Лекція 8 (2 год.) Радянські моделі журналістики (пропагандистський аспект)

Подана класифікація (за МакКвілом) не враховує радянських і тим паче пострадянських моделей комунікації і журналістики, оскільки зроблена тоді, коли в СРСР жодних моделей або ще не було, або вони не були оприлюднені через накладені грифи обмеження. Є.Ахмадулін зауважує, що досвід побудови систем журналістики в радянський період сформовано критичними запозиченнями західних методик моделювання²⁷. Коротко зупинемось на перших і найвідоміших: обидвох різновидах соціологічної моделі А.Алєксєєва²⁸, соціологічній моделі М.Лауристін²⁹ та соціально-психологічній моделі Ю.Воронцова³⁰.

Соціологічні моделі А.Н.Алєксєєва (в обох варіантах) мають базові елементи „суб’єкт-1” та „суб’єкт-2”, що переінакшують/ перекладають західні адресант-комунікант-комунікатор (1) та адресат-комунікат-реципієнт (2). Тобто „суб’єкт-1” – засоби масової інформації / комунікації / пропаганди, а вплив на „суб’єкт-2” – продукт або ефект комунікації: насамперед зміни свідомості і поведінки внаслідок комунікації. Перший варіант моделі найкраще ілюструє міжособистісне спілкування, оскільки учасники комунікаційного процесу не розділені ні в часі, ні в просторі.

Суб’єкт-1

Здійснює комунікативну діяльність

Суб’єкт-2

Об’єкт комунікативної діяльності

Зміст комунікації

об’єктований знаками

Завдання С-1

Ефект комунікації

Різновид 1.

Другий варіант значно складніший, бо передбачає перехід до масовості з допомогою інституціональної надбудови (інститут масової комунікації). Тепер суб’єкт-1 – не просто індивідуальний здійснювач комунікаційної дії, а певна сукупність груп, суб’єкт-2 – необмежена кількість об’єктів комунікації (масова аудиторія). Тобто комунікація моделюється на рівні соціально-класової структури, що, з одного боку, розпоряджається власним інститутом комунікації і, з іншого, здатна сприймати зміст комунікації. А.Алєксєєв вважає, що в процесі масової комунікації суб’єкт-1 – це правлячий клас, суб’єкт-2 – різні верстви населення, які спілкуються, точніше, зауважимо, сумирно сприймають агітацію і пропаганду з допомогою інституту масової комунікації (ЗМК) та аудиторії.

Суб’єкт-1

Виділений на рівні соціально-класової структури

Інститут масової комунікації

Зміст масової комунікації

Суб’єкт-2

Виділений на рівні соціально-класової структури

Аудиторія

Різновид 2.

Оскільки суб’єкт-1 – влада (режим), а суб’єкт-2 – електорат (піддані), і перші з другими безпосередньо не комунікують, а тільки через посередників (засоби масової інформації і пропаганди, які чітко й ідеологічно „правильно” визначали зміст повідомлень), звідси випливає: модель А.Алєксєєва – закодована модель пропагандистського впливу – модель зміни джерела Т.Сміта³¹, що легко виявити на порівняльному малюнку. Різниця лише у зміні назв конфігурантів: якщо Т.Сміт пропагандиста називає пропагандистом, джерело (комунікант) джерелом, то А.Алєксєєв не такий відвертий: пропагандист у нього суб’єкт-2 (влада), органи пропаганди і система ЗМК, їм підпорядкована, тобто ЗМІП тут нейтрально названо інститутом масової комунікації, а одержувач – по-дружньому „народними масами” або „суб’єктом-2”.

Порівняльний малюнок моделей А.Алєксєєва та Т.Сміта

Оскільки модель функціонує лише за наявності інституту МК (суб’єкт-1 – суб’єкт-2 не поєднані), А.Алєксєєв формулює правило: „Відносини між органами масової комунікації та аудиторією адекватні реальній системі відносин між соціальними суб’єктами, формою діяльності яких є орган масової комунікації та аудиторія”³². Перенесемо сказане на формулу, де С1 – суб’єкт-1, С2 – суб’єкт-2, МК – масова комунікація, А – аудиторія:

Дещо несподівано Є.Ахмадулін називає цінність цієї моделі: „комунікатор тут не джерело і першопричина інформації, а посередник у спілкуванні людей”³³. Посередницька функція ЗМК підмічена вдало, але не враховано концептуальне питання: хто все-таки комунікатор – той, хто ініціює комунікацію, тобто влада, комуністична партія СРСР, чи той, хто її озвучує (описує), забезпечує доступність, виконуючи роль не автора, а технічного каналу? І яка тоді ціна „посередницької” функції ЗМК?

Соціологічна модель естонки М.Лауристін відображає комунікативний процес (масову комунікацію) всередині широкої мережі взаємозв’язків між різноманітними підсистемами суспільства (див. малюнок). Враховуючи соціально-політичну й економічну системи суспільства, його інституційне вираження (соціальний інститут масової комунікації, тобто ЗМІП, з допомогою яких здійснювалось регулювання каналів повідомлень шляхом відбору й інтерпретації певних соціальних та ідеологічних факторів), знакову форму, детерміновану і диференційовану технічними можливостями ЗМК, сукупність знакових і технічних засобів, створених системою соціальної комунікації, розвиток зберігання і передачі інформації, М.Лауристін визначає два фактори ефективності: комунікативний і посткомунікативний. Перший формує вибір, сприйняття, розуміння, оцінку сприйняття інформації, інший – формує (трансформує) свідомість і соціальну поведінку адресата. Посткомунікативний фактор функціонально забезпечує процес виховання і формування (керування) громадської думки. Ефективність психологічних та соціальних функцій забезпечує не тільки змістом і формою переданих повідомлень, а й комплексом допоміжних соціоінформаційних зв’язків учасників комунікації – соціального досвіду комуніката, його семантичною підготовкою, поінформованістю, визначеними принципами та стереотипами.

Система зберігання і передачі соціальної інформації

Соціальна структура населення

Соціально-політичний та економічний устрій суспільства

Потік повідомлень

мк

Система соціальної діяльності

Соціологічна модель М.Лауристін.

Методологічно модель М.Лауристін адаптована до вивчення процесів МК на рівні отримання інформації, яка необхідна для керованого регулювання впливу каналів повідомлення на широку аудиторію (ЗМК), соціологічних і соціально-психологічних досліджень, наприклад, з допомогою контент-аналізу: а) виявити стійкі тенденції у тематичному зацікавленні, б) вивчити психологічні закономірності сприйняття інформації різними категоріями реципієнтів, в) врахувати характер впливу окремих частин каналу інформації на певні типи аудиторії, г) передбачити наслідки сприйнятого аудиторією: ступінь поінформованості, переконання, соціальні установки, реальну поведінку. Є.Ахмадулін резонно закидає авторці недооцінку впливу соціальних факторів безпосередньо на ЗМК, водночас називаючи і перевагу моделі: задіяно дуже важливий елемент інформаційного процесу – об’єкт відображення³⁴.

З допомогою соціально-психологічної моделі Ю.Воронцов прагнув пояснити, чому змістовно різні комунікативні процеси впливають однаково на різних реципієнтів і, навпаки, одна й та сама комунікація впливає на споживачів інакше. Ю.Воронцов (як К.Шеннон і В.Вівер та М.де Флер) бачить джерело інформації як елемент системи журналістики, яке недоречно ототожнювати з комунікатором: ДІ ≠ К (ДІ – джерело інформації, а К – комунікатор), адже ДІ має свої сутнісні і функціональні вираження: 1) соціальний інститут (регулювання інформації), 2) реальні події (не(мало)регульована інформація), а К – свої: 1) ЗМК (газета, журнал, радіопрограма, телепередача), 2) автор (журналіст, експерт, будь-хто з позицією). Два і більше джерела можуть надавати дані одному комунікатору (2 і > ДІ → 1К), а одне інформаційне джерело – не на одного комунікатора (1ДІ → > 1К), а на декілька. Тому різні варіанти висвітлення подій та явищ є наслідком реалізації певних ідеологічних та політичних програм.

7

7

8

8

1 5

1 4

3

1

4

2

11

12

9

9

10

10

Соціально-психологічна модель Ю.В.Воронцова.

Акцентування на аналізі соціальної структури джерела інформації, його значенні для аудиторії, впливовості і місця (рейтингу) з-поміж інших ДІ дозволить, як гадає Воронцов (значною мірою це справді так), прогнозувати можливі впливи або рівні впливу певної інформації. Оскільки перешкоди впливають не тільки і не стільки на сигнал, а на сприйняття сигналу адресатом, замість окреслених у Шеннона технічних „перешкод”, „джерел шуму”, на цій моделі маємо механічні (на малюнку позначено цифрою 7) і семантичні (8) перешкоди, що ускладнюють сприйняття. Дзеркально відображено ще дві перешкоди, м’яко названі „фільтрами”: класово-соціальні (9) та особистісно-індивідуальні (10). Інші конфігуратори: 1 – ДІ (джерело інформації), 2 – комунікатор, 3 – повідомлення (зміст комунікації має два аспекти: а) оцінка якості, б) кількість та ефективність), 4 – комунікат, 5 – комунікативний канал, 6 – екстралінгвістичний параметр повідомлення (врахування етнічних, історичних, соціальних, географічних та інших мовних факторів), 11 – семантичні поля, 12 – поля комунікативної ситуації, 13 – втрати інформації, 14 – короткий зворотний зв’язок (від комуніката до комунікатора), 15 – довгий зворотний зв’язок (від комуніката до джерела інформації).

Е.Багіров перейшов від загального до конкретного – запропонував модель телевізійної комунікації³⁵, горизонтальну підсистему в системі журналістики загалом³⁶. Відомі з попередніх моделей елементи системи (комунікатор, повідомлення, технічний канал, реципієнт) вживаються з доданим словом – „телевізійний”: телевізійний комунікатор (ТК), телевізійна програма (ТП), телевізійна техніка (ТТ), телевізійний реципієнт (ТР). Ведучи мову про внутрішні комунікативні залежності учасників комунікації, називаючи поведінкові фактори, що передбачають структурний і психологічний аналіз особистості, соціальних відносин, регулятивні можливості в масовоінформаційних процесах, Е.Багіров адаптує досвід західних соціологів (Ґ.Малецкі та подружжя Райлі) і пропонує системоформуючі фактори суспільно-політичного устрою та його ідеології.

Навколишнє середовище (дійсність)

процес соціальний

відображення досвід

процес процес

творчості сприйняття

Зворотний зв’язок

Соціально-політичний устрій та його ідеологія

Структура особистості

Структура особистості

Структура соціальних взаємин

Структура соціальних взаємин

ТП

ТТ

Структура комунікативних залежностей

Структура комунікативних залежностей

Модель телевізійної журналістики Е.Г.Багірова.

Процес творчості є процесом кодування інформації, яку з допомогою телепрограми і телетехніки можна розповсюдити (доставити та індивідуалізувати); процес сприйняття – процес розкодування інформації адресатом (індивідуально або колективно). Проблеми сеґментування адресатів (індивідуальні, групові / колективні) модель Е.Багірова не враховує. Дивує розміщення „навколишнього середовища”: чому автор виносить його за межі моделі, поза соціально-політичний устрій та ідеологію? Невже йдеться про паралельні середовища-дійсності? Тобто ця модель не відповідає багатьом науковим та функціональним запитам.

Західні і радянські моделі масової комунікації та журналістики є серйозною методологічною основою створення сучасних російських і українських моделей, підтверджують адаптацію і розвиток низки наукових методів (конструювання, моделювання та проектування) в теорії журналістики, соціальній комунікації, соціальній інформації.

9-10.