44. Сутність і значення ф-ції координації прокуратурою України діяльності у боротьбі із злочинністю.

Координація діяльності у боротьбі зі злочинністю — це заходи, що організовуються прокурорами з метою забезпечення узгодже­ності зусиль правоохоронних органів держави, з урахуванням їх компетенції, у вирішенні спільних завдань. Координацію як функцію прокуратури характеризують дві озна­ки. Зі змісту ч. 1 ст. 10 Закону України «Про прокуратуру», випливає, що здійснювана Генеральним прокурором України та підпоряд­кованими йому прокурорами координація поширюється тільки на сферу боротьби зі злочинністю. Друга ознака вказує, що коло суб'єктів координаційної діяльності обмежено винятково право­охоронними органами.

Покладення на прокуратуру функції координації діяльності пра­воохоронних органів у боротьбі зі злочинністю обумовлено об'єк­тивними причинами. Реалізуючи свої наглядові повноваження, прокуратура корегуюче впливає на діяльність інших суб'єктів пра­воохоронної діяльності, внаслідок чого вона перебуває у центрі сис­теми цих органів. Завдяки цьому прокуратура володіє найбільшим обсягом інформації про стан законності на державному і регіональ­них рівнях. Важливим є й той факт, що органи прокуратури здійс­нюють свої повноваження незалежно від органів державної вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування, незважаючи на відомчі й місцеві відмінності та впливи. Функція координації вперше дістала законодавче закріплення 1979 р. у ст. З Закону СРСР «Про прокуратуру СРСР».

У цілому координація діяльності правоохоронних органів:

1) забезпечує узгодженість дій всіх елементів правоохоронної системи;

2. виступає необхідним інструментом поєднання їхніх зусиль у вирішенні завдань боротьби зі злочинністю;

3. створює умови компетентним органам, що входять до право­ охоронної системи, для доповнення та багаторазового підсилення ефекту своїх дій за рахунок використання результатів діяльності координованих суб'єктів боротьби зі злочинністю;

4. сприяє переборенню відособленості дій окремих правоохоронних підсистем;

5. перетворює діяльність кожної з цих підсистем в органічно взаємозв'язані складові частини єдиної правоохоронної діяльності, досягаючи на цій основі запрограмованого (синергетичного) ефекту кінцевих результатів функціонування правоохоронної системи, який значно перевищує ефект, що був можливий за звичайного, простого додавання результатів їхньої роботи поодинці.

45. Правові та організаційні форми координації прокуратурою України діяльності у боротьбі із злочинністю.

Прокурорською практикою напрацьовано і законодавчо закріплено такі основні форми координаційної діяль­ності правоохоронних органів (ч. 2 ст. 10, ч. З ст. 29 Закону України «Про прокуратуру» та п. 4 Положення про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, схваленого Координаційним комітетом по боротьбі з корупцією і організова­ною злочинністю при Президентові України 17 липня 2000 р.):

1. проведення координаційних і міжвідомчих нарад перших керівників правоохоронних органів або виконувачів їхніх обов'язків;

2. спільні засідання колегій цих органів;

3. прийняття узгоджених рішень щодо забезпечення реалізації державних і регіональних програм боротьби зі злочинністю й корупцією;

4. обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю;

5. видання спільних наказів, указівок, підготовки інформаційних листів та інших організаційно-розпорядчих документів;

6. спільні виїзди до регіонів для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю;

7. створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів;

8. проведення спільних цільових заходів з метою виявлення та припинення злочинів, а також усунення причин і умов, що сприя­ли їх учиненню;

9) взаємне використання можливостей правоохоронних органів для підвищення кваліфікації працівників, проведення спільних семінарів, конференцій;

10. розроблення і затвердження узгоджених планів координаційної діяльності;

11. надання взаємної допомоги в забезпеченні власної безпеки у процесі боротьби зі злочинністю;

12. випуск спільних бюлетенів (збірників) та інших інформаційних видань;

13. спільна підготовка пропозицій органам державної влади та органам місцевого самоврядування щодо оздоровлення криміногенної ситуації та інші форми, котрі визначаються в кожному конкретному випадку виходячи з ситуації.