Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 3_ Маніпулятивні технології в міжнародних...doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
03.09.2019
Размер:
262.14 Кб
Скачать
  1. Основні методи протидії маніпулятивним технологіям

Однією з характерних тенденцій, яка склалася в сучасних умовах, не тільки в Україні, а й у світі, – це випереджальний розвиток форм, способів, технологій і методик впливу на свідомість (підсвідомість), психологію й психічний стан людини в порівнянні з організацією протидії негативним, деструктивним психологічним впливам, інформаційно-психологічним захистом особистості й суспільства в цілому.

Коли говорять про інформаційно-психологічний вплив як загрозу, природно, що мають на увазі негативні наслідки його реалізації. Негативні наслідки можуть проявлятись у двох аспектах: перший – у відношенні особистості до держави і другий – руйнуванні цілісності самої особистості.

У сучасних умовах посилення інформаційно-психологічного впливу на окрему людину (особистість) як суб’єкт політичного життя, носія визначеного світогляду, що має більш-менш виражені правосвідомість і менталітет, духовні ідеали й ціннісні установки формування довіри до себе, – одне з основних політичних завдань влади. Неадекватна суспільним інтересам (з погляду влади) поведінка громадянина може сприйматися як гостра форма політичного екстремізму, яка загрожує самому існуванню політичної системи, або як форма політичної байдужості, яка не менше руйнує основи громадського життя.

Розглядаючи вплив інформаційного простору на особистість, слід враховувати, що він здійснюється також і на суспільство та державу, а через них – опосередковано на кожного індивідуума. Цей вплив може носити конструктивний (безпечний) і деструктивний (небезпечний) характер. Тому, одним із головних завдань сучасної держави – гарантування інформаційної безпеки особистості, яка характеризується захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформування, спонукування до самогубства, образ тощо.

До проблем, що виникають у процесі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, відноситься: недосконалість основ державної політики у цій сфері, розмитість меж регулювання інформаційно-психологічних загроз, відсутність належної уваги до створення необхідних для вирішення цих проблем суспільних інститутів, відсутність чітко розроблених механізмів впливу суспільства на засоби масової інформації з метою захисту суспільної моральності, психологічного здоров'я громадян, суспільного спокою. Має значення і складність в оцінці шкоди, яка завдана психологічному здоров'ю людини через відсутність інститутів та належного інструментарію щодо визначення характеристик психіки людини, динаміки її змін.

Показовим є те, що в нашій державі починають звертати увагу на проблеми забезпечення інформаційної та інформаційно–психологічної безпеки. Так, Українським Центром економічних та політичних досліджень 2001 року був проведений системний аналіз ситуації у сфері інформаційної безпеки України. До основних загроз інформаційній безпеці України, зазначають експерти, можуть бути віднесені обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації, руйнування системи цінностей, духовного та фізичного здоров’я особи, суспільства, негативні зміни їх цільових настанов, маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл, низький рівень інтегрованості України в світовий інформаційний простір тощо1.

Забезпечення інформаційної безпеки особистості може досягатися поєднанням різнома­нітних заходів (організаційних, правових. науково-дослід­них, матеріально-технічних, економічних та ін.) у межах таких основних підходів:

  • регулювання процесів зміни та формування інформа­ційного середовища, зокрема, основних інформаційно-комунікативних процесів (слід зазначити, що використання заходів за таким підходом потребує особливої обережності має перебувати під громадським контролем);

  • формування та масове поширення адекватних механіз­мів переробки інформації і взаємодії людини з інформацій­ним середовищем суспільства.

  • Реалізація цих підходів потребує формування нових ме­ханізмів і способів забезпечення психологічної компоненти інформаційної безпеки особистості, розробки правової системи її психологічного захисту.

Вчені стверджують, що з-поміж першочергових заходів, яких необхідно вжити для усунення чи нейтралізації загроз інформаційній безпеці, є ухвалення закону „Про психологічний захист населення” для регулювання негативного впливу на психологічне здоров’я людини. Таку ж рекомендацію дають і інші дослідники, які вважають нагальною потребою створення служби психологічної гігієни, яка б могла контролювати якість як політичної, так і будь-якої іншої реклами. Ця служба мала б складатися з досвідчених експертів (професійних психологів), наділених повноваженнями забороняти цілком або ж частково рекламні кампанії, здатні зомбувати людину. Такі заходи спрямовані на забезпечення психологічного здоров’я нації. Водночас дана служба не повинна бути інститутом цензури, котрий з ідеологічних міркувань просіюватиме інформацію для широкого загалу. Її основною функцією має бути забезпечення реалізації права людини на свідомий вибір.

В Україні досі не розроблено закону про інформаційно–психологічну безпеку. До того ж, аби забезпечити його ефективність, потрібно розробити критерії оцінки шкоди, завданої психологічному здоров’ю людей через неправомірне втручання у психічну сферу. Чи є для цього компетентні фахівці? Дисципліну «Методика проведення психологічних експертиз» вивчають студенти факультетів психології. Така експертиза передбачає, зокрема, оцінку рівнів тривожності, підвищеної навіюваності, різних емоційних реакцій, які впливають на конфліктну поведінку.

У процесі досудового слідства за фактом розпалювання міжетнічної чи міжрелігійної ворожнечі Генпрокуратура, Міністерство внутрішніх справ та СБУ замовляють експертний висновок на книги та фільми кільком інституціям. Заступник директора Інституту етнонаціональних та політичних досліджень ім. Кураса Олександр Майборода, відзначав, що офіційних експертиз вони не роблять та інколи ті, хто здійснюють досудове слідство, присилають тексти, і вони дають на них наукові відгуки. У середньому робиться таких десять на рік. Переважно аналізуються статути релігійних організацій, а там, відповідно, закликів до насильства немає. Як констатує заступник директора Інституту української мови НАНУ Ірина Гнатюк: «Психолого–лінгвістичної експертизи ми не робимо. Ми тільки здійснюємо лінгвістичне тлумачення, коли зневажливо відгукуються про національність чи релігію».

Доктор медичних наук, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького Олександр Фільц зазначає, що в Україні не досліджуються наслідки втручання у сферу емоційності, розпалювання ненависті в суспільстві. Не розробляються і методики подолання цих наслідків. Є перелік заборонених методик психологічних маніпуляцій, утім у законодавстві не виписано можливість контролю за використанням таких методик та відповідальності за зловживання ними.

Розуміння цієї проблеми загалом немає, експертів, які б це визначали, немає. Певні установи здійснюють експертизу на запит суду. Забороняти такі речі на рівні нормативних актів важко, бо дуже швидко обмежиться свобода слова. Можна дати визначення на юридичному рівні, як це зроблено на Заході. У Європі розвинуте спеціальне законодавство, є корпус рішень Європейського суду з цього питання. Це має бути вивірена, кваліфікована юридична праця. Адміністративне покарання за порушення таких вимог було б важливішим, ніж кримінальне. Це матиме охолоджуючий ефект на тих, хто мовою ворожнечі послуговується постійно і навмисне.

Отже, можемо констатувати про не­обхідність приділення пильної уваги з боку законодавця до різних ефектів інформаційного впливу.

Найбільш врегульованою в цьому аспекті в українському законо­давстві є сфера комерційної рекламної діяльності.

Так, стаття 7 Закону „Про рекламу” визначає, що „основними принципами рекламної діяльності є законність, точність, достовірність, використання державної та інших мов відповідно до законодавства України, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди”.

Крім того, названим законом встановлюється ряд загальних обме­жень щодо рекламної діяльності, серед яких заборони:

  • поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України;

  • вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, за родом і характером занять, місцем проживання, за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію інших осіб;

  • подавати відомості або закликати додій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

  • використовувати засоби і технології, які безпосередньо впливають на підсвідомість споживача;

  • наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується.

Крім того, до правових норм, що покликані захищати інформаційно-психологічну безпеку особи, слід віднести норму ч. 8 ст. 20 За­кону „Про рекламу”, яка передбачає заборону реклами „лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу без дозволу Міністер­ства охорони здоров'я України”.

Окрему увагу законодавець приділяє захисту неповнолітніх від не­гативного впливу рекламної інформації. Така увага обумовлюється підвищеною вразливістю, недостатнім життєвим досвідом цієї соціаль­ної групи, в разі чого її представники дуже часто наражаються на вплив сторонніх осіб.

Додаткові обмеження, покликані захистити інформаційну безпе­ку громадян, запроваджено також щодо телевізійної реклами. Зокре­ма, такі обмеження встановлено відповідно до норм ст. 31 Закону „Про телебачення і радіомовлення”, зокрема, реклама не повинна містити в тексті і зображенні те, що може завдати духовної, моральної чи психічної шкоди молоді і дітям, а рек­лама у передачах, розрахованих на дитячу (до 14 років) аудиторію, вза­галі забороняється. Таким чином, ми можемо стверджувати, що певні напрацювання щодо захисту інформаційної безпеки особи в сфері комерційної рек­лами існують. Але будь-які положення закону залишатимуться саме загальними принципами або обмеженнями і не діятимуть, доки не буде визначено конкретних понять, наприклад: визначень і змісту психіч­ної шкоди, засобів і технологій, що діють безпосередньо на підсвідомість споживача. Це вже не кажучи про більш загальні нега­тивні ефекти інформаційного впливу, що є наслідком рекламної або іншої інформації.

Останнім часом лунають думки і політиків, і широкої громадсь­кості щодо загрози моральним і етичним засадам нашого суспільства, яку несуть у собі відео-, аудіо- і друкована продукція, що містить еле­менти насильства, жорстокості, жахів, порнографії тощо. В українському законодавстві є цілий ряд норм, спрямованих на обмеження поширення інформації подібного роду.

Так, наприклад, в Основах законодавства України про культуру містяться норми (ч.2 ст. 13), якими забороняється розповсюдження творів, що містять заклики до зміни насильницьким шляхом консти­туційного ладу; пропаганду війни, насилля, жорстокості, расової, на­ціональної, релігійної ворожнечі або ненависті; порнографію; підбу­рювання до вчинення злочинів.

Аналогічні вимоги встановлено Законом „Про видавничу справу”, згідно з яким (ст. 28) забороняється виготовляти чи розповсюджувати продукцію, яка: містить інформацію, віднесену до недобросовісної реклами, рекламу товарів, послуг, які можуть завдати шкоди громадянам, підприємствам, установам, організаціям або державі; порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насильства і жорстокості; таку, що проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров'ю, моралі громадян, порушують їхні права і свободи або закликають до порушення громадського порядку.

Регулювання питань захисту моральності та інформаційної безпе­ки суспільства в галузі виробництва, розповсюдження, зберігання і де­монстрування кіно- та відеопродукції здійснюється на основі Закону „Про кінематографію”.

23 квітня 2008 року Указом президента України введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України”. В указі зазначено комплекс питань щодо реалізації державної політики та забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері, наявність гострих проблем, явищ та чинників, що створюють небезпеку національним інтересам України в цій сфері та негативно впливають на суспільний розвиток держави та реалізацію її євроінтеграційних прагнень.

Згідно Указу внести в установленому порядку пропозиції щодо ратифікації Європейської конвенції про транскордонне телебачення. 17 Грудня 2008 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про ратифікацію Європейської конвенції про транскордонне телебачення»., «за» проголосувало 260 з 409 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Дана конвенція була підписана від імені України 14 червня 1996 року у Страсбурзі. Крім того, за період приєднання України до конвенції набув чинності Протокол про внесення змін до конвенції, який був укладений 9 вересня 1998 року у Страсбурзі. В основу як конвенції, так і протоколу покладено принципи свободи слова та інформації, а також незалежності виробників телевізійної продукції.

Метою конвенції є сприяння транскордонній трансляції та ретрансляції, які відповідають вимогам щодо поваги людської гідності та дотримання основних прав людини у країнах – членах Ради Європи, надання широкого вибору телепередач для населення.

Актуальними питаннями побудови сучасного українського морального інформаційного суспільства в межах своєї компетенції та можливостей займається Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, яка є постійно діючим державним позавідомчим експертним і контролюючим органом, який діє відповідно до Закону УкраїниПро захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 року та Положення про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 листопада 2004 року.

Національна експертна комісія має право проводити у межах своєї компетенції перевірку діяльності засобів масової інформації, юридичних осіб усіх форм власності, що займаються організацією видовищних заходів та діяльністю з обігу продукції сексуального чи еротичного характеру або такої, що містить елементи насильства і жорстокості.

Рішення Національної експертної комісії, ухвалені в межах її повноважень, є обов'язковими для розгляду центральними і місцевими органами влади, засобами масової інформації всіх форм власності, а також фізичними та юридичними особами.

Комісія формується з провідних діячів культури, мистецтв, науки і освіти, психіатрів, сексопатологів, фахівців у галузі інформації та інших осіб за рекомендаціями юридичних осіб, у яких вони працюють. Персональний склад Комісії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням її Голови. Строк повноважень членів Комісії - 5 років.

В своїй роботі Комісія керується прийнятим нею документом від 20 лютого 2007 р. під назвою «Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, в тому числі реклами, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до розряду порнографічної або еротичної продукції». Однак слід відзначити, що робота Комісії піддається критиці з боку правозахисних організацій: рішення Комісії взагалі не містять аргументації його прийняття, висновки; особа, щодо якої приймається рішення, практично ніколи не повідомляється про розгляд і не має можливості викласти свою позицію. Нормативні акти Комісії, що обмежують свободу вираження поглядів, не зареєстровані у Міністерстві юстиції та не оприлюдненні. Проте на їхній підставі видаються висновки щодо відповідності різноманітної продукції закону про захисту суспільної моралі.

Ще одним важливим аспектом проблеми, який, на жаль, все ще залишається поза увагою законодавця, є необхідність встановлення нормативно-правового регулювання пропаганди вчень та релігійної практики релігійних культів тоталітарного характеру. Це виглядає дуже актуальним на тлі не дуже давніх подій у Києві, пов'язаних з так зва­ним „Білим братством”.

Тим часом, за даними Центру Разумкова, пропаганда нових релі­гійних вчень та релігійної практики, що включає елементи нейролінгвістичного програмування людини, набуває поширення через елек­тронні ЗМІ. За даними моніторингу УЦЕПД, обсяг часу телепроповідництва в 2000 р. зріс порівняно з 1999 р. у півтора рази; практично на кожному з місцевих радіоканалів ведуть мовлення проповідники новітніх культів, які застосовують методику нейролінгвістичного програмування.

Наприкінці 2009 р. до Верховної Ради України подано проект Закону про внесення змін та доповнень до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (щодо заборони діяльності тоталітарних релігійних сект) (реєстр. № 5473). Парламентарі вимагають заборонити Церкву об’єднання (уніфікації), Церкву саєнтологів, Культ сатанізму, Товариство трансцендентальної медитації та Біле Братство.

Документ передбачає заборону залучення до діяльності релігійних організацій малолітніх і неповнолітніх осіб без дозволу їхніх законних представників та заборону створення і діяльності в Україні тоталітарних релігійних сект. Авторами ініціативи виступили народні депутати України – Ігор Рибаков (позафракційний) та Владислав Лук’янов (Партія регіонів).

Законопроект №5473 пропонує доповнити Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» новою статтею 3-1, яка звучить наступним чином: “В Україні заборонено створення та діяльність тоталітарних релігійних сект. Шкода завдана потерпілому від небезпечного психологічного впливу членів тоталітарної релігійної секти підлягає відшкодуванню у порядку встановленому Цивільним кодексом України”.

У цій статті також наводиться тлумачення використаних у ній понять. Зокрема, під “тоталітарною релігійною сектою” розуміється релігійна організація, діяльність якої спрямована на порушення прав і свобод громадян шляхом використання заходів небезпечного психологічного впливу, а під “небезпечним психологічним впливом” – психологічний вплив та інші маніпуляції з емоційно-вольовою сферою людини, з використанням емоційних та психологічних перенавантажень, стресів, індивідуальної схильності до навіюваності, безвілля, недостатнього розумового розвитку і незрілості емоційно-вольової сфери особи, що веде до втрати нею соціальних орієнтирів або цінностей, зниження власної самооцінки, тимчасового розладу психічної діяльності. Важко не помітити, що ці критерії є настільки довільними й розмитими, що в разі ухвалення закону наступного ж дня можна ставити питання про заборону монастирів і багатьох церковних практик. Тобто, прописуючи в закон такі положення, законотворці перетворюють його на такий собі гак, на якому підвішуються усі релігійні організації. Вони, які і дотепер величезною мірою залежали від властей, можуть стати взагалі безборонними. Особливо це стосується релігійних меншин, але, зрештою, і всіх релігійних організацій, яких влада визнає “неправильними”.

На думку доктора філософських наук, президента Української Асоціації Релігійної свободи Віктора Єленського такий законопроект не дає жодних об’єктивних критеріїв для визначення шкідливості чи нешкідливості психологічного впливу і може легко стати джерелом зловживань.

Зрештою, проблема неорелігій – це перш за все серйозна суспільна і психологічна проблема. Тому ставлення до неї як до продукту діяльності спецслужб, якихось психотехнічних операцій чи кримінальних елементів, сексуальних маніяків, шахраїв тощо суттєво дезорієнтує громадські прагнення в цій царині.

Отже, основними напрямами та першочерговими заходами державної політики щодо забезпечення інформаційно-психологічної безпеки України відноситься забезпечення конституційних прав і свобод громадян в інформаційній сфері (особливо це стосується виписаного в міжнародному та українському законодавстві права на здійснення свідомого та обґрунтованого вибору), формування відкритого та безпечного інформаційного простору і забезпечення захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу. Актуальними є пропозиції дослідників стосовно необхідності ухвалення закону „Про психологічний захист населення” для зменшення негативного впливу на психологічне здоров’я людини, створення служби психологічної гігієни, яка б могла контролювати якість політичної і будь-якої іншої реклами, забезпечувати реалізацію права громадянина на свідомий вибір.

Шляхи та механізми протидії деструктивним інформаційно-психологічним впливам

До розвитку сучасних кібернетичних систем під простором поширення інформації розуміли атмосферу, стратосферу, космос, водні акваторії океанів і морів. Зараз розуміння інформаційного простору включає додатково кібернетичні та віртуальні системи. Розглядаючи вплив інформаційного простору на особистість, слід враховувати, що він здійснюється також і на суспільство та державу, а через них - опосередковано на кожного індивідуума. Цей вплив може носити конструктивний (безпечний) і деструктивний (небезпечний) характер.

Деструктивними для психіки є такі ідеї, поширювані ЗМІ, як: індукція страхів; порушення логіки, просування текстів з алогічними висновками; надактивна мотивація до діяльності та успіху; створення смислового дисонансу між етнічно культурними цінностями і пропагованими ідеями; порушення ідентичності; зміна смислового навантаження на слова, перекодування мови; протиставлення окремих груп людей; створення образу ворога, розрив природних теплих емоційних зв’язків; відверта брехня, неточності, помилки, жаргон; деструктивною є будь-яка ідея, що відокремлює певну групу людей від інших. Корпоративне, кланове, класове або націоналістичне мислення є деструктивним, бо спрямовується на самоствердження однієї групи людей за рахунок інших, а в наслідок цього й до деградації цієї первинної групи.

Одне із головних завдань сучасної держави - гарантування інформаційної безпеки особистості, яка характеризується захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформування, спонукування до самогубства, образ тощо.

Дослідники процесів політичного маніпулювання зазвичай стверджують про надзвичайно негативні наслідки останніх. Вчені, зокрема, зазначають, що деструктивні маніпуляції людиною, суспільною думкою та масовою свідомістю, поряд із національними конфліктами, екологічними катастрофами та демографічними проблемами, перетворюються в глобальну світову проблему початку третього тисячоліття. Саме тому особливо актуальною є проблема створення дієвої системи соціально-психологічного захисту в масштабах українського суспільства, оскільки традиційні механізми захисту громадян зруйновані або ж не відповідають розвиткові сучасних маніпулятивних технологій, а нові механізми захисту ще тільки формуються.

Цілком очевидно, що забезпечення інформаційної безпеки українського суспільства та держави нерозривно пов'язане із забезпеченням безпеки особистості. Причому держава та суспільство в сучасній ситуації цивілізаційних змін мають виступати умовами і гарантами безпечного існування та роз­витку особистості, людини як активного соціального суб'єк­та. У протилежному випадку починають діяти механізми формування передумов для різкої активізації процесів, які спричинюють деградацію та саморуйнування суспільства і можуть набути неконтрольованого і незворотного характеру Забезпечення психологічної компоненти інформаційної безпеки особистості може досягатися поєднанням різнома­нітних заходів (організаційних, правових. науково-дослід­них, матеріально-технічних, економічних та ін.) у межах таких основних підходів:

  • регулювання процесів зміни та формування інформа­ційного середовища, зокрема, основних інформаційно-комунікативних процесів (слід зазначити, що використання заходів за таким підходом потребує особливої обережності та має перебувати під громадським контролем);

  • формування та масове поширення адекватних механіз­мів переробки інформації і взаємодії людини з Інформацій­ним середовищем суспільства.

  • Реалізація цих підходів потребує формування нових ме­ханізмів і способів забезпечення психологічної компоненти інформаційної безпеки особистості, розробки системи її психологічного захисту.

Розуміння психологічного захисту особистості як вико­ристання різноманітних засобів і способів зміни процесів інформаційно-психологічного впливу людини з різними со­ціальними суб'єктами та інформаційним середовищем для попередження чи нейтралізації загрозливих чинників, здатних завдати їй шкоди, дає змогу здійснити науково обґрунтова­не формування системи психологічного захисту особистості як основи забезпечення її інформаційної безпеки в сучасних умовах. Система психологічного захисту особистості вклю­чає три основні рівні організації і, відповідно, три основні напрями її формування та функціонування:

  1. соціальний (у масштабах суспільства загалом);

  2. соціально-груповий (у межах різних соціальних груп та різноманітних форм соціальних організацій); :

  3. індивідуально-особистісний.

Ніщо так не впливає на людину, як її оточення та ймовірність впливу групових принципів та стереотипів поведінки. Дійсно, якщо правила цієї поведінки піддаються інтернаціоналізації чи стають «особистими принципами», вони починають чинити могутній вплив на нашу поведінку і уявлення про самих себе. Джерелом багатьох негативних поведінкових проявів, в яких відображаються наші сором’язливість, занижена самооцінка, тривожність або зайва чутливість, до стороннього впливу виявляються правила самообмеження які ми застосовуємо до самих себе незалежно від реальної ситуації.

Кожний з нас формує в собі уявлення про те, наскільки успішними ми можемо бути за умов виконання тих або інших завдань, при здійсненні дій в певних складних умовах, при взаємодії з іншими людьми. Володіючи високою самоефективністю, ми налаштовуємо себе на успіх, докладаємо більше зусиль для досягнення мети, проявляємо більше завзятості і наполегливості, а у разі невдачі робимо висновки про те, що нам дістався дуже міцний горішок і над ним потрібно лише подовше попрацювати. Якщо ми чинимо саме так, шанси на успіх ростуть, а це гарантує позитивний зворотний зв'язок, який, відповідно, підвищує нашу самоефективність.

Практичними заходами психологічного захисту виступають: сила інтелекту, візуалізація захисних образів («екранів"), застосування різноманітних бар'єрів, світла, методики тренінгів співчуття і співпереживання, інші заходи можуть суттєво змінити можливості маніпулятивного впливу на людину, майже повністю нейтралізувавши негативність цих впливів. Деякі популярні методи психологічного захисту останнім часом, на жаль, стають малоефективними перед все більш активним натиском маніпуляцій та все більш досконалими та витонченими методами впливу на свідомість людини.

Сама по собі сили інтелекту не захищає від психічних атак, але вона, незаперечно, безцінне знаряддя в руках людини, що дає змогу не тільки пізнавати світ у всіх його проявах, але й усвідомлювати своє місце і значення у цьому світі. В поєднанні з розумінням природи психічного, сила інтелекту розуміється українською дослідницею Сусською О. як центральне ядро системи психологічного захисту особистості.

Людський розум наділений неабиякими творчими можливостями, однією з яких є можливість візуалізувати (створювати та утримувати в пам’яті мисленнєві уявлення певних образів, дій, спрямованих на утворення і підтримку так би мовити «енергетичного щита» який допомагає захистити свідомість від небажаних втручань. Подібні техніки створення енергетичних "екранів'' добре відомі та використовуються в біоенергетиці.

Складніше розробити способи психологічного захисту від впливу на великі маси людей. Чим більше в цій масі індивідів з хорошим особистісним захистом, тим більш стійкою виявиться сама маса (соціум). Однак тут є певна специфіка. По-перше, у соціуму повинен бути високий рівень позитивного самообразу "Ми", а по-друге, повинна бути невисока навіюваність, яка притаманна натовпу. Позитивний самообраз "Ми" формується в першу чергу на основі самоідентифікації людей з певним соціальним оточенням, що, в свою чергу, завжди є фактором політичним. Тому у будь-якому разі першочерговим завданням є захист особистості від інформаційно-психологічного впливу.

На нашу думку, найкращою профілактикою психологічної залежності, маніпулювання, контролю свідомості є розвиток у людей критичності мислення і рефлексії, формування навичок асертивної поведінки.

Мислити критично не означає критикувати. Критичне мислення трактується як прагнення усе аналізувати, піддавати оцінці, не виймати все на віру; уміння правильно, об'єктивно оцінювати свої дії, здібності, виявляти і визначати свої помилки, піддавати критичному розгляду пропозиції та судження інших людей.

Рефлексія в нашому контексті розуміється як спрямованість пізнання людини на самого себе, на свою діяльність та поведінку, на свій внутрішній світ, психічні якості і стани; вміння уявляти себе на місці іншої людини, мислено (подумки) програвати ситуацію за неї. Тому що аналіз ситуації, розуміння власних цілей і того, до чого прагне партнер по спілкуванню, дозволяє людині конструктивно взаємодіяти - іншими словами, бути асертивним .

Асертивність - якість особистості, риса характеру, яка проявляється в самоствердженні особистості; свідомому прийнятті вимог інших без страху, невпевненості, напруги, іронії і т.д. Асертивна людина не діє на шкоду іншим, поважає чужі права, при цьому з повагою відноситься і до себе самої. Вона може переконати інших надати їй допомогу, чи ставитися до неї люб'язно, домовитися і знайти компромісне рішення проблеми. Їй характерне позитивне відношення до людей і адекватна самооцінка.

Як правило, перераховані якості не розвиваються цілеспрямовано в існуючій системі освіти, а є результатом активності й особистого досвіду самої людини. Більше того, донедавна навчальні заклади нашої держави (яку можна охарактеризувати як посттоталітарну) не були зацікавлені в реальному розвитку особистості. Тоталітарній державі вигідно, щоб її мешканцям з дитинства прищеплювали інстинкт керованих, бездумних, залежних. І хоча процеси демократизації в Україні стають усе помітніше, освітня структура, консервативна в своїй сутності, і перебудовується не так швидко, як того хочеться.

Іншими словами, сучасна система освіти не володіє в достатній мірі інструментарієм розвитку самої людини, а не тільки її знань, умінь, навичок. Прагнення заповнити цю нестачу призвело до розробки "Програми профілактики психологічного маніпулювання і контролю свідомості", розрахованої на старшокласників і студентську молодь. Програма розроблена за інформаційної підтримки громадської організації "Спілка захисту сім'ї та особистості". Крім цього, авторами програми було проведено кілька навчальних тренінгів у різних містах України для педагогів і шкільних психологів.

Теми, що ввійшли в названу програму, спрямовані на розвиток перерахованих вище якостей критичності мислення, рефлексії, асертивності. Крім цього, досить докладно розглядається поняття психологічної маніпуляції і засобу її нейтралізації. Спосіб подачі інформації - інтерактивний, тобто більшість понять, що вводяться, ідей, тем подаються у вигляді психологічних ігор і вправ, диспутів, дебатів, рольового моделювання тощо. Це дозволяє учасникам програми не тільки теоретично ознайомитися з тим чи іншим поняттям, але й зіставити його з власним особистісним досвідом, відпрацювати корисні навички в тренінговому режимі. Зручним для використання програми в різноманітних умовах сучасних освітніх структур є її гнучкість, модульність з відносною незалежністю різних модулів.

Наступним механізмом захисту особистості від негативних інформаційних впливів є відмова в дозволі впливу. Ця відмова повинна походити від самої людини і бути усвідомленою, тоді можна певним чином гарантувати відсутність побічних негативних впливів. Так наприклад, можна не піддавати сумніву чиюсь правоту, чи навпаки відверто заперечувати правдивість певної інформації яка надійшла до вас через канали ЗМК, чи просто під час контактного інтерперсонального спілкування.

В цілому ж, серед механізмів психологічного захисту можна нарахувати досить багато засобів і технік, які, використовуючи напрацювання і досвід поколінь, поряд із сучасними досягненнями психології, можуть суттєво поліпшити психологічний стан людини і позбавити її від багатьох проблем. Серед найбільш відомих механізмів психологічного захисту можна назвати: раціоналізацію, витіснення, перенесення, ідентифікацію, проекцію, іронію, ін. Всі вони спрямовані на попередження негативних проявів та впливів або ж на їхню нейтралізацію.

Українська дослідниця Леся Кучма у своїй роботі вказує на на необхідності пошуку особистісно-психологічних меж, які може поставити кожен громадянин на шляху використання маніпулятивних технологій. Будучи попередженим та володіючи необхідними знаннями, громадянин може самостійно створити відносно простий механізм захисту, який може виявитись у феномені недовіри до потоків інформації, з якими відбувається цілеспрямований негативний вплив на суспільство, та виробити установку на необхідність використання різноманітних способів аналізу інформації.

Авторка наводить дві стратегії, які може використовувати особистість при захисті від маніпулювання. Перша з них передбачає пасивну протидію маніпулюванню, яка виявляється у сприйнятті людиною правил гри, запропонованих маніпулятором, водночас із поступовим збільшенням дистанції між суб'єктом та об'єктом маніпулювання. В такому разі можливим є уникнення спілкування з маніпулятором, сумнів або ж ігнорування його ідей чи слів. Друга стратегія передбачає активну протидію, заперечення запропонованих правил гри, а також викриття прийомів та технологій маніпулювання. Особистісно-психологічні межі маніпулювання можуть бути сформовані за рахунок відповідного рівня знань про способи маніпулятивного впливу та усвідомлення, що кожен громадянин може бути жертвою маніпуляторів. Відтак слід уникати впливу ефекту „третьої особи", при якому кожен переконаний, що жертвою маніпулювання може стати хто завгодно, але не він. Усвідомлення власної вразливості сприяє належній підготовці до захисту.

Однак не слід розраховувати лише на механізми самозахисту нашої свідомості. Треба знати й уміло користуватися виробленими методиками виявлення використання маніпулятивних технологій ЗМІ. З моменту виникнення підозри, що попри задекларовану незалежність, ЗМІ можуть бути пропагандистським рупором політичного чи бізнесового інтересу, почали виникати технології, за допомогою яких можна було б встановити і задокументувати факт маніпуляції.

З середини 50-х років минулого століття однією із найдієвіших технологій став контент-аналіз. Суть методу полягала у кількісно-якісному аналізі конкретних обсягів матеріалів ЗМК та вибірки самих ЗМК.

Скажімо, коли журналіст чи коментатор залишає за собою останнє слово і при цьому обирає сторону лише однієї сторони конфлікту чи суперечки. Аби виявити і задокументувати застосування цієї технології достатньо порівняти обсяги ефірного часу та їх тональність, які припадають на коментар ведучого.

Так само за допомогою контент-аналізу фіксуються методи застосування подвійного стандарту чи дозування інформаційної бази, коли до одного співрозмовника висловлюються запитання чи оціночні судження у формі, яку до інших учасників не застосовують, а також метод фільтрації інформації, коли думки однієї зі сторін просто не подаються.

Метод контент-аналізу варто застосовувати і в тому разі, коли використовуються різного роду технології фальсифікації – наприклад, коли несприятлива думка чи факт про одну зі сторін нівелюється позитивним початком і закінченням сюжету (“солодкий сандвіч”); або навпаки, коли сприятлива думка про опонента маскується негативним початком і закінченням (“отруйний сандвіч”); або ж коли просто гіпертрофується деталь (як американське громадянство дружини відомого політика чи виділення ним коштів на зйомки нібито порнографічного фільму).

Успішним є контент-аналізне дослідження і виявлення застосування технології, коли об’єктом критики стає не постать відомої особи, а її оточення (саме за застосування цієї технології на прикладі одного з блокових лідерів та члена цього ж об’єднання – мера одного із західноукраїнських міст, – відомий загальнонаціональний телеканал програв судову справу). І, звичайно, традиційно ефективним є контент-аналіз при застосуванні здавна відомого методу наклеювання ярликів, коли “свої” – обов’язково розвідники, а “чужі” – обов’язково шпигуни.

Уперше масштабне застосування контент-аналізних технологій в Україні мало місце під час парламентсько-президентської кампанії 1994 року, коли комітет “Рівність можливостей” уперше провів моніторинг значної кількости загальнонаціональних і регіональних газет і телекомпаній на предмет забезпечення рівного доступу до ЗМК. Під час виборчої кампанії 1998 року вперше контент-аналізні методики було застосовано зарубіжними дослідниками, а саме Європейським медіа-інститутом (Дюсельдорф).

Таким чином, моніторинг ЗМК за допомогою контент-аналізу став основною метричною системою для визначення рівня якісного інформування, тобто рівня забезпечення громадян інформацією, необхідною і достатньою для прийняття свідомих рішень.

Під час виборчої кампанії 2002 року моніторингове дослідження охопило період з 1 жовтня 2001 року по 31 березня 2002 року на основі вибірки 19 київських та загальнонаціональних інформаційних і аналітичних телепрограм, 93 регіональних інформаційних і аналітичних телепрограм у 24 регіонах, 10 київських та загальнонаціональних газет та 126 регіональних газет у 24 регіонах.

У результаті моніторингу було констатовано, що переважна більшість українських ЗМК фактично стали учасниками виборчого процесу на боці тих чи інших партій, блоків і кандидатів. Лише незначна частина газет і ще менше телекомпаній залишилися відносно нейтральними. Виборчі симпатії, які ЗМІ виражали більшою чи меншою мірою відверто, як правило не збігалися із симпатіями виборців, які були реалізовані у процесі голосування, що доводило: для більшості ЗМК обслуговування інтересів партій, блоків і кандидатів було пріоритетним, порівняно з інтересами глядачів і читачів, на що останні реагували падінням рівня довіри.

При цьому ЗМІ далеко не повністю змогли виконати свою роль і забезпечити виборців інформацією, достатньою для усвідомленого вибору. Основними причинами стала вкрай незначна кількість ЗМІ, незалежних від влади і залежних від громадян; економічний стан ЗМК та становище споживачів їх інформації ускладнює виконання журналістами тієї ролі, яку вони повинні відігравати у демократичному суспільстві, а також для усвідомлення такої їх ролі з боку громадян.

Водночас, результати моніторингу засвідчили, що під час виборів українського парламенту 2002 року суб’єкти виборчого процесу отримали дещо ширший доступ до ЗМК порівняно з кампанією 1998 року, однак обмежений для окремих суб’єктів виборчого процесу, зокрема опозиційних блоків та кандидатів. Водночас у низці регіонів редакційна політика частини ЗМІ виражалася у внутрішньо редакційній цензурі та самоцензурі журналістів.

Значна частина ЗМК демонструвала низьку культуру подачі новин, що виражалося у використанні позитивних чи негативних стосовно суб’єктів виборчого процесу оцінюючих матеріалів. Таким чином, суб`єкти виборчого процесу мали нерівномірний доступ до ЗМІ як на рівні інформаційних програм та матеріалів, так і на рівні створення можливостей для поширення політичної реклами за рахунок виборчих фондів, що зумовлювалося симпатіями ЗМІ до тих, чи інших суб’єктів виборчого процесу, а не виконання ними нейтральної ролі посередника та неупередженого інформатора. При цьому недосконалість виборчого законодавства перешкоджала окремим суб’єктам виборчого процесу розміщувати свою політичну рекламу, а заангажованим чи таким ЗМІ, на які чинився тиск з боку засновників чи власників, законодавство надавало аргументи для відмови.

При цьому засновники чи співзасновники державних і комунальних ЗМІ справляли прямий чи опосередкований адміністративний тиск на керівників ЗМІ та журналістів з метою надання переваги для ведення передвиборної агітації для блоку “За єдину Україну”. Також мали місце випадки, коли державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у вигляді прес-релізів надавали ЗМІ матеріали, які містили передвиборну агітацію, з тим, аби ці матеріали були розміщені під виглядом новин, а не у вигляді політичної реклами, означеної як така та оплаченої за рахунок виборчих фондів.

А ось що виявити за допомогою контент-аналізу практично неможливо – це методи, які передбачають маніпулювання семантичною структурою висловлювань (підбором слів, які опосередковано викликають ті чи инші емоції); маніпулювання кольором, світлом, образами (які також опосередковано навіюють позитивний чи негативний настрій); маніпулювання за допомогою 180-ти градусної осі спілкування (так дві демонстрації, які рухаються назустріч, можна показати як такі, що простують в одному напрямку і навпаки). Фіксування цих та багатьох інших методів вимагає від персоналу, який проводить моніторинг особливо високої кваліфікації. Мова йде про осіб, які володіють не лише технічним інструментарієм проведення моніторингу, а й психологічними методами фіксування фактів застосування технологій нейро-лінгвістичного та психологічного програмування.

УдК 32:316.46.058.5 (477)

ОСОБЛиВОСТІ ПОЛІТиЧнОГО МАнІПУЛЮВАннЯ В ІнФОРМАЦІйнОМУ ПРОСТОРІ УКРАїни

О. Дубас

У статті досліджуються механізми політичного маніпулювання та наслідки його застосування. Окрема увага приділяється проблемі протидії політичному маніпулюванню, оскільки для української демократії використання різноманітних «чорних» виборчих технологій є особливо небезпечним.

Ключові слова: політичне маніпулювання, керування масовою свідомістю, виборчі технології, чорний піар, театралізація політики.

The author of the paper researches the mechanisms of political manipulating and the consequences of its using. He also gives attention to the problem of resistance to political manipulating, because using different «black» election technologies is particularly dangerous for Ukrainian democracy.

Keywords: political manipulating, mass consciousness control, election technologies, black PR, theatricalizing of politics.

У сучасному інформаційному суспільстві різко зросли можливості застосування технологій інформаційного обману у сфері політики. це пов’язано не тільки з появою високоефективних технічних засобів і наукових методів впливу на людей, а й з руйнуванням переважно стихійних, неконтрольованих владою традиційних общинних, церковних, сімейних, родинних, сусідських та інших комунікацій, що обмежують можливості маніпулятивного впливу мас-медіа. Тому не випадково теорія й практика політичного маніпулювання одержали досить глибоку наукову розробку й широке практичне застосування. зокрема, у науковій літературі приділяється багато уваги негативному впливові інформаційних інститутів на демократію, і, насамперед, за допомогою політичного маніпулювання. Мова йде про те, що домінування в діяльності політичної влади методів маніпулювання може призвести до якісного переродження політичного устрою при збереженні

231

ним зовні демократичної оболонки. Така модель суспільства, яка вимальовується в деяких країнах у результаті посилення маніпулятивних тенденцій, ще не знайшла чітких обрисів. Вона має багато в чому гіпотетичний характер і поки не одержала однозначної назви. Одні автори називають її «медіократія», інші – «інформаційний фашизм», треті – «інформаційний тоталітаризм» [1].

Серед публікацій, присвячених різним аспектам політичної комунікації, особливо варто виділити роботи Б. Берельсона, Ж. Бодрийяра, Р. дентона та г. Вудворта, дж. гербнера, Е. Кемпбелла, П. Лазарсфельда, г. Лассуелла, У. Ліппмана, У.Р. Неймана, Л. Пая, К. Поппера, П. Шампаня, Р.-Ж. Шварценберга та ін. ці наукові дослідження містять значний теоретичний і практичний матеріал для розуміння процесів інформаційного впливу на свідомість людей, зміни їхніх політичних установок, думок і поведінки, сприйняття різними аудиторіями політичних медіа-образів.

Серед російських дослідників, які займаються проблемами політичного маніпулювання, необхідно відзначити Р. Ф. Абдєєва, г. В. грачова, С. г. Кара-Мурзу та ін.

до числа вітчизняних авторів, чиї праці присвячені проблемам впливу на індивідуальну й масову свідомості, відносяться цікаві роботи Л. Кочубей, В. Недбая, В. Коляденка, г. Почепцова та ін.

Аналіз ступеня розробленості проблеми свідчить, що в основному дослідники проблем політичного маніпулювання захоплені дослідженням механізмів такого маніпулювання та наслідків його застосування. У той же час поки ще не так багато значних наукових праць, у яких приділялася б увага протидії політичному маніпулюванню. цей аспект дослідження є дуже важливим, тому що, наприклад, для молодої української демократії використання різноманітних сумнівних, а часом і відверто «чорних» виборчих технологій є особливо небезпечним. Як показує суспільно-історична практика, суб’єкти політики (держава, еліти, партії, зМі) поряд з інформуванням, освітою, залученням громадян до участі в політичному процесі, все більше схильні до використання маніпулятивних методів і технологій, прихованого керування масовою свідомістю й поведінкою громадян.

Так, наприклад, у 2004 р. голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова й інформації, член партії БЮТ Микола Томенко звернувся з депутатським запитом до генерального прокурора України з проханням перевірити інформацію про

232

зловживання службовим становищем з боку прем’єр-міністра України Віктора Януковича. У своєму запиті він просив гПУ провести перевірку зазначених фактів порушення законодавства України, свідомого маніпулювання суспільною свідомістю й вжити всіх передбачених законом заходів прокурорського реагування для притягнення винних до відповідальності. зокрема, депутат повідомив, що «останнім часом на території України поширюється агітаційна продукція кандидата на пост президента України Віктора Януковича, прем’єр-міністра України». На думку М. Томенка, В. Янукович для отримання особистої вигоди використовує результати діяльності органів державної влади. «Таким чином, - вважає депутат, - В. Янукович, використовуючи своє службове становище, вдається до маніпулювання суспільною свідомістю з метою формування позитивної суспільної думки про нього як про кандидата на пост Президента України. Такі дії Прем’єр-міністра України можна розцінювати як навмисне, з корисливими мотивами, зловживання владою всупереч інтересам служби. Відповідальність за здійснення таких дій передбачена статтею 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем)». Як вважає М. Томенко, такі дії Прем’єр-міністра України дуже шкодять виборчим правам громадян, що охороняються законом [2].

У 2009 р. ситуація повторюється. знову наближаються вибори президента України. Також прем’єр-міністр використовує службове становище для маніпулювання суспільною свідомістю задля формування позитивної суспільної думки. Також поширюється агітаційна продукція прем’єра як кандидата на найвищу посаду держави. Так само з метою передвиборної агітації використовуються результати діяльності державних органів. Тільки прізвище у прем’єр-міністра вже інше.

На жаль, в українському суспільстві поки ще не створено захисних механізмів від такої активності. Маніпулювання свідомістю електорату може призвести до формування негативного ставлення громадян до самого інституту виборів, втрати довіри й поваги до виборчого законодавства, зниження явки виборців. застосування технологій «чорного піару» нерідко є причиною скасування результатів голосування, зриву виборів. Використовуючи брудні технології, найсильніші кандидати втрачають можливість бути обраними та гідно працювати, а представницькі органи влади формуються нечесним шляхом [3].

233

Крім того, факти маніпулювання з боку засобів масової інформації, використання їх для здійснення спеціальних інформаційних операцій, необ’єктивність і упередженість у висвітленні суспільно-політичних подій ведуть до падіння довіри й до зМі з боку населення. У зв’язку з цим можна згадати знамените зауваження Н. Лумана, яким він починає свою книгу «Реальність засобів масової інформації»: «Усе, що ми знаємо про наше суспільство й навіть світ, у якому живемо, ми знаємо через засоби масової інформації... і, навпаки, ми знаємо так багато про засоби масової інформації, що нездатні їм довіряти як джерелу інформації» [4].

Слід зазначити, що політичне маніпулювання небезпечне (або корисне) не стільки саме по собі, скільки тим, що «запускає» потужні матеріально-енергетичні процеси, керує ними. Як вважає О. Шипова, система маніпулювання свідомістю впливає як позитивно, так і негативно, однак при охопленні великої кількості людей може призвести до масового перекрученого бачення світу і, як наслідок, до непередбачених дій людей, що є загрозою суспільній безпеці та самозбереженню суспільства в цілому [5].

деякі автори розділяють поняття «маніпуляція» і «маніпулювання». Так, наприклад, на думку О. Шипової, маніпуляція фіксує факт безпосереднього впливу на свідомість людей, їхнього почуття, волю, психічний стан. Тобто маніпуляція -це формування штучних потреб і мотивів, емоційного налаштування, що змінюють поведінку в інтересах ініціатора маніпулятивного впливу. Під поняттям «маніпулювання» розуміється процес впливу за допомогою певних засобів на свідомість, почуття, психіку, волю людини з метою зміни її стереотипів мислення й поведінки. В умовах сучасного суспільства маніпулювання стає особливим видом діяльності, набуваючи статусу багатоактного циклічного процесу [6].

Маніпуляція - це прихований вплив, що не повинен бути поміченим. Якщо ж спроба маніпуляції розкривається, стає відомою, маніпуляція зазвичай припиняється. Природа маніпуляції розкривається через подвійний вплив - разом з повідомленням, яке посилається відкрито, маніпулятор відправляє адресатові «закодований» сигнал, сподіваючись на те, що цей сигнал розбудить у його свідомості певні емоційно забарвлені образи, які потрібні маніпулятору. Отже, мистецтво маніпуляції полягає у тому, щоб

234

направити процес уяви людини в потрібне русло і та не помітила прихованого емоційного впливу [7].

Що стосується поняття «політичне маніпулювання», то воно має тлумачення в широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні, політичне маніпулювання являє собою будь-які дії, ініціатори (суб’єкти) яких потай переслідують цілі, у корені розбіжні з офіційно проголошуваними. Воно включає, в першу чергу, інституціонально-фінансове маніпулювання, здійснюване за допомогою різноманітних недемократичних норм і регламентацій, тенденційної «нарізки» виборчих округів, непропорційного розподілу фінансових засобів й ефірного часу тощо, та маніпулювання політичною свідомістю [8].

У вузькому розумінні, політичне маніпулювання - це приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей, аби примусити їх діяти (або не діяти) всупереч власним інтересам. Як показує практика, в основі будь-якого маніпулювання лежать неправда й обман, причому не заради благих цілей, а задля користі. Вимагаючи більшої гнучкості в політиці, маніпулювання як спосіб соціального управління має для його суб’єктів певні переваги порівняно з силовими й економічними методами панування. Воно здійснюється непомітно для керованих, не спричиняє прямих жертв і крові та не вимагає великих матеріальних витрат. Будь-яке маніпулювання зазвичай використовується при розбіжності або явному конфлікті інтересів керівних (або тих, хто претендує на це) і керованих [9].

Суть політичного маніпулювання міститься в його здатності «точково» контролювати соціальні процеси, впливати на параметри, які набагато вищі за саму керуючу інформацію.

Особливостями політичного маніпулювання у виборчих кампаніях в Україні є: обмеження електоральної конкуренції, здійснення контролю правлячою групою над основними інформаційними потоками й політичним фінансуванням; систематичне використання державного апарату в проведенні виборчих кампаній (адміністративний ресурс); використання прийомів дезінформації (висування двійників, імітація дій від імені конкурентів, імітація небажаної підтримки конкурентів, перехоплення гасел опонентів) тощо. Характерним прикладом чергової «чорної» технології політичного маніпулювання (досить примітивної) у процесі президентської виборчої кампанії в Україні стала поява кандидата в президенти на прізвище Противсіх.

235

Ще одна особливість політичного маніпулювання в сучасну епоху полягає в тому, що зараз під час проведення інформаційного протиборства часто незрозуміло, яка ж саме інформація є істинною. Наприклад, за радянських часів люди чітко знали, що є радянська й зарубіжна пропаганда. Вплив на людину був точно позиціонованим. зараз на суспільну свідомість впливають безліч джерел, що діють в інтересах влади, різних політичних сил, політиків, політичних експертів й ін.

Описати всю сукупність сучасних способів маніпулювання неможливо, оскільки вони дуже різноманітні і передбачають цілу гаму спеціальних прийомів, методів і технологій. Серед найпоширеніших: систематичне навіювання соціальних міфів, підтасування фактів, поширення неправди й наклепу, фрагментація інформації та її тенденційне коментування, а також використання спеціальних методів формування ілюзорної свідомості («напівправда», «наклеювання ярликів», «перенесення чужого авторитету», «спіраль умовчання» тощо), показ на телебаченні неугодних політиків у непривабливих ракурсах, використання для компрометації супротивників монтажу кадрів, який спотворює реальність, застосування витончених маніпулятивних електоральних технологій тощо. Так, наприклад, один із найпоширеніших прикладів - «фігура умовчання»: повідомляється, що кандидат притягувався до суду, але нічого не говориться про суть і час правопорушення. Ретельно дозована інформація може істотно спотворити уявлення виборців про кандидатів і їхні програми.

Як показує українська практика виборів усіх рівнів, більшість виборчих стратегій і відповідних тактичних прийомів впливу на електорат базуються на маніпуляційному впливі та націлені на формування іміджів і контріміджів кандидатів. Реальної конкуренції виборчим програмам не існує. це пояснюється тим, що за плечима кандидатів і партій немає реальних і конкретних справ, завдяки яким вони могли б себе рекламувати. А значить, використовуються технології політичного маніпулювання.

головне - вселити потрібний образ у свідомість і підсвідомість, викликати симпатію (або антипатію) до конкретного кандидата, конкретної платформи. Розрахунок навіть у «чистих» технологіях робиться на маніпулювання почуттями виборців, їхніми страхами та надіями, на ірраціональні мотиви голосування. Таким чином, можна говорити про тенденції театралізації політики.

236

Безумовно, цей процес відбувається й у західних країнах. Однак, там він не порушує засад демократії й рівня легітимності різних владних інститутів, які формуються на основі виборів. Але те, що не становить загрози для стабільних політичних систем і благополучних суспільств, може зіграти фатальну роль для нестійких систем і кризових суспільств. Театралізація виборчих кампаній у західних країнах відбувається в умовах, коли вибори не розглядаються більшістю виборців як екстраординарна подія, здатна різко й кардинально погіршити або поліпшити їхнє становище. інша справа в перехідних країнах. Починаючи з кінця 80-х років ХХ ст., політична еліта цілеспрямовано впроваджувала в масову свідомість есхатологічне уявлення про доленосність виборів.

Як вважає Н. Поливаєва, зростання соціальної дистанції між елітою та масою стимулює першу до більш тотального маніпулювання свідомістю останньої. зменшення ж цієї дистанції призводить до зниження потреби владних структур у системному маніпулюванні масовою свідомістю [10].

Чому ж люди так легко піддаються маніпулюванню? Як відзначає й. Шумпетер, більшість людей не схильна витрачати на вивчення політичних проблем багато зусиль, і пересічний громадянин відводить політиці менше часу, ніж на партію у бридж. Все це пояснює типову ситуацію: як тільки звичайний громадянин починає розмірковувати про політику, він опускається на більш низький рівень розумової діяльності, оскільки в політиці він некомпетентний, його мислення стає асоціативним й афективним, і в результаті «людина знову стає дикуном» [11].

Багато відомих учених є активними супротивниками використання маніпулятивних технологій зМі. Наприклад. Е. Фромм наполягав на тому, щоб «заборонити всі методи «промивання мізків», використовувані в промисловій рекламі та політичній пропаганді» [12].

Як же можна протидіяти політичному маніпулюванню суспільною свідомістю? Уявляється, що це можливе тільки тоді, коли буде підвищуватися політична культура українського суспільства, буде вдосконалене виборче законодавство, посилений суспільний контроль за виборами.

доводиться визнати, що досягти цього не вдасться швидко і просто. Темпи вирішення даної проблеми значно поступаються темпу зростання кількості різноманітних технологій політичного

237

маніпулювання, оскільки вибори в Україні відбуваються частіше, ніж ухвалюються закони, що регламентують порушення на виборах.

Передусім варто вдосконалити виборче законодавство, яке чітко визначатиме відповідальність за всі види порушень у ході виборчого процесу. Напередодні чергових виборів в Україні видно, як учасники виборчої кампанії нехтують законами, в результаті чого вибори перетворюються на сумнівний захід.

Як вважає В. Фальков, «у такій ситуації закон повинен не тільки не відставати від застосування технологій «чорного піару», а й попереджати їхню появу. Оскільки органи влади мають менше часу на припинення порушень закону, ніж політтехнологи на його порушення, тут необхідно застосовувати не кількісні принципи, а якісні. Всі поправки до законодавства про вибори повинні розроблятися з урахуванням сучасних наукових досліджень і досвіду сучасних політичних організацій, які займаються виборами. Такі редакції законів повинні містити відповідальність не тільки за види порушень на виборах, здійснювані сьогодні, але й за ті види технологій «чорного піару», застосування яких можна припустити» [13].

Таким чином, можна зробити висновок про те, як надзвичайно актуально в рамках теорії політичної науки досліджувати не тільки технології політичного маніпулювання, а й здійснювати пошук ефективних шляхів протидії маніпулюванню свідомістю й вибором громадян, обґрунтовувати теоретичні положення й практичні рекомендації органам державної влади й місцевого самоврядування, виборчим комісіям, кандидатам, партіям і виборцям з боротьби із застосуванням технологій політичного маніпулювання та подолання наслідків їхнього застосування.

звичайно ж, для протидії політичному маніпулюванню одних змін виборчого законодавства недостатньо. Важливе значення має рівень політичної культури українського суспільства, який варто підвищувати через механізми політичної соціалізації. Одним з таких механізмів є викладання соціально-політичних дисциплін у середніх і вищих навчальних закладах, спеціальні телевізійні й радіопрограми, у яких би роз’яснювалися права громадян, у тому числі як виборців, розкривалися прийоми та методи технологій політичного маніпулювання.

238

1. Пугачев В. П. Информационный тоталитаризм как перспектива либеральной демократии в ХХі веке // На рубеже веков. – 1997. - № 4. – С.45-54. 2. Томенко Н.: генпрокуратура должна рассмотреть дело о подкупе избирателей В. Януковичем [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.liga.net/conf/Elect2004/news.asp?id=123502&t=n. 3. Котельникова Ю. А. Технологии «черного ПР» в избирательных кампаниях: теоретико-методологический анализ : автореф. дис… канд. полит. наук: спец. 23.00.02 – политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Ю.А. Котельникова. – М., 2006. – С.6. 4. Недбай В. В. Сучасні політичні комунікації: медійно-технологічний аспект / В. В. Недбай. – О.: Фенікс. – С.144. 5. Шипова А. В. Манипулирование сознанием и его специфика в современном обществе: автореф. дис… канд. фил. наук : спец.09.00.11 – Социальная философия / А. В. Шипова. – Ставрополь, 2007. – C.11. 6. Там само. 7. Недбай В. В. Сучасні політичні комунікації: медійно-технологічний аспект / В. В. Недбай. – О.: Фенікс. – С. С.144. 8. Бритков В. Б., дубовский С.В. Информационные технологии в национальном и мировом развитии // Общественные науки и современность. – 2000. - № 1. – С.146-150. 9. Пугачев В. П. Информационная власть и демократия // Общественные науки и современность. – 1999. - № 4. – С.74. 10. Поливаева Н. П. Политическое сознание в условиях трансформации российского общества: автореф. дис… д. полит. наук : спец.23.00.023 - – политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Н.П. Поливаева. – М., 208. – С.16. 11. Шумпетер й. Капитализм, социализм, демократия / й. Шумпетер. – М., 1995. – С.346-348. 12. Фромм Э. Иметь или быть? / Э. Фромм – М., 1990. – С.87. 13. Фальков В. Н. Совершенствование правового регулирования предвыборной агитации в Российской Федерации: автореф. дис…. к. ю. н.: спец. 12.00.02 0 конституционное право; муниципальное право / В. Н. Фальков. – Тюмень, 2003. – С.7.

239

1 Актуальні проблеми інформаційної безпеки України. Аналітична доповідь //Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – С. 29.