Тема 8 Міжбанківські розрахунки

1. Суть та значення системи міжбанківських розрахунків.

2. Порядок проведення міжбанківських розрахунків.

3. Структурна побудова системи електронних платежів.

4. Механізм здійснення операцій з банківськими платіжними картками та їх види.

1. Міжбанківські розрахунки являють собою систему організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами. В Україні реалізуються загальні принципи організації міжбанківських розрахунків, які склалися у світовій практиці і які основані на таких моделях:

1) за рахунками міжфілійних оборотів (Міжфілійні розрахунки виконуються, якщо операції за платіжними картками обслуговують філії цього самого банку. У цьому разі головна установа банку проводить міжфілійні розрахунки за кліринговою схемою самостійно).

2) через кореспондентські рахунки, які відкривають комерційні банки один у одного (їх називають лоро-ностро); Перевагами цього виду розрахунків є обмеженість кола учасників розрахунків і те, що банк бачить стан свого кореспондентського рахунку після виконання кожної операції.

Недоліками цього виду розрахунків можна вважати велику трудомісткість і великі витрати на їх здійснення та, що найголовніше, погіршення стану ліквідності банку.

3) через кореспондентські рахунки, відкриті банками в Національному банку (Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати, як платежі брутто). Потреба в централізованій установі, що надає розрахункові послуги практично всім учасникам банківської системи, може бути задоволена через установлення ще однієї функції центрального банку країни, тобто центральний банк останній може бути централізованою установою, що відкриває кореспондентські рахунки для комерційних банків.

4) через клірингові палати (Це розрахунки, або платежі нетто). З метою полегшення управління міжбанківськими розрахунками, зниження їхніх ризиків та зменшення потреби тримати великі резерви в центральному банку вдаються до клірингу, тобто заліку взаємних вимог.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов'язань фізичних та юридичних осіб.

Система клірингових заліків може використовуватися як для розрахунків між банками всередині країни, так і для міжнародних розрахунків. Організація міжбанківського заліку залежить від того, чи є банки-учасники самостійними юридичними особами, чи вони входять до системи того самого банку. У першому випадку банки обмінюються чеками, векселями та іншими борговими зобов'язаннями клієнтів, доплачуючи лише різницю за заліком. Це - міжбанківський кліринг. У другому - йдеться про внутрішньобанківський кліринг. Для цього всередині системи банку, в його головній установі, створюється кліринговий відділ, який і виконує залікові операції для клієнтів цього банку.

У західних країнах кліринг виконується через банки або спеціально створені розрахункові центри - клірингові палати. Важливою функцією клірингової палати є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначенням нетто-позиції кожного учасника з допомогою взаємної компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, чеків і платіжних вимог, поданих йому іншими учасниками. Звіт про операцію з нетто-позиціями передається до центрального банку, де здійснюється розрахунок на кореспондентських рахунках учасників.

Практично всі клірингові палати в західних країнах є добровільними асоціаціями фінансових установ. Перевагою цього виду міжбанківських платежів є їхня концентрація. За допомогою клірингу спрощуються, здешевлюються і прискорюються розрахунки, зберігається готівка, а завдяки цьому підвищується рівень прибутковості та ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках.

Система заліків взаємних вимог і зобов'язань дістала назву чистих розрахунків або платежів-нетто.

Вище згадані міжбанківські розрахунки є кореспондентськими рахунками, в основі яких покладені кореспондентські відносини.

2. .

Кореспондентські відносини це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами.

Необхідність у кореспондентських відносинах виникає, коли банк не може запропонувати певні послуги своїм клієнтам, або коли відомо, що інший банк зробить це швидше, краще та дешевше. З огляду на це й обирають банки-кореспонденти.

Для встановлення кореспондентських відносин з іноземним банком комерційному банку необхідно отримати генеральну ліцензію в центральному банку.

Організація кореспондентських відносин між банками передбачає відкриття рахунків один у одного.

Кореспондентський рахунок - це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам.

В кореспондентських договорах оговорюється види послуг, які один банк надає іншому, порядок відкриття рахунку, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійних винагород, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за порушення.

В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів:

Кореспондентські рахунки можуть бути:

- відкриті на взаємній основі – два банки відкривають рахунки один в одного;

- відкриті в односторонньому порядку – один банк відкриває рахунок в іншому банку (як правило українські банки в іноземних, або малі банки у великих);

- відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ;

- технічні – відкриті банками учасниками СЕП у регіональних розрахункових палатах;

- клірингові – для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Рахунок одного банку в іншому має дві назви, залежно від того, чи йдеться про нього з погляду банку, що надає послугу за рахунком, чи з погляду банку, що користується цією послугою, хоча це - той самий рахунок. Для банку, що користується послугою, рахунок має назву ностро, а банк називається банком-ностро, або банком-респондентом. Для банку, що надає послугу, рахунок має назву лоро, а банк називається банком-лоро, або банком-кореспондентом.

Рахунок-лоро = "Ваш рахунок у нас". Рахунок-ностро = "Наш рахунок у Вас".

Банк-лоро, однак, визначає умови використання рахунку-ностро.

3. Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Україна створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків - Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ.

У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.

На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, Центральна розрахункова плата (ЦРП) разом з програмно-технічним Комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти.

Середній рівень - це Територіальні управління НБУ, територіальні розрахункові палати (ТРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти.

На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії-учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошта.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

- внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

- комбінацію систем ВПС і СЕП;

- міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

двосторонні прямі кореспондентські відносини. Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв'язку для передання інформації.

За наявності в банку філій виникає проблема виходу в СЕП для кожної з них. Таке входження може бути безпосереднім або опосередкованим.

У першому випадку кожна філія має прямий вихід у СЕП, де їй відкривається самостійний технічний коррахунок і розрахункова діяльність її здійснюється незалежно від головного офісу банку.

У другому випадку вихід у СЕП має тільки головний банк, а всі його установи (філії) здійснюють розрахунки через коррахунки головного банку. У даному випадку банку потрібно створювати свою власну внутрішньо-банківську платіжну систему (ВПС).

4. Національна система масових електронних платежів - це система безготівкових розрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійснюються за допомогою банківських платіжних карток.

> Платіжна картка - документ на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фінансовими уcmановами.

Основними документами, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток у вітчизняній економіці, є "Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи" (затверджено постановою Правління НБУ № 353 від 30.12.1996 р.), "Положення про систему захисту електронної інформації до системи масових електронних платежів населення за товари та послуги в Україні" (затверджено постановою Правління НБУ № 353 від ЗО. 12.1996 р.).

Для здійснення операцій із платіжними картками НСМЕП необхідно одержати ліцензію (дозвіл) НБУ.

Ключову роль у переведенні масових платежів на безготівкову основу відіграють пластикові картки

У світовій практиці існує багато видів пластикових карток, які різняться за:

1. характером емітента (банки, небанківські структури);

2. характером власника (приватна особа, корпорація);

3) функціональним призначенням (кредитна картка, дебетна картка);

4. технологією використання (картки з магнітною смугою, картка з мікросхемою або смарт-картка);

5. ступенем пільг для користувачів («стандартні», «золоті», "платинові').

Для організації НСМЕП в Україні важливе значення має класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.

Картки з магнітною смугою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Картки з магнітною смугою мають той недолік, що не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Цієї вади позбавлена смарт-картка.

Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти і запам'ятовувати зміну інформації, зокрема визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Клієнти одержують такі вигоди від застосування пластикових карток у масових платежах:

> позбавляються ризиків, пов'язаних з втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас зберігають майже всі переваги платежів готівкою (негайність, простота платежу)

> одержують можливість оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нараховуються проценти.

Водночас застосування пластикових карток має для клієнтів і негативні наслідки: зростають витрати, пов'язані зі здійсненням таких платежів (оплата виготовлення картки, сплата вступного внеску, сплата процентів за кредит, обов'язковий депозит на рахунку для платежів по картці тощо).

Для банківської системи загалом широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів має такі вигоди:

^зростає залучення грошових коштів у внутрішньобанківський оборот, посилюється керованість .грошового обороту загалом, підвищується роль банківської системи в розвитку економіки;

> знижується частка готівки в грошовій масі, скорочуються витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати);

> з'являються додаткові стимули для переведення банківської справи на сучасні електронні технології.

Для отримання вказаних переваг потрібно здійснити значні капіталовкладення у створення інфраструктури системи. Завдання створення НСМЕП в Україні ускладнюється тим, що на український ринок активно проникають міжнародні карткові компанії (Visa, Europay та ін.), які створюють потужну конкуренцію національній системі.