Тема 16. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин
Світове господарство: сутність та структура.
МПП і спеціалізація.
Інтернаціоналізація господарських відносин і ЛС.
Міжнародна економічна інтеграція як найвищий рівень інтернаціоналізації.
Світове господарство – це сукупність національних господарств, що беруть участь у ПММ; пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальним економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозв’язанність усіх країн і народів світу. Світове господарство є історичною і політекономічною категорією (кожному конкретному етапу його розвитку притаманні певний рівень виробництва, інтернаціональне господарське життя, соціально-економічна структура). Воно почало формуватися досить давно: ВГВ, капіталізм, ринок до ХІХ ст. (ІІ пол.) – ХХ ст. три останні десятиріччя вважаються початком нового періоду у розвитку сучасного світового господарства, воно все більше набуває ознак цілісності, що обумовлено дією певних факторів.
Світове господарство являє собою складну систему, що характеризується великою кількістю складових елементів та рівнів, ієрархією, структурованістю. Суб’єктами світового господарства є національні господарства, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання. Відносини між елементами утворюють його рівні: міжнародний, транснаціональний. Світова економіка як система має спільну мету – задоволення людських потреб але в різних підсистемах ця мета модифікується за різних соціально-економічних умов. Щодо класифікації груп країн, то виділяють розвинуті індустріальні країни (ринкова економіка і високий рівень соціально-економічного розвитку); країни, що розвиваються (ринкова економіка і низький рівень соціально-економічного розвитку), країни з перехідною економікою (Центральна і Східна Європи, колишній СРСР, Монголія і В’єтнам).
Поняття "міжнародний поділ праці" відображає явища і процеси ПП між суб’єктами світового господарства і на наддержавному рівні. МПП – процес відособлення різних видів трудової діяльності, що взаємодіють, взаємодоповнюють один одного. МПП як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міжнародних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності суспільного ПП, буває загальний (спеціалізація сфер суспільного виробництва), частковий (окремі сфери) та одиничний (базується на поетапній та поопераційній спеціалізації окремих одиниць). МПП пов’язаний з переходом від часткового до одиничного. Спочатку МПП був обумовлений природними факторами, що знайшли відображення у теорії абсолютних переваг (Сміт), хоча вона передбачала і вплив економічних факторів. У зв’язку с промисловим переворотом першочергового значення набувають економічні фактори, виникає теорія Д.Рікардо відносних переваг, згідно з якою країна має спеціалізуватись на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу чи найменшу слабкість. Відповідно до цього країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, до вино мають відносно нижчі витрати. Основними формами МПП є спеціалізація і кооперація. Спеціалізація – форма СПП, при якій зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів країн та їх суб’єктами. Спеціалізація буває виробнича і територіальна.
Спеціалізація: предметна, подетальна і технологічна.
Міжгалузева передбачає зосередження в країнах певних галузей при відсутності інших галузей.
Внутрішньогалузева пов’язана з галузями, що засновані не стільки на природних ресурсах, скільки на результаті наукової діяльності (притаманна розвинутим країнам). Більш тісні зв’язки між виробниками різних країн виникають на основі подетальної спеціалізації, що являє собою спеціалізацію заводів окремої країни на випуску комплектуючих виробів, що не мають самостійного споживання.
Міжнародна виробнича кооперація є похідною формою МПП, полягає в розвитку виробничих зв’язків між міжнародно-спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.