Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ответы на екзамен с админки.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
210.69 Кб
Скачать

5. Загальна характеристика адміністративного законодавства у соціально-культурній сфері.

З метою впорядкування та систематизації законодавства у сфері культури, Верховною Радою України 14 лютого 1992 р. було прийнято Основи законодавства України про культуру, що визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на:

– реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

– відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

– забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

– реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;

– соціальний захист працівників культури;

– створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Правові норми цього закону регламентують: права і обов’язки громадян у сфері культури; діяльність у сфері культури; фінансування і матеріально-технічне забезпечення культури; соціальні гарантії та захист прав працівників; міжнародні культурні зв’язки; відповідальність за порушення законодавства про культуру.

Інше законодавство у соціально-культурній сфері:

16 листопада 1992 р. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” - правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлені державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, законодавчих та нормативно-правових актів.

21 грудня 1993 р. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” - регулює діяльність теле- радіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовір­ної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення су­­с­піль­них питань.

18 липня 1997 p. Закон України “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” - визначає правову основу системи суспільного телебачення і радіомовлення України, яка створена задля всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації та забезпечення плюраліс­тичного характеру мовлення в Україні.

13 січня 1998 p. Закон України “Про кінематографію” - визначає правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулює суспільні відносини, пов’язані з виробництвом, поширенням, зберіганням і демонструванням фільмів.

24 грудня 1993 р. (в редакції вiд 13 грудня 2001 р.) Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” - регулює відносини, пов’язані із формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи.

27 січня 1995 р. Закон України “Про бібліотеки і бібліотечну справу” - визначає статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні. Цей Закон гарантує право на вільний доступ до інформації, знань, залучення до цінностей національної та світової культури, науки та освіти, що зберігаються в бібліотеках.

29 червня 1995 р. Закон України “Про музеї та музейну справу” - регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні.

5 червня 1997 p. Закон України “Про видавничу справу” - визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, поширення видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.

У відповідності з Конституцією України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, поширювачів і споживачів видавничої продукції.

21 вересня 1999 p. Закон України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” - регулює відносини, пов’язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей, і спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. При цьому дія цього Закону не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного та масового виробництва.

8 червня 2000 p. Закон України “Про охорону культурної спадщини” - регулює правові, органі­заційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Закон визначає, що об’єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Реалізацію державної політики у сфері культури та мистецтва покладено на систему органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, серед яких: Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство культури АРК, обласні управління культури, концертні та художні колективи, бібліотеки, музеї, клуби, спеціальні навчальні заклади культури та мистецтв та ін. Сферою діяльності цих та інших органів управління є безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, видавнича та музейна справа та ін.

11. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права. Різноманіття відмінних між собою видів суспільних відносин є основою існування різноманітних видів правовідносин, які створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Всі галузі права тісно взаємодіють між собою та взаємодоповнюють одна одну. Найтісніший зв’язок адміністративного права з конституційним правом, норми якого регулюють основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове становище громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави, компетенцію різних ланок системи виконавчої влади, форми і методи державно-управлінської діяльності та ін. Як і решта галузей права, адміністративне право базується і розвивається на цих же основах. Адміністративне право тісно межує з цивільним правом, оскільки предмет цивільного складають майнові відносини. Якщо норми цивільного права регламентують відносини власності (володіння, користування та розпорядження) щодо певних об’єктів, то норми адміністративного права визначають правила їх руху у сфері державного управління. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією – юридичною особою, що діє на комерційних засадах, однак в усіх цих випадках він виступає як орган державного управління, що наділений владними повноваженнями. Також зв’язок адміністративного права існує з фінансовим правом, оскільки діяльність щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів держави та місцевого самоврядування є за своїм характером управлінською. Проте предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які належать до фінансового права. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов’язані з виконанням цими органами функцій щодо формування, розподілу і використання державних і муніципальних фінансових ресурсів та контролю за їх цільовим витрачанням. Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають у сфері фінансової діяльності держави і місцевого самоврядування. Адміністративне право досить тісно пов’язане з кримінальним правом, беручи до уваги, що з допомогою норм адміністративного та кримінального права дається правова оцінка правопорушень, вчинених у сфері державного управління, та визначаються санкції, що застосовуються до осіб, які їх вчинили. Неабиякий зв’язок адміністративного права існує з трудовим правом, зокрема у сфері регулювання службових відносин, що пов’язані з діяльністю державних службовців. Так, норми адміністративного права визначають умови прийому на державну службу, порядок її проходження, повноваження посадових осіб та їх компетенцію, тоді як норми трудового права регулюють питання оплати праці державних службовців, її нормування та охорону. При розгляді скарг на дії посадовців у відповідності з нормами Цивільно-процесуального кодексу України спостерігаємо зв’язок адміністративного і цивільно-процесуального права. Отже, адміністративне право як одна з провідних галузей вітчизняної правової системи відокремлена від інших її галузей своїм предметом та методом правового регулювання, що свідчить про його самостійність. Водночас співвідношення адміністративного права із суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв’язок та єдність правової системи України. 12. Принципи адміністративного процесу: – принцип законності — передбачає реалізацію матеріальних норм адміністративного права у відповідності із установленим законом порядком; – принцип об’єктивної істини — прийняте уповноваженим органом (посадовою особою) рішення повинно базуватися на своєчасному, об’єктивному, повному і всебічному з’ясуванні всіх обставин справи. Більшою мірою цей принцип адресований державним органам та посадовим особам, які здійснюють провадження у справі; – принцип правової рівності передбачає реалізацію громадянами конституційних прав і свобод та рівності перед законом та недопущення привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; – принцип гласності — процес здійснюється на основі публічності і доступу громадян щодо рішень по індивідуальних справах, а також правових актів, що приймаються органами державного управління. Виняток становить інформація, що містить відомості, віднесені до державної таємниці, а також відомості про інтимні сторони особистого життя учасників процесу; – принцип охорони інтересів особи та держави — передбачає охорону інтересів держави через забезпечення охорони інтересів особи взагалі та громадянина країни зокрема шляхом служіння системи державного управління народові та національним інтересам; – принцип невинуватості — особа, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, вважається невинуватою, поки її вина не буде доказана в порядку, передбаченому КУпАП, і встановлена законної сили постановою судді, відповідного органу чи посадової особи, яка розглядала справу. У випадку розгляду адміністративного процесу як позитивної діяльності даний принцип втрачає свій зміст; – принцип оперативності та економічності — здійснення процесу повинно відбуватися в максимально стислі терміни та з мінімальними матеріальними затратами; – принцип відповідальності за неналежне здійснення процесу передбачає встановлену законом юридичну відповідальність посадових осіб, винних у порушенні процесуальних норм та прийнятті неправомірних рішень по справі; – принцип державної мови — розгляд конкретних справ ведеться державною мовою, а у випадку, коли громадянин не володіє українською, то він має право користуватися своєю рідною мовою. Дослідники науки адміністративного права виділяють й інші принципи процесу, зокрема принцип компетенції, принцип незалежності у прийнятті рішень, принцип диференціації і фіксування функцій та ін. 13. Види адміністративно-правових норм за обсягом регулювання: За обсягом (масштабом) регулювання адміністративно-правові норми можна поділити на: – загальні — норми, що регламентують найбільш важливі сторони адміністративного регулювання і мають широке застосування. Такі норми спрямовані на всі сфери і галузі державного управління. Наприклад, Закон України “Про Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.; – міжгалузеві — норми, що регламентують всі або декілька сфер державного управління, маючи при цьому спеціальний характер. Наприклад, адміністративні норми, що містяться в митному законодавстві; – галузеві — норми, що регламентують управлінські відносини, які виникають у відповідних галузях виконавчої влади. Наприклад, Закон України “Про електроенергетику” від16 жовтня 2002 р.; – місцеві — норми, що містяться в нормативно-правових актах місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. 14. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення. Відповідно до ст.35 КУпАП обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1)    продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; 2)    повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин; 3)    втягнення неповнолітнього в правопорушення; 4)    вчинення правопорушення групою осіб; 5)    вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; 6)    вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою. На відміну від пом'якшуючих обставин, перелік обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення є вичерпним, який не може бути розширено суб'єктами адміністративної юрисдикції.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.