Лекція 9 (2 год.) Сучасні російські моделі журналістики Модель журналістики є.Прохорова
Журналістика – специфічний соціальний інститут суспільства, що дотримується законодавства і підзаконних актів, статутів редакцій, етичних кодексів та інших нормативних актів; комплекс засобів передачі масової інформації та їхні технічні можливості (преса, радіо, телебачення, кібержурналістика (інтернет, стільникова телефонія) плюс взаємодія з різноманітними інформаційними службами (агентства, прес-центри тощо); система видів діяльності (організаційної, авторської, редакторської); сукупність професій та професіоналів, що працюють у ЗМІ і перебувають на різних щаблях ієрархічної драбини (від власника-засновника до звичайного репортера і технічного працівника); сукупність матеріалів, створених професіоналами і надрукованих у вигляді різноманітних текстів, які аудиторія освоює як інформацію37. „Контрагентами” журналістики Є.Прохоров називає споживачів мас-медійної продукції (масову аудиторію та соціальні інститути).
На основі цього визначення професор Є.Прохоров зображує журналістику як модель38:
Керівні органи
(закон)
Канал
Соціальні
інститути
Текст
Засновник
Власник
Видавець
Масова аудиторія
Журналіст
Реальність
(історична і
сучасна)
Модель журналістики Є.П.Прохорова.
Складники моделі Є.Прохорова: засновник (З), керівні органи (КО), журналісти (Ж), тексти (Т), канал (К), масова аудиторія (МА), соціальні інститути (СІ), дійсність (Д).
Функціонує ця модель таким чином: КО формують нормативну базу (закони та підзаконні акти діяльності журналістики), визначають її статус у суспільстві, права і обов’язки З та Ж, відповідальність СІ, права МА. Ж, відповідно до власного статусу і на підставі законодавства, керуючись затвердженим З редакційним статутом, формує інформаційну політику видання (програми) і реалізує її з допомогою творчості (Т), враховуючи запити, інтереси, побажання МА, потреб і особливостей свого К.
Ця модель найбільш адекватно відображає і компонентний, і структурний, і функціональний склад системи журналістики з її численними зв’язками (Є.Ахмадулін) 39. Є.Прохоров вважає свою модель універсальною: „Якщо спробувати розглянути функціонування окремого органу журналістики (наприклад, газети „Известия”), або сукупності ЗМІ певного напрямку (наприклад, преси демократичних сил Росії ХІХ ст.), або всієї журналістики в певний період (наприклад, сучасної американської журналістики), то, незалежно від історичної епохи або характеру політичних орієнтацій видань і програм, принципова схема їхнього функціонування буде однакова для всіх можливих випадків, незважаючи на те, що зміст і результати діяльності журналістів будуть різними”40.
Універсальність – не завжди добра характеристика. У випадку, коли на моделі Є.Прохорова соціально-культурно-політичні явища, складні і різні за суттю, замінено „універсальним” словом „действительность”, тобто дійсність (реальність), про бездоганність системи вже не йдеться. Для одного, наприклад, дійсність – це дощ за вікном, для іншого – телетрансляція футбольного матчу, для ще когось – плач дитини... К.Прутков: „Неможливо охопити неохопне”. Отже, дійсність – поняття умовне. Навіть якщо до кожного приставити по репортеру – у всі шпари не заглянуть, усі думки не прочитають... Дійсністю є також роздуми, процес матеріалізації ідеї... Виходить, що найвідоміша сучасна російська модель журналістики, названа універсальною, значною мірою заформалізована, не відповідає певним життєвим запитам – наприклад, соціокультурним, ґенезисним, ґенетично-модулятивним...