоун виділяють наступні властивості дидактичних (вони їх ще називають навчальними) ігор: а) дидактичні ігри відкриті, тобто результат гри не можна передбачити; б) вони повторювані, гру можна в будь-який час перервати і почати заново; в) дидактичні ігри мають певні правила, які можуть бути змінені учасниками гри; г) дидактичні ігри повинні приносити задоволення та радість. Дидактична гра - це не просто невід'ємний компонент активного навчання. Її значення ширше. За своєю природою і обучающему потенціалу гра виходить за рамки активного навчання, виступаючи необхідною стороною системи педагогічної діяльності в цілому. 2. Виховують, які виховують самостійність, волю, співпрацю, колективізм, товариськість і комунікативність, формують певні підходи і позиції, моральні, естетичні та світоглядні установки. 3. Розвиваючі, які розвивають мотивацію навчальної діяльності, увагу, пам'ять, мова, мислення, уяву, фантазію, творчі здібності, емпатію, рефлексію, вміння порівнювати, зіставляти, знаходити аналогії, оптимальні рішення. О.М. Леонтьєв вважав, що «гра - свобода особистості та уяви, ілюзорна реалізація нездійсненних інтересів» [14; 20]. 4. Соціалізується, прилучає до норм і цінностей суспільства, адаптують до умов певного середовища, навчальні спілкуванню. За визначенням Л.С. Виготського: «Гра - простір внутрішньої соціалізації дитини, засіб засвоєння соціальних установок» [2; 58]. Граматичні ігри сприяють розвитку уваги учнів, їх пізнавального інтересу, творчого мислення, допомагають створити сприятливий клімат на уроці. Застосування нового лексичного матеріалу в нетрадиційній формі дозволяє запобігти процесу забування активного словникового запасу. Щоб забезпечити активність учнів при виконанні ігрових вправ, використовуються різні форми роботи: ? індивідуальна; ? парна; ? групова; ? фронтальна. При організації гри багато що залежить від учителя, його емоційності, з одного боку, та вміння вчасно піти у бік, бути непомітним - з іншого боку, в особливості, якщо провідні в грі - діти. У ході гри вчитель не повинен виправляти помилки, а відзначати для себе, на які мовні явища слід звернути увагу, над чим попрацювати. Головне при проведенні гри - створити доброзичливу атмосферу і ситуацію успіху для учнів. Успіх ігор залежить від атмосфери спілкування, яку вчитель створить в класі. У грі відбувається оволодіння видами мовленнєвої діяльності як засобами спілкування. На уроках можна використовувати ігрові вправи як для зміни діяльності з метою активізації творчої уваги, так і для додаткової практики або перевірки граматики і словникового запасу. Необхідно враховувати, що мислення дітей молодшого віку - конкретне, і спирається воно на наочні образи і представлення. Для розуміння нудних граматичних правил їм потрібен реальний предмет або його зображення - це допомагає зробити процес засвоєння знань більш цікавим і емоційно забарвленим.

3.Використання засобів наочності у навчанні граматичного матеріалу.

1.1 Психологічні передумови навчання іноземних мов засобами зорової наочності

Предмети і явища зовнішнього світу мають багато різноманітних ознак, властивостей, якостей. Діючи на наш мозок, вони відображаються в ньому у формі відчуттів. Відчуття викликаються також процесами, що відбуваються в різних частинах нашого тіла. Відображаючись у мозку людини, вони сигналізують про різні зміни в діяльності внутрішніх органів, що становлять наше внутрішнє середовище.

Відчуття є відображенням у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної діяльності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори.

Відчуття є дійсно безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім світом. Вони є єдиним джерелом наших знань про цей світ і наше внутрішнє середовище. Відчуття людини дуже різноманітні. Вони є відображенням різноманітності властивостей предметів і явищ об'єктивної дійсності. Щоб краще розібратися у цій різноманітності наших відчуттів, їх треба поділити на види, класифікувати. Відчуття поділяються на групи і види залежно від подразників, які їх викликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприймання. Зосередимо свою увагу, власне, на екстероцептивних відчуттів, до яких належать зорові відчуття. Вони мають дуже велике значення у взаємодії людини із зовнішнім світом. Відображаючи властивості нескінченної кількості його предметів і явищ на різній, часто значній віддалі, вони відіграють дуже важливу роль в її діяльності, в пізнанні нею світу, в її психічному житті.

Але ж, пізнання людиною світу, розпочинаючись із відчуттів, не обмежуються ними. Людина не тільки відчуває окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, що діють на її аналізатори, а й сприймає ці предмети і явища в цілому. Процес відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності, що діють в даний момент на аналізатори людини, називається сприйманням.

Людина не могла б успішно взаємодіяти зі своїм середовищем, якби її сприймання не давали їй правильного його відображення.

Сприймання посідає необхідне місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом із відчуттями воно є джерелом усіх знань про цю дійсність. Як і відчуття, воно являє собою живе споглядання її предметів і явищ.

Важливу роль у розвитку сприймань дитини відіграє оволодіння мовою. Слово, яким означається певне, постійно повторюване, стійке відношення особливостей явищ, сприяє удосконаленню сприймання, полегшує дитині відрізнення одного предмета від іншого, зближення їх за схожими ознаками.

В дальшому, коли мова набирає активного характеру, предметний образ стає ще більш стійким, адекватно відбиваючи стійке взаємовідношення істотних ознак навколишніх явищ.

Розвиток сприймання відбувається в зв'язку із засвоєнням дитиною сенсорного досвіду людства, оволодінням нею людськими способами ознайомлення з предметами, певними еталонами оцінки їх звукових, оптичних і інших властивостей, словесними їх означеннями (О.В.Запорожець).

Подальший шлях свого розвитку процеси сприймання у дітей проходять в період шкільного дитинства, в умовах їх навчальної і трудової діяльності. Чуттєве сприймання і навчання школяра перебувають в діалектичній взаємодії. З одного боку, сприймання є відправним пунктом навчання, з другого боку, правильна організація педагогічного процесу не лишається без впливу на його особливості.

Сприймання, що виступає в різних видах наочності, необхідне для засвоєння знань учнями. Відправляючись від "живого споглядання" предмета і явищ об'єктивної дійсності, учні роблять під керівництвом учителя різного роду узагальнення. Наочність у навчанні може мати різний характер. В одних випадках вона є зображальною. Тут об'єктом чуттєвого сприймання в умовах навчання є зображення предметів і явищ оточення.

Принцип наочності забезпечується у навчальному процесі з іноземної мови створенням відповідних умов для чуттєвого сприйняття іншомовного оточення. Отже наочність відіграє важливу роль у формуванні іншомовних навичок і вмінь, засвоєнні мовного та мовленнєвого матеріалу.

Розрізняють слухову і зорову наочність. Забезпечення учнів у процесі навчання слуховою наочністю необхідно для формування мовленнєвих механізмів, оскільки мовлення - це передусім звукова матерія, яка фіксується письмовим кодом. Слухова наочність у процесі оволодіння іноземною мовою невід'ємно пов'язана із зоровою. Зорова наочність може виступати як у формі тексту, так і у формі малюнків, фотографій, схем, карток тощо. Деякі засоби, наприклад, кінофільм, відеофільм, театральна вистава об'єднують слухову і зорову наочність.

Таким чином реалізація принципу наочності у процесі навчання іноземної мови забезпечує успішне оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю в говорінні, аудіюванні, читанні, письмі, оскільки слухова і зорова наочність виконує функцію зразка іншомовного мовлення і служить стимулом до мовленнєвої діяльності учнів.

1.3 Використання засобів навчання як важливого невід'ємного компоненту навчального процесу з іноземної мови

Засоби навчання є важливим невід'ємним компонентом навчального процесу з іноземної мови в середніх навчальних закладах. Визначення засобів навчання - це відповідь на запитання "За допомогою чого навчати?" Отже засобами навчання можуть бути різноманітні матеріальні предмети, які допомагають учителю організувати ефективне навчання іноземної мови, а учням - успішно оволодівати нею.

В методиці навчання іноземних мов до засобів навчання висуваються певні вимоги. Так, засоби навчання повинні:

а) виступати в матеріальній формі і виконувати свою основну функцію, а саме - бути таким засобом праці, який забезпечує реалізацію діяльності вчителя і діяльності учня у навчальному процесі з іноземної мови;

б) бути орієнтованими на цілі навчання, тобто сприяти досягненню цілей у процесі навчання іноземної мови;

в) бути інструментами реалізації методів і прийомів, що застосовуються у навчальному процесі, і забезпечувати управління діяльністю вчителя і діяльністю учня;

г) відповідати сучасним досягненням методики навчання іноземних мов і забезпечувати реалізацію новітніх технологій навчання іноземної мови.

Згідно з такими критеріями як значущість, призначення та застосування технічної апаратури засоби навчання іноземної мови розподіляються на основні та допоміжні; для вчителя і для учня; технічні та нетехнічні.

В ідеалі усі засоби мають бути представлені в навчально-методичному комплексі (НМК), за яким проводиться навчання іноземної мови у даному класі середнього навчального закладу. В такому разі НМК і є основним засобом навчання у всій повноті його компонентів: підручника, книжки для вчителя, лінгафонного практикуму, комп'ютерних програм, комплекту слайдів, діафільмів, аудіо- та відеокасет, таблиць тощо. Ті засоби, які вчитель використовує додатково до основних засобів навчання, вважають допоміжними. Це можуть бути спеціально підібрані серії малюнків, виготовлені вчителем роздавальні навчальні картки, таблиці, схеми, а також ілюстровані журнали, афіші, фотографії та ін.

Вибираючи засоби навчання іноземної мови, передусім підручник, слід пам'ятати про їх відповідність віковим особливостям учнів, рівню їх мовної та мовленнєвої підготовки, реаліям сучасного життя, вимогам чинної програми.

Усі засоби навчання іноземної мови призначені для вчителя і для учня. Комплект для вчителя складається з Державного стандарту з освітньої галузі "Іноземна мова", книжки для вчителя, посібника для позакласної роботи, набору фоно- і відеофонограм, таблиць, малюнків, збірника вправ, магнітної дошки, набору слайдів, діафільмів.

Книжка для вчителя є важливим компонентом комплексу для вчителя. У ній викладаються принципи та основні методичні ідеї навчального комплексу, даються методичні рекомендації щодо роботи з підручником і методичні вказівки до кожного уроку, пропонуються вправи для навчання аудіювання, читання, говоріння тощо, які доповнюють матеріал підручника. Книжка для вчителя як засіб навчання призначена для вчителів, дозволяє їм якнайефективніше організувати навчальну діяльність учнів і використати усі компоненти НМК.

Комплект для учня включає підручник, книжку для читання, довідники, словники, роздавальний навчальний матеріал, вправи на друкованій основі або на аудіокасеті, відеограми (діафільми, слайди), комп'ютерні програми.

Як засіб навчання підручник займає особливе місце у комплекті для учня, він є головним навчальним посібником. У ньому міститься методично організований мовний та мовленнєвий матеріал, вправи для оволодіння цим матеріалом у різних видах мовленнєвої діяльності (крім текстів для аудіювання, які знаходяться у книжці для вчителя), граматичний довідковий матеріал, додаток (пісні, вірші, словник тощо).

Структура підручника у певній мірі залежить від методичної концепції авторів. Традиційно підручники організовані за тематичним або ситуативно-тематичним принципом у розділи, які є відносно закінченими відрізками змісту навчання чотирьох видів мовленнєвої діяльності: говоріння, аудіювання, читання та письма. Кожний розділ, як правило, охоплює серію уроків і має поурочну структуру. В підручнику можуть бути використані різноманітні засоби наочності: схеми, таблиці, малюнки, діаграми, символіка, різні шрифти, колір тощо. Отже підручник повинен містити все, що є необхідним для досягнення цілей навчання. Серед основних вимог, що висуваються до структури та змісту підручника, виділяють такі:

а) підручник має забезпечувати послідовність подачі мовного та мовленнєвого матеріалу від уроку до уроку;

б) зміст підручника має бути комунікативно спрямованим;

в) кожний параграф підручника повинен мати "стрижень", навколо якого організується весь матеріал (таким "стрижнем", наприклад, може бути типова фраза, тема тощо);

г) у структурі параграфа має бути спеціальний розділ - домашнє завдання;

д) структура і зміст підручника мають забезпечувати паралельне оволодіння уміннями як усного, так і писемного спілкування.

Засоби навчання іноземної мови можуть застосовуватись з використанням відповідної технічної апаратури або без неї. Ті засоби, що потребують використання технічної апаратури, називають технічними засобами навчання (ТЗН). Інші засоби є нетехнічними. Серед технічних засобів навчання, методика яких досить ретельно розроблена, виділяють відеограму, фонограму та відеофонограму.

Слід зазначити, що навіть при мінімальній забезпеченості навчального процесу технічною апаратурою неможливо навчати іноземної мови без застосування певних технічних засобів навчання. До таких, у першу чергу, відноситься фонограма.

Фонограма є тим засобом, що спрямовує навчальну мовленнєву інформацію по аудитивному каналу сенсорної системи учня. Фонограма має багато переваг порівняно з іншими засобами навчання завдяки тому, що вона дозволяє:

а) фіксувати іншомовне мовлення у часі та просторі для подальшого використання у навчальному процесі;

б) демонструвати об'єкт опанування - іншомовне мовлення, що звучить;

в) препарувати "законсервоване мовлення" згідно з будь-яким методичним задумом;

г) ефективно контролювати усномовленнєвий продукт учня, даючи йому не тільки якісну, але й кількісну оцінку.

Найбільш вмотивовано фонограма застосовується: з метою навчання аудіювання; навчання усного мовлення на основі широкого використання зразків мовлення; раціональної презентації та закріплення зразків мовлення, що звучать (наприклад: моделей, типових структур); введення мовленнєвого матеріалу в діалогічній формі; демонстрування пісень і фрагментів художнього читання у виконанні носіїв мови; проведення аналізу записаних на плівку висловлювань учнів; звукового супроводу засобів зорової наочності.

Останнім часом досить активно розробляється методика використання комп'ютерних програм, які набувають сьогодні все більшого застосування. Комп'ютерні програми, що реалізуються за допомогою найсучасніших моделей комп'ютерів у системі Multimedia, відкривають широкі можливості для удосконалення процесу навчання іноземної мови, підвищення його ефективності. Це зумовлено наявністю в комп'ютерних програмах нових дидактичних функцій, які неможливо відтворити, наприклад, у відеофонограмі. Крім того, що комп'ютерна програма забезпечує сприймання інформації через слуховий та зоровий канали, вона дозволяє також здійснити навчання і контроль засвоєння іноземної мови в різних режимах самостійного пошуку і на різних рівнях складності.

Використання будь-яких засобів навчання має бути узгодженим з усією системою навчання іноземної мови, співвідноситись з її принципами і цілями. Це означає, що дії учнів, наприклад, при роботі з ТЗН, мають бути вмотивованими, вправи повинні зумовлювати зверненість та ситуативність, які є характерними для реального процесу спілкування.

Отже засоби навчання іноземної мови мають важливе значення для забезпечення повноцінної та ефективної організації навчальної роботи учнів на уроці з метою оволодіння іншомовною діяльністю.