Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗАРУБЕЖКА.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
603.14 Кб
Скачать

17. Эллинистический период литературы. Новые жанры. Новые культурные центры.

ГРЕЧЕСКАЯ ЛИТЕРАТУРА

Древнейший письменно зафиксированный памятник греческой литературы, Гомеровские поэмы, является результатом длительного развития. (эллинистической литературой обычно называется грекоязычная литература III — I вв. до н.э.).

Появляются новые формы в поэзии и прозе, в то же время можно говорить об упадке драматургии и публицистики. Хотя театры теперь существуют во всех, даже в небольших, городах, уровень театрального искусства значительно ниже классического времени. Театр стал просто развлечением, лишенным глубоких общественных идей. Из постановок исчезает хор: даже трагедии великих поэтов прошлого ставились без хоровых партий. Главным жанром драматургии становится бытовая комедия и мелкие комические жанры, такие, как мимиямбы, пантомимы и др.

Самым крупным комедиографом, создателем типа новой комедии считается афинянин Менандр, живший на рубеже IV и III вв. до н.э. Он был другом Эпикура, и взгляды последнего оказалп влияние на творчество Менандра. Сюжеты комедий Менандра основаны на различных недоразумениях и случайностях: родители находят своих подкинутых детей, братья—сестёр и т. п. Главная заслуга Менандра — в разработке характеров, в достоверности психологических переживаний персонажей. Полностью дошла до нас только одна его комедия — «Брюзга», найденная в Египте в 1958 г.

Все комедии Менандра имеют счастливый конец: влюбленные соединяются, родители и дети  обретают друг друга. Такие развязки были, конечно, редкостью в реальной жизни, по на сцене именно благодаря точности бытовых деталей и характеров оати создавали иллюзию достижимости счастья; это была своего рода «утопия», помогавшая зрителям не терять надежд в том суровом мире, в котором они жили. Творчество Менандра было широко использовано римскими комедиографами и через них оказало влияние на европейскую комедию нового времени.

Найважливішою рисою художньої літератури епохи еллінізму було звуження її соціального горизонту у порівнянні з попереднім (так званим, полісним) періодом грецької історії. Публічний характер зберігали тільки театр,але й у театрі на зміну суспільно-політичній та викривальній комедії Аристофана прийшла, так звана, нова аттична комедія (Менандр, Філемон, Діфіл — перша половина 4 — початок 3 століття до н. е.) з її інтересом до приватного побуту і сімейнимї перипетії. Трагедії періоду еллінізму не збереглися, хоча постановки засвідчені протягом усього елліністичного періоду як в Афінах, так і майже по всій території елліністичного світу (аж до Вірменії та Причорномор'я).

З початку 3 століття до н. е. література отримала розвиток у нових культурних центрах, головним чином вАлександрії, де художня творчість нерозривно було пов'язана із дослідженнями філологів, які працювали у знаменитій Александрійській бібліотеці. Вивчення художньої літератури минулого змусило елліністичних поетів усвідомити як стійкість існуючих літературних традицій, так і необхідність їх оновлення. Звідси інтенсивне експериментування в області жанрів. Елегія із засобу громадського і морального повчання перетворюється на розповідь із міфологічних змістом у творчості  Філіта  з острова  Кос  (близько 320-270), Гермесіанакта з  Колофона (близько 300) і Каллімаха з Кірени. У той же час Каллімах замінив традиційний героїчний епос жанром невеликої поеми («епіллія»), викладає у побутових тонах побічні епізоди героїчного сказання. У, так званій, ідилії Феокріта побутова ситуація часто розроблялася у формах, запозичених з фольклорного змагання співаків або властивих драматичній сцені з життя міської родини. Це ж коло складає зміст «Міміамбів» Герода, виявлених на папірусі накінці 19 століття. Період еллінізму був також часом розквітуепіграми, в якій на перше місце виступала любовна тематика: виникнення пристрасті, зустріч закоханих, невзаємні почуття.

Традиційний жанр героїчного епосу знайшов продовження у Аполлонія Родоського, однак він також зазнав вплив ученості, обов'язкової для поезії елліністичної культури і вимагав від авторів вплетення в основну сюжетну канву антикварних довідок, рідкісних слів і міфів. Суттєве значення для подальшого розвитку античної та середньовічної літератури мали прозові жанри, що оформляються в період еллінізму із залученням фольклорної новели, оповідань: любовний роман за участю легендарних царів і полководців («Роман про Ніну»), псевдоісторічні описи ідеального суспільного устрою (ЯмбулЕвгемер). Література еллінізму досягла значного успіху у зображенні внутрішнього світу людини, його повсякденного побуту, у той час як використання фольклорної традиції розширило межі літературних жанрів.