План бесіди

1. Вступне слово вчителя.

2. Основна частина

• Що таке наркоманія?

• Що вам відомо про особливість дії наркотичних речовин на організм?

• Шлях, що приводить до біди.

• Негативний вплив наркоманії на людство. 3. Заключне слово.

Література

1. Анисимов Л.Н. Профилактика пьянства, алкоголизма и наркомании среди молодёжи. -М., 1988.

2. Бабаян Е.А., Гонопольский М.Х. Наркомания. - М., 1987.

3. Смирнов В.Е. Наркомания: знак беды. М., 1988.

4. Ураков И.Г. Наркомания: мифы и действительность. - М., 1990.

Практика показує, що високу результативність у здійсненні педагогічної профілактики адиктивної поведінки молоді має використання активних форм і методів виховання особистості.

Використання ігрової діяльності, соціально-психологічного тренінгу організація клубної роботи, колективних творчих справ дозволяє не лише поглибити та закріпити відповідну "інформаційну готовність", але й сформувати необхідну "практичну готовність" особистості до позитивної конструктивної діяльності у складних життєвих ситуаціях: вибору, "наркогенного ризику", прийняття рішення тощо.

Пропонуємо для використання деякі ділові рольові ігри, запропоновані Петрусинським В.В. у посібнику "Игры: Обучение, тренинг, досуг" ( М., 1994) та адаптовані до нашої проблеми.

78

Ділові рольові ігри

1. "Будьте здорові"

а) Підготовча частина гри. При зустрічі ми говоримо один одному "Доброго здоров'я"! Ми бажаємо головного - здоров'я. Як не дивно, до проблеми здоров'я доводиться звертатися все частіше. Давно вичерпались можливості традиційного підходу до проблеми і способів оздоровлення. Більш популярними стають сьогодні нетрадиційні підходи. Наша епоха - епоха великих змін, відкриття давно забутого, ствердження неможливого. Майже кожна людина сьогодні володіє інформацією щодо нетрадиційних способів лікування. Цікавими є питання профілактики захворювань шляхом використання різноманітних оздоровчо- профілактичних систем. Таких, як система П.Іванова, А.Омельченка та ін.

Давайте і ми спробуємо наблизитись до цієї проблеми, обговоривши її за круглим столом. До нашої наступної зустрічі кожний підготує цікаве повідомлення щодо можливостей нетрадиційних методів оздоровлення і лікування, профілактики захворювань, формування здорового способу життя, можливостей людського організму. Можливо, вам доведеться додатково попрацювати з літературою та проконсуль­туватися з фахівцями.

б) Ігрова частина.

Ми зібрались, щоб разом обговорити способи оздоровчого лікування, оздоровчої профілактики сучасними методами. На основі попереднього збору інформації щодо тематики виступів ми розподілили їх у такій послідовності... Після виступу доповідача дозволяється задати йому декілька запитань. Перехід виступів в обговорення та загальну дискусію лише засвідчить осооистісну зацікавленість кожного учасника гри у розумінні, обізнаності та актуальності обговорюваної проблеми.

2. "Створи себе сам "

а) Підготовча частина гри.

Надзвичайно насичений темп нашого життя, фізичні, інформаційні та емоційні перевантаження, що відчуває на собі людина, вимагають від неї знань психо-фізіологічних можливостей власного організму, способів самопсихозахисту у ситуаціях стресу, конфлікту, шляхів формування власної позитивної життєстійкості. Тому ця гра спрямована на оволодіння знаннями та уміннями самопсихотерашї. Гру можна проводити у два етапи: діагностичний та інформаційно-терапевтичний. На першому етапі

Профілактика адиктивної поведінки молоді 79

час надасться гравцям, що займалися вивченням діагностичних методик вивчення різноманітних психоемоційних станів особистості (депресії, тривожність, стомлюваність тощо). На другому етапі надається можливість учасникам гри познайомити один одного з існуючими способами і шляхами подолання чи запобігання подібних станів.

3. "Педагогічна нарада"

а) Підготовча частина.

Практично щоденно кожному з нас доводиться про щось домовлятись, колективно обговорювати якусь проблему. Давайте спробуємо провести нараду оптимальним способом. Педагогічна нарада представників різноманітних державних, адміністративних, відомчих відділів та структур (адміністрації шкіл, відділів Народної освіти, правоохоронних органів, наркологічної служби, громадських організацій) щодо координації питань профілактики АП молоді. Цікаво почути крайні, протилежні точки зору з цього питання.

Домашнє завдання: для того, щоб досягти справжнього компромісу, слід розглянути різноманітні позиції представників відповідних структур. Тому необхідна відповідна підготовка, можливо консультація з фахівцями. Для того, щоб вивчити проблему глибоко і різнобічно, необхідно її розглянути з різних позицій. Щоб зрозуміти позицію людини, треба спробувати стати на її місце і подивитись на світ її очима. Тому домашнє завдання для кожного буде таким: подумки сформувати позицію кожного з присутніх з даного питання, спробувати переміститися на місце свого колеги, опонента.

б) Ігрова частина.

Ми зібралися для офіційної наради з надзвичайно актуального для нас питання: активізації зусиль міста у попередженні АП молоді. Домовимося, хто буде входити у групу експертів, групу задания ситуації (ця група буде моделювати різноманітні наркогенні ситуації). Система роботи гака: група пропозицій подає пропозиції, група задания ситуацій задає різноманітні ситуації, група експертів за 10-бальною шкалою оцінює кожну пропозицію на основі роботи групи задания ситуації. Якщо, на думку ведучого, мета наради досягнута, ми можемо привітати один одного і попрощатися. Для того, щоб швидко і вигідно досягти компромісу, групі надання пропозицій надається повна свобода для ініціативи.

4. "Генерація ідей"

а) Підготовча частина.

Ми зібрались для підготовки до генерації ідей. Можливо, не всім

80

доведеться брати участь у самому сеансі, але кожен може взяти участь у підготовці "Мозкового штурму". Спочатку слід оцінити власні шанси участі у такій діяльності. Для цього сядьте у коло, покладіть перед собою підписаний лист паперу. Виконайте спочатку декілька простих підготовчих дій. Протягом 3 хв. необхідно самостійно досягти стану релаксації. Потім слід налаштуватись на високий тонус і відчути радість, піднесення, натхнення. Тепер спробуємо генерувати найпростіші ідеї. Завдання кожному: висувати ідеї, а також розвивати ідеї Ваших колег. Кожну висловлену думку фіксуємо на папері. Можливі завдання: ваш учень має схильність до девіантності. Ідеї щодо позитивної переорієнтації вихованця; учень з багатодітної, неблагополучної сім'ї, має негативний статус у колективі. Стратегія і тактика ваших дій. Ви директор школи, мер міста, губернатор округу, міністр, президент. Ваша програма боротьби з правопорушеннями та злочинністю неповнолітніх.

б) Ігрова частина.

Уточнимо деталі і режим роботи: час, стиль порядок проведення генерації ідей, основні обов'язки: ведучий, ідейний секретар (той, хто записує основні цінні ідеї), відповідальний розважальник (хто буде організовувати активні паузи і активний відпочинок, відповідати за музичне і технічне забезпечення, гумор). Визначимо глобальну проблему: як знизити до мінімуму зловживання наркогенними речовинами (в країні чи у світі). Спробуємо підійти до цієї актуальної проблеми нетрадиційно. Уявімо її у вигляді великої блок-схеми, у якій проблема, що обговорюється, буде знаходитися в центрі сторінки. У верхній частині зобразіть найбільш загальні питання, частковим випадком яких є Ваша проблема, а в нижній частині - на які складові розподіляється Ваша проблема.

Для такої самостійної роботи надамо 2-3 хв. Спробуємо уявити таку ситуацію: у вас необмежені можливості: фінансові, адміністративні. У Вас лише обмежений час. Як у такому випадку Ви змогли б вирішити проблему.

Інший варіант: фінансування немає, фахівців для виконання роботи теж. Знайти вирішення у такій ситуації, буквально за допомогою палки і мотузки.

Паузи для відпочинку можна спланувати так: зробити пантоміму детективної історії, розповісти казку, що стосується нашої проблеми, детективну виставу, рок-оперу тощо.

Після активної діяльності звернімося до власної підсвідомості. Закриємо очі і проаналізуємо ситуації, що виникають у нас навколо проблеми. Занурення у стан мудрої задумливості для аналізу підходів до

Профілактика адиктивної поведінки молоді 8 1

нетрадиційного вирішення проблеми. Потім поступово повертаємося до стану творчого піднесення і обговорення ідей. Слово за тими, хто бажає завершити наш творчий процес новими ідеями.

На завершення гри відпрацьовуються найбільш раціональні ідеї, які могли б знайти практичне застосування.

Загальний підсумок. Оцінити кожну ідею можна за 10-бальною шкалою за показниками: оригінальність, новизна, доступність. При цьому можна враховувати думки всіх учасників. Для цього досить буде розподілитись за ролями: експерт, замовник, представник фірми, державна чи відомча установа, фінансист тощо.

5. "СУД"

а) Підготовча частина.

Наш суд не зовсім типовий, але у ньому обов'язково будуть присутні усі атрибути суду цивілізованих країн. Нетиповість у тому, що предметом його буде не людина, а соціальне явище наркоманія.

Оберемо дійових осіб, що зайняті у судовиробництві, а саме: проку­рора, суддю, адвоката, присяжних, свідків. Свідки можуть використовувати документи і факти. Нагадаємо, що процес суду - це взаємодія конфліктних сторін, що відбувається під керівництвом --судді. Прокурор - звинувачувальна сторона, адвокат - захисна, присяжні -представники народу, що готують вердикт, на основі якого суд виносить остаточний вирок. Свідки представляють суду необхідні документи.

Домашнє завдання учасникам гри: досконало вивчити, використовуючи необхідні матеріали і літературу, явище, що буде предметом суду. Під час підготовки до гри явище "наркоманія" слід розглядати з точки зору ролі, яку ви будете виконувати.

б) Ігрова частина.

Прохання учасникам гри представитись: назвати своє ім'я і роль, яку виконуєш на суді.

Судове засідання відкриває суддя. Надає слово прокурору, котрий виголошує звинувачення. Далі виступає адвокат із захисною промовою. Прокурор і адвокат при необхідності звертаються до свідків, які надають необхідні аргументи і факти. Суддя веде засідання і слідкує за дотриманням порядку і законності.

Після того, як справу прослухано, суд йде, щоб порадитись. Присяжні засідателі і суддя виносять вирок. Суд закінчено.

Головне у такій грі - уміння розглядати речі з різних точок зору. Тоді зрозуміла їх складність, неоднозначність. А ми стаємо мудрішими і непоспішними у вирішенні складних проблем, їх оцінці.

82

6. Конференція

а) Підготовча частина.

Спочатку виберемо тему для проведення конференції. Це можна здійснити шляхом голосування. Створимо оргкомітет і визначимо його обов'язки. Члени комітету визначають найбільш актуальні напрямки проблеми, що вимагають проведення конференції. Визначаються провідні організації та установи, що можуть представити доповіді. Визначаються фахівці та відповідні секції. Необхідно дати рекламу, інформаційне повідомлення. Вирішується питання публікації матеріалів конференції. Розподіляється організаційно-технічна робота. Члени оргкомітету незалежно один від одного готують власні пропозиції щодо організації вказаного об'єму роботи. В кінці підготовчої частини гри фіксуються рішення щодо назви конференції, її статусу, представництва, строків проведення, оргкомітету, основних доповідачів.

б) Ігрова частина.

Перед початком конференції перевірка готовності до її проведення. Голова оргкомітету знайомить присутніх з основними документами, змістом запрошень, програмою конференції, розподілом матеріалів за секціями. Перевіряється розподіл ролей основних доповідачів, ведучих пленарного та секційних засідань, секретарів секцій.

Гравці займають місця згідно написам "Голова", "Секретар", "Реєстрація учасників", "Транспортне агентство", "Інформаційна служба", "Реєстрація доповідачів", "Екскурсії". Кожен учасник конференції має візитне оформлення.

Спочатку проводиться пленарне засідання. Час на доповіді та обговорення строго регламентований.

Секційні засідання. Заключна доповідь. Повідомлення голови оргкомітету, представників інших служб конференції.

Загальний підсумок гри.

Профілактика адиктивної поведінки молоді

83

РОЗДІЛ VI

Профілактика адиктивної поведінки пюдини в досвіді вітчизняної та зарубіжної педагогіки

Сьогодні, коли загострення соціально-економічних проблем суспільства зумовлює активізацію адиктивної поведінки молоді, загальна система соціальної профілактики такої поведінки внаслідок існуючої незбалансованості основних її рівнів та недостатності вивчення педагогічного аспекту є дещо недосконалою.

Досвід профілактики адиктивної поведінки складає декілька напрямків: медичний, правовий, соціально-психологічний та педагогічний.

Детальний аналіз досвіду педагогічної профілактики адиктивної поведінки молоді підтверджує існування її давньої та багатої історії, започаткованої ще практикою антиалкогольної освіти підростаючого покоління Стародавньої Греції і Риму та продовженої науково обґрунтованими спробами введення антиалкогольного виховання в систему освіти у США, Канади, Англії, Швеції, Франції, Росії та інших країнах в кінці XIX - на початку XX століття.

У Росії вже на початку XX століття з'являються перші антиалкогольні видання: журнали "Трезвая жизнь", "Вестник трезвости", "Трезвые всходы" та ін. Створюються перші вітчизняні підручники тверезості. Головне завдання антиалкогольного виховання того часу - формування антиалкогольних знань учнів у процесі вивчення шкільних дисциплін та на уроках тверезості. Процес антиалкогольного виховання у дореволюційний період зводився не лише до освітніх заходів, а й здійснювався шляхом розвитку соціальної активності самих вихованців - створення музеїв тверезості, проведенням музично-літера­турних вечорів, тобто був представлений різноманітними методами активізації особистості учня.

Практикується створення шкільних спілок тверезості, проведення шкільних свят тверезості, експериментується клубна робота за інтересами та інша альтернативна діяльність - стрільба, гра, екскурсія, походи, утверджуються позиції здорового способу життя учнів як найважливішої умови попередження паління та пияцтва серед підлітків. Створюються колективні підручники та програми.

Щодо терміну профілактичної роботи думки фахівців не були одностайними. Дехто вважав недоцільним викладання спеціального предмету тверезості і виступав за обмеження профілактичної роботи незначними бесідами, розповідями, проповіддю. Інші вважали можливим початок викладання уроків тверезості з першого класу початкової школи Всеросійський З'їзд практичних діячів боротьби з народним пияцтвом

1913 року визнав "науку тверезості особливим самостійним шкільним предметом", наголосивши, що "викладання його може здійснюватись двома способами: шляхом вкраплювання елементів в усі предмети шкільного курсу та у вигляді спецкурсу на окремих уроках (для старших класів)" [39].

З кінця 10-х до початку 30-хроків у складних соціачьно-економічних умовах педагоги та лікарі активно проводять діяльність щодо виявлення дітей і підлітків, які зловживають наркогенні речовини. З 1919 по 1927 роки працюють комісії по боротьбі з наркотизмом та проституцією, до діяльності яких залучають вчителів, студентів педагогічних інститутів. Це сприяє активізації пошуку методів виховного впливу на дітей, які мають досвід адиктивної поведінки. Набуває поширення практика профілактики наркотизму у школах, що надає їй цілісного освітньо-виховного характеру. У 1926 році в навчальні програми усіх ступенів школи були включені основні відомості про наслідки зловживання наркогенними речовинами. В цей період антиалкогольне виховання, головним чином, представлене інформаційно-діяльнісним підходом. У практиці боротьби за тверезий спосіб жиггя виникають нові форми: піонерські демонстрації та мітинги, відозви до батьків не пити. Активно діють учнівські шкільні комітети (санкоми, санради), гуртки боротьби з палінням. Проте зміни у суспільно-політичному житії країни кінця 20-х років зумовили відповідні зміни у політиці держави щодо профілактики адиктивної поведінки учнів. У Директиві ВКП(б) з питань освіти, прийнятій у 1930 p., питання антинаркогенного виховання учнів не розглядаються.

Застійний період у галузі профілактики адиктивної поведінки учнів продовжувався до прийняття урядової постанови 1972 року щодо боротьби з пияцтвом та алкоголізмом. За цей час ситуація з вживанням алкоголю в країні відчутно змінилася. У колишньому Радянському Союзі, за даними 1953р., вживалось 4,5 л алкоголю на одну людину в рік. Це найменший показник у світі на той час. За десять років цей показник зріс утричі, а в 1984 р. вживання досягло 18 л.

Реальна ситуація зловживання алкоголем лише підтверджувала дещо декларативний характер постанови 1972 р. У цей час з'являються та набувають достатнього поширення концепції "малоалкогольної терапії" (на основі даних досліджень зарубіжних вчених щодо лікувальних властивостей алкоголю в незначних дозах); "помірного, культурного" вживання алкоголю; формування навичок "питейного застільного" поводження. У деяких педагогічних інститутах ведеться підготовка майбутніх вчителів до здійснення антиалкогольного виховання учнів шляхом вироблення елементарних навичок культурного вживання алкогольних напоїв. (Антиалкогольное воспитание школьников в семье и школе: Сборник //Под ред. Блинова А.С. -Благовещенск, 1983. - 171 с.)

Профілактика адиктивної поведінки молоді 85

Прибічники альтернативної антиалкогольної концепції дотриму­вались орієнтації на формування стійких установок тверезості у дітей і підлітків шляхом широкої просвітницької антиалкогольної роботи з батьками, виховання в учнів навичок антиалкогольної поведінки. (Противоалкогольная работа в образовательной школе: Метод, рекомендации // Сост. А.Л. Нелидов. - 1984).

Після партійно-урядових алтиалкогольних постанов 1985-1966 pp. та офіційного визнання існування в країні наркоманії активізувалися та набули нових пріоритетів дослідження проблем молодіжної адиктивності та можливостей її попередження. Фахівцями соціально-психологічної та педагогічної галузей проектується педагогічна модель профілактики наркотизму серед учнів на основі профілактичних можливостей навчально-виховного процесу, соціальної підготовки вчителів та антинаркогенної освіти батьків, формування негативного відношення учнів до шкідливих звичок засобами фізичної культури, визначення умов попередження адиктивної поведінки, включення учнів до активних форм взаємодії, використання потенціалу сучасних наук про людину, формування здорового способу її життя тощо.

Думки дослідників однозначні у визначенні суті антинаркогенного виховання молоді як складної соціально-педагогічної та психологічної проблеми, розв'язання якої тісно пов'язане з формуванням ціннісно-мотиваційної сфери особистості, її життєвими перспективами, розвитком навичок спілкування. А тому необхідність формування у дітей, підлітків, молоді міцних переконань про шкоду, яку приносить зловживання алкоголем, тютюном, наркотиками, очевидна.

Але для формування антинаркогенної спрямованості особистості є недостатнім використання тільки інформації про наслідки вживання наркогенних речовин. Антинаркогенне виховання повинно бути спрямоване на формування стійкого негативного ставлення до можливих форм адиктивного досвіду, відповідної оцінки такої поведінки, розвіювання ореолу її престижності, особливості.

Тому різноманітні форми антинаркогенного виховання у школі, на думку фахівців, можуть бути зосереджені навколо:

1. реалізації програми антинаркогенної освіти учнів, яка передбачає включення відповідної інформації у програмовий матеріал різних навчальних предметів: біології, історії, суспільствознавства (Є.С. Скворцова); біології, основ держави і права, літератури, історії, хімії (А.Н. Маюров); хімії і біології (Л.Л. Генкова);

2. розробки використання примірної тематики бесід, лекції для учнів різних вікових груп (Є.С. Скворцова);

3. створення факультативів, гуртків, організації загальношкільних заходів (зустрічей, вечорів запитань та відповідей), класних годин, зборів за участю педагогів, батьків, представників правоохоронних органів,

86

медичних працівників тощо (Д.В. Колесов);

4. організації альтернативних форм виховної роботи антинарко-генного спрямування у школі (Л.Л. Генкова);

5. використання можливостей правового виховання у попередженні відхилень у поведінці неповнолітніх, можливих зловживань наркогенними речовинами (М.М. Фіцула).

Методична адаптація вище вказаних напрямків антинаркогенного виховання учнів в умовах навчально-виховного процесу пропонується на основі врахування вікових та психофізіологічних особливостей школярів (В.М. Бенюмов); використання конкретного дидактичного матеріалу про наслідки вживання речовин, що викликають ейфорійне сп'яніння (Г.М. Ентін, В.І. Ягодинський); педагогічної психотерапії, аутотренінгу (В.М. Оржехівська); концепції гуманізації сучасної школи в умовах складних соціально-економічних перетворень періоду переходу до ринкових відносин (В.М. Оржехівська).

Проблеми профілактики адиктивної поведінки молоді активно досліджуються науковцями різноманітних галузей знань. Шляхи вдосконалення системи педагогічної профілактики адиктивності пропонуються дослідникам на основі:

1. спеціальної підготовки вчителів (конференції, семінари, курси підвищення кваліфікації; антинаркогенної освіти батьків) консультації, семінари для батьків, факультативи педагогічних знань); ознайомлення суспільних і трудових колективів із завданнями антиалкогольного виховання (А.С. Беженар);

2. створення педагогічної моделі антиалкогольного виховання учнів, складовими частинами якої є організаційна робота, робота з батьками, формування тверезого способу життя у процесі вивчення основ наук, позашкільної і позакласної роботи (А.Н. Якушев);

3. методики' формування негативного ставлення до шкідливих звичок учнів професійно-технічних училищ шляхом систематичних занять фізичною культурою і спортом, спеціального циклу уроків (К.Р. Ісмагілов);

4. наукового обґрунтування психологічних умов, виявлення та попередження схильності підлітків до вживання наркотичних речовин (Т.В. Тейміров);

5. підвищення рівня антинаркотичної вихованості учнів та включення їх до активних форм взаємодії (Н.А. Грінченко);

6. систематичного поліпрофесійного підходу до антиалкогольного виховання учнів (С. Єгерева).

В умовах соціально-економічної і духовної кризи суспільства проблема наркоманії і алкоголізму в Україні поступово набуває всіх рис епідемічного процесу. За даними МОЗ України, на 1 січня 1995 р. в країні нараховувалося 1,5 млн. алкоголіків, загальна кількість хворих на

Профілактика адиктивно'і поведінки молоді

87

наркоманію і таких, що мають досвід вживання, перевищила 450 тис., з них 90 % - молодь до 30 років.

Кризова ситуація сприяла розпаду культурної інфраструктури, системи роботи за місцем проживання, зниженню інтересу дітей та підлітків до книги, мистецтва, культурних цінностей, зростанню експансії засобів масової інформації, видань, що пропагують насильство, секс, жорстокість, містицизм; утвердженню у молодіжному середовищі нігілізму, інфантилізму, негативізму.

Динаміка росту кількісних і якісних показників адиктивних форм поведінки сприяла активізації зусиль держави у створенні відповідної системи заходів протидії. Державою протягом 1993-1997 pp. прийнято ряд важливих нормативних актів, спрямованих на врегулювання кризи. При Кабінеті Міністрів створені Національна координаційна рада боротьби з наркоманією (1993 p.), Державний комітет у справах неповнолітніх і відповідні служби на місцях (1995 p.), Комітет з профілактики наркоманії та захворювань на СПІД (1997 p.), прийнята постанова Кабінету Міністрів України "Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання". Починаючи з 1995 р. працюють республіканський, міські, обласні, районні цеіпри соціальних служб для молоді (ЦССМ), діють "Державна програма боротьби зі злочинністю", "Національна програма протидії зловживанням наркотичними засобами та їх незаконному обігу". Потенційні профілак­тичні можливості мають Державна програма України "Освіта XXI століітя" та Національна програма "Діти України".

Важливу роль в організації виховної роботи серед молоді, профілактики шкідливих звичок держава відводить засобам масової інформації (Постанова "Про роботу Національної телевізійної та радіоко­мпанії" 1996 p.). Питання правового захисту молоді та підлітків, поширення правових знань, попередження правопорушень та негативних проявів у молодіжному середовищі висвітлюються в інформаційних випусках і програмах Українського телебачення і радіо "Закон і обов'я­зок", "Кримінальна хроніка", "Ваше здоров'я", "Берегиня", "Старшоклас­ник", "Мої університети", "Зона тривоги нашої"" та ін.

Однак існуючий теле- й радіодосвід потребує розширення у контексті створення спеціальних циклових проектів, що пропагують здоровий спосіб життя, заняття фізичною культурою, спортом, технічною та художньою творчістю, іншими формами змістовного дозвілля та перегляду вимог до теле- й радіопродукції і рекламних матеріалів з метою недопущення культивування жорстокості, насильства, порнографії, реклами алкогольних, тютюнових виробів, наркотичних засобів.

Реалізацію основних напрямків державно-національних програм вітчизняна школа і педагогіка конкретизують створенням власного досвіду корекційно-виховної і профілактичної роботи. Кардинальні соціально-

88

економічні і політичні перетворення, складна загальна кримінологічна ситуація потребують переосмислення багатьох питань виховання підростаючого покоління з урахуванням соціальних психолого-педагогіч-них та медико-біологічних факторів соціальної дезадаптації шкільної молоді.

Узагальнюючи вітчизняний досвід педагогічної профілактики останніх років, зазначимо: профілактика наркотизму корелює сьогодні з досить стійкими масовими, не зовсім правильними, іноді хибними упередженнями.

Хибні упередження

1. Пропозиція край негативної інформації про наслідки наркотизації на основі тактики "залякування"; інформація, що відбирається і подається з метою "залякати" неповнолітніх і перешкодити зловживанням, створює основи так званої екстремальної ситуації, шо стимулює цікавість до "забороненого" плоду.

2. Легковажне ставлення дорослих, в тому числі школи, до "легальних" наркотиків (алко­голь, нікотин) та відчутна пасивність педагогів у здійсненні анти наркогенної пропаганди.

3. Недооцінка деяких соціально-психологічних детермінант адиктивних форм поведінки: атрибутів масової культури (тра­диції, звичаї), елементів молодіжної субкультури.

4. Недостатність наукових знань щодо реальних потреб людини у зміні власного психофізичного самопочуття, змінених станів свідомості.

Слід враховувати

1.Недостатню сформованість

орієнтації дітей і підлітків на віддалене майбутнє.

2. Психологічні механізми почуттів власного домінування, унікаль­ності, навіть безсмертя, бажання вийти за межі забороненої ситуації, соціально окресленої ролі.

3. Доступне переконливе інфор­мування про наслідки наркотизації з одночасним формуванням адек­ватного ставлення до різних форм адикгивного досвіду, тренінг нави­чок виваженої поведінки у ситуаціях вибору, наркогенного "ризику", формування позитивної життєстійкості особистості.

4.Глибоке вивчення та викорис­тання у розробці концепції педагогічної профілактики АП наукової інформації щодо меха­нізмів формування інтоксика­ційної потреби (первинної, патологічної) та ознак груп наркогенного "ризику".

У зв'язку з цим пріоритетного значення набуває забезпечення у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової людини, самовиховання, самоорганізації, самореалізації, формування духовності, розумових, художніх, комуніка­тивних здібностей особистості.

Профілактика адиктивної поведінки молоді 89

Необхідність вирішення вказаних завдань виявляється практикою створення авторських програм "Основи психологічного виховання навичок безпечної поведінки" (по відношенню до алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин), "Рости здоровим, берегти себе"; навчальних курсів для всіх ступенів школи ("Культура жттєвого самовиховання" (м. Київ); впровадження навчально-виховних програм " Психологічне здоров'я "Я", "Фізичне здоров'я", "Спілкування", інтегровані курси "Людина і світ" (мЛуцьк); "Культура поведінки" (м. Київ); що інтегрують завдання розвитку самоаналізу учнів в оцінці власного соціального досвіду.

Часткове вирішення питань педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів здійснюється сьогодні в системі охорони психічного здоров'я громадян України в межах діяльності психологічних служб (Постанова); в контексті збереження психічного здоров'я учнів, на основі вивчення учня стресогенних факторів формування психопатологій та використання резервів гігієнічної оптимізації навчально-виховного процесу. (Медчук І.К. Охорона психічного здоров'я учнів // Рідна школа. - 1995. - № 5. - С 28-29).

Результативною щодо зміцнення психічного здоров'я особистості, її психічного загартунанпя є методика профілактики емоційної напруженості учнів (м. Донецьк. Гаркавенко М.В. Профілактика емоційної напруженості учнів // Початкова школа. -1996. - № 2. - С. 7-8).

Розроблена на основі аутотренінгу, методика представляє систему циклових повікових оздоровчо-музичних, лікувально-профілактичних, лікувально-корекційних проірам, що передбачають загальне оздоровлення організму, зняття окремих хворобливих станів, підвищення працездатності на основі цілющих властивостей рослин, музикотерапії, природотерапії; зниження тривоги, втоми, допомагають свідомо регулювати власні психо­фізичний та фізіологічний стани, розвивати естетичні почуття, краще розуміти себе, своє оточення, уникати зайвих конфліктів, стресів, підвищувати комунікативність.

В умовах розбудови демократичного суспільства в Україні на засадах українського менталітету актуальною і як такою, що частково вирішує завдання профілактики адиктивності, є проблема екології особистості розвитку підростаючої особистості. (Киричук О.В. Екологія розвитку особистості. Проблеми та шляхи розв'язання // Початкова школа. - 1994. -№ 3. - С 3-5). її розв'язання можливе за умови аналізу стану індивідуального розвитку дітей в Україні, визначення причин відхилень у фізичному, інтелектуальному, соціальному, духовному розвитку та на основі зростання психологічної культури вчителя, виховання, соціального педагога, положень про цілісність та гармонійність формування і розвитку індивідуального світу людини, її ментальності.

Важливим у контексті вирішення проблеми екології та розвитку особистості с формування здорового способу .життя засобами еколого-натуралістичного виховання учнів. Цей напрямок профілактики адиктивної

90

поведінки молоді сьогодні складають профільні позашкільні заклади, що діють в межах УДЕНЦ (Романова О., Андріанов Г. Формування здорового способу життя в умовах екологічної кризи // Рідна школа. - 1995. - № 10, 11.-С. 43-45).

Серед різноманітних завдань, які висуваються та вирішуються закладами еколого-натуралістичного профілю, - формування валеологічно освіченої особистості, яка розуміє знання здоров'я як найвищої життєвої цінності й першооснови творчої діяльності; виховання відповідального ставлення до власного життя і здоров'я; прищеплення дітям потягу до здорового способу життя як неодмінної умови людського щастя, всебічного розвитку особистості.

Співзвучними щодо змісту та завдань заходів еколого-натуралістичного напрямку є спроби науковців-практиків створити систему охорони здоров 'я учнів в умовах диференціації навчання (Саксаганський природничо-науковий ліцей, м. Кривий Ріг), що передбачає реалізацію медико-педагогічних, соціально-психологічних заходів у навчальному процесі (уроки навчального інтегративного предмету "Філософія здоров'я") на основі ідеї природньої терапії, фізичної кулыури, хореографії, плавання; позакласній робочі: спортивно-масові заходи, теле- й радіопрограми "Здоров'я", клуб "Талант і здоров'я"; валеологічні лекторії та вштеологічні моніторинги: діагностичні огляди, спеціальні спостереження за оздоровленням, посилене оздоровлення.

Цінним у руслі нашої проблеми є досвід запобігання агресивним формам поведінки школярів (м. Керч. Бовть О. Як запобігти закріпленню агресивних форм поведінки школяра // Рідна школа. - 1997. - № і ]. Проблема корекції).

Розроблена фахівцями 111KB на основі розуміння психо-соціальних механізмів немотивованої агресивної поведінки неповнолітніх, методика передбачає діагностику схильності до агресивності та формування груп з різним ступенем її вираженості. З метою застосування індивідуальної корекції впливу використовуються тренінгові програми формування комунікативних навичок, закріплення схвалених конструктивних форм поведінки.

Прибічники концепції індивідуалізації навчально-виховних впливів на особистість практикують розв'язання питань профілактики адиктивної поведінки створенням класів психолого-педагогічної підтримки на основі домінуючої інтелектуально-пізнавальної діяльності та відповідної зміни технології уроку (м. Харків. Створення профільних класів важковиховуючих або слабовстигаючих дітей за їх уподобаннями, м. Полтава); розробку учнями "важких" класів правил для учнів: "Це дуже важливо", "Це можуть усі, це можеш і ти", "Без цього не можна вважати себе людиною", "Що людина не повинна робити", що сприяє формуванню відповідної ціннісно-орієнтаційної установки учнів групи "ризику", їх позитивної рольової позиції [43].

Профілактика адиктивної поведінки молоді 91

Узагальнюючи вітчизняний досвід педагогічної профічактики адиктивної поведінки учнів зазначимо, що:

1. активність досліджень у цієї галузі вже тривалий час визначається існуючою суспільно-політичною ситуацією та відповідними освітньо-виховними потребами;

2. розробка шляхів реалізації заходів педагогічної профілактики відповідає принципу цілісного формування особистості у єдності свідомості, почуттів і поведінки та базується на основі інформаційного, емоційного та діяльнісного підходів;

3. практика роботи профілактичної галузі вимагає ефективнішого використання можливостей активних методів виховання особистості, зокрема, можливостей діяльності, соціально-психологічного тренінгу, клубної роботи, колективних творчих справ тощо;

4. набутий досвід педагогічної профілактики адиктивності молоді складає сьогодні окремі напрямки, що локалізовані в контексті дотичних до неї проблем, а тому вимагає вивчення наукового обгрунтування у створенні єдиної системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки на основі психолого-педагогічної діагностики детермінант наркотизму.

У зв'язку з тим особливу дослідницьку зацікавленість викликає аналогічний досвід у зарубіжній педагогіці.

Зарубіжний досвід представлений різноманітними педагогічними моделями попередження та запобігання вживання наркогенних речовин дітьми, підлітками, молоддю. Поширеною є модель, що поєднує чотири складові частини власне педагогічної моделі профілактики: інформацію, виховання, альтернативу, втручання. Розглядаючи інформацію як головну позитивну основу усіх програм прибічники моделі застерігають, що і вона може виявитися неефективною або навіть шкідливою, якщо не враховуються вікові, індивідуальні та специфічні особливості дітей.

Виховання розглядається як процес оволодіння особистістю уміннями та навичками прийняття рішень, боротьби зі стресом, формування пра­вильних ціннісних орієнтацій, комунікативних вмінь, професійної спрямо­ваності. Альтернативами, на його думку, можуть бути діяльність або благоустрою навколишнього середовища, оволодіння професійними вмін­нями, різні форми допомоги особам, що її потребують. Це дозволить сформу­вати адекватну самооцінку і відчути себе корисним членом суспільства.

Втручанням можуть бути консультації фахівців, телефони довіри, шефська робота над однолітками, різновікове шефство, створення нових груп спілкування тощо.

Інша педагогічна модель поєднує антинаркотичну освіту учнів, формування їх умінь та навичок прийняття рішень, виховання стійкості у можливих ситуаціях опору негативним впливам середовища, формування ціннісних орієнтацій та можливі альтернативи.

Існує три підходи у профілактиці вживання наркотичних речовин учнями:

1) прямий предметний підхід, що передбачає вивчення на уроках чи у

92

позаурочній діяльності різноманітних підходів (концепції), пов'язаних з природою та вживанням наркотичних і токсичних речовин;

2. альтернативний, згідно якого зловживання психоактивними речовинами є ознакою низької адаптованості особистості до оточуючого середовища. Цей підхід передбачає, не акцентуючись на конкретних наркотиках і токсинах, спрямовувати освітньо-виховні можливості школи на поліпшення соціалізації особистості учнів шляхом включення його в інтелектуальну, соціо-культурну і розважаючу діяльність, що здатна замінити наркотичну речовину;

3. прямий, селективний (вибірковий) підхід передбачає вплив на окрему особистість, що зловживає наркотичними речовинами, з боку вчителів, спеціалістів, лідерів молодіжного мікросередовища, батьків.

Виділяють і відповідні три стратегії антинаркотичного виховання:

1. сконцентрований на речовині;

2. сконцентрований на учневі;

3. сконцентрований на ситуації вживання.

Відповідно до першої стратегії, головною причиною виникнення схильності осіб до вживання наркотиків є не її деструктивні особливості, тому що усі типи людей вживають "легальні" і нелегальні наркотики. Головна причина у ситуації пропозиції вжити наркотичну речовину. Тому метою ситуаційного підходу є надання допомоги учням у складних життєвих ситуаціях безпосередньої пропозиції наркогенних речовин.

Найбільш поширеними у зарубіжній педагогіці серед перспективних моделей антинаркотичного виховання є моделі "соціальної" компетентності та ситуаційній моделі. Сутність названих моделей у тому, що модель "соціальної компетентності" формує життєво необхідні навички в цілому, а потім учні застосовують ці уміння у ситуаціях, пов'язаних з наркотичними речовинами ("ситуаційна модель").

Вітчизняним дослідником B.C. Хомиком проведено аналіз багатьох американських проірам антинаркотичного виховання учнів останніх років "Ваше здоров'я - 2000". Передбачене програмами антинаркотичне виховання здійснюється протягом усіх 20 років навчання у школі, починаючи з дитячого садка. В програмах рекомендується до використання різноманітні форми і методи профілактичної роботи: колективні дискусії, твори, листи, відеотренінг спілкування, проектування ситуацій міжособистісного спілкування, круглі столи, зустрічі з колишніми наркоманами, перегляд відеоматеріалів, рольові ігри.

Різноманітними методиками представлена у зарубіжній літературі практика антинаркотичного виховання студентської молоді. Найбільш поширеними серед них є:

1. моралістична (повчальна) методика, що передбачає викладення фактів і наслідків вживання наркотиків з метою створення логічної основи для прийняття рішення у ситуації вибору;

2. методика організації видовищ, з використанням ігор, шоу та інших

Профілактика адиктивної поведінки молоді 93

форм подачі інформації про наслідки вживання наркотичних речовин;

3. методика підвищеного статусу, згідно якої студенти проводять дослідження інформації антинаркотичного спрямування і отримують заохо­чення про досягнення більш високого статусу у ролі студента-викладача;

4. методика прийняття рішення (персональне включення та персональний вибір) побудована на тому, що у процес прийняття рішення включається особистість в цілому, з її духовними, соціальними, емоційними, інтелектуальними та фізичними властивостями. Особлива увага при цьому приділяється емоційній підготовці студентів до прийняття рішення вибору поведінки. Обов'язкова умова методики - прийняття рішення повинно здійснюватися тільки на основі глибокого особистішого переконання;

5. тренінг чутливості - методика антинаркотичного виховання, яка грунтується на поступовому витісненні потреби у вживанні наркотиків шляхом задоволення глибокої особистісної потреби у спілкуванні та позитивному взаємовідношенню із іншими студентами;

6. методика залучення колишніх наркоманів і проведення спільних семінарів, груп відкритої дискусії, "pen-сесій" тощо.

Методика залякування у практиці антинаркотичного виховання студентської молоді розглядається як край неефективна. Спираючись на ідею позитивного впливу вчителя на формування особистості у ситуації прийняття рішення вчитель виступає як "каталітичний агент" у вироблені істинного і достойного дослідження цінностей і відношень. Тому зміщення ролей для вчителя повинно відбуватися не від подавача інформації до диктатора, а від подавача інформації до учасника у ситуації вибору і прийняття рішення.

Існуючі методики сприяють розв'язанню основних завдань антинаркотичного виховання молоді - попередженню використання нелеі-аль-них наркотичних речовин, наданню достатньої інформації з тим, щоб людина могла прийняти раціональне для себе рішення, створенню умов для розуміння усіх факторів, що сприяють вживанню наркотичних речовин, включаючи соціальні відносини, політику та роботу щодо зміни дії цих факторів.

Узагальнюючи зарубіжний досвід антинаркотичного виховання зазна­чимо, що основними підходами щодо його здійснення є інформаиійно-емоці-йний підхід, що передбачає антинаркотичну освіту, соціально-психологічний тренінг комунікативних навичок підлітків, їх уміння орієнтуватися у кон­фліктних та критичних ситуаціях, ситуаціях вибору тощо. Ведуча роль у зару­біжній практиці антинаркотичного виховання належить активним методам.

Спираючись на проведений аналіз існуючих педагогічних моделей профілактики вживання наркотичних речовин молоддю у вітчизняній та зарубіжній практиці, можна виділити такі основні напрямки профілактичної діяльності школи щодо попередження наркогенних звичок учнів: антинаркогенна освіта, взаємодія школи, сім'ї, громадськості, залучення учнів у антинаркотичну діяльність, пропозиція позитивних альтернатив, соціально-психологічний тренінг тощо.

94

РОЗДІЛ VII

Характеристика основних напрямків

неофіційної молодіжної субкупьтури у

контексті ставлення до наркогенних речовин

Активізація адиктивної поведінки молоді західних країн (60-ті роки) була пов'язана з появою і поширенням особливих підліткових угрупувань та молодіжних течій, диференціація яких здійснювалася на основі вияву відповідних атрибутів "підліткової субкультури" - системи цінностей і умовностей, що визначають особливості музики, одягу, манер поводження, танців тощо.

Кожний напрямок підліткової субкультури продемонстрував власне ставлення до зловживання наркогенними речовинами, свої особливості адиктивної поведінки. Деякі молодіжні угрупування створюють підвищений ризик щодо зловживань психоактив ними речовинами.

Тому відомості стосовно особливостей існуючих напрямків, угрупу­вань, з'єднань підлітків та молоді є досить необхідним інформаційним матеріалом для вчителя-вихователя, практичного психолога, соціального працівника.

Запропоновані далі характеристики основних типів угрупувань негативної молодіжної субкультури використані нами за матеріалами монографії B.C. Бітенського та А,Є Лічко [32].

"Хіппі" - молодіжний рух, що виник і поширився на початку 60-х років в США та Англії серед підлітків і молоді (вік від 12 до 25 років) з сімей середнього достатку і білої раси.

Пізніше цей молодіжний рух набув стрімкого поширення в інших країнах, у тому числі колишньому Радянському Союзі.

На Заході цей рух зародився перш за все як протест проти війни, яку вели США у В'єтнамі.

Протидіючи ідеям старого покоління США щодо "захисту західної цивілізації" зі зброєю в руках від комуністичних ідеологій, насадження "почуття загрози атомної агресії" з боку "радянського ворога", молодіжний рух "хіппі" оголосив і керувався протилежними ідеями: миролюбною політикою у ставленні до інших людей, запереченням агресії, природнім способом житгя, небажанням виконувати чужу агресивну волю і політику, пацифізмом.

"Хіппі" протиставляли американському власний стиль життя.

Замість вишуканого дорогого одягу - рваний, поношений; охайних зачісок - довге, немите, нерозчесане волосся; замість зовнішнього благопо­луччя сім'ї - життя комуною, "вільне кохання", загальних дітей; визначе­ної і уподобаної дорослими музики - "Бітлз" та його послідовників;

Профілактика адиктивної поведінки молоді 95

замість постійного помірного пияцтва - вживання наркотиків - марихуани, галюциногенів, героїну - психоактивних речовин, що відкидалось і засу­джувалось суспільством.

Групи "хіппі" вільні і відкриті. Вони доброзичливо приймають до своїх лав усіх бажаючих і силою нікого не утримують. Диктат по відношенню до інших, їх стилю поведінки, інтересів та уподобань не припускається. Поширені інтереси до релігії і східної філософії. Розмови на подібні теми стимулюють вияв підліткової метафізичної інтоксикації.

Серед представників угрупувань "хіппі" в нашій країні виявляється інтерес і до православного християнства.

У II половині 70-х років рух "хіппі" західних країни суттєво послабився. Але для країн колишнього Радянського союзу 80-х років характерною стала нова хвиля відродження хіппі. Воно співпало з афган­ською війною та негативним ставленням до своєї війни багатьох підлітків допризовного віку. Хіппі, які б активно демонс-фували асоціальний спосіб життя, небагато. Проте з'являються "вечірні хіппі" - підлітки, які вдень вчаться і працюють, майстерно вуалюючи зовнішні атрибути своєї належності до угрупування, а ввечері - проводять час, тусуючись у певних місцях.

У групах хіппі і до сьогодні активно вживається марихуана, токсичні речовини, останнім часом ефедрон. Вживання їх є суто добровільною справою, тому серед хіппі багато таких, які захоплюються духовним самовдосконаленням, релігіями. Хоча дехто вважає, що паління гашишу дозволяє людині краще проникнути у глибинний зміст постулатів східної філософії.

"Панки' - (в перекладі з англійської означає "погань"). З'явились в кінці 70-х років в Англії.

На відміну від пасивного протесту хіппі, панкам властивий активний, агресивний протест. Демонстративність зовнішності і поведінки спрямована на те, щоб викликати у представників старшого покоління та однолітків відразу і страх.

Основна мораль панків: "Усі люди - погань! Будь таким і ти. Негативно стався до інших".

Внутрішньогрупові стосунки чітко регламентовані жорсткою ієрархією та "вовчими" законами.

Зовнішній вигляд панків розрахований на те, щоб викликати в інших людей огиду - яскравий грим, навіть намальовані на обличчі відразливі язви, нестандартні зачіски, пофарбоване у різні кольори волосся.

Особливо важливим атрибутом зовнішності вважалась сережка у лівому вусі (сережку в правому вусі носять геї).

Улюблена музика (панк-рок) відрізнялась неритмічністю, дисонансами, неприємними для слуху звуками) - скреготінням, пищанням. Тексти пісень вміщували нецензурні вислови. Надавалась перевага

96

випадковим статевим стосункам, іноді з насиллям. Прикраси і аксесуари типу леза бритви на ланцюжку тощо.

Панки проповідують насилля в усіх можливих формах. Частина представників угрупування визначає і підтримує фашизм. Хоча, на відміну від неонацистів, панків захоплює не стільки ідеологія фашизму, скільки зовнішня атрибутика.

Серед панків зустрічаються також "панки-самозванці" - вони, зовні імітуючи панків, до складу групувань не входять.

Адиктивна поведінка серед панків найчастіше стосувалась зловживань алкоголем. Але епізодично вживались інші токсичні речовини та психостимулятори.

В Радянському союзі панки з'явились у 80-х роках.

"Металісти" мотивують свою потребу об'єднуватись в групи захопленням музикою в стилі "важкий металічний рок" (heavy metal rock). Ця музика характеризується надмірною гучністю і підсиленим ударним ритмом. Під таку музику не танцюють. її слухають, ритмічно похитую­чись, поступово збуджуючись до стану агресивної невпинності. Саме в такому емоційному стані металісти здійснюють різноманітні, до кінця неосмислені агресивно-руйнівні дії.

За оцінкою самих підлітків членів угрупування, слухаючи мелодії метал-року, вони переживають незвичні емоційні переживання, мовою металістів, "кайфують".

Зовнішня атрибутика металістів пов'язана з величезною кількістю металевих прикрас, якими користують підлітки цього молодіжного угрупування. Особливий рейтинг мають прикраси "клепанки" - металеві браслети з шипами і клепками.

Залізні, стальні і мідні масивні прикраси символізують протест старшому поколінню, яке надає перевагу мініатюрним прикрасам з дорогоцінних металів.

Вітаючи один одного, металісти використовують умовний знак: підняту правою рукою з відставленими вказівним пальцем і мізинцем ("козою") і слова "Хеві метел!" (важкий метал).

Приналежність до цього угрупування вимагала від підлітка немалих грошей на металеві прикраси та записи музичних творів метал-року. Тому до складу таких груп входили підлітки з матеріально забезпечених сімей.

У вживанні наркогенних речовин металісти, як правило, надавали перевагу вживанню алкоголю в порівняно незначних кількостях. Вживання більш важких психоактивних речовин у групах металістів не схвалювалось. Це, очевидно, було пов'язане з тим емоційним задоволенням, яке отримували металісти під час слухання музики. Якщо ж група з якихось причин розпочинала вживати наркотики, то вона досить швидко перетворювалась в наркоманійну групу: атрибутика, диски, записи продавались з тим, щоб на зароблені гроші придбати наркотики.

■MM.

Профілактика адиктивної поведінки молоді 97

Інтерес до метал-року швидко зникав.

"Попери''' або "диско" (від поп-музики). Угрупування, що об'єд­нувало молодь, яка захоплювалась поп-музикою та збиралася біля дискотек. У 80-ті роки її музичними кумирами були зірки італійської естради Андріано Челентано та ін. Час змінював музичні смаки, постійним залишалося бажання поперів розважатись, знайти нових знайомих, сексу­альних партнерів. Тобто для цього молодіжного угрупування домінуючим є інформаційно-комунікативне "хобі" - примітивний стиль стосунків.

Угрупування поперів - це вільні об'єднання з постійно змінюваним складом. Яскрава зовнішність, супермодний і дорогий одяг викликають особливий інтерес у прихильників цієї молодіжної течії. Тому звичним у стосунках цих молодих людей є постійний обмін одягом, позики, купівля-продаж.

Досить складним у поперів склались стосунки з металістами. Останні виявляли неприховану ворожість, агресивність, презирство, що часто переростало у бійки та фізичне зіткнення.

"Мажори". Таку назву обрали для себе угрупування підлітків старшого віку з нечіткою орієнтацією на дуже забезпечений рівень життя. Культом було бажання проводити вечори у дорогих ресторанах з відповід­но дорогою випивкою, столом і розвагами, сексуальними контактами.

Як правило, до складу таких груп входила молодь з' дуже матеріально забезпечених сімей. Зовнішність - передбачали модний, дорогий одяг і цінні прикраси.

Групи відзначались вільною організацією, причому стержнем, навколо якого такі об'єднання утворювались, була лише спільна дорога та вишукана розвага.

Адиктивна поведінка зводилася до регулярного вживання алко­гольних напоїв, причому дорогих і якісних - коньяків, імпортних напоїв. Іноді в якості екстравагантної розваги курили гашиш.

В кінці 80-х років назва цього молодіжного угрупування зникла, хоча підлітки і відповідні групи з намаганням вести описаний спосіб життя залишилися.

"Брейкери" - групи фанатичних прихильників і постійних виконавців танцю "брейк-данс", який поширився в середині 80-х років та представляє собою поєднання елементів художньої гімнастики, акробатики, дзюдо, карате і пантоміми. Тому виконавці мають мати гарну спортивну підготовку, яка передбачає не тільки витривалість до складних і тривалих фізичних навантажень, а й витонченість, виразність, граційність рухів, пластику.

"Брейк-данс" для брейкерів є захопленням (хобі), улюбленої справою, якій віддається увесь вільний час.

Влаштовуються змагання, фестивалі, для проведення яких приїздять прихильники танцю звідусіль. Зазвичай, брейкери вчаться чи працюють.

98

Хоча іноді надмірне захоплення улюбленою справою може негативно впливати на успішність та продуктивність прані.

Брейкери не вживають жодних наркогенних речовин, тому що це відразу негативно відобразиться на результативності улюбленої справи. Не використовуються і анаболічні стероїди, тому що брейк не вимагає збільшення м'язової маси. Дехто з брейкерів в якості допінгу може використовувати лише міцну каву, але не в надмірно токсичних дозах, які можуть негативно вплинути на координацію рухів під час танцю.

Таким чином, брейкери - одне з угруиувань молоді, яке певною мірою створює своєрідний психологічний імунітет адиктивній поведінці.

"Рокери''. Як молодіжне угрупування з'явилось на Заході в 70-х роках. Тоді в англомовних країнах їх частіше називали "байкерами" через захоплення мотоциклами. Ідейні погляди більшості угрупувань були співзвучними з неонацистськими. Дотримувались ортодоксальних фашистських переконань та керувались культом Гітлера.

Зовнішні атрибути: мотоцикл та чорна шкіряна куртка. Подібні угрупування агресивно налаштованих молодиків часто перетворювали на справжні бандитські зграї. Несподівано і сгрімко вривалися вони у невеличкі населені пункти, трощили і знищували все на своєму шляху, а потім так само стрімко зникали.

В кінці 80-х років групи рокерів у західних країнах поступово стали зникати.

У Радянському Союзі рокери з'явилися у 80-х роках. Головний мотив їх виникнення - захоплення мотоциклом, мотоперегонами, швидкісною їздою. Культивувалося прагнення до ризику, небезпечної чи забороненої діяльності. Так, одним з супервипробувань вважалась їзда на мотоциклах назустріч один одному, у кого найпершого не витримають нерви.

Для рокерів нашої та зарубіжних країн характерний протест проти встановленими старшим поколінням правил, норм, вимог поведінки.

Цей протест рокери, як правило, виявляли за допомогою мотоцикла в різних формах. Вночі компанії рокерів їздили вулицями на шаленій швидкості з гучним рокотом моторів. У години пік на автодорогах з інтенсивним рухом рокери блокували рух шеренгою мотоциклів, які їхали з повільною швидкістю, не залишаючи місця для обгону та створюючи затори на дорогах.

Владою були прийняті заходи щодо формалізування руху рокерів, для них були створені позаміські клуби, а тому підвищений інтерес підлітків до цього молодіжного угрупування суттєво знизився.

У зв'язку з цим мистецтво керування, водіння мотоциклу не припускало вживання психоактивних речовин, адиктивна поведінка серед рокерів носила лише ситуативний характер і широкого поширення не набула. Хоча випадки незначного сп'яніння та куріння гашишу мали місце.

"Неонацисти" з'явилися як вияв активного протесту проти старшого покоління, більшість представників якого постраждали від фашизму в роки

Профілактика адитивної поведінки молоді 99

II СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

В угрупуваннях неонацистів культивувались погляди про "істинний фашизм", який на думку самих прихильників, свого часу зганьбили Гітлер і Муссоліні.

На думку неонацистів, "істинним арійцем, надлюдиною" не народжуються, ним можна стати лише шляхом виховання в собі витривалості, жорстокості, ненависті до ворога.

Образ ворога обирався в залежності від ситуації по-різному. Ворогами могли виступати однолітки, що нещодавно з'явились в класі чи мікрорайоні; представники старшого покоління, котрих вважали "паразитами, що відбирають у молоді місце в житті"; представники інших націй та національностей.

Групи неонацистів, як правило, чітко регламентовані. Захоплення складають силові види спорту та карате.

Зловживання алкоголем і тим більш наркотиками відкидалося і суво­ро засуджувалося, як вияв поведінки, яка не може бути притаманна "надлю­дині". Якщо ж член угрупування припускався помилки та вживав нарко-генну речовину, його суворо карали - позбавляли права знаходитись в групі.

"Фанати" - угрупування пристрасних шанувальників якоїсь спортивної команди (найчастіше футбольної чи хокейної) або естрадної зірки чи ансамблю.

Традиційним для фанатів с супроводження своїх кумирів під час поїздок в інші міста на концерти чи змагання.

Спортивні фанати іноді розподілялись на "правих" і "лівих". Одні з низ були дійсно глибокими шанувальниками своїх кумирів: бажали їм успіху, влаштовували бурхливі овації, шукали знайомства з ними, збирали автографи, фотографії, різноманітну інформацію і т.п. Для інших найбільш значущим виявлялись бійки з фанатами команди-суперника. Якщо ж такої можливість була відсутньою, готові були затіяти її з іншими фанатами своєї ж команди. На "правих" і "лівих" фанати розподілялись в залежності від сторони трибун стадіону, де зазвичай вони розміщувались.

Серед фанатів підлітки з адиктивною поведінкою - явище поширене.

Підтримка кумирів чи правими, чи лівими фанатами є більш бурхливою і дієвою, якщо останні знаходяться під дією наркогенних речовин. Тому ці молодіжні об'єднання можна розглядати як групи підвищеного наркогенного "ризику". Якщо ж групове зловживання стає регулярним, то, як правило, підвищений інтерес до команди-кумира, ансамблю чи виконавця знижується, а з розвитком залежності зникає зовсім.

Якщо проаналізувати роль різноманітних угрупувань підлітків і молоді у виникненні адиктивної поведінки, слід сказати, шо категорію груп "ризику", перш за все, складають територіальні групи. Ймовірність розвитку адиктивної поведінки в таких групах набагато вища, ніж неформальних угрупувань.

100

РОЗДІЛ VIII

Проект центру соціальної профілактики адиктивної поведінки учнів і моподі

Загострення соціально-економічних проблем сучасного суспільства зумовлює стрімке зростання абіологічних тенденцій існуючих відхилень у поведінці людей, особливо молоді. Надзвичайно гостро вказані тенденції відображаються активізацією адиктивної поведінки неповнолітніх, збільшенням числа учнів, що зловживають наркогенними речовинами.

Дослідження свідчать, що зловживання наркогенними речовинами негативно впливає на людський організм, стимулюючи виникнення мотивів поведінки, що ускладнюють процес соціальної адаптації неповнолітніх та створюють відповідні причинно-наслідкові комплекси аморальності, правопорушень, злочинності. Соціальна ситуація активізації адиктивної поведінки вимагає невідкладних заходів її попередження.

На жаль, існуюча система соціальної профілактики адиктивної поведінки сьогодні ґрунтується переважно на законодавчих та правових примусових заходах, що передбачають контроль за джерелами розповсюдження наркогенних речовин та утримання особистості від їх вживання. Постійно ж зростаюча кількість осіб, що мають досвід адиктивної поведінки, свідчить про недостатність використання з метою профілактики лише медичного та правових підходів. Важливим елементом загальної системи соціальної профілактики наркотизму повинна стати педагогічна профілактика - система корекційно-виховних заходів, що здійснюється педагогом на основі своєчасного виявлення умов та факторів, що сприяють розвитку схильності особистості до зловживань наркогенними речовинами.

Практика свідчить, що заходи педагогічної профілактики носять здебільшого ситуаційний характер, що виключає систематичність і послідовність, а, отже, і високу результативність. Це є наслідком незбалансованості основних напрямків, аспектів, складових загальної системи соціальної профілактики адиктивної поведінки та недосконалості саме її педагогічного аспекту.

Розв'язати існуючу проблему можна було б за умови створення комплексної системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів як логічної альтернативи до правового та медичного аспектів соціальної профілактики, що має використовувати соціально-психологічні, педагогічні, організаційно-управлінські засоби попередження адиктивності.

Пропонуємо ґрунтовну схему проекту центру соціальної профілактики адиктивної поведінки учнів. Вважаємо, що у запропонованому вигляді, іноді з деякими необхідними змінами, вона

Профілактика адиктивної поведінки молоді юі

може бути використана як в умовах міста, так і в селі.

Для комплексного планування та координації питань попередження наркотизму серед учнів необхідно створити спеціальний міжвідомчий орган інформаційно-методичний центр, який би поєднав профілактичні можливості різноманітних державних, адміністративних, відомчих відділів та структур, що можуть надавати відповідну допомогу у постановці та вирішенні питань попередження адиктивної поведінки учнів.

До складу інформаційно-методичного центру мають входити соціальні працівники, вчителі шкіл, представники органів народної освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ, викладачі педагогічного, медичного, юридичного вузів (у місті, якщо такі є, у селі - перші чотири). Включення останніх зумовлене, на нашу думку, гострою необхідністю наукової розробки питань, пов'язаних з вивченням різноманітних аспектів проблеми зловживань неповнолітніх наркогенними речовинами і тим, що саме в указаних вузах повинна здійснюватись цілеспрямована підготовка безпосередніх суб'єктів профілактики.

Робота центру будується на основі комплексного плану, складові компоненти якого диктуються життєвою необхідністю та інформацією щодо проявів адиктивної поведінки молоді, що надходить від різних відомств та ланок загальної, середньої, спеціальної та вищої освіти.

Науково-методичними основами діяльності центру можуть бути:

1. ідеї гуманістичної філософії про цінність людської особистості, про право людини на соціальний захист, про гуманізацію умов розвитку і виховання особистості;

2. філософські концепції причинної сутності людської особистості;

3. ідеї девіантної, деліквентної (І. Кон), адиктивної поведінки (А.Є. Лічко);

4. ідеї валеологїї, професійно-педагогічної деонтології, лікувальної педагогіки (О.О. Дубровський), педагогічної психотерапії (В.М. Оржехів-ська);

5. ідеї трансакціонного аналізу та соціальної ролі (Е. Берн);

6. ідеї гештальттерапії;

7. теорія і практика соціально-психологічного (групового та індиві­дуального) тренінгу (Л.О. Петровська).

Загальні функції центру: планування, координація питань профі­лактики адиктивної поведінки учнів та надання необхідної допомоги особам, школам, сім'ям; громадським організаціям у їх вирішенні.

Реалізація завдань центру соціальної профілактики здійснюється на основі концепції системного поліпрофесійного підходу до виховання, що передбачає використання потенціалу сучасних наук про формування та розвиток особистості, інтегративних знань щодо адиктивної поведінки

102

шляхом відбору відповідного змісту, методів, форм роботи, залучення до цього фахівців, активного включення до цієї діяльності майбутніх вчителів (студентів).

Ідея міждисциплінарного підходу до профілактики адиктивної поведінки людини базується на розумінні природи такої поведінки як складної психолого-педагогічної, медико-біологічної та соціальної проблеми.

Саме для осіб з адиктивною поведінкою характерними є суттєві відхилення їх психо-неврологічного статусу, довгочасне перебування в умовах психічної депривації в сім'ї, позиція "ізольованого" в шкільному колективі. Зняти стан психологічного дискомфорту, який є наслідком вказаних чинників, можна за умови взаємодії батьків, педагога, психолога та психотерапевта.

Практика засвідчує, що розвиток адиктивності неповнолітніх пов'язаний з недостатністю вчасної правової та медичної консультації і допомоги як організаційного так і змістовного характеру. Наслідком цього є не тільки незнання норм і правил розвитку й буття особистості, а й нігілізм у всьому, що стосується закону, відповідальності, здоров'я.

Тому діяльність центру соціальної профілактики буде неповною без залучення до співпраці фахівців медичної та правової галузей. Враховуючи ту обставину, що значна кількість осіб з адиктивною поведінкою мають ускладнення стосунків соціального оточення: сім'ї, референтної групи, класу, вкрай необхідною буде допомога через організацію заходів, спрямованих на охорону інтересів і прав підлітка.

Стратегія і тактика функціонування центру мають базуватися на обов'язковому врахуванні суті та особливостей педагогічної профілактики адиктивної поведінки.

Необхідність врахування особливостей педагогічної профілактики зумовлена особливостями об'єкта профілактики, тобто осіб зі схильністю до адиктивної поведінки. Формування такої схильності зумовлене полігамністю мотивів адиктивної поведінки та відповідною індивідуальністю у її виникненні.

Згідно філософської концепції причинно-наслідкового характеру людської сутності схильність особистості до адитивності детермінувати­меться комплексом умов та факторів (про це детально говорилося в розділі II).

Домінування того чи іншого фактору у співвідношенні з відповідними умовами зумовлюватиеь вибір шляхів, засобів, форм психолого-педагогічної, соціальної, медичної, правової допомоги.

Профілзктика адиктивної поведінки молоді

103

СХЕМА 1

ЛЮДИНА 3 АДИКТЙВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ і.

Умови і фактори

адиктивної поведінки

Індивідуально-

Соціально-педагогічні

Макросоціальні

ТИПОЛОПЧН1 ЧИННИКИ

чинники

чинники

7. тип акцентуації

1. неповні сім'ї:

1. соціально-

8. неадекватна

2. сімейне

економічні негаразди.

самооцінка

неблагополучия

безробіття

9. цікавість до "забо-

3. неправильні типи ви-

2. молодіжна субкуль-

роненого" плоду

ховання

тура

10. поведінкові реакції

4. педагогічна

3. наркогенна

11. інфантилізм

безграмотність

запроірамованісгь осо-

12. деприсивність

5. ускладнення

бистості

13. схильність до делік-

сімейного спілкування

4. негативні атрибути

вентносп

6. негативний статус у колективі 7. невстигання 8. відсутність стійких інтересів 9. негативна мотивація навчання 10. недостатність мотивації досягнень

масової культури

і

і

^

і

і

Профілактична робота з особами,

Оздоровлення

що схильні або

соціального

мають досвід АП

середовища

Профілакті 3 СІМ

ічна робота ями

дог к<

Профілактична омога педагогічним ілективам закладів

н

ародн

ої освіти

104

Детальний розгляд основних напрямків соціально-исихологічної, педагогічної, медичної, правової допомоги у контексті основних завдань та форм роботи може бути таким.

Профілактична робота з особами, що схильні та мають досвід адиктивног поведінки

Основні завдання:

• стимулююча психодіагностика особистості;

• зняття стану психологічного дискомфорту;

• формування адекватної самооцінки;

• розвиток пізнавальної та морально-етичної культури учнів;

• розвиток комунікативних та поведінкових навичок;

• формування навичок подолання стресу;

• формування навичок самопізнання та самовиховання;

• створення умов для самореалізації особистості, включення її в активну діяльність на основі використання позитивних інтересів і здібностей;

• надання консультативної допомоги з боку педагогів, психологів, правознавців, медичних працівників;

• психолого-педагогічна допомога особам, що мають досвід наркотизму;

• соціально-психологічна реабілітація та корекція їх поведінки;

• термінова психолого-педагогічна та медична дономога-консультація у ситуаціях, що пов'язані зі зловживанням наркогенними речовинами та є їх наслідком.

Основні форми роботи: індивідуальні консультації з психодіагностики; телефон довіри; психологічна гімнастика; тренінг спілкування, рольової поведінки, досягнень; школа трьох "С" (самопізнання, самовдосконалення, самореалізація); випереджуюче консультування; психотерапевтичні сеанси; арттерапія; години спілкування; виклик-запрошення педагога-психолога, колективні та індивідуальні зустрічі з фахівцями психологічної, правової та медичної галузей.

Профілактика адиктивної поведінки молоді і Q5

Профілактична робота з батьками учнів, що мають досвід адиктивної поведінки

Основні завдання:

• діагностика сім'ї та сімейного виховання;

• підвищення педагогічної культури, виховної активності та відповідальності батьків;

• ознайомлення батьків з психовіковими характеристиками її дитини;

• ознайомлення з можливими перспективами розвитку підлітка (позитивні альтернативи);

• здійснення антинаркогенного всеобучу батьків;

• консультації та кваліфіковані рекомендації педагогів, психологів, правознавців, медичних працівників;

• розробка спільних з батьками заходів профілактичної роботи, що грунтується на співробітництві та взаємодії усіх суб'єктів профілактики;

• надання допомоги у вирішенні сімейних та шкільних конфліктів учнів з адиктивною поведінкою, поліпшення їх соціальної адаптації.

Форми роботи: постійно діючий спецсемінар для батьків, телефон довіри, постійно діючий лекторій, школа для батьків, індивідуальні та сімейні консультації, сімейна психотерапія, тренінгові заняття у групах спілкування.

Результативність профілактичної роботи з учнями, що схильні та мають досвід адиктивної поведінки, і їх батьками залежить від відповідної перебудови системи стосунків у школі.

Поодинокі профілактичні заходи, що внаслідок об'єктивних чинників може здійснювати вчитель та шкільний психолог, є недостатніми й малоефективними. Тому планування і реалізація загальношкільної програми профілактичних заходів спільно з центром соціальної профілактики адиктивної поведінки неможливі без відповідної підготовки вчителів.

її завдання:

• гуманізація міжособистісних стосунків у дитячому колективі, створення сприятливого мікроклімату в класі, що сприяв би комфорту всіх дітей;

• корекція ставлення педагогів до учнів групи наркогенного "ризику" на основі рекомендацій щодо педагогічно доцільних методів роботи з ними;

106

• активізація взаємодії вчителів і батьків у непедагогичному процесі;

• консультативна та інформаційно-пояснювальна допомога практичного психолога і психодидакта педагогічним працівникам у наданні допомоги учневі групи "ризику" в особистісному зростанні з таких питань:

а) індивідуальна робота щодо зменшення недоліків інтелектуальної, моральної, емоційно-вольової сфер особистості учня з адиктивною поведінкою;

б) включення учня в активну діяльність на основі використання його позитивних інтересів і здібностей;

в) подолання негативної мотивації навчання;

г) організація успіху учня в засвоєнні шкільної програми;

д) управління спілкуванням дитини з однолітками на основі опори на позитивні якості особистості;

є) робота по формуванню мотивацій досягнень;

• стимулювання особистісно-професійного зростання вчителя;

• зняття особистісної тривожності, емоційного перевантаження як умова адекватного сприйняття педагогічної дійсності;

• розвиток сенситивності, емпатійності вчителя, його рефлексивного мислення та поведінки;

• підвищення професійної компетентності;

• надання організаційно-методичної допомоги організаторам виховної роботи, класним керівникам, вихователям з питань планування та координації роботи школи (класу) щодо попередження адиктивної поведінки;

• надання консультативно-методичної допомоги класним керівникам, вчителям, вихователям у реалізації завдань педагогічної профілактики на уроці у позакласній виховній роботі;

• консультативна допомога вчителям, вихователям, класним керів­никам, організаторам виховної роботи, представникам адміністрації шкіл та інших навчальних закладів, лекторам з питань технології педагогічної профілактики.

Основні форми роботи: постійно діючий спецсемінар для вчителів, модульні шкільні курси педагогічної майстерності на діагностичній основі; індивідуальні консультації щодо творчого розвитку особи вчителя; сеанси релаксації; аутотренінг; тренінг свідомості, рольової поведінки, спілкування, чутливості; психологічна гімнастика, лекторій, консультаторій, колективні зустрічі з фахівцями соціально-психологічної, медичної та правової галузей.

Профілактика аджтивноі поведінки молоді VQ7

СХЕМА 2

Допомога особистості

*_

Допомога педагогічним колективам

Допомога сім'ї

Гуманізація стосунків у навчальному закладі

1. Зміна статусу учнів у ірупі однолітків.

2. Формування позитивного індивідуаль­ ного досвіду поведінки.

3. Подолання недоліків розвитку.

4. Організація успіху дитини в навчальній діяльності.

5. Взаємодія з іншими суб'єктами профі­лактики.

	Забезпечення особистісного росту
1. 2. 3. 4. 5.	Охорона прав дитини. Поліпшення соціальної адаптації. Психодіагностика та психокорекція особистості. Психогігієна спілкування. Спеціальна лікувально-педагогічна допомога (реабілітація).

Гуманізація стосунків у сім'ї

Підвищення психолого-педаго-гічної культури батьків. Відновлення виховного потен­ціалу сім'ї.

Перебудова стилю сімейних стосунків, стилю сімейного виховання.

Позитивна взаємодія батьків з вчителями в навчально-виховному процесі Активне включення батьків в процес профілактики.