2 Методичні основи аналізу та оцінки фінансового стану підприємства

2.1 Загальна оцінка майна підприємства та визначення його ринкової усталеності.

Розглянемо три підходи до загальної оцінки майна підприємства.

1. Дохідний підхід базується на принципі очікування. Вартість об'єкта може бути встановлена як його здатність приносити дохід у майбутньому. Цей підхід засновано на застосуванні двох методів оцінки: капіталізації прибутку й дисконтування грошових потоків. Перший з них припускає, що вартість частки власності на діючому підприємстві дорівнює поточній вартості майбутніх доходів. При використанні методу капіталізації (капітальних активів) припускають, що доходи від володіння нерухомістю підприємства являють собою поточні й майбутні надходження від здачі її в оренду, доходи від можливого приросту вартості нерухомості при її реалізації в майбутньому. Метод капіталізації (капітальних активів) в оцінці майна підприємства застосовується в основному для оцінки малих підприємств, а також для спрощеного розрахунку вартості підприємства, коли потрібно зробити експрес-оцінку. [2, 23]

Розрахунки вартості підприємства методом дисконтування грошових потоків (discounted cash flow, DCF) базується на тому, що потенційний інвестор не заплатить за підприємство суму вищу, ніж поточна вартість майбутніх доходів. Власник не продає своє підприємство за ціною, нижчою від поточної вартості прогнозованих грошових потоків. У результаті переговорів сторони неминуче домовляються про ринкову ціну предмета купівлі-продажу, що дорівнює поточній вартості майбутніх доходів. [2,26]

Даний метод оцінки вважають найкращим з погляду інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, що вкладає кошти в діюче підприємство, у підсумку одержує не набір активів, а потік майбутніх доходів, який дає можливість окупити вкладені кошти, одержати прибуток і підвищити свій добробут.

2.Ринковий (порівняльний) підхід припускає, що для оцінки підприємства (ЗАТ) на фондовому ринку відшукується відкрита компанія-аналог, порівнянний із предметом оцінки за галузевою приналежністю й за рядом додаткових ознак. Потім розрахований за показниками відкритої компанії-аналога коефіцієнт (мультиплікатор) переноситься на розглянуте підприємство (ЗАТ). На нього множиться показник підприємства, співвіднесений у коефіцієнті із ціною відкритої компанії-аналога. Тим самим установлюють, скільки приблизно (з урахуванням необхідних коректувань) коштувала б оцінювана закрита компанія, якби вона стала відкритою, тобто розмістила б свої акції на ринку. Виходячи із цілей, об'єкта й конкретних умов оцінки ринковий підхід припускає використання трьох методів: фірми-аналога; угод; галузевих коефіцієнтів.

3. Майновй підхід. До переваг майнового підходу звичайно відносять ті його методи, що дають можливість урахувати як реальну вартість, яка брала участь у виробничому процесі активів підприємства, так і вартість різних його зобов'язань і обтяжень. Вважається, що основна перевага методів майнового підходу полягає в тому, що вони базуються на реально існуючих активах і витратах. Однак часто баланс організації не містить у собі інформації про більшу частину інтелектуального капіталу підприємства. У результаті чого використання майнового підходу для оцінки підприємства (бізнесу), основу якого становить капітал інтелектуальний, призведе до істотного заниження вартості фірми. Часто традиційні методи не дозволяють привести до ладу оцінювання бізнесу, основу якого становить інтелектуальний капітал.

Фінансовий стан підприємства щодо складу і джерел утворення його майна на певний момент часу характеризує “Баланс” підприємства:  -            розмір та структура активів балансу, тобто дослівно “того, що діє”, чим розпоряджається і що використовує підприємство у своїй виробничо-господарській;  -            фінансові джерела утворення активів: власні та позикові кошти (зобов’язання)–пасиви.

Баланс підприємства дозволяє надати загальну оцінку змін майна підприємства у цілому, вивчити динаміку його структури. Під структурою розуміють відсоткове співвідношення окремих груп майна всередині цих груп.  Горизонтальний та вертикальний аналіз фінансової звітності підприємства є ефективним засобом для дослідження стану підприємства та ефективності його діяльності. Рекомендації, що даються на основі цього аналізу, мають конструктивний характер та можуть вагомо покращити стан підприємства, якщо вдасться впровадити їх у життя. У той самий час можливості даного виду аналізу обмежені з-за сильної інфляції, що є характерним для України в теперішній час. Дійсно, інфляція сильно викривлює результати порівняння значень статей балансу у процесі горизонтального аналізу, тому що оцінка різних груп активів зазнає різного впливу інфляції. За умови швидкого обігу обігових коштів оцінка їх основних складових (дебіторської заборгованості та товарно-матеріальних запасів) встигає врахувати зміни індексу цін на матеріальні ресурси, що входять у підприємство та виходять з нього у якості готової продукції. У той самий час, оцінка основних коштів підприємства, зроблена на основі принципу історичної собівартості, не встигає врахувати інфляційне збільшення їх реальної вартості. Для подолання цього недоліку держава впроваджує індексацію основних коштів, що дозволяє за допомогою певних коефіцієнтів збільшити балансову вартість основних коштів. Це призводить до значної диспропорції в структурі активів підприємства, та, як наслідок, також викривлює результати вертикального аналізу.  Трендовий аналіз міститься у порівнянні кожної позиції звітності з низкою попередніх періодів та формування можливих значень показників у майбутньому. Коефіційний аналіз зводиться до визначення рівнів та динаміки відносних показників фінансового стану, які розраховуються як відношення розмірів балансових статей або інших абсолютних показників, які отримують завдяки звітності або бухгалтерського обліку.  Традиційно структура і джерела утворення майна підприємства досліджується за допомогою агрегованого порівняльного аналітичного балансу. Методику його складання запропонував у 20-ті роки один з фундаторів балансознавства М.Блатов. Щоб отримати порівняльний аналітичний баланс, треба вихідний баланс доповнити показниками структури, абсолютної та структурної динаміки вкладень (активи) і джерел коштів (пасиви) підприємства за звітний період.  При складанні та аналізі агрегованого порівняльного балансу використовують прийоми аналізу горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу ) та вертикального ( визначають питому вагу окремих статей та їх змін). 

Агрегований баланс більш зручний для читання, він дозволяє виділити важливі елементи, на основі яких аналізується фінансовий стан підприємства. На підставі агрегованого балансу розраховуються показники, що характеризують діяльність фірми — коефіцієнти ліквідності, фінансової стійкості, оборотності та ін. [5, 34]

При складанні агрегованого балансу необхідно дотримуватися основну структуру початкового балансу, тобто виділити постійні і поточні активи, власний і позиковий капітал, зберігається рівність активу і пасиву. Перетворення відбуваються всередині агрегованого балансу. Слід зазначити, що більше укрупнені дані, тим менш якісний аналіз можна провести на їх основі. [5,34]

В агрегованому балансі, як вже було зазначено, однакові за економічним змістом статті об’єднуються. Такі складові оборотних активів як сировина та матеріали, запаси і витрати, ПДВ по придбаних цінностей і витрати майбутніх періодів можна об’єднати в статтю «Виробничі запаси». Відвантажені товари та дебіторська заборгованість будуть складати «Рахунки до отримання», а грошові кошти на рахунках і в касі підприємства і короткострокові фінансові вкладення — «Грошові кошти».

Для зручності аналізу власних коштів підприємства розділ «Капітал і резерви» поділяється на дві статті: «Статутний капітал» і «Накопичений капітал». Величина джерел, сформована за рахунок зароблених коштів фірми, оцінюється в другій статті. «Статутний капітал» — величина власних коштів, які утворюються в результаті формування статутного капіталу, емісії акцій, переоцінки основних засобів.

«Статутний капітал» об’єднує у собі акціонерний, додатковий капітал, фонди, утворені на підприємстві. «Накопичений капітал» — це кошти фонду накопичення, нерозподілений прибуток, цільові фінансування й надходження. З даної суми віднімається величина збитків. Окремо в агрегованому балансі показується чистий оборотний капітал, який являє собою суму поточних активів, які фінансуються за рахунок інвестованого капіталу. Агрегований баланс представлений у формы таблиці 2.1[5,50]

Таблиця 2.1 – Агрегований баланс підприємства

Актив	Пасив
1. Майно, всього	1. Джерела майна, всього
1.1. Іммобілізовані активи	1.1. Власний капітал
1.2. Оборотні активи 1.2.1. Запаси 1.2.2. Векселі отримані 1.2.3. Дебіторська заборгованість 1.2.4. Поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та інші оборотні активи	1.2. 3абезпечения майбутніх витрат і платежів
	1.3. Позиковий капітал 1.3.1. Довгострокові зобов'язання 1.3.2. Короткострокові зобов'язання й інші ко-роткострокові пасиви 1.3.2.1. Короткострокові кредити банків і поточ-на заборгованість за довгостроковими зобов'я-заннями 1.3.2.2. Векселі видані 1.3.2.3. Кредиторська заборгованість та інші по-точні зобов'язання
1.3. Витрати майбутніх періодів	1.4. Доходи майбутніх періодів

Аналіз статей балансу зручно проводити за формою таблиці 2.2:

Таблиця 2.2 - Аналітичне угрупування і аналіз статей активу (пасиву) балансу

Актив (пасив) балансу	На початок періоду		На кінець періоду		Зміни
	грош. од.	%	грош. од.	%	в аб- солют- них ве- личинах	в % до величи-ни на початок року	у пито- мих вагах	в % до зміни підсумку балансу

При аналізі коштів підприємства (активів) необхідно звернути увагу на наступні моменти:

1)         Як змінилася вартість сукупних активів підприємства? При цьому скорочення майна може свідчити про скорочення господарського обороту, що може викликати неплатоспроможність підприємства. Зростання майна підприємства може бути розцінене як позитивне явище, однак необхідно проаналізувати стан й ефективність використання окремих складових активів.

2)         Яке співвідношення необоротних й оборотних активів? Перевищення питомої ваги оборотних активів вказує про досить мобільну структуру активів, що сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства.

3)         Які зміни відбулися у вартості окремих складових необоротних активів? У ході аналізу необхідно виявити фактори, які вплинули на зміни, що відбулися. Так, зростання основних засобів може свідчити про розширення виробничого потенціалу підприємства й бути результатом введення в експлуатацію нових об'єктів з метою розширення виробництва. Вартість основних засобів також може зрости в результаті переоцінки. Збільшення нематеріальних активів може свідчити про інноваційну спрямованість діяльності підприємства й інвестування коштів в об'єкти інтелектуальної власності. Наявність довгострокових фінансових інвестицій указує на інвестиційну спрямованість вкладень підприємства. У ході аналізу довгострокових фінансових вкладень необхідно оцінити їхню ефективність і порівняти із прибутковістю альтернативних варіантів інвестицій, а також дати оцінку їхньої ліквідності. При оцінці динаміки незавершеного будівництва необхідно оцінити доцільність введення об'єктів в експлуатацію з погляду їхнього подальшого використання, а також можливість їхньої реалізації або передачі місцевим органам влади.

4)         Яка частка основних засобів у сукупних активах? Якщо частка основних засобів висока (перевищує 40 %), підприємство має “важку” структуру активів, що свідчить про значні накладні витрати й високу чутливість прибутку до змін виторгу.

5)         Які зміни відбулися в структурі оборотних активів? Структура з високою часткою заборгованості й низьким рівнем грошових коштів може свідчити про проблеми, які пов'язані з оплатою послуг підприємства, а також про переважно не грошовий характер розрахунків, і навпаки, структура з низкою часткою заборгованості й високим рівнем грошових коштів може свідчити про благополучний стан розрахунків підприємства зі споживачами.

6)         Яка динаміка окремих статей оборотних активів? У ході аналізу оборотних активів особливу увагу необхідно звернути на зміну товарно-матеріальних запасів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції) і дебіторської заборгованості по товарних операціях (розрахунки за товари, роботи, послуги й отримані векселі). [4, 125]

Причинами зростання товарно-матеріальних запасів можуть бути:

• Збільшення обсягу виробництва й, відповідно, зростання потреби в основних матеріалах, збільшення незавершеного виробництва й запасів готової продукції

• Придбання великої партії матеріалів із знижкою

• Прагнення захистити кошти від інфляції шляхом їхнього вкладення у виробничі запаси

• Неефективна організація матеріально-технічного поста-чання, а також незадовільний контроль за станом запасів і своєчасністю їхнього залучення в господарський оборот, що приводить до іммобілізації значної частини поточних активів у виробничих запасах

• Зміна методу обліку вартості запасів (наприклад, в умо-вах росту цін на матеріали використання методу FIFO замість методу LIFO приведе до зростання вартості за-пасів, тому що відпуск матеріалів у виробництво буде здійснюватися за більш низькими цінами, а залишки ма-теріалів на кінець періоду будуть оцінюватися за більш високими цінами)

• Збільшення тривалості виробничого циклу, що приво-дить до росту обсягу незавершеного виробництва

• Затоварення готовою продукцією через погіршення рин-кової кон'юнктури

Можливі причини зростання дебіторської заборгованості за товарними операціями:

• Збільшення обсягу реалізації

• Розширення продажів у кредит

• Погіршення платоспроможності покупців

Для остаточної оцінки змін, що відбулися, необхідно зпівставити темпи росту оборотних активів з темпами росту виторгу від реалізації й зробити висновок про зміну їхньої оборотності. Також необхідно проаналізувати стан запасів, визначити їхню відповідність нормативу, а також виявити наявність сумнівної дебіторської заборгованості.[4, 125]

У ході аналізу джерел формування майна підприємства (пасивів) потрібно визначити:

1)         Які кошти (власні або позикові) є основним джерелом формування сукупних активів підприємства? Як змінюється частка власного капіталу за аналізований період? При цьому збільшення частки власного капіталу розглядається як позитивне явище, що сприяє зміцненню фінансової стабільності підприємства.

2)         Як за аналізований період змінилася структура власного капіталу (оголошеного), на які складові доводилася найбільша питома вага?

3)         Які зобов'язання переважають у структурі позикового капіталу? Як змінилися довгострокові зобов'язання за аналізований період? Аналіз структури фінансових зобов'язань дозволяє оцінити ризик втрати фінансової стабільності підприємства. Перевага короткострокових джерел у структурі позикових коштів є негативним фактом, що характеризує погіршення структури балансу й підвищення ризику втрати фінансової стабільності. Перевага довгострокових джерел у структурі позикових коштів є позитивним фактом, що характеризує формування більш стабільної структури балансу й зменшення ризику втрати фінансової стабільності.

4)         Як змінилася сума кредиторської заборгованості? Зростання суми кредиторської заборгованості при збільшенні строку її погашення може свідчити про погіршення платоспроможності підприємства або про розширення комерційного кредиту з боку постачальників. Щоб зробити остаточний висновок, необхідно з'ясувати наявність простроченої кредиторської заборгованості.[4,140]

Коефіцієнти ринкової стійкості характеризують незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування.Розглянемо основні показники ринкової стійкості:

1. Коефіцієнт автономії - К_авт.

Даний показник розкриває, скільки одиниць вартості власного капіталу припадає на одиницю вартості авансованого капіталу. Прийнято вважати, що критичне (мінімальне) значення цього коефіцієнта повинне становити не менше 0,5. В іншому разі в активах підприємства домінуватиме позичковий капітал, а це підвищує ризик банкрутства. [6] Розраховується:

К_авт. = Власний капітал / Усього джерел коштів (пасиви) (2.1)

де К_авт. – коефіцієнт автономії, частки од.

2. Коефіцієнт фінансового ризику - К_ф.р.

Він характеризує залежність підприємства від залучених засобів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства.

К_ф.р.= Позикові кошти / Власні кошти (2.2)

, де К_ф.р. – коефіцієнт фінансового ризику, грн./грн.

Коефіцієнт показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів та кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, та навпаки. Цей показник має бути <= 0,5, критичне значення – 1.

3. Показник фінансового лівериджу - Ф_л.

Важливе значення має показник фінансового лівериджу ( ), який характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань і визначається як відношення довгострокових зобов'язань до джерел власних засобів. Зростання значення свідчить про зростання фінансового ризику. [7]

Ф_л = Довгострокові зобов’язання / Власні кошти (2.3)

де Ф_л – показник фінансового лівериджу, частки од.

Ф_л має бути <= 0,25.

4. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу – К_п.к.

Він визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладенних у майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні забов"язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від залучення позикових коштів.

К_п.к. = Позиковий капітал / Усього джерел коштів (пасиви) (2.4)

де К_п.к. – коефіцієнт концетрації позикового капіталу, частки од.

Рекомендовано зменшення цього показника, К_п.к.<=0,5.

5. Коефіцієнт фінансової стійкості – К_ф.с.

Показує співвідношення власних і залучених засобів, вкладених в діяльність підприємства. Характеризує здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування.

К_ф.с. = (Власний капітал + Довгострокові зобов’язання) / Пасиви (2.5)

де К_ф.с. – коефіцієнт фінансової стійкості, частки од.

Коефіцієнт фінансової стійкості має бути К_ф.с. = 0,85 – 0,90.

2.2 Аналіз взаємозв'язку активу і пасиву балансу: показники фінансової усталеності, визначення типу фінансової усталеності.

Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісна взаємозалежність. Кожна стаття балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позичені кошти. Не виключається випадок формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку.

Поточні активи формуються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позичених коштів.

В залежності від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) прийнято ділити на дві частини:

1. Змінну частину, яка складена за рахунок короткострокових зобов'язань підприємства;

2. Постійний мінімум поточних активів, який формується за рахунок власного і довгострокового позиченого капіталу.[8]

Взаємозв’язок між активом і пасивом балансу характеризують коефіцієнти фінансової стійкості. Тобто фінансова стійкість показує достатність джерел засобів для покриття відповідних активів.

Основними показниками фінансової стійкості є:

1. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами – К_зк.

Характеризує рівень забезпеченості ресурсами для проведення незалежної фінансової політики. Визначається як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів.[9]

К_зк = (Власний капітал – Вартість необоротних активів)/ (2.6)

/Оборотні активи,

де К_зк – коефіцієнт забезпеченості власними засобами, частки од.

Рекомендується збільшення цього показника, він повинен бути К_зк > 0,1.

2. Чистий оборотний капітал або робочий капітал – Р_к.

Власні оборотні кошти або робочий капітал (Рк) є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних засобів і довгострокових зобов'язань. Іншими словами, це величина, на яку загальна сума оборотних коштів перевищує суму короткострокових зобов'язань. Його величина відповідно до нової форми звітності, може бути знайдена відніманням підсумку розділу IV пасиву з підсумку розділу II активу або відніманням від суми підсумків розділів I, II і III пасиву підсумку розділу I активу балансу.[7]

Р_к = Оборотні активи – короткострокові зобов’язання (2.7)

або

Р_к= Власний капітал + довгострокові зобов’язання – поза оборотні активи,

де Р_к – робочий капітал, грн.

Помітимо, що негативне значення Рк свідчить про незабезпеченість підприємства власними оборотними коштами.[7]

3. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами – К_зрк.

Показує, яка частина оборотних активів забезпечується за рахунок власних засобів і розраховується:

К_зрк= Робочий капітал / Оборотні активи, (2.8)

де К_зрк – коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами, ч. од.

Нормативне значення цього показника К_зрк = 0,1. Коефіцієнт повинен збільшуватися.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу – К_м.

Показник показує, яке частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності. Визначається як відношення власного капіталу до оборотних активів[7].

К_м = Робочий капітал / Власний капітал, (2.9)

де К_м – коефіцієнт маневреності власного капіталу, частки од.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу має бути К_м > 0 (збільшення).

5. Коефіцієнт власних інвестицій – К_вл.інв

Цей показник визначає відношення власних засобів до необоротних активів. Показує, при К_вл.інв. < 1 питому вагу необоротних активів у власних коштах, а при К_вл.інв. >1, у скільки разів сума власних коштів перевищує суму необоротних активів. Розраховується наступним чином:

К_вл.інв. = Власні кошти / Необоротні активи, (2.10)

де К_вл.інв. – коефіцієнт власних інвестицій, частки од.

Показник зважений, залежить від галузі (у промисловості 1,1).

Зіставлення величини запасів і витрат із загальною величиною основних джерел їх формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації по ступеню їх стійкості.

Загальна величина джерел покриття запасів і витрат може бути розрахована таким чином:

(2.11)

де Св – джерела власних засобів, грош. од.,

Сдк – довгострокові позикові джерела засобів, грош. од.,

F – величина основних засобів і вкладень, грош. од.,

Скк - кредити банків під товарно-матеріальні цінності (з урахуванням кредитів під товари відвантажені й частини кредиторської заборгованості, зарахованої банком при кредитуванні), грош. од.,

Рк – робочий капітал (власні оборотні кошти), грош. од.

Тобто, джерелами покриття запасів і витрат є власні оборотні кошти (робочий капітал) та кредити банків під товарно-матеріальні цінності (з урахуванням кредитів під товари відвантажені й частини кредиторської заборгованості, зарахованої банком при кредитуванні).

Власні оборотні кошти або робочий капітал (Рк) є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних засобів і довгострокових зобов'язань. Іншими словами, це величина, на яку загальна сума оборотних коштів перевищує суму короткострокових зобов'язань. Його величина відповідно до нової форми звітності, може бути знайдена відніманням підсумку розділу IV пасиву з підсумку розділу II активу або відніманням від суми підсумків розділів I, II і III пасиву підсумку розділу I активу балансу.

Помітимо, що негативне значення Рк свідчить про незабезпеченість підприємства власними оборотними коштами.

Частина короткострокових кредитів Кt, приведених в балансі (ф. 1 р. 500), не призначена для формування запасів й їх видають під товари відвантажені. При цьому, для покриття запасів використовується частина кредиторської заборгованості, зарахованої банками при кредитуванні. Названі величини в балансі не відображаються, але для них можливо оцінити верхні межі. Кредити під товари відвантажені обмежені зверху дебіторською заборгованістю за товари, роботи, послуги (ф.1 р.160), а кредиторська заборгованість, зарахована банками при кредитуванні, не перевищує сум заборгованості за товари і послуги (ф.1 р.530) та заборгованості по авансах отриманих (ф. 1 р.540). Таким чином, величину Скк можна визначити як

С^кк = Кt + (Ктов + Кав) - Дтов (2.12)

де Ктов, Кав - відповідно кредиторська заборгованість за товари, роботи й послуги та заборгованість по отриманих авансах, тис. грн.;

Дтов - дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, тис. грн.

Виділяють чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану (зустрічається рідко і представляє крайній тип фінансової стійкості). Вона задається умовою

З < Р_к + С^кк, (2.13)

де З – величина запасів і витрат, грош. од.

2. Нормальна стійкість (гарантуюча його платоспроможність) характеризується співвідношенням

З = Р_к + С^кк. (2.14)

3. Нестійкий фінансовий стан (зв'язаний з порушенням платоспроможності, при якому проте зберігається можливість відновлення рівноваги)

З Р_к + С^кк + С⁰, (2.15)

де С^о - джерела, що послаблюють фінансову напругу (тимчасово вільні засоби резервного і спеціальних фондів; перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською; кредити банків на тимчасове поповнення оборотних коштів і інші).

4. Кризовий фінансовий стан (при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, оскільки грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик)

З > Р_к + С^кк (2.16)

В цьому випадку недолік засобів виповнюється величиною неплатежів, а саме: заборгованістю по заробітній платні; позиками банків, неоплаченими в строк, простроченою заборгованістю постачальникам; недоїмками до державного бюджету і т.д.[7, с. 52-53]

2.3 Показники інтенсивності та ефективності використання капіталу підприємства

На короткострокову й довгострокову ліквідність або платоспроможність підприємства впливає його здатність генерувати прибуток. У цьому зв'язку розглядаємо такий аспект діяльності підприємства як рентабельність. Це і якісний і кількісний показник ефективності діяльності різних підприємств. [4, с. 182]

Розглянемо основні показники рентабельності

1. Загальна рентабельність підприємства – R_пз.

Показує скільки одиниць валового прибутку отримало підприємство з кожної одиниці свого майна (загальної суми активів).

R_пз = (Валовий прибуток / Середня вартість майна) * 100, (2.17)

де R_пз – загальна рентабельність підприємства, %.

2. Чиста рентабельність підприємства або рентабельність активів – R_а.

Цей показник свідчить про те, скільки одиниць чистого прибутку отримало підприємство з кожної одиниці свого майна (загальної суми активів).

R_а = (Чистий прибуток / Середня вартість майна) * 100, (2.18)

де R_а – чиста рентабельність підприємства (рентабельність активів), %.

3. Рентабельність діяльності – R_д.

Характеризує ефективність господарської діяльності підприємства і розраховується наступним чином:

R_д = (Чистий прибуток / Чиста виручка від реаліз. прод.) * 100, (2.19)

де R_д – рентабельність діяльності, %

4. Рентабельність власного капіталу – R_к.

За допомогою цього показника з’ясовують, скільки чистого прибутку отримано підприємством на кожну одиницю власного капіталу.

R_к = (Чистий прибуток / Серед. величина власн. капіталу) * 100, (2.20)

де R_к – рентабельність власного капіталу, %.

5. Рентабельність продукції – R_п.

Цей показник характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

R_п = (Прибуток від реа-ції прод./Витрати на її вир-во і збут)* 100, (2.21)

де R_п – рентабельність продукції, %.

Показники рентабельності повинні збільшуватися. Чим вища рентабельність, тим більш ефективна діяльність господарюючого суб’єкта.

Стійкий фінансовий стан підприємства в ринкових умовах значною мірою обумовлюється його діловою активністю.

Ділова активність підприємства проявляється через розширення ринків збуту продукції, підтримання ділової репутації (іміджу), вихід на ринок праці і капіталу тощо.

Ділова активність оцінюється системою показників (коефіцієнтів), які характеризують найважливіші сторони діяльності підприємства.[9]. Розглянемо основні з цих показників:

1. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) – Ф_о.

Фондовіддача - відношення вартості річного обсягу виготовленої продукції до вартості основних виробничих фондів. При цьому чисельник визначають за методикою обчислення обсягу валової продукції, а в знаменник включають лише діючі основні фонди. [10]

Ф_о = Чиста виручка від реалізації продукції/Середньорічна вартість

основних засобів, (2.22)

де Ф_о – фондовіддача, грн./1 грн. ОЗ

2. Коефіцієнт оборотності оборотних активів – К_о.

Визначає скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний період часу і показує кількість продукції, що припадає 1 грн. вартості оборотності засобів.

К_о = Чиста виручка від реалізації продукції/Середня вартість

оборотних активів, (2.23)

де К_о – коефіцієнт оборотності оборотних активів, грн./1грн.об.акт.

Збільшення цього показника викликає позитивні зміни в роботі підприємства.

3. Коефіцієнт оборотності готової продукції (оборотів) – К_г.п.

Обертання готової продукції характеризує швидкість обороту готової продукції, тобто К_г.п. показує у скільки разів виручка перевищує середні запаси готової продукції.

К_г.п. = Чиста виручка від реалізації прод. / Готова прод., (2.24)

де К_г.п. – коефіцієнт оборотності готової продукції, грн./1грн. ГП

Зростання показника означає збільшення по­питу на продукцію підприємства, зниження – на затоварення. [9, с. 112-115]

4. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів – К_оз.

Цей показник характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.

К_оз = Собівартість реалізованої прод. / Середньорічна вартість (2.25)

де К_оз – коефіцієнт оборотності матеріальних запасів, об. на рік

Збільшення цього показника сприяє нормальній роботі підприємства.

5. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості – К_д.з.

Пока­зує, скільки оборотів здійснено за рік коштами, вкладеними до роз­рахунків. Характеризує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

К_д.з.= Чиста виручка від реа-ції прод./Середньорічна дебіт.заборг. (2.26)

де К_д.з. – коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, грн./1грн. ДЗ

У даному випадку чим більша кількість оборотів, тим швидше підприємство отримує кошти від своїх боржників (дебіторів).

6. Коефіцієнт оборотності власного капіталу (оборотність) – К_в.к.

Показує показує, скільки гривень виручки від реалізації припадає на одну гривню власного капіталу, (ефективність використання власного капіталу підприємства).

К_в.к. = Чиста виручка від реа-ції прод. / Середньорічна величина власного капіталу, (2.27)

де К_в.к. – коефіцієнт оборотності власного капіталу, грн./1грн. вл.кап.

Збільшення показника викликає позитивні зміни в роботі підприємства.

Показники інтенсивності використання капіталу характеризують інтенсивність використання оборотного капіталу підприємства, ефектив-ність управління підприємством своїми активами. [11, 260]

Показники ефективності використання капіталу визначаються через показники прибутку і рентабельності. Прибуток і рентабельність — результат великої кількості фінансових рішень. У розрахунку показників прибутку можуть використовувати різні модифікації показника прибутку. Це дає можливість виявити не тільки ефективність капіталу, а й оцінити інші його особливості. Наприклад, якщо рентабельність розрахувати за валовим прибутком, можна судити, наскільки підприємству вдасться використати ціновий чинник як спосіб підвищення ефективності.

Оцінка ефективності управління проводиться за допомогою наступних показників:

1. Прибуток від реалізації на 1 грн. обороту – П_р.

П_р = Прибуток від реа-ції прод. / Виручка від реа-ції, (2.28)

де П_р – прибуток від реалізації на 1 грн. обороту, грн./грн.

2. Чистий прибуток на 1 грн. обороту – ЧП.

Цей показник свідчить про отриманий підприємством чистий прибуток на кожну одиницю виручки від реалізації продукції.

ЧП = Чистий прибуток / Виручка від реалізації продукції, (2.29)

де ЧП – чистий прибуток на 1 грн. обороту, грн./грн.

2.4 Аналіз платоспроможності. Методи прогнозування кризового розвитку підприємства.

Платоспроможність — означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для своєчасного погашення своїх боргових зобов'язань. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

— наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;

— відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом зіставлення наявності І надходження коштів з платежами першої необхідності (податки, розрахунки з органами соціального страхування, пенсійного фонду та інші нарахування, погашення позик, оплата комунальних послуг і послуг сторонніх організацій, оплата праці).

Платоспроможність вимірюється коефіцієнтом платоспроможності, який розраховується як відношення грошових коштів та їх еквівалентів до суми термінових платежів на певну дату або на наступний період.

Якщо коефіцієнт платоспроможності не менше одиниці, то це свідчить про платоспроможність підприємства. [9]

Аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглянути причини фінансових труднощів, частоту їх створення і тривалість прострочених боргів. Причинами незадовільної платоспроможності можуть бути невиконання плану виробництва і реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану прибутку, в результаті чого має місце нестача власних джерел самофінансування підприємства, високий процент оподаткування. Однією з причин погіршення платоспроможності може також бути неправильне використання оборотних коштів, відтягання їх в дебіторську заборгованість, вклад у надпланові запаси та інші цілі, які тимчасово не мають джерел фінансування.

Водночас відсутність грошових коштів на розрахунковому рахунку для погашення термінових зобов'язань не завжди є підставою вважати підприємство неплатоспроможним.

Як було зазначено раніше, успішно функціонуюче підприємство використовує вільні грошові кошти на придбання ліцензій, патентів, надання позики, купівлю цінних паперів тощо.

За нагальної необхідності погасити термінові платежі підприємство може перетворити активи (ліквідні активи) в готівку.

Звідси з поняттям "платоспроможність" тісно зв'язано поняття "ліквідність", проте, друге більш ємне.

Ліквідність — це здатність оборотних засобів перетворюватися у грошові кошти, які необхідні для нормального функціонування підприємства, тобто можливість реалізувати наявні засоби (активи) для сплати у відповідні терміни своїх першочергових зобов'язань (пасивів), а також непередбачуваних боргів. [9]

Ознакою ліквідності є перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями, тобто наявність чистого робочого капіталу (власного оборотного капіталу).

Водночас слід утримуватися від "замороження" на тривалий період високоліквідних активів від участі у виробничому процесі, оскільки це врешті-решт призведе до зниження показників, що характеризують фінансові результати діяльності підприємства, зокрема, рентабельність виробництва.

Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність. В той же час ліквідність, характеризує не тільки поточний стан розрахунків, але і перспективу.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів з активу, які згруповані за ступенем убуваючої ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями з пасиву, які групуються за ступенем терміновості їх погашення [9]

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності - К_ал

Даний коефіцієнт рівний відношенню величини найбільш ліквідних активів до суми найтерміновіших зобов'язань і короткострокових пасивів.

Під найбільш ліквідними активами маються на увазі грошові кошти підприємства і короткострокові цінні папери.[7, стр 57]

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину короткострокової, заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Нормальне обмеження для даного показника не менше 0,2[7, стр 57]

Він характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу і розраховується:

К_ал = (Грошові кошти та їх еквіваленти + Поточні фінансові (2.30)

інвестиції) / Поточні зобов’язання,

де К_ал – коефіцієнт абсолютної ліквідності, частки од.

2. Коефіцієнт швидкої або критичної ліквідності – К_кл.

Для обчислення коефіцієнта критичної ліквідності Ккл (інша назва - проміжний коефіцієнт покриття) до складу ліквідних засобів в чисельник відносного показника включаються дебіторська заборгованість та інші активи. [7, стр 57]

Цей коефіцієнт характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, рівний середній тривалості одного обороту дебіторської заборгованості за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. [7, стр 57]

К_кл = Найбільш ліквідні оборотні засоби (Поточні активи – (2.31)

– Запаси) / Поточні зобов’язання,

де К_кл – коефіцієнт швидкої або критичної ліквідності, частки од.

У літературі наводиться орієнтовне нижнє значен­ня показника – 1, але ця оцінка має умовний характер. У міжнародній практиці К_кл = 0,7– 0,8.

3. Коефіцієнт покриття – К_п.

Коефіцієнт поточної ліквідності або коефіцієнт покриття рівний відношенню вартості всіх оборотних коштів підприємства до величини короткострокових зобов'язань та показує платіжні можливості підприємства, оцінювані при умові не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами й сприятливої реалізації готової продукції, але й продажу у разі потреби інших елементів матеріальних оборотних коштів. Тому, до складу ліквідних засобів слід включити також запаси і витрати.

Рівень коефіцієнта покриття залежить від галузі виробництва, тривалості виробничого циклу, структури запасів і витрат і ряду інших чинників. Нормальним для нього вважається обмеження К_п >1.

К_п = Оборотні активи / Поточні зобов’язання, (2.32)

де К_п – коефіцієнт покриття, частки од.

Коефіцієнт покриття характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, рівний середній тривалості одного обороту всіх оборотних коштів

. Чистий оборотний капітал – Ч.К.

Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов’язання та розширювати подальшу діяльність.

Ч.К. = Оборотні активи – Поточні зобов’язання, (2.33)

де Ч.К. – чистий оборотний капітал, тис. грн.

Чистий оборотний капітал має бути Ч.К. > 0 (збільшення).

5. Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості – К_д/к..

Показник вказує на здатність розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року. Його рекомендоване значення К_д/к = 1.

К_д/к = Дебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість, (2.34)

де К_д/к – співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, грн./грн.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів за акти­вом, що згруповані за ступенем ліквідності і розташовані у порядку зменшення їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, що згруповані за термінами їхнього погашення і розташовані у порядку зростання термінів.

У залежності від ступеню ліквідності, тобто термінів перетворен­ня в грошові кошти, активи підприємства в процесі аналізу ліквідності балансу розділяються на наступні групи:

А1) найбільш ліквідні активи — грошові кошти і короткострокові фінансові інвестиції (цінні папери);

А2) активи, що можуть бути швидко реалізованими — дебіторсь­ка заборгованість та інші оборотні активи;

А3) активи, що повільно реалізуються — запаси, а також довго­строкові фінансові інвестиції;

А4) активи, що важко реалізуються — статті І розділу активу балансу за винятком статей, що увійшли в попередню групу.[12, 129-130]

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їхньої оп­лати. При проведенні зовнішнього аналізу, у ході якого використовуються тільки дані балансу підприємства, зобов'язання групуються відповідно до передбачуваних термінів погашення. При проведенні внутрішнього аналізу таке угрупування можна зробити більш точ­ним. Зобов'язання підприємства можуть бути згруповані в такий спосіб:

П1) найбільш термінові зобов'язання — кредиторська заборго­ваність, а також кредити і позики, що не погашені в зазначений термін;

П2) короткострокові пасиви — короткострокові кредити і пози­кові кошти. Також до цієї групи відноситься частина пасивів, що наведені у розділі «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» (суми, що заплановані до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, чи протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців), а також доходи майбутніх періодів, що відносяться до поточних зобов'язань;

П3) довгострокові пасиви — довгострокові кредити і позикові засоби, а також забезпечення майбутніх витрат і платежів і доходи майбутніх періодів, що не відносяться до поточного зобов'язання;

П4) постійні пасиви — статті І розділу пасиву. Для збереження балансу активу і пасиву підсумок даної групи необхідно зменшити на суму витрат майбутніх періодів. [12; 131]

Для визначення ліквідності балансу зіставляються підсумки на­ведених груп за активом і пасивом. Баланс можна вважати абсолют­но ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

А1 > ПІ; А2 >П2; АЗ>ПЗ; А4 <П4.

Виконання перших трьох співвідношень веде до виконання чет­вертого, тому практично істотним є зіставлення підсумків перших трьох груп за активом та пасивом. Четверта нерівність носить «ба­лансуючий» характер і в той же час має глибокий економічний зміст: її виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості — наявності у підприємства власних оборотних коштів.

У випадку, коли одна чи кілька нерівностей мають знак, проти­лежний тому, що зафіксований у оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому чи меншому ступені відрізняється від абсолютної. [12]

Слід указати, що результати аналізу зручно оформити у вигляді таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Схема аналізу ліквідності балансу

Актив	На початок року	На кінець року	Пасив	На початок року	На кінець року	Платіжний надлишок або дефіцит		У відсотках до суми групи за пасивом
						на початок року	на кінець року	на початок року	на кінець року
А1			ПІ
А2			П2
АЗ			ПЗ
А4			П4
Баланс			Баланс

Для комплексної оцінки ліквідності балансу розраховується за­гальний показник ліквідності (К_заг).

(2.35)

де А1 — найбільш ліквідні активи;

А2 — швидко реалізовані активи;

АЗ — повільно реалізовані активи;

ПІ — найбільш термінові зобов'язання;

П2 — короткострокові пасиви;

ПЗ — довгострокові пасиви. [12]

Загальний показник ліквідності балансу відображає відношення суми всіх ліквідних засобів підприємства до суми всіх платіжних зобов'язань за умови, що різні групи ліквідних засобів і платіжних зобов'язань входять у зазначені суми з ваговими коефіцієнтами, що враховують їхню значущість з погляду термінів надходження коштів і погашення зобов'язань. Даний показник дозволяє порівнювати баланси підприємства, що відносяться до різних звітних періодів, а також баланси різних підприємств і з'ясовувати, який баланс має більш високий рівень ліквідності. [12]

Згідно з законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності; [13]

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати; [13]

Банкрутство - визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; [13]

Суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо); [13].

В Україні розроблена й діє Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій 27 червня 1997 р. наведена методика відповідає положенням Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.95 №2343-ХІІ.[14]

Джерелами інформації для здійснення аналізу є форми фінансової звітності, розрахунки нормативу власних обігових коштів, розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованості, бізнес-план, матеріали маркетингових досліджень, інша інформація.

Методика передбачає аналіз:

-  динаміка валюти балансу та його структури;

-  джерела власних коштів на основі коефіцієнтів автономії, фінансової стабільності, фінансового ліверіджу, забезпеченості власними коштами;

-  структури кредиторської заборгованості. Особлива увага звертається на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом, з оплати праці та соціального (у тому числі пенсійного) страхування та перед іншими кредиторами;

-  активів підприємства та їх структури як з погляду їх участі у виробництві, так і з погляду рівня їх ліквідності;

-  структури оборотних засобів на базі коефіцієнта оборотності оборотних засобів, часу обороту, коефіцієнта оборотності запасів та середньої тривалості одного обороту запасів;

-  власних обігових коштів і  платоспроможності, що визначається такими показниками:

·        робочим капіталом; оптимальний розмір залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон’юнктури ринку тощо;

·        маневреністю робочого капіталу М_к – часткою запасів у його загальній сумі; коефіцієнтом покриття К_п (критичне значення К_п = 1); якщо К_п < 1, підприємство має неліквідний баланс; якщо К_п = 1-1,5, підприємство своєчасно ліквідовує борги;

-  витрат на виробництво;

-  прибутковості підприємства;

-  використання прибутку. [14]

 

Найпоширеніші нині діагностики банкрутства запропонував у 1968 р. відомий західний економіст Е. Альтман – Z-моделі. Індекс Альтмана (Z) розраховується по формулі:

Z= 3,3 * К1+ 1*К2+ 0,6*К3+ 1,4*К4 + 1,2*К5 (2.36)

де Z – функція від К1. . . К5

3,3. . . 1,2 – коефіцієнти регресії, які характеризують кількісний вплив на Z кожного включеного в модель показника при фіксованому положенні інших

К1 – прибутковість загального капіталу, розрахована на базі показника балансового прибутку (характеризує загальну рентабельність підприємства)

К2 – прибутковість на базі чистої виручки від реалізації

К3 – коефіцієнт співвідношення власного капіталу за ринковою оцінкою і позикового.

В західному трактуванні коефіцієнт визначається відношенням ринкової вартості звичайних і привілейованих акцій до всіх пасивів. В умовах України як величина власного капіталу при розрахунку коефіцієнта приймається величина статутного капіталу.

К4 – коефіцієнт співвідношення реінвестованого доходу і загального капіталу

К5 - коефіцієнт співвідношення власного оборотного і загального капіталу

Розраховане Альтманом критичне значення індексу Z рівно 2,675. Для визначення можливості банкрутства зіставляється розраховане для кожного підприємства значення з критичним (2,675).

Якщо Z розрахункове більше критичного, то підприємство має достатньо стійке положення; якщо воно нижче критичного, існує можливість банкрутства.

Ступінь можливості банкрутства на підставі індексу Альтмана може деталізуватися залежно від його рівня

Таблиця 2.3 - Ступінь вірогідності банкрутства по індексу Альтмана

Значення індексу	Ступінь вірогідності банкрутства
1,8 і нижче	дуже висока
1,81-2,7	середня
2,7-2,99	вірогідність невелика
2,99 і вище	вірогідність низька

Ця модель проста, не потребує великого обсягу вихідної інформації, але недостатньо точно прогнозує ймовірність банкрутства. [14]

Незважаючи на привабливість методики, за допомогою якої можна просто отримати кількісну характеристику такого складного поняття, як банкрутство, застосування індексу істотного обмежується вимогою мати ринкову оцінку власного капіталу К₃. Це можливо лише для великих корпорацій, акції яких вільно котируються на фондових біржах. Враховуючи недостатню розвиненість фондового ринку в Україні, звертання переважної більшості українських підприємств до індексу Альтмана буде некоректним. [14]

В умовах перехідної української економіки використання Z-рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною того можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

Окрім того, акціонерний капітал підприємства в ринкових умовах становить практично завжди 100%, на відміну від українським підприємств, де ця частка переважно менша, тобто чисельник показника значно більший, ніж у наших умовах. [14]

Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану. У 1972 р. Р. Ліс отримав наступну формулу для Великобританії:

ZЛ = 0,063 К1 + 0,092 К2 + 0,057 К3 + 0,001 К4, (2.37) де К1 – відношення обігового капіталу до суми активів; К2 – відношення операційного прибутку до суми пасивів; К3 – відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів; К4 – відношення власного капіталу до позикового.

Граничне значення тут складає 0,037. Однак зовнішні фактори (ступінь розвитку фондового ринку, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), нажаль, також не дають даній методиці в повній мірі відображати ситуацію для підприємств України і бути застосованою в якості універсальної моделі передбачення імовірності банкрутства. [15]

Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства. Р.С. Сайфулін та Г.Г. Кадиков запропонували використовувати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

Z_СК = 2 К₁ + 0,1 К₂ + 0,08 К₃ + 0,45 К₄ + К₅, (2.38)

де К₁ – коефіцієнт забезпечення власними коштами;

К₂ – коефіцієнт поточної ліквідності;

К₃ – коефіцієнт оборотності активів;

К₄ – рентабельність реалізованої продукції;

К₅ – рентабельність власного капіталу.

Якщо рейтингове число R для підприємства є більшим за 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані, якщо менше за 1 – у незадовільному. [9]

R-модель прогнозу ризику банкрутства. Вченими Іркутської державної економічної академії була запропонована власна 4-факторна модель пронозу ризику банкрутства, котра має наступний вигляд:

R= 8,38К₁ + К₂ + 0,054 К₃ + 0,63 К₄ , (2.39)

де К₁ – відношення обігового капіталу до активів;

К₂ – відношення чистого прибутку до власного капіталу;

К₃ – відношення виручки від реалізації до активів;

К₄ – відношення чистого прибутку до інтегральних витрат підприємства.

Вірогідність банкрутства підприємства у відповідності до значення моделі визначається наступним чином [15]

Таблиця 2.4 – Зони банкрутства

Значення R	Вірогідність банкрутства, %
Менше 0	Максимальна (90-100)
0–0,18	Висока (60-80)
0,18–0,32	Середня (35-50)
0,32–0,42	Низька (15-20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)

Проблему неможливості використання зарубіжнх методик, у практиці оцінювання фінансового стану українських підприємств, спробував вирішити вітчизнянй економіст О. Терещенко. Він розробв діскримінантну функцію з 6 змінними:

Z = 1,5Х1 + 0,08 Х2 + 10 Х3 + 5 Х4 + 0,3 Х5 + 0,1 Х6 (2.40),

де Х1 – чистий грошовий потік/ зобов’язання;

Х2 – валюта балансу/ зобов’язання;

Х3 – прибуток/ валюта балансу;

Х4 – прибуток/ виручка від реалізації;

Х5 – виробничі запаси/ виручка від реалізації;

Х6 – виручка від реалізації/ валюта балансу

Розроблена дискриминантна модель О. Терещенка має значні переваги над традиційними методиками:

• Модель є зручною у застосуванні;

• Розроблена на використанні вітчизняних статистичних даних;

• Враховується сучасна міжнародна практика;

• За рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему критичних значень показників;

• Враховує галузеві особливості підприємства.

Однак дана методика не є досконалою і має свої недоліки: відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лше задовільний і незадовільний фінансовий стан); отримання значень у границях -0,9 до 0,9 зобовязує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану. [15]

Висновок до розділу 2: Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці – за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення. Можна назвати шість основних прийомів аналізу: 1) горизонтальний (часовий) аналіз; 2) вертикальний (структурний) аналіз; 3) трендовий аналіз; 4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів); 5) порівняльний аналіз; 6) факторний аналіз.

Для аналізу майна підприємства статті вихідного бухгалтерського балансу слід згрупувати в окремі специфічні групи по ознаці ліквідності (статті активу) і терміновості зобов’язань (статті пасиву). На основі такого угрупування будується агрегований (аналітичний) баланс.

Між статтями активу і пасиву балансу існує тісна взаємозалежність. Цей зв'язок характеризують коефіцієнти фінансової стійкості. Основними з показників фінансової стійкості є: коефіцієнт забезпеченості власними засобами, робочий капітал, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами, коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт власних інвестицій та коефіцієнт інвестування власних та довгострокових залучень. Виділяють чотири типи фінансової стійкості: абсолютна стійкість фінансового стану, нормальна стійкість, нестійкий та кризовий фінансовий стан.

У процесі аналізу ефективності використання капіталу підприємства доцільно використовувати показники, що характеризують рентабельність роботи підприємства. Ці показники повинні збільшуватися. Чим вища рентабельність, тим більш ефективна діяльність господарюючого суб’єкта.

В умовах обмеженості ресурсів підприємцю постійно доводиться обирати оптимальні співвідношення між набором економічних ресурсів та обсягами виробництва. Передумовою такого вибору повинно бути проведення аналізу ділової активності. Основні показники ділової активності: фондовіддача, коефіцієнт оборотності оборотних активів, коефіцієнт оборотності матеріальних запасів, коефіцієнт оборотності власного капіталу та інші.

Визначальною характеристикою фінансового стану підприємств є його платоспроможність. Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Оскільки можливість конвертування різних видів оборотних активів у засоби платежу є різною, то для оцінки платоспроможності підприємства використовують відносні показники ліквідності, що розрізняються набором ліквідних засобів, які розглядаються як джерела покриття короткострокових зобов’язань. До основних показників ліквідності активів можна віднести: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт швидкої або критичної ліквідності, коефіцієнт покриття, чистий оборотний капітал та інші.

Для об’єктивної оцінки фінансового стану підприємств з метою своєчасного виявлення факту їх фінансової неспроможності необхідна система науково обґрунтованих моделей прогнозування банкрутства. Для прогнозування (оцінки ймовірності) банкрутства під­приємства можуть використовуватися моделі Альтмана, Бівера, Таффлера та Тісшоу, Терещенко О.О. та Модель R.