Тема 10. Банківське кредитування як основа діяльності банку (4 години).

1.Банківські кредити та їх класифікація.

2.Кредитування юридичних осіб.

3.Форми забезпечення повернення банківських позичок (застава, гарантія, пере відступлення боргу, іпотека страхова угода).

4.Споживчий банківський кредит та його особливості.

1. Кредит, що походить від латинського слова creditum - позичка і credo - вірю.

кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забез­печеності, повернення, строковості, платності та цільового використання;

Субєктами (учасниками) кредитних відносинах є дві сторони: кредитор і позичальник, а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.

Серед різноманітних видів кредиту головне місце посідає банківський кредит.

Банківські кредити - це кредити, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості, строковості, цільового використання, забез­печеності, платності.

Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність'' банком можуть надаватись такі види кредитів:

> кредити юридичним та фізичним особам у національній та іноземній валютах;

> міжбанківські кредити, тобто кредити, які одержує сам банк для формування своїх ресурсів.

Сукупність кредитів, наданих банком на певну дату характеризує його кредитний портфель.

Розглянемо більш детальніше суть окремих видів банківських кредитів.

1. За строком користування розрізняють кредити:

> короткострокові;

- середньострокові;

> довгострокові.

2. Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити: > забезпечені, або ломбардні;

> незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість - один з принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у кредитному портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника, їх розмір, ж правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам ( акціонери банку, які володіють не менше як 10 % акцій) банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.

3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів: стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком - це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

5. За способом повернення розрізняють кредити, що повертаються:

> поступово (в розстрочку);

> водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

> на вимогу кредитора;

> з регресією платежів.

7. За характером визначення процентів банківські позички бувають:

> з фіксованою процентною ставкою;

> з плаваючою процентною ставкою.

Кредити юридичним особам поділяють на:

• кредити в поточну діяльність – це кредити надані позичальниками на задоволення тимчасових потреб в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат;

• кредити в інвестиційну діяльність - це кредити, надані позичальникам на задоволення їх тимчасової потреби в коштах при здійсненні інвестицій.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:

• оцінки банком кредитоспроможності позичальника, його фінансової стабільності, ліквідності та рентабельності діяльності;

• кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

• позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків госпо­дарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статут­ного капіталу клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування по контокорентному рахунку); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають, прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен:

> ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника;

> здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування;

> визначити ступінь ризику для банку;

> визначити структуру майбутнього кредиту (сума, строк, процентна ставка тощо).

Основні етапи кредитного процесу:

• розгляд заявки на отримання кредиту;

• аналіз фінансового стану позичальника;

• розробка умов кредитування та укладання кредитного договору;

• визначення порядку забезпечення повернення кредиту;

• процедура надання кредиту;

• процедура погашення кредиту;

• контроль за кредитною операцією.

3. В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть викорис­товувати різні форми забезпечення кредитів, а саме:

1. Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза кредитним договором.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

• високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

• здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом тер­міну користування кредитом) ;

• стабільну ціну;

• низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

• легкий доступ для контролю.

Застава повиннa забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.

2. Гарантія (поручительство) - це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10-15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.

Гарантійний лист складається вдвох примірниках. Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, забезпе­чений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.

3) Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особі означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.

4) Іпотека - це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.

У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

5) Страхування як форма забезпечення зобов'язань позичальника перед банком, здійснюється у формі страхування відповідальності. У такому випадку клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування ним кредитної операції. Банк повинен переконатися в платоспроможності страховика.

Банк може самостійно застрахувати позичку, що надається, шляхом укладання зі страховою компанією угоди про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою.

Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стягнення пені і штрафів. Пенею є визначена законом або угодою сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема, у випадку прострочення виконання.

4. Споживчий кредит - кредит, який надається як в націо­нальній так і в іноземній валютах фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Суб'єктами споживчого кредитування є фізичні особи (позичаль­ники), а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату тощо). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торговельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

Об'єктом кредитування є витрати, пов'язані з задоволенням поточного попиту населення.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов'язаних із особли­востями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб'єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний харак­тер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем-підвищенню життєвого рівня населення.

Залежно від цільового призначення споживчі кредити поділяються на:

• інвестиційні;

• для купівлі товарів та сплати послуг;

• на розвиток підсобного господарства;

• цільові кредити окремим соціальним групам;

• на нецільові споживчі потреби;

• чекові;

>банківські кредитні картки.

Кредитна картка - це іменний грошовий платіжно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту. Використання кредитних карток виражає економічні відносини між трьома суб'єктами:

> банком;

> власником картки;

> торговельною організацією.

Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок ліміту кредитування за нею і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.

Строки надання споживчих кредитів різноманітні: короткострокові кредити, довгострокові - кредити вида­ються на інвестиційні цілі. Банк може надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам (прямі кредити), що звертаються в банк за позикою, або через посередників (торговельну організацію, пункт прокату).

Отже, споживчий кредит є засобом задоволення різних потреб насе­лення. Він може надаватися лише в грошовій формі.

Банки переважну більшість споживчих кредитів надають під забез­печення. Це означає, що у формі носія гарагаїї повернення позики виступає застава майна або майнових прав.

Процес споживчого кредитування містить такі етапи:

• попередній аналіз ринку та розробка стратегій кредитних операцій;

• розгляд заявки на отримання кредиту та інтерв'ю з майбутнім позичальником;

• оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику, пов'язаного з видачею кредиту;

• підготовка кредитного договору (структурування кредиту )та його підписання;

• контроль за виконанням умов договору та погашенням кредиту.

Для отримання кредиту та оформлення кредитного договору позичальник подає до установи банку перелік таких документів:

1. Заява на одержання кредиту (за формою банку) - додаток 8.2.

1. Паспорт громадянина України (пред'являє).

2. Довідка про присвоєння єдиного коду платника податків (іденти­фікаційного коду).

3. Довідка з місця роботи із зазначенням посади, терміну роботи па даному місці, отриманої суми доходу у розрізі останніх 12 місяців, за підписами директора, головного бухгалтера та завірена печаткою підприємства.

4. Для приватних підприємців - свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, копія патенту на здійснення підприємницької діяльності і довідка з податкової інспекції за місцем проживання про доходи підприємця як фізичної особи. При сплаті єдиного податку - довідку про сплату податку за останні 3 облікові періоди (копії платіжних доручень).

5. Рахунок-фактура на придбання товару (послуги), проектно-кошторисна документація (у випадку одержання кредиту на оплату будівельних, ремонтних послуг).

Страховий поліс (заява на страхування) для одержання кредиту на оплату страхових послуг та інші документи, що підтверджують обсяги та вартість наданих послуг.